Рішення № 95566308, 20.01.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2021 р. Справа № 911/378/17 (911/2510/20)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства“Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства”, Київська область, м. Славутич

про стягнення 8349355,32 грн.

В межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство КП “УЖКГ”

за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства” про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р.

Наразі триває процедура розпорядження майном Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства”.

31.08.2020 р. до суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства“Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про стягнення з Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства” заборгованості за договором від 11.10.2017 р. № 2249/1718-ТЕ-17 про постачання природного газу в загальному розмірі 8349355,32 грн., з яких: 7109028,39 грн. основного боргу; 318731,94 грн. інфляційних втрат; 240813,60 грн. 3 % річних; 680781,39 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.09.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства”, підготовче засідання призначено на 28.10.2020 р.

19.10.2020 р. на поштову адресу суду від КП “Управління житлово-комунального господарства” надійшов відзив на позовну заяву.

26.10.2020 р. на офіційну електронну адресу суду від позивача надійшли заперечення щодо клопотання відповідача про зменшення неустойки.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.10.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 09.12.2020 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.12.2020 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 20.01.2021 р.

В судовому засіданні присутній представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

В свою чергу, присутній представник відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

11.10.2017 р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Управління житлово-комунального господарства” (споживач) було укладено договір № 2249/1718-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 3.1. договору погоджено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом укладення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Пунктом 3.10. договору встановлено, що споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Згідно із п. 5.4. договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Пунктом 6.1. договору погоджено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пп. 6 п. 7.2. договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Згідно із п. 8.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Пунктом 8.2. договору погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20.

Згідно із п. 8.9. договору збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених законодавством.

Відповідно до п. 10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Пунктом 12.1. договору погоджено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 р. до 31.03.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Вказаний договір та додаткові угоди до нього підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 р. на суму 208975,44 грн., від 30.11.2017 р. на суму 9894214,13 грн., від 31.12.2017 р. на суму 11275777,90 грн., від 28.02.2018 р. на суму 12340551,56 грн., від 31.03.2018 р. на суму 11761714,87 грн. та від 30.04.2018 р. на суму 1809430,27 грн.

Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, не в повному обсязі та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 8349355,32 грн., в тому числі 7109028,39 грн. основного боргу, 680781,39 грн. пені, 240813,60 грн. 3% річних та 318731,94 грн. інфляційних втрат.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позов визнає наявність заборгованості за природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № 2249/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017 р., а саме: основний борг у сумі 7109028,39 грн.

Разом з тим, відповідач, посилаючись на приписи частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, просить врахувати становище останнього, зменшити розмір пені на 90% та відмовити в позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в розмірі 240813,60 грн. та інфляційних втрат в розмірі 318731,94 грн.

Частиною першою ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами частини другої ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін. Спрямована на встановлення. Зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини першої ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини першої ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частини другої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно із частиною першою ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини першої ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Судом встановлено, що на виконання умов договору від 11.10.2017 р. № 2249/1718-ТЕ-17 позивачем було надано відповідачу послуги з постачання природного газу, що підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу на загальну суму 47290664,17 грн. (копії міститься в матеріалах справи).

Відповідно до бухгалтерської виписки за період з 01.10.2017 р. по 29.02.2020 р. по Підприємству КП “УЖКГ”, підписаної головним бухгалтером позивача, загальна сума надходжень грошових коштів від відповідача в рахунок оплати за договором № 2249/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017 р. становить 40181635,78 грн. (оригінал виписки долучено до матеріалів справи).

Таким чином, борг відповідача перед позивачем за поставлений природний газ на виконання договору та додаткових угод до нього склав 7109028,39 грн.

Разом з тим, як вже зазначалось, у відзиві на позов відповідач визнає наявність заборгованості за природний газ за договором № 2249/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017 р., а саме: основний борг у сумі 7109028,39 грн.

Приписами п. 1 частини другої ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Частинами першою, четвертою та п`ятою ст. 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що основний борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами, а також визнано відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 7109028,39 грн. основного боргу за договором № 2249/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017 р. є обґрунтованою і доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 680781,39 грн. пені, 240813,60 грн. 3% річних та 318731,94 грн. інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, суд зазначає наступне:

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої ст. 231 цього ж Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною шостою ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 8.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Пунктом 8.2. договору погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20.

Згідно із п. 8.9. договору збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених законодавством.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно.

Відповідно до розрахунку суду інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов`язання в межах періоду нарахування позивачем, з урахуванням часткових оплат відповідача, за договором № 2249/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017 р. становлять 318632,81 грн.

Разом з тим, згідно з розрахунком суду, сума 3% річних, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань за вищевказаним договором, становить 240776,21 грн.

