Рішення № 95576709, 10.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 березня 2021 року № 520/6903/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зінченко А.В.,

при секретарі- Мурадли А.І.

за участі представників сторін:

позивача - Гордейчука В.В.

відповідачів - Крупської К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Харківської області (вул. Б. Хмельницького, буд. 4,м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 02910108), Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15,м. Київ,01011), Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 118 від 02.04.2020 про неуспішне проходження прокурором відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

-визнати протиправним та скасувати наказ № 856 к від 30.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та. протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області з 05.05.2020.

-поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді «Прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді Харківської обласної прокуратури або у разі проведення реорганізації на рівнозначній посаді.

-стягнути з прокуратури Харківської області (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького,4, ЄДРПУО 02910108) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 06.05.2020 і до моменту фактичного поновлення на роботі.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він з березня 2004 року працював в органах прокуратури Автономної Республіки Крим, прокуратури Київської та Харківської областей.

19.07.2018 року наказом №1317-к призначено на посаду прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області.

З указаного часу працював на зазначеній посаді до 05.05.2020 включно.

19.09.2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора. Наведений закон набув чинності 25.09.2019.

Далі позивачем було подано Генеральному прокурору заяву встановленого зразка про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

03.03.2020 року позивачем не успішно пройдено перший етап в рамках атестації прокурорів - анонімне тестування на знання та вміння у застосуванні закону, відповідність здійснювати повноваження прокурора.

У подальшому, 30.04.2020 прокурором Харківської області винесено наказ № 856 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05.05.2020.

Підставою для його звільнення, як зазначено у наказі було рішення № 118 від 02.04. 2020 кадрової комісії № 2.

При цьому, прокурор Харківської області при винесенні зазначеного Наказу керувався положеннями ст. 11, п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», п.З, пп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Даний наказ прокурора Харківської області № 856к від 30.04.2020 та рішення кадрової комісії № 2 є незаконними та протиправними, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), який оприлюднено в газеті «Голос України» 24.09.2019 № 182, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Пунктом 6 розділу II Закону № 113-ІХ встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697).

Згідно з п. 7 розділу II Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом»

Відповідно до п. 10 розділу II Закону № 113-ІХ, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Пунктом 9 розділу II Закону № 113-ІХ визначено, що Порядок проходження прокурорами атестації затверджується Генеральним прокурором.

На виконання вимог Закону № 113-ІХ, Генеральний прокурор, реалізуючи дискреційні повноваження, у спосіб, що передбачений Законом, 03.10.2019 видав наказ № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Відповідно до Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до п. 13 розділу II Закону № 113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:

-складення Іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

-проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Пунктом б розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація включає такі етапи:

-складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

-складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

-проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що атестація є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності.. прокурора здійснювати повноваження в органах прокуратури України за визначеними законом критеріями.

Суд вказує, що за приписами п. 13 розділу II Закону № 11 3-ІХ не проходження відповідного етапу атестації є підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про її неуспішне проходження прокурором.

Пунктами 3, 4 розділу II Порядку № 221 визначено, що тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом та відповідно до вимог Закону № 113-ІХ подав заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру та про намір пройти атестацію.

Отже, ОСОБА_1 був обізнаний щодо умов та процедур проведення атестації, визначеними у Порядку № 221, у тому числі з можливими наслідками набрання меншої кількості балів, ніж прохідний бал на відповідному її етапі, а також добровільно надав персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697. Така згода є усвідомленням, що у разі якщо за результатами складення іспитів він набере меншу кількість балів, ніж прохідний бал, то припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження, прокурором атестації.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що позивач набрав 69 балів за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що є менше прохідного балу (70) для успішного складання цього іспиту.

Ці результати відображені у відповідній відомості, у якій позивач поставив власний підпис, чим підтвердив їх достовірність.

