Рішення № 95566052, 10.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.03.2021Справа № 910/4788/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-КЛУБ"

до відповідача-1: Дніпровської міської ради

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП"

відповідач-3: Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради

відповідач-4: Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1,3,4

Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1,3,4

Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області

про відшкодування шкоди у розмірі 2 279 001,00 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Пасічнюк С.В.

Представники:

від позивача: Чижикова О.Ю.

від відповідача-1: Лучко А.С.

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від відповідача-4: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-КЛУБ" (далі - позивач, ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дніпровської міської ради (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП" (далі - відповідач 2, ТОВ "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП") про стягнення з відповідачів солідарно грошових коштів у розмірі 2 279 001,00 грн відшкодування майнової шкоди, з яких: 2 170 208,00 грн відшкодування майнової шкоди, завданої втратою об`єкта нерухомого майна: нежитлове приміщення № 105, що розташоване за адресою: вул. Калинова, 74 у м. Дніпро; 108 793,00 грн відшкодування майнової шкоди, завданої втратою об`єкта нерухомого майна: нежитлове приміщення № 155, що розташоване за адресою: вул. Котляревського, 7А у м. Дніпро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був власником придбаних у ТОВ "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП" за відповідними договорами купівлі-продажу нежитлового приміщення № 105, що розташоване за адресою: вул. Калинова, 74 у м. Дніпро, та нежитлового приміщення № 155, що розташоване за адресою: вул. Котляревського, 7А у м. Дніпро, однак вказані об`єкти нерухомого майна на підставі судових рішень витребувані у нього на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, у зв`язку з чим позивачу, як добросовісному набувачу, завдано шкоди. Відтак, на думку позивача, відшкодування майнової шкоди, спричиненої втратою ним права власності на об`єкти нерухомого майна, зокрема внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності Дніпропетровської міської ради, що полягали у послідовному прийнятті низки суперечливих рішень щодо спірного нерухомого майна, буде справедливою та обґрунтованою компенсацією, що має бути надана у зв`язку з втручанням у його право на мирне володіння його майном. При цьому позивач просить стягнути заявлену суму шкоди солідарно з Дніпровської міської ради та ТОВ "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП", оскільки завдання йому шкоди є, в тому числі, й наслідком протиправних дій ТОВ "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП", яке допустило продаж позивачу майна, яке йому не належало.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 позовну заяву ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

27.04.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з документами на виконання вимог ухвали суду від 13.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/4788/20, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 25.05.2020 о 12:00 год.

20.05.2020 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

22.05.2020 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача-1 про відкладення розгляду справи.

22.05.2020 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 25.05.2020, представники учасників справи не з`явились.

У підготовчому засіданні здійснювався розгляд заяви відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Зазначеною заявою відповідач-1 просив суд постановити ухвалу про участь відповідача-1 у судовому засіданні 25.05.2020 в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області.

Суд дійшов висновку, про відхилення заяви відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Судом у підготовчому засіданні встановлено, що учасники справи вимоги ухвали суду від 04.05.2020 не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 постановлено продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкласти підготовче засідання у справі на 06.07.2020 о 12:00 год.

10.06.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 просив суд вважати поважними причини пропуску строку для подання відзиву на позов та поновити цей строк, у задоволенні позовних вимог ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ" відмовити у повному обсязі.

10.06.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд до іншого суду, відповідно до якого відповідач-1 просив суд постановити ухвалу про передачу справи № 910/4788/20 для подальшого розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

01.07.2020 засобами електронного зв`язку від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщені суду.

01.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщені суду. Зазначеною заявою відповідач-1 просив суд підготовче засідання, призначене на 06.07.2020, здійснювати в режимі відеоконференції та надав перелік судів, яким можливо доручити проведення відеоконференції.

Судом встановлено, що заява була направлена відповідачем-1 засобами поштового зв`язку 30.06.2020 та надійшла до суду 01.07.2020.

Підготовче засідання у справі, яке відповідач-1 просить здійснювати в режимі відеоконференції, призначене судом на 06.07.2020, а отже в суду є фактично три дні на врегулювання технічних питань, пов`язаних з проведенням судового засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 № 910/4788/20 відмовлено Дніпровській міській раді у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщені суду.

06.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 06.07.2020, представники учасників справи не з`явились.

У підготовчому засіданні 06.07.2020 здійснювався розгляд клопотання відповідача-1, викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 просив суд вважати поважними причини пропуску строку для подання відзиву на позов та поновити цей строк.

Розглянувши наведене клопотання відповідача-1, враховуючи приписи ст. 119, п. 3 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску відповідачем-1 строку для подання відзиву та поновлення процесуального строку на його подання. Відзив на позовну заяву відповідача-1, який надійшов через відділ діловодства суду 10.06.2020, судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 06.07.2020 судом здійснювався розгляд клопотання відповідача-1 про передачу справи на розгляд до іншого суду, відповідно до якого відповідач-1 просив суд постановити ухвалу про передачу справи № 910/4788/20 для подальшого розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

Клопотання відповідача-1 про передачу справи на розгляд до іншого суду буде розглянуте судом в наступному підготовчому засіданні.

Враховуючи думку відповідача-1 про необхідність проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції, суд дійшов висновку про призначення наступного підготовчого засідання у режимі відеоконференції з Господарським судом Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 07.08.2020 о 11:00 год., призначено здійснювати підготовче засідання в режимі відеоконференції.

31.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

06.08.2020 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про визнання поважною причини неявки представника позивача.

06.08.2020 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання.

07.08.2020 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача. Зазначеним клопотанням представник позивача просив суд залучити до участі у справі № 910/4788/20 в якості співвідповідачів Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради та Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради та надав пояснення з приводу необхідності їх залучення.

У підготовче засідання, призначене на 07.08.2020, з`явились представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача - 2 не з`явився.

Підготовче засідання, призначене на 07.08.2020, здійснювалось в режимі відеоконференції.

У підготовчому засіданні 07.08.2020 представник позивача вказав, що не підтримує клопотання про визнання поважною причини неявки представника позивача.

У підготовчому засіданні 07.08.2020 здійснювався розгляд клопотання відповідача-1 про передачу справи на розгляд до іншого суду.

Представник відповідача-1 зазначене клопотання підтримав.

Представник позивача проти його задоволення заперечував.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про передачу справи на розгляд до іншого суду, суд дійшов висновку що позивачем вірно визначено підсудність даної справи, клопотання відповідача-1 про передачу справи на розгляд до іншого суду відхилив.

У підготовчому засіданні 07.08.2020 здійснювався розгляд клопотання позивача про залучення до участі у справі № 910/4788/20 в якості співвідповідачів Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради та Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради.

Представник позивача зазначене клопотання підтримав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Враховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про залучення до участі у справі № 910/4788/20 співвідповідачів.

У підготовчому засіданні 07.08.2020 представник позивача звернувся до суду з усним клопотанням про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська.

Суд залишив таке клопотання без розгляду, оскільки при прийнятті позовної заяви це клопотання вже розглянуто.

У підготовчому засіданні 07.08.2020 суд розглянув та відхилив заяву позивача про продовження строку підготовчого провадження, оскільки ухвалою суду від 25.05.2020 строки підготовчого провадження вже продовжено.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом задоволене.

У підготовчому засіданні 07.08.2020 судом з`ясовано думку представників позивача та відповідача-1 про необхідність розгляду наступного підготовчого засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 11.09.2020 о 10:30 год., залучено до участі у справі в якості відповідача-3 Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради та в якості відповідача-4 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, постановлено здійснювати підготовче засідання, призначене на 11.09.2020 в режимі відеоконференції.

19.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення відповідачам-3,4 матеріалів позовної заяви з додатками.

10.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

10.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Зазначеним клопотанням відповідач-2 просив визнати причину його неявки поважною, продовжити строк підготовчого провадження на час дії карантину та відкласти підготовче засідання.

10.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1,3,4 Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська.

11.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У підготовче засідання, призначене на 11.09.2020, з`явились представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача - 2,3,4 не з`явились.

