Рішення № 95563348, 15.03.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12666/15-ц

Провадження № 2/369/342/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2021 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючої судді Ковальчук Л.М., за участю секретаря Новіцької М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козьякова Ірина Юріївна, державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Щербина Я.О., про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування запису, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд: визнати причину пропуску строку звернення до суду поважною та поновити строк позовної давності; визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 24.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.О. та зареєстрований в реєстрі за № 3159; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене 22.01.2009 державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О. та зареєстроване в реєстрі за № 605/08; скасувати запис № 204 в реєстрі права власності на нерухоме майно, а саме: домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 24593190.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що право власності на 1/8 частину вказаного будинку було успадковано ним як обов`язкова частка у спадщині, інші 3/4 частини - відповідачем на підставі заповіту, складеного 24.07.2007 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.О. за № 3159. На підставі вказаного заповіту відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом та зареєстровано в реєстрі за № 8-161.

Зі слів позивача, інша 1/2 частина будинку належить на підставі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 - сестрі спадкодавиці.

Позивач вказував, що йому після смерті дружини стало відомо про згаданий заповіт.

Як зазначив позивач, після розмови з відповідачем відносно походження заповіту, питання про це було злагоджено, так як було визначено недоторканість часткової власності позивача та порядок користування спадковим житловим будинком, тому позивач не розпочинав процес визнання заповіту недійсним.

Позивач повідомив, що після того, як відповідач вийшла заміж у 2011 році, вона кілька років не цікавилась будинком, жодна із співвласників будинку не доглядала за ним, не брала фінансової участі у його відновленні, проте, коли позивач привів його в належний стан, відповідач та третя особа вирішили позбавити позивача права власності на його частку у власності на будинок.

Позивач зазначив, що 05.05.2014 відповідач, порушуючи їх домовленості щодо непорушності його права власності на будинок та порядку користування ним, звернулась до суду із позовною заявою про припинення права власності на належну позивачу частину будинку. За результатами вирішення даного спору Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення, яким було припинено право власності позивача на 1/8 частину спірного житлового будинку, і яке набрало законної сили.

Позивач переконаний, що його померла дружина на час складання оспорюваного заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними з огляду на її стан здоров`я та вживання нею лікарських препаратів.

Відтак, позивач вважав, що оспорюваний заповіт повинен бути визнаний судом недійсним, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, отримане на його підставі, повинно бути визнано недійсним.

Ухвалою судді від 11.12.2015 було відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.04.2016 було витребувано з Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи № 605/08 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 27.04.2016 було накладено заборону на відчуження 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу.

Ухвалою суду від 13.07.2016 було витребувано:

з Київської міської клінічної лікарні № 7: відомості, чи перебувала на лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 7 в період з серпня 2007 року ОСОБА_3 , у випадку перебування хворої у зазначений період на лікуванні надати суду відомості, чи призначалось ОСОБА_3 введення ін`єкцій гематологічного препарату, якщо так, то який препарат було призначено, та у зв`язку з чим; відомості, чи перебувала (перебуває) відповідач в трудових відносинах з Київською міською клінічною лікарнею № 7, якщо так, то в який період; у випадку введення ін`єкцій гематологічного препарату ОСОБА_3 надати відомості, яким медичним працівником проводилось введення таких ін`єкцій; медичну документацію (історію хвороби) ОСОБА_3 за весь період її перебування на лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 7;

з Київської міської клінічної лікарні № 5 відомості, чи перебувала на лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 5 в період 2006-2007 років ОСОБА_3 , якщо так, то в який період, діагноз та методи лікування; медичну документацію (історію хвороби) ОСОБА_3 ;

з КПН ЦПМСД» № 3 Святошинського району медичну документацію ОСОБА_3 , що проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 30.11.2016 було:

призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, під час складання спірного заповіту, посвідченого 24.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 3159, усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними?;

проведення експертизи доручено лікарям експертам відділу судово-психіатричних експертиз Київської обласної психіатричної лікарні №1 с. Глеваха, Васильківського району, Київської області, попередивши їх про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України;

затрати по проведенню експертизи покладено на позивача;

провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою судді від 25.10.2017 було провадження по справі відновлено і призначено справу до розгляду.

