Рішення № 95566387, 25.02.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2021 справа № 914/2588/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Юрків М.Г., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидкий світ», м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімендз», м.Львів

про стягнення 14000 грн

за участю представників:

від позивача: Лука А.В.;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидкий світ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімендз» про стягнення 14000 грн.

Ухвалою суду від 12.10.2020 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.11.2020 р.

Ухвалою суду від 16.11.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 16.11.2020 р., підготовче засідання відкладено на 30.11.2020 р.

26.11.2020 р. від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог (вх.№3078/20).

У клопотанні позивач зазначив, що 27.10.2020 р. – після відкриття провадження у справі – відповідач здійснив часткову оплату основного боргу у розмірі 6000 грн, у зв`язку з чим позивач зменшив на цю суму позовні вимоги у частині стягнення основного боргу, залишивши незмінним розрахунок штрафних санкцій, та, водночас, здійснив нарахування неустойки відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України. У підсумку, в клопотанні позивач просив суд стягнути з відповідача 8000 грн основного боргу, 801,24 грн санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 181,10 грн 3% річних, 2000 грн штрафу за затримку повернення предмета оренди та 5133,33 грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення предмету оренди.

Ухвалою суду від 30.11.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 30.11.2020 р., продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 14.12.2020 р.

В судовому засіданні 14.12.2020 р. відповідач заявив про сплату ним заборгованості та просив суд оголосити перерву в засіданні, у зв`язку з чим в судовому засіданні 14.12.2020 р. оголошено перерву до 04.01.2021 р.

04.01.2021 р. позивач подав клопотання про зменшення розміру позовних вимог (вх.№12/21), в якому повідомив, що 14.12.2020 р. відповідач погасив решту основного боргу у сумі 8000 грн. З огляду на це, позивач зменшив свої позовні вимоги на цю суму, донарахував відповідачеві неустойку за час прострочення повернення предмету оренди та залишив без змін інші заявлені до стягнення суми. У клопотанні позивач просив суд стягнути з відповідача 801,24грн санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 181,10 грн 3% річних, 2000 грн штрафу за затримку повернення предмета оренди та 7266,66грн неустойки.

Положення статті 46 ГПК України надають позивачу процесуальну можливість збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а також змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання позивач шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Виходячи зі змісту клопотання, поданого позивачем 26.11.2020 р., а також змісту раніше поданої позовної заяви, суд розцінює таке клопотання як спрямоване на зміну предмету позову, адже, фактично, позивач не лише зменшив розмір раніше викладених позовних вимог, а й заявив вимогу, яку не було заявлено в позовній заяві, – про стягнення неустойки, тобто загалом змінив вимоги, з якими він звертається до відповідача. При цьому, вимога про стягнення неустойки не обгрунтована підставами іншими, ніж ті, що наводились у позові, тому одночасної зміни предмету і підстав позову не відбулося, а клопотання підлягає прийняттю судом як клопотання про зміну предмету позову.

У клопотанні, поданому 04.01.2021 р., позивач, хоча і збільшив позовні вимоги щодо неустойки, проте в цілому просив стягнути менше, ніж було заявлено до стягнення в позовній заяві та клопотанні від 26.11.2020 р., а отже дане клопотання спрямоване саме на зменшення розміру позовних вимог, незважаючи на те, що їх було збільшено в певній частині.

Суд зазначає, що позивачем подано обидва клопотання з дотримання строку, встановленого законом, – під час підготовчого провадження у справі – а також з дотриманням вимоги щодо надіслання копій таких клопотань іншій стороні.

Враховуючи наведене, виходячи з наведених у клопотаннях обставин, суд дійшов висновку про необхідність прийняття цих клопотань та здійснення подальшого розгляду справи з їх врахуванням.

Ухвалою суду від 04.01.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 04.01.2021 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2021 р.

В судове засідання 25.01.2021 р. з`явився представник позивача.

Обізнаність відповідача про пред`явлення до нього позову підтверджується протоколами судових засідань від 30.11.2020 р. та від 14.12.2020 р., в яких був присутній відповідач.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 25.01.2021 р. суд розпочав розгляд справи по суті. Присутній представник позивача надав виступив з вступним словом та надав усні пояснення. Суд з`ясував обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення представника з приводу доказів, після чого перейшов до проведення судових дебатів. В ході проголошення заключного слова позивач просив задоволити позовні вимоги.

Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв`язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 25.01.2021 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами було укладено договір оренди нежитлових приміщень, проте відповідач в порушення умов договору належно не виконував своїх зобов`язань зі сплати орендної плати, внаслідок чого позивач повідомив його про відмову від договору, однак відповідач не повернув орендоване приміщення у встановлений строк. У зв`язку з цим, позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача 14000 грн основного боргу, 801,24 грн санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 181,10 грн 3% річних та 2000 грн штрафу за затримку повернення предмета оренди, а в останньому з поданих ним та прийнятих судом клопотань – 801,24 грн санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 181,10 грн 3% річних, 2000 грн штрафу за затримку повернення предмета оренди та 7266,66грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення предмету оренди.

В судовому засіданні 14.12.2020 р. директор відповідача повідомив, що заборгованість з орендної плати була повністю погашена.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.07.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Швидкий світ» (орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімендз» (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №ТД1.

Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає у користування нежитлові приміщення, загальною площею 190 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Тернова, 2 (далі – предмет оренди).

Згідно з п.5.1. договору, він вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 р. включно.

Розмір орендної плати за приміщення, що орендується складає: 1000 грн, в т. ч. ПДВ, за кожен місяць орендного користування за цим договором (п.2.1. договору).

За умовами п.2.2. договору, орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця наперед до 10 (десятого) числа кожного поточного місяця. По закінченню кожного розрахункового місяці сторонами підписується двосторонній акт наданих послуг.

Як передбачено пп.3.2.2. договору, орендодавець має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення предмету оренди, якщо орендар систематично порушує умови договору, в тому числі коли орендар не вніс орендної плати протягом 30 календарних днів з дня закінчення строку для платежу. У разі такої відмови орендодавця від даного договору він вважається розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення про відмову від договору.

Підпунктами 3.3.1. та 3.3.6. договору встановлено обов`язки орендаря своєчасно сплачувати орендну плату за користування предметом оренди; повернути орендодавцю предмет оренди протягом 3-х днів з моменту припинення дії даного договору.

Також, відповідно до п.4.1. договору, у разі припинення дії договору або при його розірванні орендар зобов`язаний протягом 3 календарних днів звільнити та повернути предмет оренди орендодавцю у стані, в якому перебував предмет оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених покрашень, які були попередньо узгоджені між сторонами та з урахуванням природного зносу за період строку оренди.

При передачі (поверненні) предмета оренди складається акт прийому-передачі, який підписується представниками сторін (п.4.2. договору).

У п.4.3. договору сторони, серед іншого, погодили, що період з моменту коли в орендаря виник обов`язок повернути предмет оренди до моменту фактичного повернення предмету оренди вважається затримкою повернення предмету оренди.

Відповідно до п.6.1. договору, за несвоєчасну сплату орендної плати орендар, на вимогу орендодавця сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки HБУ від несплаченої суми за кожен день затримки розрахунку.

За затримку повернення предмету оренди, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі еквівалентному двократному розміру орендної плати, визначеної згідно цього договору за весь період такої затримки (п.6.2. договору).

За актом приймання-передачі нежитлових приміщень до договору оренди нежитлових приміщень №ТД1 від 01.07.2019 р. орендодавець передав, а орендар прийняв у користування нежитлові приміщення, загальною площею 190 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Тернова, 2 (далі – предмет оренди). У акті сторони вказали, що приміщення передаються в належному технічному, санітарному та протипожежному стані, є придатними для використання за призначенням.

Як пояснив позивач, після 31.12.2019 р. договір, у зв`язку з відсутністю заперечень орендодавця, двічі автоматично продовжувався на той самий строк – на шість місяців. Протягом всього строку дії договору, за твердженням позивача, орендар не вносив орендної плати, користуючись приміщеннями.

У повідомлені про відмову від договору №0109 від 01.09.2020 р., адресованому орендарю Товариству з обмеженою відповідальністю «Сімендз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Швидкий світ» зазначило, що з липня 2019 року орендар не вносив орендну плату, а його заборгованість складає 14000 грн за 14 місяців оренди. З огляду на це, ТзОВ «Швидкий світ» повідомило про свою відмову від договору оренди нежитлових приміщень №ТД1 від 01.07.2019 р., вимагало погасити заборгованість по орендній платі у розмірі 14000 грн, сплатити штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у розмірі 519,78 грн та протягом 3-х календарних днів звільнити і повернути предмет оренди орендодавцю у стані, в якому перебував предмет оренди на момент передачі його в оренду. Також товариство вказало, що з моменту отримання ТзОВ «Сімендз» цього повідомлення договір оренди нежитлових приміщень буде розірваним, і з наступного дня за спливом 3-х денного терміну нараховуватиметься неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення.