У підготовчому засіданні 11.09.2020 судом розглянуто та відхилено клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи та продовження підготовчого провадження на час дії карантину.

Суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача-2 на позовну заяву, клопотання позивача про долучення доказів направлення відповідачам-3,4 матеріалів позовної заяви з додатками та клопотання позивача про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У підготовчому засіданні 11.09.2020 здійснювався розгляд заяви позивача про залучення до участі у справі третьої особи.

Представник позивача зазначену заяву підтримав.

Представник відповідача-1 залишив її вирішення на розсуд суду.

Ознайомившись зі змістом заяви позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1,3,4, суд дійшов висновку про її задоволення та залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1,3,4 Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2020 постановлено відкласти підготовче засідання у справі на 08.10.2020 о 10:00 год., залучити до участі у справі третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1,3,4 Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, здійснювати підготовче засідання, призначене на 08.10.2020 в режимі відеоконференції.

11.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про застосування норм Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

22.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява з доказами на підтвердження направлення третій особі відзиву на позовну заяву та копії доданих до нього документів.

23.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

01.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про приєднання доказів відправки, яким відповідач-2 долучив докази на підтвердження направлення третій особі відзиву на позовну заяву та копії доданих до нього документів.

05.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1,3,4. Зазначеною заявою позивач просив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1,3,4 Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

05.10.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення у справі.

05.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про доповнення підстав позову та уточнення позовних вимог. Зазначеною заявою позивач просив розглянути позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-клуб" у справі №910/4788/20, з урахуванням доповнення підстав позову та уточнення позовних вимог, у наступній редакції: "Стягнути з Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, ідентифікаційний код 26510514), Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 16, ідентифікаційний код 38114671), Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, ідентифікаційний код 37454258) за рахунок коштів місцевого бюджету та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгруп" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37/41, оф. 9/2, ідентифікаційний код 34811968), солідарно, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-клуб" (49000, м. Дніпро, Лоцманський узвіз, 3-В, кімн. 35, ідентифікаційний код 24439634) грошові кошти у розмірі 2 279 001,00 (два мільйони двісті сімдесят дев`ять тисяч одна гривня 00 копійок) гривень відшкодування майнової шкоди, з яких: 2 170 208,00 гривень (два мільйони сто сімдесят тисяч двісті вісім грн 00 коп.) відшкодування майнової шкоди, завданої втратою об`єкту нерухомого майна: нежитлове приміщення № 105, що розташоване за адресою: вул. Калинова, 74 у м. Дніпро; 108 793,00 гривень (сто вісім тисяч сімсот дев`яносто три грн 00 коп.) відшкодування майнової шкоди, завданої втратою об`єкту нерухомого майна: нежитлове приміщення № 155, що розташоване за адресою: вул. Котляревського, 7А у м. Дніпро".

У підготовче засідання, призначене на 08.10.2020, з`явились представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача - 2,3,4 та третьої особи-1 не з`явились.

Підготовче засідання, призначене на 08.10.2020, здійснювалось в режимі відеоконференції.

Суд долучив до матеріалів клопотання позивача про застосування норм Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яке надійшло до суду 11.09.2020.

У підготовчому засіданні 08.10.2020 суд долучив до матеріалів справи заяву відповідача-1 з доказами, клопотання позивача про долучення доказів, клопотання відповідача-2 про приєднання доказів відправки, які надійшли до суду 22.09.2020, 23.09.2020 та 01.10.2020.

Суд долучив до матеріалів справи письмові пояснення у справі третьої особи-1, які надійшли до суду 05.10.2020.

У підготовчому засіданні 08.10.2020 здійснювався розгляд заяви позивача про доповнення підстав позову та уточнення позовних вимог.

Представник позивача зазначену заяву підтримав.

Представник відповідача-1 щодо наведеної заяви позивача про доповнення підстав позову та уточнення позовних вимог не заперечував.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача про доповнення підстав позову та уточнення позовних вимог, розгляд справи здійснюється з урахуванням вимог позивача, викладених у цій заяві.

У підготовчому засіданні 08.10.2020 здійснювався розгляд заяви позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1,3,4.

Представник позивач зазначену заяву підтримав.

Представник відповідача-1 щодо залучення Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1,3,4 не заперечував.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для залучення Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1,3,4.

Представник позивача звернувся до суду з усним клопотанням про відкладення підготовчого засідання з метою ознайомлення з письмовими поясненнями у справі, поданими третьою особою-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 05.11.2020 о 12:00 год., залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1,3,4 Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, призначено здійснювати підготовче засідання, призначене на 08.10.2020 в режимі відеоконференції.

15.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження направлення третій особі-2 позовної заяви та копій доданих до неї документів.

20.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження направлення третій особі-2 відзиву та копій доданих до нього документів.

У підготовче засідання, призначене на 05.11.2020, з`явились представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача - 2,3,4 та третьої особи-1,2 не з`явились.

Суд долучив до матеріалів справи клопотання про долучення доказів, подані позивачем та відповідачем -2, 15.10.2020 та 20.10.2020 через відділ діловодства суду.

У підготовчому засіданні, судом встановлено, що відповідачі-1,3,4 вимог ухвали суду від 08.10.2020 щодо направлення третій особі-2 відзиву на позовну заяву та копій доданих до нього документів, не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 20.11.2020 о 12:00 год., призначено здійснювати підготовче засідання, призначене на 20.11.2020 в режимі відеоконференції.

У зв`язку з неможливістю розгляду справи № 910/4788/20 20.11.2020 о 12:00 год., суд дійшов висновку призначити підготовче засідання у даній справі на інший день.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 призначено підготовче засідання у справі на 26.11.2020 о 09:00 год.

11.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява з доказами на підтвердження направлення третій особі-2 відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів.

Підготовче засідання, призначене на 26.11.2020, не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 призначено підготовче засідання у справі на 11.12.2020 о 09:00 год. в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання, призначене на 11.12.2020, з`явились представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача-2,3,4 та третьої особи-1,2 не з`явились.

Підготовче засідання, призначене на 11.12.2020, здійснювалось в режимі відеоконференції.

У підготовчому засіданні 11.12.2020 представники позивача та відповідача-1 зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються у позові та відзиві.

У підготовчому засіданні, призначеному на 11.12.2020, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.01.2021 о 09:00 год., постановлено здійснювати судове засідання, призначене на 21.01.2021, в режимі відеоконференції.

Судове засідання, призначене на 21.01.2021, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Гумеги О.В. на лікарняному.

З 16.01.2021 по 22.02.2021 суддя Гумега О.В. перебувала на лікарняному.

Після виходу судді Гумеги О.В. з лікарняного суд дійшов висновку про призначення розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2020 призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2021 о 15:00 год., постановлено здійснювати судове засідання, призначене на 10.03.2021, в режимі відеоконференції.

У судове засідання, призначене на 10.03.2021, з`явились представники позивача та відповідача-1.

Представники відповідачів-2,3,4 та третіх осіб-1,2 не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом з цим, ухвалою суду від 23.02.2021 явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою.

Судове засідання, призначене на 10.03.2021, здійснювалось в режимі відеоконференції.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на приписи ст. 202 ГПК України, повідомлення відповідачів-2,3,4 та третіх осіб-1,2 належним чином про судове засідання 10.03.2021 та визнання судом явки учасників справи у судове засідання не обов`язковою, суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи по суті в судовому засіданні 10.03.2021 за відсутності відповідачів-2,3,4 та третіх осіб-1,2 (їх представників). При цьому судом враховано, що матеріали справи містять відзив відповідача-2 на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечував проти позову в частині позовних вимог до відповідача-2. Також матеріали справи містять письмові пояснення третьої особи-1 щодо позову, в яких третя особа-1 заперечувала проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 10.03.2021 здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У судовому засіданні 10.03.2021 суд заслухав вступне слово позивача та відповідача-1.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачі-3, 4 відзиви на позов не подали.

Третя особа-2 пояснення щодо позову або відзиву не подала.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 10.03.2021 судом здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів.

