Постанова № 95563831, 16.03.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа 760/31723/18

/Провадження № 3в/760/18/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Агафонов С.А., за участю прокурора Кіч О.М., адвоката Костюка І.І., розглянувши заяву адвоката Костюка І.І. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 08.02.2019, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 08.02.2019 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1700,00 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. На момент подання даної заяви постанова набрала законної сили, виконавче провадження завершене.

Подаючи заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 08.02.2019, заявник зазначає, що 27.10.2020 р. Конституційним Судом України прийнято рішення № 13-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ряд норм Закону України «Про запобігання корупції», зокрема, і ч. 2 ст. 52 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з КУпАП та інших законів України. КУпАП нормативно не врегульовано порядок перегляду рішень суду за виключними обставинами.

Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.

Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.

Таким чином, перегляд рішень у справах про адміністративні правопорушення може бути здійснено за аналогією закону відповідно до положень кримінального процесуального законодавства.

Далі заявник зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК України, виключною обставиною визнається встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону чи його окремого положення застосованого судом при вирішенні справи.

Так, 27.10.2020 р. Велика палата КСУ прийняла рішення № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України

Згідно резолютивної частини даного рішення КСУ, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), зокрема, ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції»: У разі суттєвої зміни у майновому стані суб`єкта декларування, а саме отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб`єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку зобов`язаний повідомити про це Національне агентство.

В той же час, при вирішенні справи № 760/31723/18 відносно ОСОБА_1 , судом було застосовано ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції», що прямо вбачається із тексту відповідної постанови.

Крім цього, рішенням КСУ було визнано неконституційними ряд інших норм Закону України «Про запобігання корупції», зокрема:

Повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - НАЗК) на здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування (п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону).

Право НАЗК та уповноважених осіб складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Національного агентства, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (п. 12-1 ч. 1 ст. 12 Закону, ч. 2, З ст. 12 Закону).

Подаючи заяву про перегляд постанови судді Солом`янського районного суду м. Києва від 08.02.2019, заявник зазначає, що вважає невинуватою ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке на неї було накладене адміністративне стягнення.

Так, він зазначає, що 05.09.2017 р. ОСОБА_1 відчужила транспортний засіб TOYOTA RAV 4, вартістю 300 000 гривень. Таким чином, 05.09.2017 р, вона отримала дохід. У зв`язку з цим була зобов`язана до 00:00 год. 16.09.2017 р. подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

Проте, ОСОБА_1 подала повідомлення про суттєві зміни в майновому стані лише 19.03.2018 о 09 год. 54хв. Таким чином, вона допустила порушення вимог Закону щодо своєчасності подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб`єкта декларування (норму визнано неконституційною згідно рішення КСУ від 27.10.2020 р.).

В той же час, відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

У роз`ясненнях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу (Інформаційний лист № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 р.). Крім цього, на умисну форму вини, як на обов`язкову ознаку корупційного правопорушення звертає увагу Конституційний Суд України в рішенні від 06.10.2010 р. (справа №1- 27/2010).

Згідно судової практики Київського апеляційного суду, вирішуючи питання про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного, корупційного правопорушення, правопорушення пов`язаного з корупцією, крім іншого, необхідно враховувати наявність суб`єктивної сторони даного правопорушення, яка виходячи із визначення поняття, викладеного в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», завжди характеризується умисною формою вини, тобто, з врахуванням положень ст. 1 цього Закону, сутність правопорушення фінансового контролю полягає в тому, що особа, яка за законом зобов`язана щорічно декларувати свої доходи, а також повідомляти про суттєві зміни у майновому стані, прагне уникнути цього і таким чином досягти певної мети (справа № 381/1915/19).

Заявник стверджує, що ОСОБА_1 не мала умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.

Так, 26.05.2015 р. ОСОБА_1 видала своєму брату - ОСОБА_2 довіреність на право користування і розпорядження автомобілем TOYOTA RAV 4. Автомобіль постійно знаходився у фактичному володінні ОСОБА_2 .

Про те, що її автомобіль було відчужено, ОСОБА_1 дізналася лише 14.03.2018 р. Тобто, ОСОБА_1 не було відомо про вибуття автомобіля з її власності до цієї дати. Разом з цим, діючи добросовісно, вона подала повідомлення про суттєві зміни у майновому стані після отримання 14.03.2018 р. інформації про відчуження її автомобіля. Даний факт додатково підтверджує добросовісний характер поведінки ОСОБА_1 як державного службовця та суб`єкта декларування.

Таким чином, заявник просив його заяву задовольнити, постанову судді Солом`янського районного суду м. Києва від 08.02.2019 скасувати та прийняти нову постанову, якою закрити провадження в зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Прокурор під час судового розгляду із думкою заявника не погодився, подав суду свої письмові міркування та зазначив, що за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 штрафу та судового збору, відкриті відповідно 16.05.2019 та 27.05.2019, завершені, тобто рішення суду виконано. Відповідно до Єдиного реєстру боржників станом на 26.02.2021 інформація щодо ОСОБА_1 і реєстрі відсутня.

Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2020 від 27.10.2020 визнано неконституційною ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції», яка втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, тобто з 27.10.2020.

Перегляд судових рішень, ухвалених на підставі положень закону, визнаних неконституційними, є одним із проявів «відповідальності» держави. У такий спосіб держава виконує свій обов`язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, який став об`єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним. Гарантуючи таке право особи, законодавець мав на меті забезпечити поновлення порушеного права особи внаслідок застосування у її справі положень закону, які є неконституційними. А отже на суди покладено обов`язок приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності у законі спеціального положення про судовий захист, що відповідає положенням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав та основних свобод людини (Рим, 1950 рік), рішенню Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп.