Повідомлення було надіслане орендареві 02.09.2020 р., що підтверджено відповідним фіскальним чеком, накладною та описом вкладення в цінний лист з відбитком штемпеля підприємства зв`язку. Як вбачається з поданої позивачем роздруківки інформації з веб-сайту АТ «Укрпошта», поштове відправлення знаходилось у точці видачі/доставки з 04.09.2020 р., а 08.09.2020 р. не було вручене під час доставки з зазначенням, що це зумовили «інші причини».

27.10.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімендз» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Швидкий світ» 6000 грн з призначенням платежу «оплата за послуги», а 14.12.2020 р. – 8000 грн з призначенням платежу «оплата по справі №914/2588/20», про що свідчать відповідно меморіальний ордер №G2PL853388 від 27.10.2020 р. та банківська виписка з рахунку ТзОВ «Швидкий світ» за 14.12.2020 р.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 14000 грн основного боргу, в клопотанні про зменшення позовних вимог від 26.11.2020 р. – 8000 грн, а у клопотанні від 04.01.2021 р. не заявляв такої вимоги.

Також позивач просив стягнути з відповідача 801,24 грн пені та 181,10 грн 3% річних в цілому за період з 11.10.2019 р. по 28.09.2020 р., 2000 грн штрафу за затримку повернення предмета оренди та 7266,66 грн неустойки за період з 10.09.2020 р. по 29.12.2020 р.

Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявлених до стягнення сум пені, 3% річних, штрафу та неустойки.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За змістом ч.ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як передбачено ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Подібні положення містяться і в ч.4 ст.284 ГК України (строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором).

В договорі оренди від 01.07.2019 р. строк його дії було визначено по 31.12.2019 р. включно.

Укладений сторонами договір не містив положень щодо продовження його строку, проте і не передбачав заборони на таке продовження.

Суд вважає, що даний договір міг бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним, в силу прямої вказівки наведених вище норм законодавства.

Отже, враховуючи відсутність доказів подання сторонами будь-яких заяв про припинення або зміну умов договору під час дії договору або протягом одного місяця після його закінчення (у період з 31.12.2019 р. по 30.12.2020 р. та у період з 30.06.2020 р. по 31.07.2020 р.), договір був двічі пролонгований на той самий шестимісячний строк – по 30.06.2020 р. та по 31.12.2020 р.

Відповідно до ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 286 ГК України визначає, що орендною платою є фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктами 2.1. та 2.2. договору сторони встановили, що орендна плата в розмірі 1000 грн за кожен місяць орендного користування сплачується орендарем наперед до десятого числа кожного поточного місяця.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказував позивач та не спростував відповідач, протягом строку дії договору відповідач не вносив орендної плати і, як підтверджено матеріалами справи, оплатив заборгованість лише після звернення позивача з позовом до суду.

За умовами ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1– 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п.6.1. договору, за несвоєчасну сплату орендної плати орендар на вимогу орендодавця сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки HБУ від несплаченої суми за кожен день затримки розрахунку.

Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, в зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується.

Виходячи з того, що відповідач не виконував обов`язок щодо сплати орендної плати у визначені строки, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов`язання, нарахування позивачем пені за періоди існування прострочення є підставним.

Слід зауважити, що позивач вірно обмежив свої нарахування пені по кожній з оплат передбаченим ч.6 ст.232 ГК України шестимісячним строком, проте не завжди враховував відмінну кількість днів у 2019 та 2020 роках і положення ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), зокрема, не взявши до уваги, що першим днем прострочення оплати за листопад 2019 року є 12.11.2019 р., а за травень 2020 року – 13.05.2020 р.