Представники позивача та відповідача-1 виступили з промовами (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 10.03.2021 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" та в подальшому рішенням від 26.09.2001 № 26/23 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.91 № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" затверджено перелік об`єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

Факт належності об`єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 № 46, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2013 у справі № 200/5829/13-ц, прийнятим за результатами розгляду цивільної справи окремого провадження за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

02.12.2009 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №52/52 "Про передачу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" об`єктів нерухомого майна" (далі - Рішення № 52/52). До Рішення № 52/52 внесені зміни та доповнення згідно із рішеннями Дніпропетровської міської ради від 27.08.2010 № 38/60, від 06.10.2010 № 42/61, від 22.10.2010 № 12/62, від 02.02.2011 №21/8, від 06.04.2011 № 17/10, від 18.05.2011 № 34/11, від 15.06.2011 № 20/12, від 29.07.2011 № 47/14, від 19.10.2011 № 43/16, від 28.12.2011 № 29/19, від 28.03.2012 № 20/22, від 25.04.2012 № 11/23, від 12.09.2012 № 27/27, від 21.05.2014 № 14/52.

Пунктом 1 Рішення № 52/52 (у редакції рішення від 27.08.2010 № 38/60) вирішено передати з балансу підприємств, закладів, установ, що є балансоутримувачами на момент прийняття цього рішення, на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об`єкти нерухомого майна (додаток).

Відповідно до п. 2 Рішення № 52/52 (у редакції рішення від 06.10.2010 № 42/61), вирішено підприємствам, закладам, установам, що є балансоутримувачами об`єктів нерухомого майна (п. 1 цього рішення): 2.1. Зняти з балансу об`єкти нерухомого майна (п.1 цього рішення) та внести відповідні зміни до бухгалтерського обліку. 2.2. Одночасно із зняттям з балансу об`єктів нерухомого майна (п. 1 цього рішення) передати КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" за описом відповідну технічну та іншу документацію, включаючи наявні договори оренди, щодо об`єктів нерухомого майна (п. 1 цього рішення). 2.3. У місячний термін після зняття з балансу об`єктів нерухомого майна надати до управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради інформаційні відомості за встановленою формою для внесення змін до Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста.

Пунктом 3 Рішення №52/52 вирішено Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради: 3.1. Зарахувати на баланс об`єкти нерухомого майна (п.1 цього рішення) та внести відповідні зміни до бухгалтерського обліку. 3.2. У місячний термін після зарахування на баланс об`єктів нерухомого майна надати до управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради інформаційні відомості за встановленою формою для внесення змін до Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста.

Додаток до Рішення № 52/52 (із змінами та доповненнями, внесеними згідно із рішеннями від 27.08.2010 № 38/60, від 06.10.2010 № 42/61, від 22.10.2010 № 12/62, від 02.02.2011 №21/8, від 06.04.2011 № 17/10, від 18.05.2011 № 34/11, від 15.06.2011 № 20/12, від 29.07.2011 № 47/14, від 19.10.2011 № 43/16, від 28.12.2011 № 29/19, від 28.03.2012 № 20/22, від 25.04.2012 № 11/23, від 12.09.2012 № 27/27, від 21.05.2014 № 14/52) містить Перелік об`єктів нерухомого майна, що передаються на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради; із зазначенням адреси об`єктів нерухомого майна (найменування вулиці/проспекту/шосе/провулку та номеру будинку), площі об`єктів (кв.м), поверху їх розташування, балансоутримувача.

Додаток до Рішення № 52/52 (із змінами та доповненнями, внесеними згідно із рішеннями від 27.08.2010 № 38/60, від 06.10.2010 № 42/61, від 22.10.2010 № 12/62, від 06.04.2011 № 17/10, від 29.07.2011 № 47/14) містить у тому числі об`єкти нерухомого майна, балансоутримувачами яких є ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району (Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська).

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 № 16/9 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" (далі - Рішення № 16/9) проводилася реорганізація комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, зокрема і Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району, шляхом передачі з їх балансу на баланс Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташованих нежитлових будівель і споруд, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (п. 1.2.).

У зв`язку зі збитковістю комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та неможливістю продовження ними подальшої діяльності Дніпропетровською міською радою 29.07.2011 за № 40/14 прийнято рішення "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради", яким було вирішено припинити юридичні особи шляхом ліквідації, зокрема, і Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (п. 1).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011 у справі № 16/5005/15106/2011 задоволено позов Дніпропетровської міської ради до Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району про зобов`язання вчинити певні дії та зобов`язано Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська передати шляхом підписання ліквідаційною комісією Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_1 авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об`єкти нерухомого майна (із відповідною технічною та іншою документацією), розташовані у м. Дніпропетровську (зокрема, і нежитлові приміщення, про відшкодування збитків від витребування яких заявлено позов у цій справі). Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/17998/15-к встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011 у справі №16/5005/15106/2011, вчиненого головою ліквідаційної комісії Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району ОСОБА_1. всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська, як власника спірного нерухомого майна.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012 "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" (далі - Рішення № 41/22) було затверджено, в тому числі, проміжний ліквідаційний баланс Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська зі всіма активами, що знаходились на балансі підприємства, у тому числі з включеними до складу основних засобів об`єктами нерухомого майна (нежилими приміщеннями в жилих будинках та окремо розташованими нежитловими будівлями і спорудами), які не були передані іншому комунальному підприємству на виконання Рішень № 52/52 та № 16/9 (із змінами та доповненнями).

06.08.2012 Господарським судом Дніпропетровської області порушена справа №38/5005/6637/2012 про банкрутство Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, а 14.08.2012 - вказане підприємство визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

У процесі здійснення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, об`єкти нерухомого майна, що перебували на балансі та входили до активів підприємства у затверджених Рішенням № 41/22 проміжному ліквідаційному балансі, були включені ліквідатором до ліквідаційної маси як такі, що закріплені за банкрутом на праві повного господарського відання.

Пунктом 1 Рішення Дніпропетровської міської ради від 24.07.2013 № 29/37 "Про вирішення питань комунальної власності територіальної громади міста" (далі - Рішення № 29/37) вирішено відзначити, що об`єкти згідно з додатком 1 є об`єктами права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська та закріплені за комунальними підприємствами на праві господарського відання.

Додаток 1 до Рішення № 29/37 містить Перелік об`єктів, що є об`єктами права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, та закріплені за комунальними підприємствами на праві повного господарського відання, із зазначенням найменування, адреси об`єктів нерухомого майна (найменування вулиці/проспекту/шосе/провулку, номеру будинку та номеру приміщення), балансоутримувача, загальної площі об`єктів, кв.м.

Додаток 1 до Рішення № 29/37 містить 77 об`єктів, що значяться закріпленими на праві повного господарського відання за Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (далі - ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району), які є тими об`єктами нерухомого майна, що були включені ліквідатором до складу ліквідаційної маси цих комунальних підприємств у ході ліквідаційної процедури у справах про банкрутство.

Арбітражним керуючим Барановським О.М. нежитлове приміщення № 105, що розташоване за адресою: вул. Калинова, будинок 74 в м. Дніпрі, загальною площею 172,6 кв. м. (далі - Майно-1) та нежитлове приміщення №155, що розташоване за адресою: вул. Котляревського, будинок 7а в м. Дніпрі, загальною площею 9,2 кв.м. (далі - Майно-2) включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута (Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська), а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення, оформлених протоколами біржових торгів, та переможцями яких визначено Компанію з обмеженою відповідальністю "Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД" (по Майну-1) і Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис" (по Майну-2).

На підставі протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення № 105, що розташоване за адресою: вул. Калинова, будинок 74 у м. Дніпропетровськ, 26.07.2013 Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та Компанією з обмеженою відповідальністю "Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД" укладено Договір купівлі-продажу Майна-1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за №1275, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Надалі, Майно-1 Компанією з обмеженою відповідальністю "Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД" було продано ТОВ "Регіонінвестгрупп" (відповідач-2 у цій справі), яке було відчужено останнім на користь ТОВ "Ренессанс-Клуб" (позивач у цій справі) за Договором купівлі-продажу від 26.07.2016, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. та зареєстровано в реєстрі за №1714, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Продаж Майна-1 за Договором купівлі-продажу від 26.07.2016 здійснено за 138 130,00 грн, без ПДВ.

