Рішення № 95572637, 24.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/3233/20

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/3233/20

за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк», м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Колесника Сергія Анатолійовича,

м. Сквира, Київська область

про стягнення 58 097,19 грн.

представники:

від позивача: Грищенко І.В., адвокат, довіреність № 258 від 19.08.2020;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Таскомбанк» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи підприємця Колесника Сергія Анатолійовича (надалі-відповідач) про стягнення 58 097,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог АТ «Таскомбанк» посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Колесником Сергієм Анатолійовичем умов кредитного договору, укладеного шляхом підписання Заяви-договору № ID7042531 від 26.06.2019 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк», у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 50 698,96 грн., заборгованість по відсоткам в сумі 0,01 грн., заборгованість по комісії в сумі 5 164,00 грн. та нараховані неналежним виконанням пеня в сумі 1 465,99 грн. та штраф в сумі 768,23 грн.

Ухвалою господарського суду від 16.11.2020 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі № 911/3233/20, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначено у підготовчому засіданні на 09.12.2020.

Ухвалою суду від 09.12.2020 підготовче засідання у справі № 911/3233/20 було відкладено на 13.01.2021.

Ухвалою суду від 13.01.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/3233/20, справу призначено до розгляду по суті на 03.02.2021.

Ухвалою суду від 03.02.2021, на підставі заяви б/н від 03.02.2020 (вх. № 2545/21 від 03.02.2021) відповідача, розгляд справи по суті був відкладений на 24.02.2020.

В судовому засіданні 24.02.2021 представником позивача підтримані позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов до суду не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень щодо ухвал суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2019 між Акціонерним товариством «Таскомбанк» (банк) та Фізичною особою-підприємцем Колесником Сергієм Анатолійовичем (позичальник) укладено Заяву-договір № ІD7042531 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» (далі кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого за умови наявності вільних коштів банк зобов`язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього договору.

Кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Таскомбанк» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») з цільовим використанням на поповнення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування кредиту іншого банку (п. 1.2 договору).

У розділі ІІ договору сторони обумовили умови надання кредиту, а саме: розмір кредиту та його валюту - 90 000,00 грн.; валюта кредиту - гривня; розмір процентної ставки за користування кредитом - 0,0001 % річних; розмір комісійної винагороди - 1,99 % від суми виданого кредиту (щомісячно); тип процентної стави - фіксована.; термін і порядок повернення кредиту згідно графіку погашення кредиту, зазначеного в додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.

Відповідно до графіку погашення кредиту, який є додатком № 1 до кредитного договору, сума платежу за кредитом щомісяця становить 9 291,00 грн., з яких: 7 500,00 грн. основна заборгованість за кредитом; 1 791,00 грн. комісія за управління кредитом. Крім того, у додатку визначені проценти за користування кредитом, а саме - 0,01.

Строк кредиту: 12 місяців з дати укладення договору (п. 2.6 кредитного договору).

Зазначені заяви було підписано АТ «Таскомбанк» та ФОП Колесник Сергієм Анатолійовичем із використанням електронного цифрового підпису.

Так, на виконання умов кредитного договору, банком надані позичальнику кредитні кошти у розмірі 90 000,00грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку відповідача.

Водночас, із змісту вказаної виписки вбачається, що позичальником було здійснено лише часткове погашення кредиту.

04.09.2020 банк звернувся до боржника із повідомленням-вимогою № 21095/70 від 04.09.2020, в якій вимагав достроково повністю повернути кредит, а саме: 50 698,96 грн. заборгованості по тілу кредиту, 0,01 грн. простроченої заборгованості за процентами, 5 164,00 грн. простроченої комісії, 1 465,99 грн. простроченої пені, 768,23 грн. штрафу, протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення. Надіслання зазначеного повідомлення підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 04.09.2020, накладною № 0203274184152 від 04.09.2020 та фіскальним чеком від 04.09.2020.

Однак, повідомлення-вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку не сплатив банку відповідну заборгованість, останній і звернувся до суду з даним позовом, предметом якого є вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 50 698,96 грн., заборгованості по відсоткам в сумі 0,01 грн., заборгованості по комісії в сумі 5 164,00 грн., пені - 1 465,99 грн. та штрафу - 768,23 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Як вбачається із змісту кредитного договору, останній підписаний за допомогою електронного цифрового підпису з одного боку АТ «Таскомбанк» та з іншого ФОП Колесник С.А.

Відповідно до п.п. 8, 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.

Проаналізувавши зазначене та наданий позивачем витяг з он-лайн сервісу перевірки кваліфікованого електронного підпису, суд дійшов висновку, що сторонами підписано відповідний кредитний договір із дотриманням вищевказаних положень Закону.