Внаслідок здійсненого розрахунку суд встановив, що стягненню підлягає пеня в сумі 799,63 грн –

Сума боргу (грн)Розмір подв. обл. ставки (%)К-сть днів у роціК-сть днів простр.Початок простр.Кінець простр. (включно)Сума пені (грн)1000333651411.10.201924.10.201912,661000313654925.10.201912.12.201941,621000273651913.12.201931.12.201914,051000273663001.01.202030.01.202022,131000223664231.01.202012.03.202025,251000203663013.03.202011.04.202016,391000313653112.11.201912.12.201926,331000273651913.12.201931.12.201914,051000273663001.01.202030.01.202022,131000223664231.01.202012.03.202025,251000203664213.03.202023.04.202022,951000163661824.04.202011.05.20207,87100031365112.12.201912.12.20190,851000273651913.12.201931.12.201914,051000273663001.01.202030.01.202022,131000223664231.01.202012.03.202025,251000203664213.03.202023.04.202022,951000163664924.04.202011.06.202021,42100012366112.06.202012.06.20200,331000273661813.01.202030.01.202013,281000223664231.01.202012.03.202025,251000203664213.03.202023.04.202022,951000163664924.04.202011.06.202021,421000123663212.06.202013.07.202010,491000223663111.02.202012.03.202018,631000203664213.03.202023.04.202022,951000163664924.04.202011.06.202021,421000123666112.06.202011.08.202020,00100022366211.03.202012.03.20201,201000203664213.03.202023.04.202022,951000163664924.04.202011.06.202021,421000123669212.06.202011.09.202030,161000203661113.04.202023.04.20206,011000163664924.04.202011.06.202021,4210001236610912.06.202028.09.202035,741000163663013.05.202011.06.202013,1110001236610912.06.202028.09.202035,74100016366111.06.202011.06.20200,4410001236610912.06.202028.09.202035,741000123667813.07.202028.09.202025,571000123664911.08.202028.09.202016,07Всього 799,63Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявлених позовних вимог, з врахуванням вищенаведених обставин щодо кількості днів у році та початку прострочень –

Сума боргу (грн)Розмір проц. (%)К-сть днів у роціК-сть днів простр.Початок простр.Кінець простр. (включно)Сума проц (грн)100033658211.10.201931.12.20196,741000336627201.01.202028.09.202022,30100033655012.11.201931.12.20194,111000336627201.01.202028.09.202022,30100033652012.12.201931.12.20191,641000336626013.01.202028.09.202021,311000336623111.02.202028.09.202018,931000336620211.03.202028.09.202016,561000336616913.04.202028.09.202013,851000336613913.05.202028.09.202011,391000336611011.06.202028.09.20209,02100033667813.07.202028.09.20206,39100033664911.08.202028.09.20204,02Всього 158,56та встановив, що їх розмір повинен дорівнювати 158,56 грн.

Відповідно до частини 3 статті 291 ГК договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Поряд із цим повинні враховуватись положення частини 3 статті 651 ЦК, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

Стаття 782 ЦК України передбачає право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Також пунктом підпунктом 3.2.2. договору визначено, що орендодавець має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення предмету оренди, якщо орендар систематично порушує умови договору, в тому числі коли орендар не вніс орендної плати протягом 30 календарних днів з дня закінчення строку для платежу.

Таким чином, сторони у договорі встановили дещо відмінні підстави для можливості орендодавця відмовитися від договору оренди у порівнянні з підставами, визначеними ст.782 ЦК України.

З долучених доказів вбачається, що орендар належним чином не виконував свого обов`язку та допустив тривалу несплату орендних платежів і виникнення заборгованості, що є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди шляхом відмови орендодавця від договору (припинення договору орендодавцем в односторонньому порядку), як відповідно до положень самого договору, так і відповідно до норм ст.782 ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що у позивача внаслідок наведених вище обставин несплати орендної плати виникло право відмовитись від договору оренди в односторонньому порядку.

В ч.2 та ч.3 ст.653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються і у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст.654 ЦК України).

Вищезгаданим підпунктом 3.2.2. договору сторони погодили, що у разі відмови орендодавця від даного договору він вважається розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення про відмову від договору.

Повідомлення позивача, в якому чітко висловлено його відмову від договору, надсилалось засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача. Отже, суд вважає, що, направляючи листи на таку адресу позивач діяв правомірно та відповідно до звичаїв ділового обороту і у спосіб, який не суперечить умовам договору та законодавства, маючи намір довести до відома орендаря свою відмову від договору та бажаючи отримати майно з оренди, а неотримання відповідачем поштової кореспонденції не належить до сфери відповідальності позивача і не може ставитись йому у провину.

