Рішення № 95566131, 15.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2021Справа № 910/17606/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" 79039, м. Львів, вул. Золота 42,

до Державної установи "Центр Пробації" вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050

про стягнення 10 391,70 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи "Центр Пробації" про стягнення 10 391,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт споживання відповідачем природного газу в період січень - квітень 2019 року в обсязі 1,551 тис.куб.м за відсутності укладеного між сторонами договору постачання природного газу та підстав для його споживання, у зв`язку з чим відповідач має здійснити відшкодування позивачеві вартості спожитого природного газу як безпідставно набутого майна згідно статті 1213 Цивільного кодексу України у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17606/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/17606/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, 09.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 5945/11/11.1-20 від 08.12.2020, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для сплати заборгованості за природний газ, оскільки у 2019 році між сторонами не було укладено договору про постачання природного газу. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу 22.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої позивач заперечує проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначаючи про неспростований факт безпідставного споживання природнього газу, відсутність підстав для такого споживання без укладеного в установленому порядку договору, що свідчить про вибуття відповідних обсягів природнього газу з володіння ТОВ «Львівгаз бут» і перехід таких обсягів до відповідача. Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у позовній заяві, за період з січня до квітня 2019 року за відсутності укладеного договору постачання природного газу Державною установою "Центр Пробації" було фактично спожито природного газу в обсязі 1,551 тис.куб.м. на загальну суму 10 391,70 грн., які відповідачем не були оплачені.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до пункту 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд зазначає, що правове регулювання взаємовідносин оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газорозподільних систем здійснюється Кодексом газотранспортної системи, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, а також положеннями Закону України "Про ринок природного газу", Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно преамбули Закону України "Про ринок природного газу" цей закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відповідно до пунктів 19, 27, 28, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

В свою чергу Правила постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2496 (далі - Правила постачання природного газу), розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил постачання природного газу підставою для постачання природного газу споживачу є, зокрема:

наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов;

відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Правил постачання природного газу постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

З аналізу даних правових норм вбачається, що постачання позивачем природного газу без укладення відповідного договору і його отриманням відповідачем є таким, що здійснюється в позадоговірному порядку, і як наслідок свідчить про відсутність відповідної правової підстави його набуття.

Натомість, виходячи з вищезазначених приписів чинного законодавства та наявних матеріалів справи, а також письмових пояснень сторін вбачається, що в період січень-квітень 2019 року договір постачання природного газу, який містить всі необхідні істотні умови, передбачені ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» та строк дії якого охоплює спірні періоди поставки газу, зазначені позивачем в позовній заяві, між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Як зазначає позивач в позовній заяві, ним як оператором газорозподільної системи у січні, лютому, квітні 2019 було здійснено поставку природного газу відповідачу - Державній установі "Центр Пробації" на загальну суму 10 391,70 грн., на підтвердження чого позивачем надано складені та підписані в односторонньому порядку акти надання послуг № ЗЛВ89004810 від 31.01.2019 на обсяг 0,857 тис.м куб. на суму 11 123,69 грн., № ЗЛВ89011240 від 28.02.2019 на обсяг 0,375 тис.м куб. на суму 4 499,82 грн. та № ЗЛВ89024909 від 30.04.2019 на обсяг 0,319 тис.м куб. на суму 3 473,76 грн.

Проте зазначені акти приймання - передачі не можуть бути розцінені судом в якості письмових доказів передачі позивачем відповідачеві обсягів газу за спірний період, позаяк не містять підпису та відбитку печатки відповідача, а отже, дані докази не є обставиною, достатньою як для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин, так і для посилання на них як на єдину підставу для стягнення з відповідача боргу в сумі 10391,70 грн.

Проте, за змістом пункту 1 глави 3 розділу IV Кодексу газотранспортної системи для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.

Пунктом 5 глави 1 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс газотранспортної системи), встановлено, що інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Оператор газотранспортної системи за заявою суб`єкта ринку природного газу, що займається оптовою купівлею-продажом або постачанням газу, присвоює суб`єкту унікальний EIC-код.

Оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).

Згідно пункту 2 глави 4 розділу IV Кодексу газотранспортної системи інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити, зокрема, ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку.

За положеннями Кодексу газотранспортної системи Реєстром споживачів постачальника є перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи).

Пунктом 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи визначено, що постачальник має право визначити по споживачу в інформаційній платформі кінцеву дату постачання природного газу такому споживачу (з якої споживач буде виключений з Реєстру такого постачальника) та/або визначити періоди постачання природного газу такому споживачу.

При цьому відповідно до п. 1 глави 3 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, оператори газорозподільних систем, для здійснення процедури алокації, надають оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний обсяг споживання природного газу кожним споживачем, об`єкти якого підключені до газорозподільної системи та якому (його точкам комерційного обліку) оператор газорозподільної системи в установленому порядку присвоїв персональний ЕІС-код як суб`єкту ринку природного газу (окремої точки комерційного обліку) та передав його до бази даних оператора газотранспортної системи.

Згідно з п.8 глави 3 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи алокація фактичного обсягу природного газу споживача можлива тільки на постачальника, зазначеного у відповідній підтвердженій номінації/реномінації.

Як встановлено судом за матеріалами справи та відповідачем не спростовано, Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" було присвоєно EIC-код 56X9300000001607, споживач - Державна установа "Центр Пробації" був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" з ЕІС-кодом 56ХS00015NJ4A00Q.