Пунктом 17 розділу II Закону № 113-ІХ, пп. 7, 8 розділу І Порядку № 221 визначено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Суд зазначає, що відповідно до п. 5 розділу II Порядку № 221, прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

У зв`язку з цим другою кадровою комісією на підставі п. п. 13, 16, 17 розділу II Закону № 113-ІХ, п. 6 розділу І, п. 5 розділу II Порядку № 221 прийнято законне і мотивоване рішення від 02.04.2020 № 118 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Водночас, зі змісту п. З ч.2 ст. 2 КАС України випливає, що під обґрунтованістю розуміється врахування суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Жодних інших загальних вимог, критеріїв чи умов для визнання рішення суб`єкта владних повноважень обґрунтованим ні в КАС України, ні в інших законодавчих актах, немає.

Саме по собі поняття «обґрунтованості» не має єдиного, чітко визначеного та універсального переліку характеристик, яким мають відповідати абсолютно всі рішення суб`єктів владних повноважень або інших суб`єктів прийняття рішень. Обґрунтованість окремого рішення має встановлюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням відповідного законодавства, характеру рішень, мети їх ухвалення та обставин, за яких вони приймалися.

При визначенні рівня обґрунтованості, який має бути забезпечений у рішеннях кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації на стадії співбесіди, необхідно виходити зі спеціального законодавства, що регулює їхню діяльність, зокрема, - Закону 113-ІХ, Порядку роботи кадрових комісій, Порядку проходження прокурорами атестації. Саме це законодавство є обов`язковим для дотримання кадровими комісіями.

Так, відповідно до п. 8 розділу І Порядку № 221 форми типових рішень визначені у додатку 1 до нього.

Зазначене рішення кадрової комісії прийнято уповноваженим органом, на підставі та у спосіб, визначених вказаними нормами Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, зокрема містить посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття. Також в рішенні наявне його обґрунтування - набрання позивачем за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, 69 бали, що є менше прохідного балу для успішного складення іспиту.

Отже, рішення комісії відповідає вимогам п. п. 13, 16, 17 розділ II Закону № 113-ІХ, п. 8 розділ І Порядку із огляду на його специфіку воно не потребує іншого обґрунтування та мотивування.

Суд також вказує, що безпідставними є доводи позивача щодо протиправності наказів Генерального прокурора про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації, Порядку роботи кадрових комісій через порушення порядку їх реєстрації, а також протиправність застосування зазначених Порядків.

Так п. п. 9, 11 розділу II Закону № 113-IX атестація прокурорів здійснюється кадровими комісіями згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Крім того, пп. 8 п. 22 розділу II цього Закону визначено, що перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій визначаються наказами Генерального прокурора.

Відтак, Генеральним прокурором на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Законом, видано накази від 03.10.2019 № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17.12.2019 № 336, від 04.02.2020 № 65, від 19.02.2020 № 102, далі - Порядок № 221) та від 17.10.2019 № 233 «Про затвердження порядку роботи кадрових комісій» (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора (виконувача обов`язків Генерального прокурора) від 17.12.2019 № 337, від 04.02.2020 № 65, від 13.03.2020 № 145, далі - Порядок № 233).

Зазначені накази оприлюднено державною мовою на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України та з цієї дати вони набрали чинності, що передбачено у самих наказах.

Додатково інформацію про затвердження і оприлюднення цих наказів розміщено на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України у розділі «Новини і публікації» .

Поряд із тим, відповідно до пп. 5 п. 21 розділу І Закону № 113-ІХ внесено зміни до ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», нормами якої встановлювалася обов`язковість державної реєстрації Міністерством юстиції України наказів Генерального прокурора нормативно-правового змісту та відповідні норми виключено.

Згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю.

Ураховуючи, що органи прокуратури не належать до суб`єктів, визначених зазначеними нормативно-правовими актами, накази Генеральної прокуратури України, у тому числі нормативно-правового змісту, державній реєстрації не підлягають.

Відтак накази Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації», від 17.10.2019 № 233 «Про затвердження порядку роботи кадрових комісій» на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України не подавалися.