На підставі протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення № 155, що розташоване за адресою: вул. Котляревського, будинок 7а у м. Дніпропетровськ, 26.07.2013 Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис" укладено Договір купівлі-продажу Майна-2. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстровано в реєстрі за №2144, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Надалі, Майно-2 Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис" було продано ТОВ "Регіонінвестгрупп" (відповідач-2 у цій справі), яке було відчужено останнім на користь ТОВ "Ренессанс-Клуб" (позивач у цій справі) за Договором купівлі-продажу від 26.07.2016, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. та зареєстровано в реєстрі за №1710, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Продаж Майна-2 за Договором купівлі-продажу від 26.07.2016 здійснено за 7 363,00 грн, без ПДВ.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6637/2012 визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, зокрема, Майна-1 і Майна-2, та щодо продажу його з відкритих біржових торгів; визнано недійсними результати біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі. Зазначена ухвала суду обґрунтована тими обставинами, що на час включення майна банкрута до ліквідаційної маси та його продажу з торгів рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 №16/9 щодо передачі спірного комунального майна на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради в повному обсязі виконано не було, нерухоме майно обліковувалось на балансі Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська за відсутності правових підстав.

За позовами прокуратури Дніпропетровської області рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 у справі №904/11083/16 Майно-1 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року у справі №904/10044/16 Майно-2 було витребуване у позивача (ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ") як добросовісного набувача на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради. Правові підстави для витребування майна, які застосували суди у рішеннях про вилучення майна в позивача, ґрунтуються на положеннях ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-КЛУБ") звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідачів-1,2,3,4 солідарно грошових коштів у розмірі 2 279 001,00 грн відшкодування майнової шкоди.

Позивач вважає, що внаслідок витребування майна йому спричинені збитки на загальну суму 2 279 001,00 грн, з яких: 2 170 208,00 грн - збитки від втрати Майна-1 та 108 793,00 грн - збитки від втрати Майна-2.

Розмір збитків від втрати Майна-1 та Майна-2 позивачем визначено на дату подання позову у даній справі згідно проведених оцінок майна суб`єктом оціночної діяльності (Звіти про оцінку майна від 04.03.2020 та від 05.03.2020, складені ТОВ "ВІКОНТ-СЕРВІС ЛТД" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 146/19 ід 19.02.2019, виданий Фондом державного майна України, оцінювач Булига В.В. (кваліфікаційне свідоцтво МФ № 8557 від 01.12.2012)).

Збитки від втрати Майна-1 та Майна-2 на загальну суму 2 279 001,00 грн позивач просить стягнути солідарно з відповідачів-1,2,3,4 у справі.

Обгрунтовуючи свої вимоги про стягнення збитків, позивач стверджує, що завдані йому збитки мають бути стягнуті солідарно з відповідачів-1,2,3,4 з таких підстав:

1) з відповідача-1 (Дніпровської міської ради) - у зв`язку із:

- прийняттям відповідачем-1 суперечливих однопредметних рішень однакової сили: рішення № 52/52 від 02.12.2009 "Про передачу на баланс КП Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю об`єктів нерухомого майн"; рішення № 16/9 від 02.03.2011 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради"; рішення № 41/22 від 28.03.2012 "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради; рішення № 29/37 від 24.07.2013 "Про вирішення питань комунальної власності територіальної громади міста";

- невжиттям належних і своєчасних заходів контролю за підпорядкованими відповідачу-1 комунальними підприємствами (зокрема, Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1,3,4));

- вилученням на підставі рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 по справі № 904/11083/16 та Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 по справі № 904/10044/16 Майна-1- та Майна-2 на користь відповідача-1;

2) з відповідача-2 (Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП") - на підставі статті 661 Цивільного кодексу України та у зв`язку із протиправною поведінкою відповідача-2, яка проявилася у продажу Майна-1 та Майна-2 позивачу, послідуючим витребуванням зазначеного майна від позивача і не відверненням відповідачем-2 відібрання від позивача Майна-1 і Майна-2;

3) з відповідача-3 (Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради) та з відповідача-4 (Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради) - у зв`язку із протиправними діями та бездіяльністю, які полягали у невиконанні відповідальними виконавчими органами покладених на них функцій контролю та управління щодо комунального підприємства - ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1,3,4) та комунального майна.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Предметом спору в даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідачів-1,2,3,4 солідарно грошових коштів у розмірі 2 279 001,00 грн відшкодування майнової шкоди.

Стосовно позовних вимог до відповідача-1.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині 1 статті 8, статті 21, частині 1 статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах 1, 2 статті 55 Конституції України.

Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

У частинах 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 327 ЦК України встановлено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері управління майном, що є у комунальній власності, реорганізації і ліквідації комунальних підприємств, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пункт 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлює, що до питань місцевого значення, що вирішуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Також відповідно до частин 1, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до частини 2 статті 8 Господарського кодексу України (далі - ГК України) рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частина 3 статті 8 ГК України).

Статтею 62 ГК України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина 1). Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності (частина 2). Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту (частина 3).

Статтею 63 ГК України визначено види та організаційні форми підприємств в Україні залежно від форм власності, передбачених законом, серед яких, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Згідно з частиною 1 статті 78 ГК України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (частина 2 статті 78 ГК України).

Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (частина 1 статті 24 ГК України).

З аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері управління майном, що є в комунальній власності; реорганізацією та ліквідацією комунальних підприємств, а також здійснення контролю за їх діяльністю. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

У рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України вказав, що системний аналіз положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України (абзаци 7, 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України від 16.04.2009 № 7-рп/2009).

Разом з тим, відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Також Конституційний Суд України у вказаному Рішенні зазначив, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55 Конституції України).

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування").

На вказаних нормах Конституції України базуються положення частини 1 статті 15 ЦК України, яка закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 2 статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, обмежують права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; відшкодування збитків; іншими способами, передбаченими законом.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 21 ЦК України, якою встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, зокрема, шляхом визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування та визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Така позиція узгоджується із висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18), від 19.03.2019 у справі № 906/920/16 (провадження № 12-215гс18), згідно з якими Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позивач посилається на те, що втрата ним Майна-1 та Майна-2 безпосередньо була обумовлена діями відповідача-1, який допустив прийняття незаконних рішень і незаконну бездіяльність, здійснивши врегулювання правовідносин щодо об`єктів нерухомого майна однопредметними рішеннями однакової сили, які за змістом суперечать одне одному, що, з одного боку, забезпечило можливість підприємству-банкруту (ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району) реалізувати включене до його проміжного ліквідаційного балансу майно, а з іншого боку - надало можливість відповідачу-1 витребувати у добросовісного набувача відчужене майно.

Так, Майно-1 та Майно-2 комунальної власності територіальної громади м. Дніпро на підставі наказу комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради №23-кв "Про зміну форми правового режиму майна, закріпленого за житлово-комунальними підприємствами" від 26.02.2004 перебувало на балансі комунального підприємства ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району на праві господарського відання.

З метою оптимізації приватизаційних процесів, недопущення у подальшому вибуття майна, яке могло виступати об`єктом приватизації, з комунальної власності на безоплатній основі внаслідок виникнення обтяжень та дотримання термінів приватизації об`єктів комунальної власності, встановлених чинним законодавством, а також для забезпечення ефективності управління комунальним майном, пунктом 1 рішення Дніпропетровської міської ради № 52/52 від 02.12.2009 "Про передачу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" об`єктів нерухомого майна" (далі - Рішення № 52/52), вирішено передати з балансу комунальних виробничих житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об`єкти нерухомого майна згідно з додатком.

У подальшому, з метою реалізації Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Дніпропетровська на 2008-2012 року, затвердженої рішенням міської ради від 26.12.2007 №14/26, підвищення ефективності, надійності функціонування системи житлового господарства, раціонального використання бюджетних коштів у сучасних ринково-економічних умовах, Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 16/9 від 02.03.2011 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпровської міської ради" (далі - Рішення № 16/9), пунктом 1 якого вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпровської міської ради об`єктів нерухомого майна згідно з додатком.

