Рішення № 95566603, 04.03.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3142/20

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

від позивача – не з`явився;

від відповідача – не з`явився.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА” до відповідача Дочірнього підприємства “МОНОЛІТ-СЕРВІС” про стягнення 1 193 257,12 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

03.11.2020 року позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 3251/20) до відповідача – Дочірнього підприємства «МОНОЛІТ-СЕРВІС» про стягнення 1 197 528,42грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.11.2020р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначення підготовчого засідання на "01" грудня 2020 р. о 10:15 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.12.2020р. було відкладено підготовче засідання до 11.01.2021р. о 10:15 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2021р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 02.02.2021р. о 09:45 год.

11.01.2021р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх.№497/21.

15.01.2021р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог за вх.1073/21.

15.01.2021р. від позивача надійшла відповідь на відзив за вх.№1071/21.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.2021р. було закрито підготовче провадження із призначенням справи до розгляду по суті на 08.02.2020р. о 10:00 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.02.2021р. було відкладено судове засідання до 23.02.2021р. о 11:00 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.02.2021р. було відкладено судове засідання до 04.03.2021р. о 11:20 год.

У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

04.03.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

ТОВ «ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА» (надалі - «Позивач», «Позикодавець», «Товариство») є юридичною особою, про що в ЄДР внесено запис № 1 556 102 0000 060605 від 25.11.2016 року. Основним видом діяльності Товариства є будівельно-монтажні роботи.

17 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА» та ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС» (надалі - «Відповідач», «Позичальник») був укладений договір позики б/н.

Відповідно до п. 1 Договору Позикодавець зобов`язався передати у власність Позичальнику грошові кошти у сумі 970 000,00 грн, а Позичальник, в свою чергу, зобов`язався використати позику за цільовим призначенням і повернути її Позикодавцеві у повному обсязі. Позика вважається переданою Позичальнику в момент зарахування першого платежу позики на поточний рахунок Позичальника.

За змістом п. 7 Договору вбачається, що Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцеві позику у повному обсязі в строк до 18 травня 2018 року незалежно від терміну надання окремих частин такої позики. Повернення проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця.

На виконання умов Договору 19 березня 2018 року Позикодавцем було перераховано на поточний рахунок Позичальника грошові кошти на суму 700 000,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Всупереч приписам укладеного Договору, відповідачем не було повернуто позивачу переданої йому позики у передбачені Договором строки.

02 грудня 2019 року Позивачем на адресу Відповідача була надіслана претензія з проханням погасити нараховану заборгованість з урахуванням суми боргу та штрафних санкцій.

Однак, як вказує позивач, відповідач ухиляється від повернення переданої йому позики, посилаючись на складні фінансові труднощі.

Згідно з п. 13 Договору у разі, якщо Позичальник не повернув Позикодавцю надану позику у повному обсязі у строк, передбачений Договором, за вимогою Позикодавця Позичальник зобов`язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неповерненої суми позики за кожен день прострочення.

Також, у разі якщо Позичальник не повернув Позикодавцю надану Позику в повному обсязі до 18 червня 2018 року, за вимогою Позикодавця Позичальник зобов`язується також сплатити штраф у розмірі 25% від суми позики, передбаченої п. 1 Договору (п. 14 Договору).

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі - 112 805, 47 грн., 3% річних у розмірі – 50 986, 50 грн., інфляційні збитки у розмірі – 86 965,15 грн. та штраф у розмірі – 242 500,00 грн.

Неналежне виконання Дочірнім підприємством “МОНОЛІТ-СЕРВІС” своїх зобов`язань за Договором позики №б/н від 17.03.2018р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА» і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 1046 ЦК України, а договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА» та ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС» (надалі - «Відповідач», «Позичальник») був укладений договір позики б/н.

Відповідно до п. 1 Договору Позикодавець зобов`язався передати у власність Позичальнику грошові кошти у сумі 970 000,00 грн, а Позичальник, в свою чергу, зобов`язався використати позику за цільовим призначенням і повернути її Позикодавцеві у повному обсязі. Позика вважається переданою Позичальнику в момент зарахування першого платежу позики на поточний рахунок Позичальника.

За змістом п. 7 Договору вбачається, що Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцеві позику у повному обсязі в строк до 18 травня 2018 року незалежно від терміну надання окремих частин такої позики. Повернення проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця.

На виконання умов Договору 19 березня 2018 року Позикодавцем було перераховано на поточний рахунок Позичальника грошові кошти на суму 700 000,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Всупереч приписам укладеного Договору, відповідачем не було повернуто позивачу переданої йому позики у передбачені Договором строки.