Отже, доводи позивача про проведення атестації на підставі нормативно - правових актів, які скеровано до виконання в порушення вимог щодо державної реєстрації, на думку суду, є не обґрунтованими.

Щодо доводів про незадовільну роботу комп`ютерної техніки та програмного забезпечення, які призвели до відображення невірного результату тестування позивача у ході атестації прокурорів регіональних прокуратур.

Судом встановлено, що Офісом Генерального прокурора, на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення щодо позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням приписів ст. ст. 44, 47, 72 - 77, 79, 162 КАС України, разом з відзивом на позовну заяву від 10.07.2020 № 15/2/2-23630-20 надано суду та сторонам у справі роздруківку деталей іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, копії відомостей про результати вказаного етапу атестації, заяв позивача, протоколу № 4 другої кадрової комісії від 02.04.2020 з додатками.

Так, з роздруківки деталей іспиту вбачається, що користувач з логіном НОМЕР_1 почав тестування о 12 годині 13 хвилині 26 секунд 05.03.2020, завершив тестування о 13 годині 12 хвилин 42 секунди 05.03.2020. На тестування витрачено 59 хвилин 16 секунд. Результат тестування - тест не складено. Набраний бал - 69.

Приписами п. З розділу II Порядку № 221 визначено, що тестування триває 100 хвилин, тобто 1 годину 40 хвилин. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань.

Отже, проаналізувавши викладене, очевидний висновок: позивач самостійно закінчив тестування, надавши відповіді на 100 запитань за 59 хвилин 16 секунд, тобто достроково. Він мав змогу скористуватись усім відведеним на тестування часом, не використаними у нього залишилися 40 хвилини 44 секунди.

Далі у деталях тестування вказані назви блоків за напрямами законодавства, кількість запитань у цих блоках, кількість коректних відповідей позивача.

У розділі налаштування іспиту наведені загальні відомості щодо налаштування іспиту.

Розділ «зміст» містить: назву блоку; питання із зазначенням його порядкового номеру у відповідному блоці; відповіді (правильна відповідь виділена жирним шрифтом); відповідь користувача; дата та час відповіді.

З інформації, що містяться у цьому розділі, вбачається час, який затрачений позивачем на відповіді на кожне зі 100 питань.

Таким чином, вказаний документ достеменно доводить сам факт повного проходження цього етапу атестації (надано відповіді на 100 питань за трохи більше ніж 59 хвилин зі 100 відведених), час витрачений ОСОБА_1 на проходження як повністю усього іспиту, так і на надання відповідей на окремі питання, а також відповіді, що надані позивачем, з позначенням правильних відповідей.

З відомостей про результати тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, вбачається, що під номером 13 наявні відомості щодо ОСОБА_1 : номер посвідчення - НОМЕР_2 , логін - НОМЕР_1 , власноруч поставлений підпис ОСОБА_1 , результат тестування - 69 балів, підпис позивача та підпис особи, що фіксувала результати тестування, у графі «примітки» будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту не зазначені. Відомості підписані головою та секретарем другої кадрової комісії.

Отже цей доказ доводить, що позивач самостійно закінчив тестування, був обізнаний про факт неуспішного походження цього етапу атестації, про що свідчить його підпис, поставлений власноруч. Відсутність у примітках до цієї відомості зауваження з боку позивача свідчить про те, що відразу після закінчення тестування ОСОБА_1 їх не мав, про факти некоректних відповідей у тестових питаннях та технічних збоїв у роботи комп`ютерної техніки він також не позначив, маючи таку можливість.

У протоколі № 4 другої кадрової комісії від 02.04.2020 (перше питання порядку денного) та додатку 1 до нього зафіксовано, що кадровою комісією сформовано список осіб, які не пройшли іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 03.03.2020, набравши менше 70 балів. Станом на 02.04.2020 заяви за результатами проходження вказаного тестування від прокурорів згідно з переліком (додаток 1 до цього протоколу) до кадрової комісії не надходили. Позивач зазначений у додатку 1 до цього протоколу у списку за 05.03.2020 під номером 17.