Відступаючи від висновку Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.04.2019 р. у справі №904/2997/18, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 р. у справі №910/719/19 зазначала, що негативні наслідки неодержання орендарем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря, а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

За загальним правилом, днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Повідомлення про відмову від договору було надіслано відповідачеві позивачем 02.09.2020 р., а підприємство поштового зв`язку здійснило повідомлення про невручення поштового відправлення 08.09.2020 р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що орендодавець в належний спосіб висловив свою волю на відмову від договору оренди і договір, з огляду на те, що днем отримання орендарем повідомлення про відмову від договору слід вважати 08.09.2020 р., припинив свою дію саме 08.09.2020 р.

Законодавство визначає наслідки припинення договору найму (оренди) для наймача – виникнення обов`язку негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України), а також для наймодавця – виникнення права вимагати повернення речі (ст.782 ЦК України).

Згідно з п.4.1 договору, у разі припинення дії договору або при його розірванні орендар зобов`язаний протягом 3 календарних днів звільнити та повернути предмет оренди орендодавцю.

Пунктом 4.2. договору сторони встановили, що при передачі (поверненні) предмета оренди складається акт прийому-передачі.

Отже обов`язок орендаря повернути майно з орендного користування після розірвання договору оренди передбачений нормами чинного законодавства, а також умовами договору оренди.

Позивачем доведено передачу орендованого майна відповідачу, так як договір оренди і акт передачі були укладені і підписані, а відповідач в свою чергу зобов`язаний довести повернення цього майна позивачеві.

Оскільки вищенаведеними нормами чітко передбачений обов`язок саме орендаря повернути (передати) майно орендодавцю після закінчення дії договору з оформленням прийняття відповідним документом, то в силу принципу розподілу доказування саме на орендареві, а не орендодавцеві, лежить обов`язок довести або факт такого повернення майна орендодавцеві або причини неможливості такого повернення.

Відповідач не довів виконання свого обов`язку щодо повернення орендованого майна ні в строк, визначений умовами договору, ані станом на час ухвалення рішення у справі, не подав доказів передачі майна чи доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря

З огляду на те, що підстава, на якій відповідач користувався майном, відпала у зв`язку з відмовою від договору в односторонньому порядку, непередання відповідачем майна, яке належить позивачеві, створює йому перешкоди в реалізації своїх повноважень на розпорядження та користування згаданим майном.

Враховуючи те, що строк дії договору закінчився 08.09.2020 р., об`єкт оренди мав бути переданий орендодавцю, а відповідний акт – підписаний сторонами по 11.09.2020 р.

Невиконання або прострочення виконання наймачем обов`язку щодо повернення речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що, відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України, полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.

Крім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 р. у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняття «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 ЦК України.

У зв`язку з тим, що орендар прострочив повернення орендодавцеві об`єкта оренди, не виконавши відповідний обов`язок по 11.09.2020 р., неустойка повинна розраховуватись з 12.09.2020 р. (перший день прострочення повернення майна) по 29.12.2020 р., тобто день, який визначений позивачем, та який, враховуючи відсутність доказів повернення приміщень, знаходиться в межах періоду прострочення.

Неустойка за вересень мала становити 1266,67 грн, виходячи з орендної плати за вересень в подвійному розмірі (1000 грн х 2 = 2000 грн) та пропорційно до кількості днів прострочення в вересні (19 днів), за жовтень і листопад – по 2000 грн, виходячи з орендної плати в подвійному розмірі, а за грудень – 1870,96 грн, виходячи з орендної плати за грудень в подвійному розмірі (2000 грн) та пропорційно до кількості днів прострочення в грудні (29 днів). Отже, нарахуванню за період з 12.09.2020 р. по 29.12.2020 р. підлягало 7137,64 грн неустойки – (1266,67 грн+ 2000 грн + 2000 грн + 1870,96 грн).

У п.4.3. договору сторони погодили, що період з моменту коли в орендаря виник обов`язок повернути предмет оренди до моменту фактичного його повернення вважається затримкою повернення предмету оренди, що в силу положень п.6.2 договору тягне за собою сплату орендарем орендодавцю штрафу у розмірі, еквівалентному двократному розміру орендної плати, визначеної за весь період такої затримки.

Суд погоджується з позивачем у підставності одноразового нарахування згаданого штрафу, визначеного позивачем у сумі двократної орендної плати, тобто 2000 грн.

Варто зазначити, що передбачена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 ГК України.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Згідно зі ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Покладення на суб`єкта господарювання нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналіз правових норм, зокрема, ст.230 ГК України та ч.2 ст.785 ЦК України дає підстави для висновку про те, що штраф та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Умовами договору оренди передбачено застосування штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення орендарем строків повернення об`єкта оренди у вигляді одноразової виплати, тоді як передбачена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за увесь час прострочення.