Таким чином, Дніпропетровська міська рада, як орган, уповноважений діяти від імені та в інтересах територіальної громади, відповідно до ст. 19 Конституції України, в межах повноважень та у спосіб встановлений статтями 10, 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" та статтею 327 ЦК України, виконуючи функції власника прийняв рішення щодо розпорядження належним йому нерухомим майном.

Оскільки вказаними рішеннями визначені обов`язки та права конкретних комунальних підприємств щодо передачі з балансу на баланс об`єктів комунальної власності, ці рішення є актами індивідуальної дії. Таким чином, саме визначені у цих рішеннях юридичні особи, у разі незгоди із ними, наділені правом щодо їх оскарження.

Для визнання рішення органу місцевого самоврядування протиправним (недійним) необхідна одночасна наявність двох обставин:

- недодержання саме в момент прийняття рішення чинного на момент такого прийняття законодавства;

- порушення прийняттям такого рішення прав або охоронюваних законом інтересів суб`єктів цивільних або господарських правовідносин.

При цьому, оскільки законність спірного рішення в даному випадку оцінюється саме в момент його прийняття, то і порушення прав або охоронюваних інтересів суб`єктів цивільних або господарських правовідносин повинно і може мати місце лише в момент прийняття такого рішення.

Тому, підставами для визнання протиправним (недійсним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

У разі встановлення наявності двох вищевказаних обставин наслідком є те, що таке спірне рішення може бути визнаним недійсним саме з моменту його прийняття, як незаконне.

До вищезазначених висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справі № 910/3581/17; від 02.08.2018 у справі № 914/1870/17; від 14.08.2018 у справі № 903/504/16; від 07.06.2018 у справі № 908/1103/17.

Зі змісту вищевикладеного вбачається, що на момент прийняття Дніпропетровською міською радою Рішень № 52/52 від 02.12.2009 (зі змінами) та № 16/9 від 02.03.2011 (зі змінами), останні жодним чином не порушували права та інтереси позивача (ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ"), оскільки були прийнятті відповідачем-1 до набуття позивачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна (за договорами купівлі-продажу від 26.07.2016, укладеними позивачем з відповідачем-2).

Звертаючись з відповідним позовом, позивач не зазначив, які саме належні йому права та охоронювані законом інтереси були порушенні на момент прийняття оскаржуваних рішень міської ради.

Позивачем у позові вказується на дії, рішення та бездіяльність щодо прийняття/неприйняття рішень міською радою стосовно нерухомого майна комунальних підприємств, засновником яких є Дніпровська міська рада при здійсненні нею повноважень у сфері організації та здійснення господарської діяльності.

За своєю природою зазначені позивачем рішення міської ради є правовими актами індивідуальної дії, які приймались органом місцевого самоврядування стосовно організації господарської діяльності унітарних комунальних підприємств, утворених міською радою як єдиним засновником. У даному випадку міська рада у спірних правовідносинах не здійснювала публічно-владних управлінських функцій стосовно комунальних підприємств, а діяла як орган управління суб`єктів господарювання (комунальних підприємств) і приймала рішення у сфері організації їх господарської діяльності.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 ГК України під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Статтею 176 ГК України встановлено, що організаційно-господарськими визнаються господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов`язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1).

Організаційно-господарські зобов`язання можуть виникати:

- між суб`єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб`єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб`єкта;

- між суб`єктами господарювання, які разом організовують об`єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об`єднань чи товариств;

- між суб`єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

- в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб`єкта господарювання (частина 2).

Організаційно-господарські зобов`язання суб`єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору (частина 3).

В рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа № 3/35- 313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію (абз. 4 пункту 1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних (організаційно-господарських) повноважень, уповноваженого управляти (організовувати) поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги та приписи.

Тобто, відмінною ознакою дій суб`єкта владних (організаційно-господарських) повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов`язки.

Отже індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що позивач у справі був та є учасником організаційно-господарських відносин між Дніпровською міською радою та комунальними житлово-експлуатаційними підприємствами, зокрема, ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району.

Рішення Дніпровської міської ради № 52/52 від 02.12.2009 "Про передачу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" об`єктів нерухомого майна" (зі змінами та доповненнями) та № 16/9 від 02.03.2011 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпровської міської ради" (зі змінами та доповненнями) безпосередньо стосуються прав та обов`язків КЖЕП "Лівобережжя", КВЖРЕП Ленінського району, ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району, КЖЕП "Південне" та КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, що знаходяться в сфері управління Дніпровської міської ради, а не позивача у справі.

До того ж, спірні об`єкти нерухомого майна, що були витребувані на користь територіальної громади м. Дніпро, були набуті позивачем у власність за договорами купівлі-продажу у 2016 році. Тобто, на момент прийняття Рішень №52/52 від 02.12.2009 та №16/9 від 02.03.2011 позивач не володів правами та обов`язками щодо спірного нерухомого майна, відносно якого вони винесені.

За таких обставин, вказані розпорядчі документи Дніпровської міської ради, як акти індивідуальної дії, не зачіпають та не порушують будь-яких прав позивача на визначені в них об`єкти нерухомого майна.

Доводи позивача щодо протиправності бездіяльності Дніпровської міської ради щодо не скасування Рішень № 52/52 від 02.12.2009 та №16/9 від 02.03.2011 після прийняття Дніпровською міською радою Рішення від 28.03.2012 № 41/22 "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" та при прийнятті рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 24.07.2013 № 29/37 "Про вирішення питань комунальної власності територіальної громади міста" ґрунтується на припущеннях, не відповідає положенням законодавства, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загально прийняте розуміння "протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень" визначається як зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною не можна обмежитися лише одним фактом неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а й необхідно з`ясувати і перевірити наявність або відсутність конкретних причин, умов та обставин, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

При цьому, важливе значення мають: юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічне визначення розуміння "протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень" міститься у постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі №21-1393а17 та постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №804/176/18 та від 06.08.2019 у справі №9901/814/18.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 визначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Судом надано оцінку також тому факту, що рішення Дніпропетровської міської ради № 52/52 від 02.12.2009 та № 16/9 від 02.03.2011 комунальними житлового-експлуатаційними підприємствами виконані не були, у зв`язку з чим Дніпропетровська міська рада була змушена захищати своє право власності в судовому порядку.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011 року у справі №16/5005/15106/2011 було задоволено позов Дніпропетровської міської ради до ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та зобов`язано вказане комунальне підприємство передати шляхом підписання ліквідаційною комісією в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_1 авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об`єкти нерухомого майна, визначені рішеннями сесії Дніпропетровської міської ради № 52/52 від 02.12.2009 та № 16/9 від 02.03.2011.

Таким чином, відповідно до приписів рішень Дніпропетровської міської ради № 52/52 від 02.12.2009 та № 16/9 від 02.03.2011 виникли правовідносини, пов`язані з передачею об`єктів нерухомого майна на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, і суб`єкти цих правовідносин, а саме - КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровська міська рада, заперечували проти їх зміни чи припинення, що підтверджується зазначеним судовим рішенням та, відповідно, виключало можливість Дніпропетровської міської ради скасувати свої попередні рішення або внести до них зміни.

Крім того, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 у справі №201/17998/15-к, що набрав законної сили 23.05.2016, голову ліквідаційних комісій комунальних житлово-експлуатаційних підприємств ОСОБА_1 за невиконання судових рішень всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська, як власника спірного нерухомого майна визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

Зокрема, вказаним вироком у кримінальному провадженні встановлено факт протиправного невиконання вимог рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2011 у справі №9/5005/14871/2011, від 24.11.2011 у справі №7/5005/15290/2011, від 17.11.2011 у справі №15/5005/15549/2011, від 06.12.2011 у справі №16/5005/15106/2011, вчиненого головою ліквідаційної комісії комунальних житлово-експлуатаційних підприємств ОСОБА_1. всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська, як власника спірного нерухомого майна.