Також необхідно зауважити, що приписами п. 17 розділу II Закону України № 113-ІХ забороняється повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів.

Крім того, за п. 7 розділу І Порядку № 221 не допускається повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, а також чітко визначені підстави для прийняття кадровою комісією рішення про призначення нового часу (дати) складання відповідного іспиту для прокурора: якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора.

Також перед початком тестування для усіх його учасників проведено детальний інструктаж, у тому числі щодо дій у разі виникнення технічних проблем.

Відповідно до п. 2 розділу V Порядку, у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії.

Згідно з п. 7 розд. І Порядку якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Судом також встановлено, що під час складення іспиту та безпосередньо після нього позивач, зі скаргами до членів кадрової комісії не звертався, що свідчить про відсутність у нього будь-яких зауважень чи звернень до членів комісії з приводу роботи комп`ютерної техніки у день складання іспиту.

Наведене свідчить про те, що позивач самостійно достроково закінчив тестування з використання комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, надавши відповіді на усі 100 запитань, набравши 69 бал. Доказами засвідчено перебіг тестування позивача, коректність питань, а також неправильність відповідей наданих позивачем на них. Також доказами підтверджено факт безперервності тестування, а отже і відсутності технічного збою під час його проходження позивачем.

Після проведення першого етапу атестації всім прокурорам, які звертались з відповідними заявами до голови або секретаря комісії про ознайомлення з результатами тестування, надання тексту запитань та наданих на них відповідей було надано таку можливість відповідно до логіну та паролю заявника.

Щодо використання програмного забезпечення під час проведення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Судом встановлено, що відповідно до Плану спільних дій між Генеральною прокуратурою України та Міжнародною організацією права розвитку (IDLO), IDLO здійснювало технічну та організаційну підтримку проведення іспиту на знання законодавства.

Означений етап атестації проводився за допомогою «Аналітичної системи оцінки знань», яку створено на замовлення Національної академії прокуратури України на підставі договору про надання послуг від 10.12.2018 № 181210. Розробник системи ТзОВ «Лізард Софт».

Виключні майнові права на «Аналітичну систему оцінки знань», відповідно до Ліцензійного сертифікату, виданого ТзОВ «Лізард Софт» 11.12.2018, належать Академії.

Інформаційна система «Аналітична система оцінки знань» використовується в локальній мережі без доступу до мережі Інтернет. Під час створення системи вимоги Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» та державних стандартів щодо захисту інформації порушено не було.

Суд вказує, що ст. 8 Закону України «Про захист інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах» визначено, що державні інформаційні ресурси або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинні оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Підтвердження відповідності здійснюється за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством. Також у ст. 1 цього Закону надано пояснення комплексної системи захисту інформації як взаємопов`язаної сукупності організаційних та інженерно - технічних заходів, засобів і методів захисту інформації.

У Державному стандарті України «Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення» (ДСТУ 3396.0-96) визначено, що об`єктом технічного захисту є інформація, що становить державну або іншу передбачену законодавством України таємницю, конфіденційна інформація, що є державною власністю чи передана державі у володіння, користування, розпорядження.

У «Загальних положеннях щодо захисту інформації в комп`ютерних системах від несанкціонованого доступу» (НД ТЗІ 1.1-002-99) зазначено, якщо порядок обробки і захисту інформації не регламентується законодавством, експертиза може виконуватись в необов`язковому порядку за поданням замовника (власника автоматизованої системи або інформації).