Крім того, судом встановлено, що за своєю правовою природою кредитний договір (заява) є змішаним, оскільки у ньому містяться елементи кредитного договору та договору приєднання, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв`язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку - АТ «Таскомбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2020 р. у справі № 916/548/19.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із змісту укладеного позивачем та відповідачем кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторонами було погоджено усі істотні умови договору, а саме - сума кредитних коштів, які надаються відповідачу, строк їх повернення, домовленість про сплату процентів та комісійної винагороди, а також відповідальність за порушення строків погашення кредиту у вигляді пені.

Як зазначалося вище, позивач виконав взяті на себе договірні зобов`язання та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 90 000,00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою.

Водночас, як зазначалось вище, у п. 2.5 кредитного договору позивач та відповідач домовились, що погашення кредиту здійснюється згідно графіку погашення кредиту, зазначеного у додатку № 1 до кредитного договору.

Проаналізувавши зазначене та додаток № 1 до кредитного договору, суд дійшов висновку, що відповідач був зобов`язаний здійснювати погашення кредиту рівними частинами кожного місяця протягом одного року.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як зазначалось вище, відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів виконав лише частково.

Доказів протилежного учасниками справи надано не було.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що відповідач допустив прострочення погашення отриманого кредиту, суд дійшов висновку, що у позивача наявне право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася не сплаченою відповідачем.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи те, що своєчасне повернення коштів є одним з основних обов`язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договорами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 50 698,96 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 0,01 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як зазначалось вище, у пп. 2.3.1 п. 2.3 та п. 2.5 кредитного договору сторони погодили розмір процентної ставки за користуванням кредиту 0,0001% річних, яка повинна сплачуватись щомісяця, починаючи з наступного за місяцем укладення договору, до календарного числа, в яке було укладено договір, включно із цим числом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків у розмірі 0,01 грн., суд вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим вимога банку про стягнення з відповідача відсотків у вказаному розмірі підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача комісійну винагороду у розмірі 5 164,00 грн.

Так, ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (абз. 1 ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Як зазначалось вище, у пп. 2.3.2 п. 2.3 кредитного договору сторони домовились про сплату відповідачем позивачу комісійної винагороди у розмірі 1,99% від суми виданого кредиту (щомісячно).

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості з комісійної винагороди у розмірі 5 164,00 грн., вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим вимога банку про стягнення з відповідача комісійної винагороди у вказаному розмірі підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивач просить стягнути з останнього пеню на суму простроченої заборгованості за період з 03.03.2020 по 03.09.2020 у загальному розмірі 1 465,99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 3.3 кредитного договору, сторони погодили, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов`язань при реалізації права банку, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

З долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що пеня була нарахована позивачем з дотриманням вимог законодавства та в узгодженому договором розмірі.

За вказаних обставин суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 465,99 грн.

Поряд з цим, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивач просить стягнути з відповідачів штраф у розмірі 768,00 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

АТ «Таскомбанк», в обґрунтування наявності у нього права на нарахування та стягнення штрафу, посилалося на Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» та тарифи для малого та середнього бізнесу, що є публічними і розміщені на веб-сайті позивача , які долучені позивачем до позовної заяви.

Проте, позивачем не було подано до суду доказів, у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, того, що саме ці Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» у поданій банком до суду редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився саме з ними, підписуючи кредитний договір.

Крім того, позивачем також не було подано доказів того, що вказані Правила та Тарифи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили положення щодо сплати штрафу.

При цьому, роздруківка позивачем Правил із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни у Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк».

Крім того, суд зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2019 р. у справі № 916/2755/18.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що Правила, які були надані АТ «Таскомбанк», та які не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-договору № ІD7042531 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк».

За таких обставин, оскільки Заява-договір № ІD7042531 від 26.09.2019 не містить узгодженої сторонами умови щодо сплати штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови договору щодо відповідальності позичальника, яка встановлена у формі сплати штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Відтак, підстави для задоволення позовної вимоги банку про стягнення з відповідача штрафу в сумі 768,23 грн. є відсутніми.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» про стягнення з відповідача заявлених до стягнення сум.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд відзначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колесника Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443) 50 698 (п`ятдесят тисяч шістсот дев`яносто вісім) грн. 96 коп. заборгованості по тілу кредиту, 0 (нуль) грн. 01 коп. заборгованості по відсоткам, 5 164 (п`ять тисяч сто шістдесят чотири) грн. 00 коп. заборгованості по комісії, 1 465 (одну тисячу чотириста шістдесят п`ять) грн. 99 коп. пені та 2 074 (дві тисячі сімдесят чотири) грн. 20 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення - 17.03.2021.

Суддя О.О. Христенко