Позивач звертався до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" з адвокатським запитом з метою підтвердження поданого обсягу номінації та обсягу розподіленого газу по споживачу Державній установі "Центр Пробації" (код ЄДРПОУ 41847154, ЕІС код 56ХS00015NJ4A00Q) за період з січня по квітень 2019 року з ресурсу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".

У відповідь на адвокатський запит Акціонерним товариством "Укртрансгаз" листом № 1001ВИХ-20-361 від 21.01.2020 повідомлено, що за результатами роботи у січні та лютому 2019 року природний газ, використаний споживачем Державною установою "Центр Пробації", було віднесено в алокацію на замовника послуг транспортування Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (ЕІС-код 56X59300000001607). Також вказано, що у зв`язку із запровадженням на ринку природного газу добового балансування визначити обсяг підтвердженої номінації в розрізі споживачів неможливо, проте, відповідно до програми перегляду постачальник - споживач в інформаційній платформі, у березні та квітні 2019 року споживач з ЕІС-кодом 56ХS00015NJ4A00Q закріплений в Реєстрі постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (ЕІС-код 56X59300000001607), у зв`язку з чим, обсяги споживання вказаного споживача віднесено на постачальника, в реєстрі якого він знаходився у зазначений період.

Окрім цього згідно наданих Акціонерним товариством «Львівгаз» звітів про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу АТ "Львівгаз" між замовниками послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів), остаточна алокація відборів Державною установою "Центр Пробації" газу складає у січні 2019 року - 0,857 тис.м.куб., у лютому 2019 року - 0,375 тис.м.куб. та у квітні 2019 року - 0,319 тис.м.куб, всього 1,551 тис.м.куб.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Як зазначає позивач в позовній заяві, оскільки станом на дату звернення з позовними вимогами природний газ спожитий відповідачем та фактично не може бути повернутий позивачеві, на підставі ч. 2 ст. 1213 ЦК України відшкодуванню підлягає вартість такого майна.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою визначення вартості майна, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, позивач звернувся до Львівської торгово-промислової палати щодо надання інформації про середньозважену ціну природного газу ресурсу жовтня - листопада 2020 за результатами електронних біржових торгів ТБ «Українська енергетична біржа».

За змістом наявного в матеріалах справи листа Львівської торгово-промислової палати від 27.10.2020 за вих. № 19-09/1002, згідно з даними сайту Товарної біржі "Українська енергетична біржа" https://www.ueex.com.ua/ середньозважена ціна на природній газ за результатами укладених угод на ТБ "Українська енергетична біржа" у листопаді 2020 року становить 6 700,00 грн./тис.куб.м.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, свої зобов`язання щодо відшкодування позивачеві вартості спожитого за період січень, лютий, квітень 2019 за відсутності відповідних договірних відносин природного газу в сумі 10 391,70 грн. (1,551 тис.м.куб*6700,00 грн.) всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у Державної установи «Центр пробації» утворилась заборгованість перед позивачем у наведеній сумі, яку позивач просив стягнути у поданій суду позовній заяві в порядку статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, які застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Зокрема, стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

При цьому суд зазначає, що для правомірного набуття зазначеного обсягу природного газу між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини, зокрема, враховуючи вимоги ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу газотранспортної системи, та Правил постачання природного газу мав бути укладений відповідний письмовий договір.

Наразі, відповідачем у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для споживання відповідачем спірного обсягу природного газу.

Жодних належних та допустимих документальних доказів на підтвердження існування між сторонами певних договірних відносин матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, встановлені судом обставини свідчать про відсутність між сторонами жодних договірних господарських правовідносин, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що спожитий відповідачем за період січень, лютий, квітень 2019 в позадоговірному порядку природний газ в загальному обсязі 1,551 тис.м.куб у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України вважається таким майном, що безпідставно набуте відповідачем, відтак згідно ст. 1213 ЦК України поверненню позивачу підлягає вартість зазначеного майна.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відшкодування вартості безпідставно спожитого природного газу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

В свою чергу суд звертає увагу на відсутність заперечень відповідача щодо факту споживання природного газу в спірний період та у зазначеному позивачем обсязі.

Додатково суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 у справі № 910/15816/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2020, відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «Львівгаз збут» про стягнення з відповідача заборгованості за спожитий природний газ в сумі 19853,03 грн. за період січень, лютий, квітень 2019, оскільки позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами факту постачання ДУ «Центр пробації» обсягу газу в договірному порядку, а також дійсних цін, вартості та порядку розрахунку за такий газ.

Проте, за умови тотожності суб`єктного складу сторін та спірного періоду постачання природного газу, суд погоджується з позицією позивача та наголошує на відмінності підстав вказаних позовів.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт споживання відповідачем природного газу, який перебував на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут", у січні, лютому, квітні 2019 року в обсязі 1,551 тис.куб.м за відсутності відповідного укладеного на постачання договору, тобто безпідставного споживання, яке тягне передбачені статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України наслідки, та з огляду на те, що на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу безпідставно набутого майна на загальну суму 10 391,70 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної установи "Центр Пробації" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 81; код ЄДРПОУ 41847154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз Збут" (79039, Львівська обл., місто Львів, вул. Шевченка Т., будинок 111А; код ЄДРПОУ 39594527) 10 391 (десять тисяч триста дев`яносто одна) грн. 70 коп. та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 15 березня 2021 року

Суддя А.М. Селівон