З огляду на викладене законодавством не передбачено необхідності створювати комплексну систему захисту інформації для інформаційної системи «Аналітична система оцінки знань»,

Адміністрування (в тому числі запуск) програмного забезпечення, яке використовувалося для проведення атестації прокурорів, здійснювали члени робочих груп кадрових комісій в присутності членів кадрових комісій, що забезпечували загальне управління процесом складення прокурорами іспитів. Робочі групи були створені на підставі наказів Генерального прокурора від 07.02.2020 № 79 «Про створення робочої групи першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур» та № 80 «Про створення робочої групи другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур». До складу робочих груп були включені, зокрема, працівники Національної академії прокуратури України та Офісу Генерального прокурора, які за своїми посадовими обов`язками відповідальні за адміністрування програмного забезпечення.

Судом встановлено, що згідно з наказом Генерального прокурора від 02.06.2020 № 259 вказані накази втратили чинність.

При складенні тестів всім прокурорам забезпечено анонімність та конфіденційність.

Кожен прокурор самостійно обирав логін, який в подальшому використовував для реєстрації в програмному забезпеченні для тестування. Також прокурори вільно обирали комп`ютер (робочий стіл) за яким проходили тестування. Під час реєстрації в програмному забезпеченні прокурори вводили лопни та паролі, які вони до того самостійно обрали. Жодних персональних даних за якими можна було б ідентифікувати особу (прізвище, ім`я, по батькові) прокурори під час використання програмного забезпечення для проходження тестування не вводили. Такі персональні дані не фіксуються програмним забезпеченням, не збираються, не зберігаються та не можуть бути використані. Відповідно, ідентифікувати особу прокурора з використанням програмного забезпечення під час проходження тестування неможливо, що гарантує анонімність складення іспиту.

Персональні дані, які дозволяють ідентифікувати особу прокурора, містяться винятково на паперових відомостях, які використовуються кадровою комісією та робочими групами для фіксації результатів складення прокурорами іспитів.

Крім того, на підтвердження наведеного надаю копії таких документів: плану спільних дій щодо реалізації проекту міжнародної технічної допомоги; листа Національної академії прокуратури України; ліцензійного сертифікату щодо виключних майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності «Прикладне програмне забезпечення інформаційної системи «Аналітична система оцінки знань»; договору №181210 від 10.12.2018 про надання послуг.

За приписами п. 9.31.1 Тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора від 12.02.2019 № 27 зі змінами органом прокуратури (її структурним підрозділом) засвідчуються копії лише тих документів, що створюються в ньому. У виняткових випадках, зокрема на вимогу органів судової влади та правоохоронних органів, прокуратурою можуть засвідчуватися електронні копії документів, які надійшли до прокуратури через Систему взаємодії.

Отже з копії документів надаються з урахуванням вимог тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури України.

Суд вказує, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.05.2019 у справі № 160/7887/18 під час перевірки копій документів слід брати до уваги правила засвідчення копій документів, визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 07.04.2003 №55, Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 №1000/5, інструкції з діловодства в окремих органах державної влади (місцевого самоврядування) та інші нормативно-правові акти.

Верховний Суд наголосив, що під час вирішення питання відповідності копії документа слід уникати зайвого формалізму.

Таким чином, доводи позивача щодо суттєвого обмеження часу на підготовку до іспитів через порушення порядку оприлюднення графіку складення іспитів, збільшення кількості запитань в межах першого етапу атестації, затвердження змін щодо складення іспитів обох етапів атестації в один день, безпідставні.

Пунктом 2 Порядку № 221 визначено, що кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

Наказом Генерального прокурора № 65 від 04.02.2020 вказаний пункт доповнено абзацом другим наступного змісту: «Кадрова комісія може прийняти рішення про складання прокурорами іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки в один день. У цьому випадку, кадрова комісія формує графік складання вказаних іспитів із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестувань, який оприлюднюється на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспитів. До складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки допускаються прокурори, які за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрали кількість балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, встановлений у п. 4 розділу II цього Порядку».

Тобто, усі прокурори регіональних прокуратур, які виявили намір пройти атестацію на підставі поданих ними письмових заяв встановленої форми станом на 04.02.2020 були повідомлені про те, що кадрова комісія може прийняти рішення про складання прокурорами обох етапів іспитів у один день та в них була наявна можливість належним чином підготуватись до вказаних іспитів, які розпочалися майже через місяць з часу внесення змін та доповнень у Порядок.