Аналогічна правова позиція стосовно нарахування штрафних санкцій у подібних правовідносинах відображена у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №914/730/17.

Враховуючи все вищенаведене, суд прийшов до висновку, що права позивача були дійсно порушені невиконанням відповідачем обов`язку щодо внесення орендної плати та повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 799,63 грн пені, 158,56 грн 3% річних, 2000 грн штрафу та 7137,64 грн неустойки. В задоволенні решти позову слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої – другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

В позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи: 2102 грн сплаченого судового збору та 2000 грн витрат на правову допомогу, які позивач в прохальній частині позовної заяви просив стягнути з відповідача.

До клопотання про зменшення позовних вимог, поданого 04.01.2021 р., позивач долучив докази витрати на правову допомогу та просив суд стягнути з відповідача 4000 грн таких витрат.

17.10.2019 р. адвокатське бюро «Лука та партнери» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Швидкий світ» уклали договір про надання правової допомоги №1710.

Відповідно до п.1.1. цього договору, за цим договором адвокатське бюро згідно доручення клієнта зобов`язується надавати правову допомогу, а клієнт в свою чергу зобов`язується прийняти результат надання правової допомоги і сплатити її вартість в порядку визначеному умовами даного договору.

Згідно з п.2.2. договору, адвокатське бюро зобов`язується надавати клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного, податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах.

За умовами п.2.5. договору, на підтвердження факту надання адвокатським бюро клієнту у правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг.

Клієнт на протязі трьох днів з моменту підписання договору, сплачує передплату за обумовлені сторонами адвокатські послуги. адвокатське бюро залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно (п.4.2. договору).

Відповідно до п.4.3. договору, оплата підлягає перерахуванню клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок адвокатською бюро або внесенню готівкою в касу адвокатського бюро.

У разі необхідності, за попередньою домовленістю між сторонами, клієнт оплачує адвокатському бюро витрати адвокатського бюро, необхідні для виконання його обов`язків за ним договором, понесені в інтересах клієнта (обов`язкові платежі, витрати на відрядження, тощо). Сума додаткових витрат погоджується сторонами додатково без укладення письмових додаткових угод (п.4.4. договору).

12.08.2020 р. адвокатське бюро виставило клієнту за адвокатські послуги згідно договору рахунок-фактуру №2 на суму 2000 грн, який товариство повністю оплатило платіжним дорученням №5403 від 13.08.2020 р., а 29.12.2020 р. – рахунок-фактуру №3 на суму 2000 грн, який товариство повністю оплатило платіжним дорученням №10035 від 29.12.2020 р

Адвокатське бюро склало і подало суду два детальні описи робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги:

– опис від 28.09.2020 р. про консультацію, аналіз документів, узгодження правової позиції на суму 200 грн, оформлення та надсилання повідомлення про відмову від договору з вимогою про сплату заборгованості та з розрахунком штрафних санкцій на суму 300 грн та підготовку і подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви про стягнення заборгованості за договором з розрахунком штрафних санкцій на суму 1500 грн (всього за описом – на 2000 грн);

– опис (уточнений) від 29.12.2020 р., в якому крім згаданих у попередньому описі робіт зазначено про участь в судових засіданнях 16.11.2020 р., 30.11.2020 р.,14.12.2020 р., 04.01.2021 р. на суму 400 грн за кожне засідання, і підготовку та надсилання клопотань від 26.11.2020 р. та від 29.12.2020 р. на суму 200 грн за кожне клопотання (всього за описом –на 4000 грн).

В матеріалах справи наявний ордер на надання адвокатом Лукою А.В. правничої (правової) допомоги ТзОВ «Швидкий світ» у Господарському суді Львівської області, виданий 28.09.2020 р. адвокатським об`єднанням «Лука та партнери» на підставі договору про надання правової допомоги №1710 від 17.10.2019 р.

Протягом розгляду справи позивач подав такі документи як позовна заява та два клопотання про зменшення позовних вимог.

