Рішення № 95571646, 10.03.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 березня 2021 року Справа № 903/893/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ ОРТ”, м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства “АВТОСТАРС”, м. Луцьк

про розірвання договору про надання рекламних послуг

за участю представників-учасників справи:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

Встановив: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ ОРТ” звернувся з позовом до Приватного підприємства “АВТОСТАРС” про розірвання договору про надання рекламних послуг.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №01/09 від 01.09.2020 про надання рекламних послуг та додаткової угоди №1 до договору про надання рекламних послуг №.01/09 від 01.09.2020, в частині невиконання зобов`язань.

Ухвалою суду від 01.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 14.12.2020.

Ухвалою суду від 14.12.2020 відкладено підготовче засідання на 11.01.2021, зобов`язано сторін виконати вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі від 01.12.2020.

Ухвалою суду від 11.01.2021 відкладено судове засідання на 01.02.2021.

Ухвалою суду від 01.02.2021 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2021.

Представники позивача та відповідача в призначене судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №4302001571550.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

01.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ОРТ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автостарс» (виконавець) укладено договір за №01/09 про надання рекламних послуг.

Згідно п.п 1.1 договору сторони визначили, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання провести рекламну компанію в мережі інтернет для замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги виконавця в строки та на умовах обумовлених в цьому договорі та додатках до нього.

Відповідно до п.п 1.2 договору сторони передбачили, що послуги з договору включають:

-розміщення рекламних матеріалів, наданих замовником на веб-сайтах зазначених у додатках, на умовах обумовлених у додатках до цього договору;

-показ рекламних матеріалів, наданих замовником на веб-сайтах зазначених у додатках до цього договору;

-збір статистичних даних, який включає підрахунок кількості кліків за час показу рекламних матеріалів наданих замовником.

Згідно п.п 7.1 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2020, у випадку відсутності повідомлення про розірвання договору від однієї з сторін протягом 30 днів до закінчення строку дії договору він вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

Відповідно до п.п 7.3 договору визначено, що кожна із сторін може достроково припинити дію договору і у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх зобов`язань за договором за умови або несвоєчасного усунення порушень останньою протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення про таке не виконання або неналежне виконання.

01.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ОРТ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автостарс» (виконавець) укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання рекламних послуг від 01.09.2020.

За змістом п.п. 1.1 додаткової угоди « замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання по наданню, рекламної компанії замовника в … яка є невід`ємною частиною діючого додаткового розміщення. Період надання рекламних послуг по діючому додатковому договору встановлено сторонами з 01.10.2020 по 08.01.2021».

Отже, договір за №01/09 про надання рекламних послуг згідно п.п. 1.1 додаткової угоди продовжено по 08.01.2021.

Однак, позивач стверджує, що свої зобов`язання по виконанню договору №01/09 від 01.09.2020 про надання рекламних послуг ПП «Автостарс» не приступило до виконання та не виконало.

20.11.2020 позивач доводить, що звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору № 01/09 від 01.09.2020 про надання рекламних послуг, однак дане повідомлення в матеріалах справи відсутнє, ТзОВ «Компанія ОРТ» лише долучив докази надіслання даного повідомлення.

Таким чином, підставою для звернення позивача до суду із позовом стало невиконання відповідачем - ПП «Автостарс» у наданні рекламних послуг згідно договору №01/09 від 01.09.2020.

Отже, між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з надання послуг на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За п.1 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п.п 7.3 договору визначено, що кожна із сторін може достроково припинити дію договору і у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх зобов`язань за договором за умови або несвоєчасного усунення порушень останньою протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення про таке не виконання або неналежне виконання.

Позивач доводить, що договір про надання рекламних послуг №01/09 від 01.09.2020 має бути розірваний внаслідок його істотного порушення відповідачем, оскільки роботи невиконані за даним договором не виконувались.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст.598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Отже, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний договір на момент прийняття рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного суду господарського суду №910/16750/18 від 18.11.2019 та в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов`язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно ст.599 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд.

Згідно ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Згідно п.п 7.1 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2020, у випадку відсутності повідомлення про розірвання договору від однієї з сторін протягом 30 днів до закінчення строку дії договору він вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

Відповідно до п.п. 1.1 додаткової угоди «замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання по наданню, рекламної компанії замовника в … яка є невід`ємною частиною діючого додаткового розміщення. Період надання рекламних послуг по діючому додатковому договору встановлено сторонами з 01.10.2020 по 08.01.2021».

Зокрема, у додатковій угоді №1 передбачено, що останній термін надання послуг був продовжений сторонами по 08.01.2021

Отже, строк дії договору про надання рекламних послуг №01/09 від 01.09.2020 відповідно до додаткової угоди закінчився 09.01.2021.

Між тим, з позовною заявою про розірвання договору про надання рекламних послуг №01/09 від 01.09.2020 позивач звернувся у листопаді 2020 однак, під час розгляду справи строк дії договору закінчився.

Враховуючи вищевикладене суд вказує, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), а відтак вимога позивача про розірвання договору про надання рекламних послуг за №01/09 від 01.09.2020 строк дії якого закінчився - 09.01.2021 є такою, що не підлягає задоволенню.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відмову від позову.

Судовий збір, у зв`язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення

складено 17.03.2021

Суддя В. М. Дем`як