Щодо проведення обох етапів тестування в один день, то такий графік було встановлено для оптимізації витрат часу та ресурсів прокурорів на участь у атестації. Крім того, важливим було забезпечити безперервність роботи регіональних прокуратур, тому прокурори кожної окремої прокуратури мали різні графіки.

Встановлено, що рішення першої кадрової комісії від 20.02.2020, яким затверджено графіки складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки на наступний день оприлюднено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, а тому твердження позивача про те, що він був невчасно проінформований про дату складення іспиту, а саме за 4 календарні дні, не відповідає фактичним обставинам справи.

Графік проведення іспитів на знання і вміння застосовувати закон та загальні здібності та навички для прокурорів регіональних прокуратур було завчасно 21.02.2020 розміщено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора

Щодо нерівності умов для підготовки до іспитів прокурорів регіональних прокуратур та Генеральної прокуратури, то судом встановлено, що час на підготовку для складання іспиту у формі анонімного письмового тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки у працівників Генеральної прокуратури був обмежений 7 днями з моменту оприлюднення зразків (прикладів завдань) та перерва між іспитами була в межах трьох тижнів.

Отже, на здійснення підготовки до проходження атестації та складання іспитів позивач мав більше часу, аніж прокурори Генеральної прокуратури України, тобто понад 5 місяців.

Також позивач мав реальну можливість ознайомитись з тестовими питаннями для перевірки знань та вмінь у застосуванні закону, а також зі зразком тестового завдання для перевірки на загальні здібності та навички в рамках атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, які були оприлюднені на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України в мережі Інтернет

Доводи позивача про незаконність оскаржуваного наказу у зв`язку з відсутністю фактичної ліквідації чи реорганізації прокуратури Харківської області, скорочення чисельності штатів під час звільнення є не обгрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 11 закону № 1697, пп. 2 п. 19 розділу її Закону № 113-ІХ, наказом прокурора Харківської області від 30.04.2020 № 856к на підставі рішення кадрової комісії від 02.04.2020 № 118 ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697.

За приписами п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбаченої пп. 1 - 4 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ. При цьому, такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури вказаним пунктом не передбачено. До набрання чинності Законом № 113-ІХ у ч. З ст. 16 Закону № 1697 було вказано, що повноваження прокурора на посаді «можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом». Після набрання чинності Законом № 113-ІХ займенник «цим» було вилучено з тексту норми, чим відбулося скасування заборони на передбачення підстав та порядку звільнення прокурорів в інших законах, окрім Закону № 1697.

Таким чином, порядок звільнення прокурорів, який було передбачено в п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ, відповідає положенням Закону № 1697.

Суд робить висновок, що чітко визначеним нормою закону юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст 51 Закону України «Про прокуратуру», у даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Крім того, скорочення кількості прокурорів органів прокуратури передбачено ст. 14 Закону України № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ.

Зокрема, змінами, внесеними законодавцем, встановлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10000 осіб. Приведення у відповідність до вимог ст. 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.

За таких умов, застосування п. 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації щодо визнання рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації достатньою підставою для видання наказу про звільнення прокурора саме на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» є, на думку суду, правомірним та не суперечить вимогам законодавства.

Доводи позивача щодо відсутності у оскаржуваному наказі конкретної підстави для звільнення також не обгрунтовані, оскільки у наказі зазначено підставу звільнення відповідно до формулювання п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Відповідно до п. 6 розділу II Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 807/211/17, під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Крім того, законодавцем внесено зміни до ст. ст. 32 та 40 КЗпІІ України. Так, згідно з ч. 5 ст. 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Частиною 5 ст. 40 КЗпП України передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч. ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Суд вказує, що частиною 5 ст. 51 Закону № 1697-УІІ визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Таким чином, норми Законів № 1697-УІІ, 113-ІХ, які визначають статус прокурорів, умови і підстави їх звільнення з посади, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.