З огляду на викладене, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних на суму заборгованості, враховуючи заявлені позивачем в позовній заяві періоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 680781,39 грн. пені, 240776,21 грн. 3% річних та 318632,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати за природний газ, є обґрунтованими та законними.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позов просить врахувати становище останнього, зменшити розмір пені на 90% та відмовити в позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в розмірі 240813,60 грн. та інфляційних втрат в розмірі 318731,94 грн.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя ст. 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 р. у справі № 910/24266/16, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Позивачем нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні, які суд дійшов висновку задовольнити, з огляду на те, що у даному випадку вказані суми з одного боку компенсують втрати кредитора від прострочення грошового зобов`язання, з іншого боку не носять ознак каральної санкції, надмірного тягаря для боржника.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. При цьому, суд має врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 р. у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 р. у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 р. у справі № 917/791/18.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, а власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2018 р. у справі № 916/65/18, від 03.07. 2019 р. у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 р. у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 р. у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 р. у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 р. у справі № 918/116/19 та від 22.09.2020 р. у справі № 918/869/19.

Відповідно до статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися виконання зобов`язань між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, що заявлена до стягнення позивачем, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.

Так, при зменшенні розміру пені, суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача.

Як встановлено судом, відповідач є комунальним підприємством, створеним на підставі рішення Славутицької міської ради, що діє на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Славутич. Майно підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання. Комунальне підприємство “Управління житлово-комунального господарства” має суспільну цінність для територіальної громади міста Славутича.

Відповідач за основними видами діяльності здійснює виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії; надає послуги з опалення та постачання гарячої води споживачам (населення, релігійні організації, бюджетні та небюджетні організації) міста Славутич, тобто являється теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, що має соціально важливе значення.

Підприємство створене для здійснення функцій, визначених законом, не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, а отже надходження коштів на рахунок відповідача та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів.

Суд бере до уваги загальновідомий факт затвердження місцевих тарифів на теплопостачання на рівні, нижчому від собівартості, що позбавляє відповідача не тільки отримувати прибуток від власної діяльності, але й не дає змоги покривати витрати на виробництво комунальних послуг.

Суд бере до уваги, що відповідач не має змоги за власним рішенням змінювати тарифи на власні послуги, позаяк вказані повноваження належать органам місцевого самоврядування, а також не має змоги припинити постачання теплової енергії незалежно від будь-яких зовнішніх факторів, у тому числі і при наявності заборгованості кінцевих споживачів за отримане тепло.

Судом враховано, що споживачі мають перед КП “Управління житлово-комунального господарства” значну дебіторську заборгованість, тому неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором спричинене не його зловживанням, а об`єктивними обставинами, що унеможливлюють своєчасну оплату за поставлений природний газ.

Суд бере до уваги наявну у позивача можливість отримувати прибутки за рахунок інших видів діяльності, яка у відповідача відсутня.

В силу виконання своїх функцій підприємства ТЕК мають певний комплекс прав і обов`язків і майже всі з фінансового боку збиткові, тому що надають послуги за тарифами, які не покривають економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, а різниця підлягає компенсації з бюджету. Разом з тим, як зазначає відповідач, теплогенеруючим підприємствам не компенсовано різницю в тарифах з 2016 року, у тому числі КП “Управління житлово-комунального господарства” в розмірі 107,179 млн. грн. При цьому несвоєчасне фінансування відшкодування різниці в тарифах не передбачає нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, судом враховано, що у провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства” про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р. Наразі триває процедура розпорядження майном боржника – Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства”.

Суд бере до уваги існування значної заборгованості відповідача перед постачальниками енергоносіїв, перш за все перед НАК “Нафтогаз України”. Водночас судом взято до уваги тяжкий фінансовий стан відповідача, а також те, що позивачем не надано доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв`язку з несплатою відповідачем за газ у строки, встановлені договором, оскільки страти від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та 3% річних за час, в який позивач не міг користуватись коштами. (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 924/709/17, від 26.09.2019 р. у справі № 922/3613/18).

Також суд бере до уваги правовий зміст інституту неустойки, основною метою якої є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та враховуючи майновий стан підприємства відповідача (відповідно до поданих копій звіту про фінансовий стан, бухгалтерської довідки), суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 90% від заявленої позивачем суми.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» частково та стягує з Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства” на користь позивача 7109028,39 грн. основного боргу, 68078,14 грн. пені, 240776,21 грн. 3% річних та 318632,81 грн. інфляційних втрат, в іншій частині в задоволенні позову відмовляє.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

Разом з тим, судом враховано, що судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та частини третьої ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 р. у справі № 917/1068/17).

Керуючись ст. ст. 74, 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства” (07101, Київська область, м. Славутич, вул. Військових будівельників, буд. 8; код ЄДРПОУ 31476318) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 7109028 (сім мільйонів сто дев`ять тисяч двадцять вісім) гривень 39 копійок основного боргу, 68078 (шістдесят вісім тисяч сімдесят вісім) гривень 14 копійок пені, 240776 (двісті сорок тисяч сімсот сімдесят шість) гривень 21 копійку 3% річних, 318623 (триста вісімнадцять тисяч шістсот двадцять три) гривні 81 копійку інфляційних втрат та 125238 (сто двадцять п`ять тисяч двісті тридцять вісім) гривень 28 копійок судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання 15.03.2021 р.

Суддя А.В. Лопатін