Конституційний Суд України у рішенні від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011) наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. Це в свою чергу дає можливість перегляду постанови суду за виключними обставинами, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП норми КПК України, які регламентують відповідні правовідносини.

Відповідно ч. 1 ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинам, а згідно ч. 3 ст. 459 КПК України виключними обставинами визнаються, зокрема, встановлена неконституційність закону чи його окремого положення. Заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано протягом 30 днів із дня офіційного оприлюднення відповідного рішення суду. За наслідками провадження суд має право скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення (ч. 1 ст. 467 КПК України).

Норми розділу XII Конституції України визначають, що рішення Конституційного Суду України мають пряму (перспективну) дію в часі і застосовується до тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення суду. Тобто рішення поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.

У рішенні Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-р/2020 відсутні положення, які б вказували про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині чітко вказано, що положення ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» втрачають чинність з дня ухвалення судом рішення.

Станом на день прийняття Солом`янським районним судом міста Києва постанови від 08.02.2019 у справі № 760/31723/18 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» щодо зобов`язання суб`єкта декларування письмово повідомити про суттєві зміни у майновому стані неконституційною не визнана, тобто на момент ухвалення рішення застосовано чинні норми КУпАП. При цьому постанова набрала законної сили та вже виконана.

На момент ухвалення рішення від 27.10.2020 № 13-р/2020 адміністративно-процесуальні відносини у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності вже припинилися. А це означає, що дія рішення Конституційного Суду України не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення. Це узгоджується з позицією Великої палати Верховного суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), де суд з цих же підстав відмовив у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 за виключними обставинами.

Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (заява № 3236/03), жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення.

Посилання на актуальну практику розгляду аналогічних справ на підставі рішення Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-рп/2020 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки адміністративно-процесуальні відносини були наявні, справи знаходилися на розгляді суду, внаслідок чого судом закриті провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суддя прийшов до висновків, які мотивує наступним чином.

Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 08.02.2019 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1700,00 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. Київський апеляційний суд не знайшов підстав для зміни або скасування даного рішення. На момент подання даної заяви постанова набрала законної сили, виконавче провадження завершене.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Конституції України підозрюваному, обвинуваченому і підсудному гарантується право на захист. Однією із найефективніших форм правового захисту прав громадянина є судовий захист. Право на захист у судовому порядку є конституційним і не вимагає додаткового закріплення в інших нормативно-правових актах.

Так, стаття 55 Конституції України містить норму, що встановлює право кожного: звертатися до суду для оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна та будь-якими, незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних

Відповідно до ст. 2 КУпАП зазначено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Право на перегляд судових рішень за виключними обставинами належно не врегульовано Кодексом України про адміністративні правопорушення, як і не передбачено положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення прямої заборони перегляду постанов за виключними обставинами.

Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.

Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Суддя, виходячи із правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов також поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження і на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12); рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), зазначає, що на цю категорію справ поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість апеляційному суду застосувати аналогію закону при перегляді постанови судді суду першої інстанції за виключними обставинами, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП інші норми закону, зокрема положення КПК, які регламентують відповідні правовідносини, так як КУпАП не передбачає порядку і процедури перегляду справ за виключними обставинами, хоча згідно міжнародних норм права це є невід`ємним правом особи (правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції), а для суддів усіх інстанцій важливим елементом законного і справедливого правосуддя, оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання.

Так, як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України», провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.

З огляду на викладене вище та приймаючи до уваги норми прямої дії Конституції України, положення національного законодавства, а також міжнародно-правові договори та рішення Європейського суду з прав людини, які є частиною національного законодавства і джерелом права, суддя приходить до висновку, що реалізація права на судовий захист, шляхом подання заяви про перегляд рішення у даній справі підлягає регулюванню за аналогією закону.

Оскільки, провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається кримінальним до нього застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України, які передбачають перегляд рішення за нововиявленими обставинами та містять перелік даних обставин.

Відповідно до ст. 461 КК України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано, зокрема з підстави, визначеної пунктом 1 частини третьої статті 459 цього Кодексу, - протягом тридцяти днів із дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України;

Відповідно до ст. 463 КК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин, крім випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ст. 467 КК України суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).

У рішенні Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Станом на день прийняття Солом`янським районним судом міста Києва постанови від 08.02.2019 у справі № 760/31723/18 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» щодо зобов`язання суб`єкта декларування письмово повідомити про суттєві зміни у майновому стані неконституційною не визнана, тобто на момент ухвалення рішення застосовано чинні норми КУпАП. При цьому постанова набрала законної сили та вже виконана.

На момент ухвалення рішення від 27.10.2020 № 13р/2020 адміністративно-процесуальні відносини у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності вже припинилися. А це означає, що дія рішення Конституційного Суду України не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення. Це узгоджується з позицією Великої палати Верховного суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), де суд з цих же підстав відмовив у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 за виключними обставинами.

Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (заява № 3236/03), жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення.

Щодо доводів про дію обмежень у зв`язку з внесенням даних про особу до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (далі - Реєстр), відповідно до ст. 59 Закону України «Про запобігання корупції», суддя погоджується із думкою прокурора та зазначає, що ця стаття Конституційним судом України неконституційною не визнавалася.

Сама по собі наявність даних у вказаному Реєстрі не є підставою для скасування постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Законом України «Про запобігання корупції» не створюються права та не покладаються обов`язки на осіб, відомості щодо яких внесені до Реєстру.

На підставі вищевикладеного, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви адвоката Костюка І.І. в інтересах ОСОБА_1 про скасування за виключними обставинами постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 08.02.2019, якою ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено адміністративне стягнення в сумі 1700,00 грн., та прийняття нової постанови - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Агафонов С.А.