Отже, на підставі приписів Рішень № 52/52 та № 16/9 виникли правовідносини, пов`язані із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, проте Дніпровська міська рада за жодних умов не мала правових підстав для внесення змін до цих рішень або їх скасування.

Позиція позивача, що втрата ним майна безпосередньо була обумовлена діями відповідача-1, який допустив прийняття незаконних рішень і незаконну бездіяльність, здійснивши врегулювання правовідносин щодо об`єктів нерухомого майна однопредметними рішеннями однакової сили, які за змістом суперечать одне одному, що з одного боку забезпечило можливість підприємству-банкруту (ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району) реалізувати включене до його проміжного ліквідаційного балансу майно, а з іншого боку надало можливість відповідачу-1 витребувати у позивача-добросовісного набувача відчужене майно, свідчить про невірне розуміння позивачем правової природи рішень та особи, внаслідок неправомірних дій якої для позивача настали негативні наслідки.

Рішення № 41/22 від 28.03.2012, яким затверджено проміжні ліквідаційні баланси підприємств-банкрутів, Рішенням № 52/52 від 02.12.2009 та № 16/9 від 02.03.2011 не суперечить, оскільки ці баланси містили виключно вартісну оцінку активів підприємств, а тому не можливо стверджувати про те, що спірне нерухоме майно було включене до вказаних актів, оскільки жодного переліку майна, яке було включене до цього балансу, матеріали справи не містять.

До вказаних висновків дійшов Господарський суд Дніпропетровської області у рішеннях від 02.08.2018 у справі № 904/2100/18, від 02.08.2018 у справі № 904/2098/18, від 21.08.2018 у справі № 904/2099/18.

Отже, однопредметність Рішення № 41/22 із Рішеннями № 52/52 і № 16 /9, а також суперечність змісту зазначених рішень, не ґрунтується на матеріалах справи та є припущенням позивача.

Відповідно до п. 1 Рішення Дніпропетровської міської ради № 29/37 від 24.07.2013 "Про вирішення питань комунальної власності територіальної громади міста" відзначено, що об`єкти згідно з додатком 1 є об`єктами права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська та закріплені за комунальними підприємствами на праві господарського відання.

Вказаний додаток містить перелік 136 об`єктів нерухомого майна, балансоутримувачем яких були КВЖРЕП Ленінського району та ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська.

Таким чином, Рішення № 29/37 взагалі не стосується визначених судом 89 об`єктів нерухомого майна, балансоутримувачем яких були КЖЕП "Лівобережжя" та КЖЕП "Південне", та, відповідно, зазначене рішення не може бути однопредметним щодо Рішень № 52/52 та № 16/9 в цій частині.

До того ж, Рішення № 29/37 було винесено саме за зверненнями арбітражного керуючого - ліквідатора ВРЖЕП АНД району та КВЖРЕП Ленінського району від 21.05.2013 та від 05.07.2013, який просив відзначити, що об`єкти нерухомого майна згідно з додатком є об`єктами права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.

У постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 по справі №904/10426/16 суд дійшов висновку про те, що рішення Дніпропетровської міської ради "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" № 41/22 від 28.03.2012 та рішення Дніпропетровської міської ради "Про вирішення питання комунальної власності територіальної громади міста" № 29/37 від 24.07.2013, як ненормативні акти (акти індивідуальної дії), в частинах, які стосуються спірного нерухомого майна, не можуть вважатися згодою на відчуження означеного майна для погашення вимог кредиторів в процедурі припинення комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, оскільки приймались саме за наслідками неправомірних дій голови ліквідаційної комісії комунальних житлово-експлуатаційних підприємств ОСОБА_1. та арбітражного керуючого Барановського О.М.

Вказаним спростовується доводи позивача щодо порушення Дніпровською міською радою принципу належного врядування.

Ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016, від 03.10.2016 (додаткова), від 31.01.2018 у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району за заявами прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради було визнано неправомірними дії ліквідатора підприємства-банкрута щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та його продажу з відкритих біржових торгів, а також визнано недійсними результати біржових торгів з продажу цього нерухомого майна і договору купівлі-продажу, за якими відбулось відчуження нерухомого майна з комунальної власності.

На підставі зазначених ухвал поновлено відповідні записи про державну реєстрацію прав власності на ці об`єкти нерухомого майна за територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За позовами прокуратури Дніпропетровської області рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 року по справі №904/11083/16 Майно-1 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року по справі №904/10044/16 Майно-2 було витребуване у позивача як добросовісного набувача на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

За приписами ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Рішеннями судів господарською юрисдикції, винесеними за позовами прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ" (позивача у даній справі), долученими до матеріалів справи, які в силу положень ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення для учасників справи, встановлено, що підставою для витребування у позивача нерухомого майна стало його вибуття з володіння власника - Дніпровської міської ради, не з її волі іншим шляхом. До такого вибуття призвели саме протиправні дії та бездіяльність посадових осіб комунальних житлово-експлуатаційних підприємств щодо невиконання оспорюваних рішень та вчинення дій по відчуженню нерухомого майна. Протиправність таких дій та бездіяльності встановлена судовими рішеннями у господарському та кримінальному судочинстві.

Тому порушення прав та законних інтересів позивача, його правомірне очікування та законні сподівання щодо мирного володіння нерухомим майном відбулось саме через протиправну поведінку уповноважених осіб комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, а не через рішення та бездіяльність відповідача-1 щодо управління об`єктами комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.

Також слід зазначити, що під час розгляду заяви прокурора в рамках провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська судами встановлено, що державну реєстрацію права господарського відання щодо спірного майна комунального житлово-експлуатаційного підприємства було проведено лише у 2013 році, тобто вже після того, як майно було включено до ліквідаційної маси підприємства та його продажу на біржових торгах. Судами зазначено, що в силу приписів статей 331, 334 Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації, а тому у ліквідатора підприємств-банкрутів були відсутні будь-які правові підстави для включення, в тому числі Майна-1 та Майна-2, до ліквідаційної маси та подальшого його продажу.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду при винесенні постанови від 26.04.2018 по справі №38/5005/5752/2012.

Приписами частини 1 статті 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Позивачем не надано жодних доказів того, що рішення відповідача-1: № 52/52 від 02.12.2009 "Про передачу на баланс КП Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю об`єктів нерухомого майна"; № 16/9 від 02.03.2011 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради"; № 41/22 від 28.03.2012 "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради"; №29/37 від 24.07.2013 "Про вирішення питань комунальної власності територіальної громади міста", - визнані незаконними та протиправними.

Також, позивачем не надано жодних доказів та не доведено незаконної та протиправної діяльності відповідача-1 у відносинах, які є предметом розгляду цієї справи.

Висновки позивача про незаконність/протиправність дій, бездіяльності відповідача-1 не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справі, та спростовуються встановленими судом обставинами справи.

Таким чином, здійснивши оцінку наявних в матеріалах справи доказів у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено законних підстав для несення відповідачем-1 (Дніпровською міською радою) відповідальності шляхом відшкодування майнової шкоди за позовними вимогами у даній справі. Підстави для притягнення відповідача-1 до відповідальності на підставі статті 1173 ЦК України в межах позовних вимог судом не встановлені.

Стосовно позовних вимог до відповідача-3 та відповідача-4.

Позивач в обгрунтування позовних вимог про стягнення з відповідачів у справі солідарно грошових коштів у розмірі 2 279 001,00 грн відшкодування майнової шкоди, серед іншого, посилається на приписи ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких:

- система місцевого самоврядування включає, зокрема, міську раду; виконавчі органи міської ради (ч. 1 ст. 5);

- відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 17);

- до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження, зокрема: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад (ч. 1 ст. 29).

Позивач зазначив, що такими виконавчими органами Дніпровської міської ради, що наділені повноваженнями щодо управління комунальною власністю, здійснення контролю за діяльністю комунальних підприємств, є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради (відповідач-3) та Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (відповідач-4).

ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1,3,4) у період спірних правовідносин було підпорядковане, підзвітне та підконтрольне управлінню житлового господарства Дніпропетровської міської ради, правонаступником якого є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради (відповідач-3).

Позивач вважає, що у спірних правовідносинах саме на Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради як виконавчий орган міської ради (орган місцевого самоврядування), який є окремою юридичної особою публічного права, було покладено обов`язок здійснювати контроль за діяльністю підпорядкованого йому комунального підприємства - ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району; у межах повноважень забезпечити своєчасний контроль за станом закріпленого за підприємством майна, ініціювати зняття з нього обтяжень; не допускати виникнення у підприємства боргів, за якими майно потрапило під обтяження; сприяти фінансовому забезпеченню для погашення заборгованості підприємства; здійснювати супровід дій з майном, забезпечивши своєчасне виконання рішень міської ради щодо передачі закріпленого за підприємством майна та недопущення включення його до проміжного ліквідаційного балансу, що був затверджений рішенням міської ради, підготовку якого здійснювало управління.

Позивач також зазначив, що у період спірних правовідносин повноваження щодо управління майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста, покладались на Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, правонаступником якого є Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (відповідач-4).

Позивач вважає, що у спірних правовідносинах саме на Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради як виконавчий орган ради (орган місцевого самоврядування), який є окремою юридичної особою публічного права, було покладено обов`язок здійснювати управління комунальним нерухомим майном, закріпленим за комунальним підприємством - ВРЖЕП Нижньодніпровського району; у межах повноважень забезпечити своєчасний контроль за станом закріпленого за підприємством майна, ініціювати зняття з нього обтяжень; не допускати ситуації правової невизначеності щодо комунального нерухомого майна, коли міська рада своїми одночасно діючими рішеннями наділяє майновими правами щодо майна різні комунальні підприємства; ініціювати забезпечення своєчасного виконання рішень міської ради щодо передачі закріпленого за підприємством майна та недопущення включення його до проміжного ліквідаційного балансу, що був затверджений рішенням міської ради, якщо міська рада не мала наміру його відчужувати; забезпечити дотримання міською радою та її виконавчими органами принципу належного урядування та правової визначеності щодо спірного майна, не допустити зловживання правом і вжити заходів для утримання від дій та прийняття рішень, які призвели до порушення прав інших осіб.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідачів-1,2,3,4 солідарно грошових коштів у розмірі 2 279 001,00 грн відшкодування майнової шкоди.

Враховуючи наведені норми статей 22, 610, 611, 614, 623 ЦК України, 174, 224, 225, 226 ГК України, суд зазначає, що відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій особи, причинного зв`язку між діями особи і збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов`язок доказування наявності збитків, протиправності поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається на особу, якій завдано збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Разом з тим, відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов`язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

При вирішенні спорів про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов`язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів та не доведено ні наявності незаконних рішень, дій чи бездіяльності відповідача-3, відповідача-4, ні наявності причинно-наслідкового зв`язку між діяльністю відповідача-3, відповідача-4 та завданими позивачу збитками, пов`язаними із вилученням спірного нерухомого майна.

Таким чином, здійснивши оцінку наявних в матеріалах справи доказів у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що відповідач-3 та відповідач-4 не можуть нести відповідальність в межах заявлених позовних вимог за статтею 1173 ЦК України.

Стосовно позовних вимог до відповідача-2.

Відповідно до змісту ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з приписами частин 2, 3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Статтями 224, 225 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Згідно з частиною 1 статті 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Відповідно до положень статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій особи, причинного зв`язку між діями особи і збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов`язок доказування наявності збитків, протиправності поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається на особу, якій завдано збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Разом з тим, відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов`язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Виходячи з наведеного та в силу вимог статті 74 ГПК України саме позивач повинен довести факт наявності збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між цивільним правопорушенням та завданням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, згідно якого збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.14, 6.15, 6.16 наведеної постанови).

Як вбачається з позовної заяви, предметом даного спору являється вимога позивача про стягнення з відповідачів-1,2,3,4 солідарно збитків від втрати позивачем Майна-1 та Майна-2. В частині вимог до відповідача-2 такі вимоги заявлено на підставі статті 661 Цивільного кодексу України та у зв`язку із протиправною поведінкою відповідача-2, яка проявилася у продажу Майна-1 та Майна-2 позивачу, послідуючим витребуванням зазначеного майна від позивача і не відверненням відповідачем-2 відібрання від позивача Майна-1 і Майна-2

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зі ст. 660 ЦК України якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред`явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі (частина 1). Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред`явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця (частина 2). Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем (частина 3).

Частина 1 ст. 661 ЦК України встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Виходячи зі змісту норми ст. 661 ЦК України обов`язок продавця відшкодувати покупцеві збитки виникає за умови існування в сукупності наступних юридичних фактів:

1) існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору купівлі-продажу, до моменту укладення такого договору;

2) вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду;

3) покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору.

Тому підставою для відшкодування збитків за ст. 661 ЦК України є виключно об`єктивні обставини, вичерпний перелік яких наведений у ч. 1 цієї статті, із сукупною наявністю яких закон пов`язує обов`язок продавця здійснити відшкодування покупцеві завданих збитків.

При цьому ст. 661 ЦК України слід розглядати в сукупності із ст. 660 ЦК України, яка знімає з продавця тягар відповідальності у разі, якщо продавець не брав участі в судовому процесі (щодо витребування майна з чужого незаконного володіння) та доведе, що взявши участь, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.

Враховуючи наведене, існування обставин, визначених ч. 2 ст. 660, ч. 1 ст. 661 ЦК України, є імперативною підставою для відшкодування покупцеві завданих йому внаслідок вилучення майна збитків і таке відшкодування має бути здійснене саме продавцем.

Відповідальність продавця згідно зі ст. 661 ЦК України є імперативною нормою при наявності перерахованих вище об`єктивних обставин та не потребує доведення складу цивільного правопорушення, оскільки продавець залучається до розгляду справи про витребування майна і якщо не відверне витребування майна, тоді повинен відповідати за завдані збитки. Тому спеціальна норма (ст. 661 ЦК України) має переважне застосування перед нормою загальною (ст. 614 ЦК України).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, N 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 вказано, що "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3))".

Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідач-2 (продавець за договорами купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.07.2016) приймав участь у справах Господарського суду Дніпропетровської області №904/11083/16 та №904/10044/16 (за позовами прокурора до ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ" про витребування Майна-1 та Майна-2) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 у справі №904/11083/16 Майно-1 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року у справі №904/10044/16 Майно-2 було витребуване у ТОВ "РЕНЕССАНС-КЛУБ" (покупця за договорами купівлі-продажу від 26.07.2016).

Отже, у даному випадку продавець (відповідач-2 у даній справі) був залучений до розгляду справ про витребування спірного нерухомого майна і не відвернув витребування такого майна, а тому повинен відповідати за завдані збитки на підставі ст. 661 ЦК України, яка у спірному випадку є імперативною нормою при наявності перерахованих вище об`єктивних обставин та не потребує доведення складу цивільного правопорушення.

В силу вимог статті 74 ГПК України позивач повинен довести факт наявності збитків, обґрунтувати їх розмір.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Розмір збитків від втрати Майна-1 та Майна-2 визначено позивачем з урахуванням ринкової вартості Майна-1 та Майна-2 на день подання позову до суду, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Звіти про оцінку майна від 04.03.2020 та від 05.03.2020, складені ТОВ "ВІКОНТ-СЕРВІС ЛТД" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 146/19 ід 19.02.2019, виданий Фондом державного майна України, оцінювач Булига В.В. (кваліфікаційне свідоцтво МФ № 8557 від 01.12.2012, видане ФДМУ спільно з КП "ІКЦ "УТО").

Так, відповідно до Звіту про оцінку майна від 05.03.2020 ринкова вартість об`єкту оцінки - нежитлове приміщення № 105, загальною площею 172,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 74, приміщення 105 (Майно-1), на дату оцінки складає 2 170 208,00 грн.