02 грудня 2019 року Позивачем на адресу Відповідача була надіслана претензія з проханням погасити нараховану заборгованість з урахуванням суми боргу та штрафних санкцій.

Однак, як вказує позивач, відповідач ухиляється від повернення переданої йому позики, посилаючись на складні фінансові труднощі.

За таких обставин, господарський суд вважає правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 700 000,00 грн. за Договором позики №б/н від 17.03.2018р.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 112 805,47 грн. господарський зазначає наступне.

Господарський суд перевірив дотримання позивачем строку позовної давності для стягнення пені у розмірі 112 805,47 грн., на застосуванні якого наполягав відповідач, під час вирішення питання щодо порушення прав позивача, було встановлено, що подання зазначеного позову відбулося поза межами строку.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

За змістом вказаних вище норм, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно п. 13 Договору у разі, якщо Позичальник не повернув Позикодавцю надану позику в повному обсязі в строк до 18.05.2018 р., за вимогою Позикодавця Позичальник зобов`язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неповерненої суми за кожен день прострочення.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Тобто, нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання за Договором повинно здійснюватись з 19.05.2018 р. по 19.11.2018 р.

Згідно з частиною 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 статті 258 ЦК України передбачено, Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов`язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв`язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Враховуючи наведене, право у Позивача щодо заявления вимог про стягнення з ДП «Моноліт-Сервіс» пені за прострочення грошового зобов`язання виникло з 19.05.2018р. по 19.11.2018 р., а строк позовної давності у межах якого Позивач мав звернутись до суду сплив 19.11.2019 р.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013р.).

Таким чином, дослідивши матеріали справи, та заяву відповідача, яка вказує на пропуск позивачем строку позовної давності на стягнення з відповідача пені у розмірі 112 805,47грн., враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів поважності причин пропущення позивачем строку позовної давності, встановленого Цивільним кодексом України, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА» у справі №916/3142/20 про стягнення пені у розмірі 112 805,47 грн. наслідків пропущення строку позовної давності.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 242 500,00 грн., 3% річних у розмірі 50 986,50грн. та інфляційних збитків у розмірі 86 965,15 грн. господарський суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 14 Договору, у разі, якщо Позичальник не повернув Позикодавцю надану позику в повному обсязі до 18 червня 2018 р., за вимогою Позикодавця Позичальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 25 % від суми позики.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Постанова Вищого господарського суду України від 21 червня 2016 року по справі N° 916/4281/15).

Перевіривши розрахунок суми 3% річних, інфляційних нарахувань та штрафу наданий позивачем, господарський суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за поставлений товар.

Відповідно до матеріалів справи позивачем, також, заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ним понесено витрати на правничу допомогу у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, у зв`язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА” було змушено звернутися до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства “МОНОЛІТ-СЕРВІС”.

За умовами Договору про надання правової допомоги №10/20 від 01.10.2020 року укладеного між позивачем та Адвокатом Козолупом Микитою Сергійовичем оплата однієї години кваліфікаційної праці (послуг) Адвоката становить – 700,00грн. без ПДВ, але не більше 10 000,00 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 27.01.2021р. вартість послуг становить – 10 000,00грн.

Стаття 123 Господарського процесуального кодексу України встановлює види судових витрат, а саме судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з підпунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

На підставі вищенаведеного, керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА” до відповідача Дочірнього підприємства “МОНОЛІТ-СЕРВІС” про стягнення 1 193 257,12 грн. – задовольнити частково.

2.Стягнути з ДП «МОНОЛІТ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32927758; місцезнаходження: 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 48) на користь ТОВ «ЛІФТСЕРВІС-ОДЕСА» (код ЄДРПОУ 40982897; місцезнаходження: 65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Базарна, буд. 63; р/р НОМЕР_1 в ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», м. Київ, МФО 320478) заборгованість у розмірі 1 080 451 / один мільйон вісімдесят тисяч чотириста п`ятдесят одна / грн. 65 коп., з яких: основний борг – 700 000 / сімсот тисяч / грн. 00 коп., штраф – 242 500 / двісті сорок дві тисячі п`ятсот / грн. 00 коп., 3% річних – 50 986 / п`ятдесят тисяч дев`ятсот вісімдесят шість / грн. 50 коп. інфляційні втрати – 86 965 /вісімдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят шість/ грн. 15 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 264 /шістнадцять тисяч двісті шістдесят чотири/ грн. 85 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 /десять тисяч/ грн. 00 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст складено 15 березня 2021 р.\

Суддя С.Ф. Гут