Ухвала суду № 95572823, 15.03.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

15.03.2021 справа № 914/765/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., за участі секретаря судового засідання І. Прокопів, розглянувши матеріали подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника: Фізичної особи -підприємця Чижишина Дмитра Андріановича

у справі № 914/765/16

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чижишина Дмитра Андріановича, м. Львів

про: стягнення 572319,60 грн.,

За участю:

приватного виконавця виконавчого округу Львівської області- Шелінська Юлія Андріївна ,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.06.2016 року позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задоволено повністю та стягнуто із Фізичної особи-підприємця Чижишина Дмитра Андріановича 572319,60 грн. заборгованості, 8584,79 грн. судового збору.

На виконання рішення суду від 07.06.2016 року у даній справі суд видав наказ від 21.06.2016 року.

17.06.2016 року фізична особа-підприємець Чижишин Дмитро Андріанович звернувся до господарського суду Львівської області із заявою про розстрочку виконання рішення на 60 місяців.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.06.2016р. задоволено вищевказану заяву боржника та розстрочено виконання рішення господарського суду Львівської області від 07.06.2016р. у даній справі на 36 місяців рівними платежами, де останнім терміном платежу згідно визначеного графіку встановлено місяць червень 2019 року.

10.03.2021р. до Господарського суду Львівської області надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника: Фізичної особи -підприємця Чижишин Дмитра Андріановича у справі №914/765/16 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів до відповідача Фізичної особи-підприємця Чижишина Дмитра Андріановича, м. Львів.

Подання обґрунтовано тим, що згідно з отриманого повідомлення на запит про перетин боржником державного кордону України, боржник має закордонний паспорт. Також боржник: Фізична особа -підприємець Чижишин Дмитро Андріанович перетинає державний кордон України. Приватним виконавцем вчинялись дії та вживались заходи для реального, своєчасного та ефективного виконання рішення суду, однак у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках боржника в банківських установах та рухомого/нерухомого майна, приватний виконавець позбавлений можливості виконати наказ суду. Також, незважаючи на те, що боржника належним чином повідомлено про відкриття виконавчого провадження та зобов`язано з`явитись до приватного виконавця, боржник жодного разу не з`явився до приватного виконавця, не надав декларацію про доходи та майно, не вчинив жодних дій на добровільне погашення присудженої до стягнення суми, що у свою чергу свідчить про ухилення боржника від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Ухвалою від 11.03.2021р. зазначене подання прийнято до розгляду та судове засідання призначено на 15.03.2021р., цього ж дня приватного виконавця було повідомлено телефонограмою про день і час розгляду подання.

У судовому засіданні приватний виконавець підтримав подання та просив його задовольнити.

Дослідивши подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Фізичної особи -підприємця Чижишина Дмитра Андріановича, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні на підставі наступного.

За приписами частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

У відповідності до ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до частини 1 статті 337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 337 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Статтею 338 ГПК України встановлено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Як зазначено в поданні та доданих до нього матеріалів, приватним виконавцем керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», 16.08.2018р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56989779, якою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, а також попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження №56989779 надіслано боржнику, яку останній отримав, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 17.08.2018 року.

Приватним виконавцем, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», 16.08.2018р. винесено постанову про арешт майна боржника. Копії постанови про арешт майна боржника надіслано для виконання в органи та установи, що посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, сторонам виконавчого провадження.

На виконання вимог постанови про арешт майна боржника приватним виконавцем внесено відповідний запис про обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за боржником об`єктів нерухомого майна не зареєстровано.

Також 22.08.2018р. приватним виконавцем, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника, копії якої надіслано сторонам виконавчого провадження та до банківських установ, інших фінансових установ.

В ході провадження виконавчих дій, приватним виконавцем були направлені запити до державних реєстраційних органів. Відповідно до повідомлення встановлено, що за боржником не зареєстровано право власності на транспортні засоби. Також згідно отриманих повідомлень, за боржником не виявлено зареєстрованим право власності на будь - яке майно, на яке можливо звернути стягнення.

Відповідно до отриманих повідомлень банківських установ, боржник є клієнтом банку, кошти на рахунку клієнта банку відсутні або недостатні для виконання постанови.

Згідно отриманого повідомлення на запит про перетин боржником державного кордону України, боржник має закордонний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 27.04.2009 року, органом - 4615 та серії FH №969724, виданий 21.09.2017р., органом - 4602. Також згідно повідомлення, боржник: Фізична особа -підприємець Чижишин Дмитро Андріанович перетинає державний кордон України.