Відповідно до абз. 2 п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1991 № 1 -рп/9 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, статей 42, 42-1, ч. ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру».

Тому, на думку суду, з 25.09.2019 саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і прокуратурою Харківської області.

Позивача було звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 в порядку передбаченому п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ, тобто, у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження нею атестації. Як було уже доведено, для звільнення в цьому порядку важливим є не юридичний факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів, а один з юридичних фактів, передбачених у п. 19.

Пунктом 19 розділу II Закону № 113 сформульований чітко, однозначно та не допускає множинності тлумачення щодо правових наслідків для прокурорів, які не пройдуть атестацію, передбачену п.п. 7-18 розділу II Закону № 113-ІХ.

Враховуючи, що позивач має вищу юридичну освіту та значний стаж роботи у галузі права, що дозволяв йому тривалий час займати посади прокурора в органах прокуратури, він міг і був зобов`язаний усвідомлювати зміст та значення правових норм закону, які регулюють його статус та покладають на нього, як на прокурора, додаткові обов`язки.

У випадку неможливості зрозуміти зміст відповідних правових норм, позивач міг у будь-який час з набуття Законом № 113-ІХ чинності, звернутися за роз`ясненням змісту відповідних норм до Генеральної прокуратури України чи структурних підрозділів прокуратури Харківської області (або за фаховою правовою допомогою). При цьому, позивач міг це зробити як до початку атестації або під час її проходження, так і після прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації та видання наказу прокурором Харківської області про звільнення позивача.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі № 815/1554/17 жодним чином не суперечить практиці звільнення прокурорів, які не успішно пройшли атестацію, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 в порядку передбаченому п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ, оскільки звільнення усіх прокурорів, що не пройшли атестацію, відбувається однаково та не створює для прокурорів стану невизначеності, в якому б вони не могли передбачати наслідки своїх дій.

Більше того, вказані правові висновки не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки вони є відмінними від тих, які встановлено у справі № 815/1554/17, та виникли у зв`язку з набуттям чинності Законом № 113-ІХ.

Щодо доводів про звільнення ОСОБА_1 у період дії карантину всупереч рекомендації, викладеної у постанові Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 256 про утримання від звільнення на час встановлення карантину працівників.

Як зазначає і сам позивач, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 256 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину рекомендовано не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, встановлених п.п. З, 4, 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Суд вказує, що зазначене положення носить рекомендаційний характер, що виключає зобов`язання його неухильного дотримання.

Також, ОСОБА_1 звільнено не з підстав, визначених у зазначеній постанові, а на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Позивачем не надано доказів виконання посадових обов`язків вдома чи перебування у нє оплачуваній відпустці у період карантину, як це передбачено рекомендацією Кабінету Міністрів України, на яку він посилається.

Суд також зазначає, що не заслуговують на увагу доводи позивача про невідповідність окремих положень Закону № 113-ІХ Конституції України, оскільки вони мають дискримінаційний характер та порушують його конституційні права і свободи.

У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», вказано, що законопроект спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Так, за приписами ст. 147 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII органом конституційної юрисдикції, який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, є Конституційний Суд України.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (ч. 2 ст. 152 Конституції України).

Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 15І-2 Конституції України).

На теперішній час Конституційним Судом України рішення щодо визнання неконституційними Закону № 113-ІХ чи окремих його положень не ухвалено та правову оцінку нормам, вказаним у позовній заяві, не надано.

Вказаний закон прийнято належним суб`єктом у спосіб та у межах наданих йому повноважень.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 зазначає, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визначаючи таку практику допустимою, якщо додаткове унормування процесу ставить за мету не звузити обсяг прав і свобод, а уточнити зміст та регламентацію процедурних питань і окреслити загальні межі основоположних прав.

Так, міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016 № 1-в/2016.

Отже заявник у спірних правовідносинах знаходився у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження атестації для переведення в прокуратуру Львівської області.