Відповідно до Звіту про оцінку майна від 04.03.2020 ринкова вартість об`єкту оцінки - нежитлове приміщення № 155, загальною площею 9,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Котляревського, буд. 7А, приміщення 155 (Майно-2), на дату оцінки складає 108 793,00 грн.

Рецензування вказаних звітів про оцінку майна здійснено оцінювачем Неліпа В.О. (свідоцтво № 590 від 26.03.1999, кваліфікаційне свідоцтво МФ № 3223 від 26.02.2005, видане ФДМУ).

Проте, як встановлено судом, за умовами пунктів 4 договорів купівлі-продажу від 26.07.2016, які були укладені між позивачем та відповідачем-2, за домовленістю сторін продаж Майна-1 здійснено за 138 130,00 грн, без ПДВ, а Майна-2 - за 7 363,00 грн, без ПДВ. Пунктами 5 вказаних договорів сторонами узгоджено, що загальна вартість Майна-1 згідно звіту про оцінку майна, виданого 26.07.2016 року ТОВ "ВІКОНТ-КОНСАЛТИНГ", становить 138 130,00 грн без ПДВ, а загальна вартість Майна-2 згідно звіту про оцінку майна, виданого 26.07.2016 року ТОВ "ВІКОНТ-КОНСАЛТИНГ", становить 7 363,00 грн без ПДВ.

Відповідач-2 не заперечив отримання ним оплати за договорами купівлі-продажу від 26.07.2016 у сумі 138 130,00 грн та 7 363,00 грн.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Отже, продаж Майна-1 за 138 130,00 грн та Майна-2 за 7 363,00 грн була визначена за домовленістю позивача та відповідача-2 на підставі укладених ними договорів купівлі-продажу від 26.07.2016.

Судом також враховано, що заперечуючи проти вимог позивача про стягнення збитків, відповідач-2 зазначив про відсутність порушення ним договірних зобов`язань, так як станом на момент укладення договорів купівлі-продажу з позивачем жодних прав на майно третіми особами до відповідача-2 не заявлялось, про існування таких прав йому не було відомо, і відповідач-2, як і позивач, являється добросовісним набувачем вказаного майна. Про існування прав третіх осіб на об`єкти нерухомого майна відповідачу-2 стало відомо лише з моменту пред`явлення прокурором позовів про витребування майна у 2016 році, та в будь-якому разі не могло бути відомо до визнання судом недійсними перших правочинів щодо купівлі-продажу нерухомого майна, що мало місце після відчуження нерухомого майна відповідачем-2 позивачу. А тому, в діях відповідача-2 відсутні протиправність діяння та вина.

Відповідні доводи відповідача-2 знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи, враховуючи, що договори купівлі-продажу Майна-1 та Майна-2 між позивачем та відповідачем-2 укладені 26.07.2016, а провадження у справах №904/10044/16 та №904/11083/16 за позовами прокурора про витребування спірного нерухомого майна порушені ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2016 та від 01.12.2016 відповідно. Крім того, правочини щодо купівлі-продажу спірного нерухомого майна (зареєстровані приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. за №1275 від 26.07.2013, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за №2144 від 26.07.2013) визнані недійсними ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6637/2012, тобто вже після відчуження спірного нерухомого майна відповідачем-2 позивачу.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що в даному випадку відсутні підстави для визначення розміру збитків позивача від втрати Майна-1 та Майна-2 саме з урахуванням ринкової вартості Майна-1 та Майна-2 на день подання позову до суду (30.03.2020). Крім того, суд звертає увагу, що Майно-1 та Майно-2 було витребувано у позивача у 2017 році за рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 у справі №904/11083/16 та від 17.01.2017 року у справі №904/10044/16.

Таким чином, суд доходить висновку, що загальна сума завданої позивачу майнової шкоди внаслідок втрати позивачем Майна-1 та Майна-2, яка підлягає стягненню з відповідача-2 на користь позивача на підставі ст. 661 ЦК України, становить 145 493,00 грн відшкодування майнової шкоди, з яких: 138 130,00 грн (сто тридцять вісім тисяч сто тридцять гривень 00 копійок) відшкодування майнової шкоди, завданої втратою об`єкта нерухомого майна: нежитлове приміщення № 105, що розташоване за адресою: вул. Калинова, 74 у м. Дніпро; 7 363,00 грн (сім тисяч триста шістдесят три гривні 00 копійок) відшкодування майнової шкоди, завданої втратою об`єкта нерухомого майна: нежитлове приміщення № 155, що розташоване за адресою: вул. Котляревського, 7А у м. Дніпро.

Щодо клопотання позивача про застосування вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо клопотання позивача про застосування вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд вважає необхідним зазначити наступне:

Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частини 1, 2 статті 11 ГПК України).

За приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція надає можливість забезпечити мінімальний стандарт захисту прав людини. В разі, коли стандарт, передбачений законодавством певної держави, є вищим за такий мінімальний стандарт, то має бути застосований такий вищий стандарт.

Конвенція не підмінює собою національні механізми, які передбачають захист прав людини, а допомагає сформувати їх. Суд визнає, що в державах-учасницях існують різні правові та культурні традиції. В Конвенції міститься зобов`язання гарантувати проголошені в ній права та забезпечувати їх ефективність.

Європейський суд з прав людини надає державам учасницям певні межі розсуду - деякою мірою від них самих залежить те, як їм забезпечити передбачені Конвенцією права у відповідному національному законодавстві, як визначати пріоритети в разі конфлікту різних прав, що передбачені Конвенцією, а також те, який зміст вони вкладають в певні вміщені в Конвенції термінологічні поняття.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Право учасників справи на подання клопотань та заяв встановлене статтею 42 ГПК України, водночас ст. 43 ГПК України встановлено неприпустимість зловживання процесуальними правами. З огляду на те, що дотримання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є іманентною ознакою господарського судочинства, заявлена позивачем вимога розцінюється судом як така, що створює підґрунтя для недобросовісності у користування своїми процесуальними правами. Аналогічна позиція висловлена Касаційним господарським судом Верховного суду України у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 904/3368/18.

Щодо солідарного стягнення з відповідачів грошових коштів відшкодування майнової шкоди.

В обгрунтування стягнення грошових коштів солідарно з відповідачів позивач посилався на приписи ч. 1 ст. 1190 та ч. 1 ст. 543 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Разом з цим судом враховано, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).

При вирішенні спорів про стягнення заподіяних збитків господарський суд з`ясовує правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Щодо відповідальності відповідача-1 (Дніпровської міської ради), відповідача-3 (Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради) та відповідача-4 (Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради) на підставі ст. 661 ЦК України, то суд відзначає, що відповідачі-1,3,4 не були сторонами договорів купівлі-продажу Майна-1 та Майна-2 від 26.07.2016, а відтак, не можуть нести відповідальність у вигляді відшкодування збитків за порушення договірних зобов`язань. В свою чергу, оскільки між позивачем та відповідачем-2 існували договірні зобов`язання, останній не відшкодовує позадоговірну шкоду у спірних правовідносинах.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у сумі 34 185,02 грн.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що не поніс і не очікує понести судових витрат у зв`язку із розглядом справи.

Відповідачів-1,3,4 не подали до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2 182,40 грн покладається на відповідача-2, а у сумі 32 002,62 грн - на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 124, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Позовні вимоги до відповідача-2 задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37/41, оф. 9/2; ідентифікаційний код 34811968) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-КЛУБ" (Україна, 49000, м. Дніпро, Лоцманський узвіз, буд. 3-Б, кім. 35; ідентифікаційний код 24439634) 145 493,00 грн (сто сорок п`ять тисяч чотириста дев`яносто три тисячі 00 копійок) відшкодування майнової шкоди, 2 182,40 (дві тисячі сто вісімдесят дві гривні 40 копійок) судового збору.

4. У задоволені позовних вимог до відповідача-1 відмовити повністю.

5. У задоволені позовних вимог до відповідача-3 відмовити повністю.

6. У задоволені позовних вимог до відповідача-4 відмовити повністю.

7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 15.03.2021.

Суддя Гумега О.В.