Приватний виконавець зазначає, що незважаючи на те, що боржника належним чином повідомлено про відкриття виконавчого провадження та зобов`язано з`явитись до приватного виконавця, боржник не з`явився до приватного виконавця, не надав декларацію про доходи та майно, не вчинив жодних дій на добровільне погашення присудженої до стягнення суми, що у свою чергу свідчить про ухилення боржника від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

У відповідності до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь - яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь - яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У справі «Гочев проти Болгарії» від 26.11.2009, Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Чижишин Дмитро Андріанович є громадянином України.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики від 01 лютого 2013 року щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим із метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Теоретично невиконання зобов`язання може бути зумовлено об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Невиконання боржником зобов`язань протягом строку, вказаного приватним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Верховний Суд України звертає увагу судів, що особа, яка має невиконані договірні, аліментні та ін. зобов`язання за судовим рішенням або рішенням іншого органу (посадової особи), не може вважатися винною та бути позбавленою конституційного права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання та права вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України)(Лист Верховного Суду України від 01 січня 2017 року «Узагальнення судової практики щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України»).

Аналіз наведеного закону дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів, тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Надаючи оцінку наведеному, суд враховує, що поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти, як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). (Згідно роз`яснень Верховного Суд України в листі від 01.02.2013 «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України»)

Крім того, відповідно до вказаного листа Верховного Суду України, однією з підстав для відмови у задоволенні подання є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

Відповідно, право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Дослідивши подання приватного виконавця та долучені до нього документи, суд встановив, що постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 16.08.2018р., постанова про арешт майна боржника винесена 16.08.2018 р. в межах суми стягнення 580 904,39 грн., постанова про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 639359,08 грн. - 22.08.2018 р., 26.09.2018 р. Разом з тим, при вчиненні відповідних виконавчих дій приватним виконавцем не враховано ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.06.2016 р. у даній справі, згідно якої суд розстрочив виконання рішення господарського суду Львівської області від 07.06.2016 р. на 36 місяців рівними частинами, термін останнього платежу був - червень 2019 р.

З огляду на викладене, виконавчі дії щодо примусового стягнення заборгованості з боржника вчинялись, в тому числі, в межах сум, строк оплати яких, згідно зазначеної ухвали суду, не настав, а тому і право на примусове стягнення таких сум на момент вчинення відповідних виконавчих дій не виникло.

А тому, суд прийшов до висновку, що в даному випадку матеріали подання приватного виконавця не є належними доказами, які б свідчили про свідоме ухилення боржника від виконання наказу.

Разом з тим, з доданих до подання виконавця документів вбачається, що належне боржнику на праві власності майно відсутнє, кошти на рахунках боржника у банківських установах, а також інше майно, на яке може бути звернено стягнення відсутні, що може свідчити про неумисне ухилення від виконання рішення суду.

Тобто, відсутність майна чи достатньої суми грошових коштів, не свідчить про вчинення свідомих дій боржником, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення.

Серед іншого, не можуть розглядатись, як докази умисного ухилення боржника в розумінні норм закону та застосування такого виключного заходу забезпечення виконання рішення, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, й посилання приватного виконавця на те, що боржник згідно інформації Державної прикордонної служби України постійно перетинає кордон України.

Відповідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, суд виходить з того, що фактичні обставини справи в сукупності свідчать про те, що приватним виконавцем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань, зокрема: доказів умисного нез`явлення на виклик виконавця, приховування доходів, коштів та майна, на які можна звернути стягнення, незаконного їх відчуження.

Отже, виходячи з вищевикладеного, у даному випадку задоволення подання з підстав, викладених приватним виконавцем, може призвести до безпідставного обмеження права фізичної особи на свободу пересування, яке передбачено Конституцією України.

Крім того, у поданні не зазначено, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України Фізичної особи-підприємця Чижишина Дмитра Андріановича реально забезпечить виконання рішення суду у справі № 914/765/16, адже застосування судом норми щодо обмеження фізичної особи у перетині кордону України не є за своєю правовою природою видом санкції/покарання за невиконання боржником рішення, а має на меті саме забезпечення виконання цього рішення суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 233-235, 240, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні подання №1617 від 05.03.2021р. (вх.1004/21 від 10.03.2021р.) приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи-підприємця, ІПН НОМЕР_2 , Чижишина Дмитра Андріановича , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за наказом Господарського суду Львівської області у справі № 914/765/16 від 21.06.2016р., виданим на виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/765/16 від 07.06.2016р.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України з моменту її оголошення.

Строк та порядок оскарження ухвал суду, передбачений ст.ст. 254 -257 ГПК України.

Інформація по справі, що розглядається, доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст ухвали складено та підписано 17.03.2021 р.

Суддя М.Р. Король