Держава може встановлювати спеціальні вимоги (обмеження) до державних посадових осіб, критерії стосовно кандидатів І виборів на державні посади. Це випливає, зокрема, зі ст. 7 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18.10.2006.

У п. 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.12.2008 № 1165 (1998) вказано, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.

У цьому контексті варто наголосити, що посадові особи повинні усвідомлювати публічний характер своєї діяльності та миритися із певними обмеженнями чи втручанням в окремі права.

Крім того, ст. 1 Конвенцією Міжнародної Організації Праці № 11 про дискримінацію в галузі права та занять 1958 року встановлено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.

Також при вирішенні порушеного питання необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, який у своєму рішенні від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004 зазначає, що конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього потребує характер професійної діяльності.

Згідно з п.14 розділу II Закону № 113-IX та п. З Порядку, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Статтею 24 Конституції України регламентовано, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Аналогічні положення містить також Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Статтями 2 та 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб. Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені ст. 5 цього Закону, забороняються.

При проходженні прокурорами атестації відсутні будь-які факти, що свідчили б про дискримінацію їхніх прав. З кожним прокурором, відповідна кадрова комісія проводила той чи інший етап атестації прозоро та публічно, з дотриманням вимог чинного законодавства.

Суд також зазначає, що основним Законом України (ст. 24) гарантовано рівність конституційних прав і свобод громадян. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Рівність перед законом означає рівну для всіх громадян обов`язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, які у цьому законі встановлені. Відповідні державні органи і посадові особи повинні керуватися конкретним законом, а всі індивіди, на яких поширюється дія цього закону, є рівними щодо застосування його до них. Будь-які винятки можуть встановлюватись тільки законом, якщо Конституція це допускає. Такі винятки повинні мати публічно-правовий характер і слугувати публічним інтересам, виступати гарантіями здійснення цими особами суспільно корисних і важливих державних функцій, професійної діяльності в інтересах всіх членів суспільства.

Закон № 113-ІХ та Порядок визначають процедуру атестації прокурорів та слідчих, встановлюють рівні умови її проходження та наслідки неуспішного проходження, а саме звільнення з посади прокурора на підставі п, 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1967-УЇІ (п. 19 розділу її Закону № 113-ІХ).

Ураховуючи викладене, поновлення позивача на посаді, який не успішно пройшов атестацію, та без успішного її проходження, на посаді в органах прокуратури, усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (п. 7 розділу II Закону № 113-ІХ).

Суд враховує висновок Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, на думку суду, у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані норми ст. 235 КЗпП України, а мають бути застосовані норми Закону № 113-ІХ, який є спеціальним та має застосовуватись імперативно, а саме: прокурори можуть бути переведені на посаду в обласну прокуратуру лише у разі успішного проходження ними атестації передбаченої розділом II Закону № 113-ІХ,

Таким чином, захист прав позивача у спосіб поновлення на посаді в органах прокуратури не відповідає вимогам Закону № 113-ІХ,

Проходження служби в органах прокуратури має особливий характер, виходячи з її місця та функцій в системі державних органів (зокрема, протидія корупції, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та забезпечення швидкого, повного, неупередженого розслідування кримінальних проваджень, у тому числі резонансних, тощо). У зв`язку із запровадженням Законом № 113-ІХ першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації прокурорів, подальша робота цих прокурорів в органах прокуратури можлива виключно у разі успішного проходження атестації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства, тому підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Щодо витрат на правничу допомогу суд вказує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. З ст. 134 КАС України).

Частиною 4 цієї статті унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обгрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що на підтвердження вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу доказів, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Харківської області (вул. Б. Хмельницького, буд. 4,м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 02910108), Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15,м. Київ11,Центральна Частина Києва, Київ,01011), Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15,м. Київ,01011, код ЄДРПОУ00034051) про поновлення на посаді - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 17 березня 2021 року.

Суддя Зінченко А.В.