Представник ТзОВ «Швидкий світ» адвокат Лука А.В. був присутній в судових засіданнях 16.11.2020 р., 30.11.2020 р.,14.12.2020 р., 04.01.2021 р. та 25.01.2021 р.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України (тут і надалі – норми ГПК України маються на увазі в редакції, чинній на момент ухвалення додаткового рішення), судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст.129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідні докази були подані позивачем разом з клопотанням про зменшення позовних вимог, тобто з дотриманням вимог процесуального закону щодо строку їх подання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 згаданої статті).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 р. у справі №5023/5587/12).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки – підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

З врахуванням наведеного, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

На підставі та на виконання договору про надання правової допомоги складено детальні описи робіт (наданих послуг), в яких зазначено перелік послуг (правової допомоги), що надаються у справі, та їх вартість.

Зі змісту описів вбачається, що розмір та види правової допомоги в ньому повністю відповідають встановленим в договорі умовам.

При цьому фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання кожного з видів послуг, не підлягала зазначенню у зв`язку з тим, що сторонами не було встановлено погодинний розмір винагороди адвоката.

Суд вважає, що позивач належним чином обгрунтував розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу, – договір про надання правової допомоги, детальні описи робіт, рахунки і платіжні доручення. При цьому, зі змісту описів вбачається, що розмір та види правової допомоги в ньому повністю відповідають встановленим в договорі умовам.

Дослідивши зміст описів та матеріали справи, також можна встановити, що зазначена в них правова допомога дійсно була надана адвокатом, про що свідчить наявність в матеріалах справи поданої позивачем позовної заяви та клопотань, про надання послуг з підготовки яких зазначає заявник. Крім того, з відповідних протоколів судових засідань вбачається присутність представника позивача в судовому засіданні у справі.

Суд вважає, що підписання поданих суду документів директором позивача, а не адвокатом, жодним чином не спростовує обставин надання адвокатом Лукою А.В. правової допомоги щодо підготовки таких документів.

Вказаної позиції дотримується також і Верховний Суд у своїх постановах від 28.12.2019 р. у справі №924/122/19 та від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц.

Беручи до уваги те, що описами доведено обсяг наданих послуг та їх вартість, суд переконаний, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у справі дійсно може становити 4000 грн.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України – інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5– 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може відступити від вказаного загального правила та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

На переконання суду, всі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн, розподілити які просить заявник, є пов`язаними з розглядом справи.

Варто зазначити, що п.6 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» відносить до видів правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, правова допомога, яка надавалась, зокрема, у формі консультації, аналізу документів та узгодження правової позиції, розцінюється судом як така, що надавалась у справі №914/2588/20.

Подібна правова позиція щодо пов`язаності витрат на такі види правової допомоги з розглядом справи висловлена Великою Палатою Верховного Суду в додатковій постанові від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц.

На думку суду, розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обгрунтованим поданими доказами та пропорційним до предмета спору (з врахуванням в сукупності як його первісного розміру, що існував станом на час звернення з позовом, так і додатково заявлених протягом розгляду справи вимог).

При цьому поведінка сторін під час розгляду справи була однаково добросовісною, а про здійснення сторонами дій щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи суду невідомо.

Таким чином, при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу у даній справі суд не вбачає необхідності відступати від загального правила розподілу витрат, за яким у зв`язку з частковим задоволенням позову покладенню на відповідача підлягає 3940,22 грн таких витрат.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд вважає, що відповідач, безсумнівно, був обізнаний з розміром судових витрат позивача, адже такі витрати були заявлені у позовній заяві і поданих клопотаннях, котрі, як і всі описані докази понесення витрат, надсилались відповідачеві, у зв`язку з чим відповідач міг, за бажанням, доводити неспівмірність витрат і заперечувати проти їхнього розміру, проте своїм правом не скористався.

Враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже, у зв`язку з відсутністю клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, не вправі зробити це і у даній справі.

З огляду на те, що позивач в належному порядку обгрунтував розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу, покладенню на відповідача підлягає сума витрат на правову допомогу, виходячи із суми, заявленої позивачем (4000 грн), проте пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 3940,22 грн.

Оскільки, згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір щодо задоволених позовних вимог, який становить 2070,59 грн, також підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімендз», м.Львів, вул.Патона, 22 (ідентифікаційний код 37800971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Швидкий світ», м.Львів, вул.Конюшинна, 4 (ідентифікаційний код 39497430) 799,63 грн пені, 158,56 грн 3% річних, 2000 грн штрафу, 7137,64 грн неустойки, 2070,59 грн судового збору та 3940,22 грн витрат на правову допомогу.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 25.01.2021 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 25.02.2021 р.

Суддя З.П. Гоменюк