Ухвалою суду від 25.06.2018 було:

призначено по справі комплексну судово-медичну та повторну судову посмертну судово-психіатричну експертизи, на вирішення якої поставлено питання:

1) Чи страждала ОСОБА_3 під час складання спірного заповіту, посвідченого 24.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 3159, різко вираженою анемією? Чи можлива під час наявності різко вираженої анемії відсутність тремору тремтіння рук?;

2) Чи могла ОСОБА_3 під час складання спірного заповіту, посвідченого 24.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 3159, усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними?;

проведення експертизи доручено експертам Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9), попередивши їх про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України;

затрати по проведенню експертизи покладено на відповідача;

провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою судді від 26.06.2019 було провадження по справі поновлено і призначено справу до розгляду.

Ухвалою суду від 24.07.2019 було:

призначено по справі судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Чи страждала ОСОБА_3 під час складання спірного заповіту, посвідченого 24.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 3159, різко вираженою анемією? Чи можлива під час наявності різко вираженої анемії відсутність тремору-тремтіння рук?;

проведення експертизи доручено експертам Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України, попередивши їх про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України;

затрати по проведенню експертизи покладено на відповідача;

провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою судді від 10.12.2019 було провадження по справі поновлено і призначено справу до розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, представник подав клопотання про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження, просив позов задовольнити.

Відповідач та її представник в судове засідання також не з`явились, подали клопотання про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження, просили у задоволенні позову відмовити, подали суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Треті особи не з`явились в судове засідання, своїх представників також не направили, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені, просили суд розглядати справу без їх участі відповідно до вимог законодавства.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі письмові докази, показання свідків у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що вбачається зі свідоцтва про смерть від 02.12.2007 серії НОМЕР_1 .

За життя померла склала заповіт, посвідчений 24.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.Ю. за реєстровим № 3159, яким заповіла все своє майно відповідачу.

На час смерті ОСОБА_3 їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.09.2000 за реєстраційним № 3-3087, зареєстрованого в БТІ 03.10.2000 та в Музичанській сільській раді 11.11.2000, належала 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частина вказаного будинку була успадкована ОСОБА_4 .

На час смерті ОСОБА_3 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з позивачем, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 06.06.1970.

11.12.2008 до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку майна звернувся позивач, повідомив, що про зміст заповіту, посвідченого 24.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козьяковою І.Ю. за реєстровим № 3159, йому відомо.

З огляду на свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.01.2009, видане державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 8-161, відповідач отримала в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 у власність 3/8 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

12.02.2009 було зареєстровано КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» право власності за відповідачем на 3/8 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з відповідного витягу.

Також 22.01.2009 державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори було видано позивачу як спадкоємцю обов`язкової частки в спадковому майні свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 8-163 на 1/8 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаного свідоцтва вбачається, що на 3/8 частин вказаного житлового будинку на ім`я відповідача було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

05.05.2014 ОСОБА_4 та відповідач звернулись до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до позивача. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.09.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30.10.2014, було: припинено право власності позивача на 1/8 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_4 , відповідачем, право власності на 1/8 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_4 та відповідача грошову компенсацію у сумі 40 704 грн.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.05.2016 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано: на 1/2 частину - за ОСОБА_4 , на 1/8 - за позивачем, на 3/8 - за відповідачем.

У рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 07.12.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.03.2010, було встановлено, що позивач має в користуванні на підставі ордеру неприватизовану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

З матеріалів спадкової справи вбачається, що померла ОСОБА_3 була на час смерті зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Допитаний у якості свідка позивач суду повідомив, що дізнався про оспорюваний заповіт після смерті дружини у 2008 році, з відповідачем були домовленості щодо користування спадковим житловим будинком, так як вони родичі, відповідач є племінницею його померлої дружини, тому не звертався з даним позовом до суду, у 2014 році відповідач порушила їх домовленості.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що позивач є її хрещеним батьком, що його покійна дружина хворіла з 1991 року, трималася, не показувала цього, проте в червні 2007 року впала, стала іншою людиною, приймала знеболююче, стала неадекватною, втрачала суть розмови, коли розмовляли по телефону, з травня вже не ходила на роботу, про заповіт не розповідала, коли захворіла, про неї піклувався позивач, приходила також її сестра.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що вона є двоюрідною сестрою позивача, вважала, що померла дружина позивача склала заповіт під впливом наркотиків, взимку 2007 року зустрічалась з нею, ходили в магазин, померла хотіла купити чашки, а потім сказала, що навіщо вони, втрачала послідовність думок, влітку 2007 року померла вже не виходила з дому, про заповіт дізналась від позивача.

Свідок ОСОБА_7 суду повідомив, що є сином позивача та його померлої дружини, що мати хворіла на рак тривалий час, останній рік до смерті, з травня 2007 року було погіршення, коли приходив, вона була в неадекватному стані, не впізнавала своїх онуків, думками уходила в сторону, сусідка одного разу зателефонувала і сказала, що батько заніс її в квартиру на руках, про заповіт дізнався після смерті матері.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що працює у відділенні гематології медичною сестрою, бачила ОСОБА_3 в серпня 2007 року, робила їй уколи в 7 лікарні, хоча сама працює в іншій лікарні, але ці ліки призначив лікар-гематолог, під час спілкування була в нормальному психічному стані, ін`єкції робила два-три дні, брала в палаті ампули, купували родичі, розмовляли з померлою на загальні теми.

Свідок ОСОБА_9 розповіла, що живе по сусідству зі спірним будинком, але приїздить туди переважно влітку, бачила померлу дружину позивача часто влітку, приблизно в 2005-2006 роках померла казала, щоб не страждав позивач, потрібно переписати все на відповідача, потім розмов про заповіт не було, в 2007 році також спілкувались, хворіла, позивач її привозив, останній раз розмовляли по телефону, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла навіть на роботу збиралась, розмовляла нормально, була адекватна, все розуміла.

Свідок ОСОБА_10 суду повідомила, що вона є племінницею померлої дружини позивача, провідувала покійну в лікарні та дома, разом з ОСОБА_4 , вона хворіла, але була в адекватному стані, в 2007 році була у покійної двічі на тиждень, на день народження ІНФОРМАЦІЯ_2 була в 7 лікарні, психічний стан був нормальний, говорила, що будинок буде відповідачу, це було в червні-липні 2007 року.

Допитана у якості свідка відповідач суду повідомила, що із позивачем вона у неприязних стосунках, його померла дружина - її тітка, рідна сестра її матері, покійна була абсолютно свідомою, все розуміла, помирала із світлою головою, що вона проживала у половині будинку, що залишився у спадок, із сином покійна не спілкувалась 10 років, за вдачею вона була вперта, тітку бачила в день написання заповіту, досить довго, вона виглядала нормально, влітку безперестанку ходила, вона знайшла нотаріуса на прохання тітки, привезла її на таксі до тітки, у той день позивач був дома, відчинив двері, йому про заповіт нічого не казали, він під час підписання не був присутній, про те, що наступного дня тітку госпіталізували у лікарню, їй не відомо, позивач проживав у своїй кімнаті до 2012-2013 року, потім став приїздити рідше, щось ремонтував у своїй кімнаті.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що є сестрою померлої дружини позивача та матір`ю відповідача, працює у медичному центрі, з позивачем стосунків не підтримує після смерті сестри, остання бажала покарати сина і не залишити йому спадщину, позивач ніколи не був в числі спадкоємців, сестра була мужньою людиною, ні на що не жалілась, в лікарнях психіатром не оглядалась.

Допитана у якості свідка нотаріус ОСОБА_12 суду надала показання, що посвідчувала оспорюваний заповіт на дому у померлої дружини позивача, хто її запросив, як добиралась, хто відкрив двері, не пам`ятає, заповідальниця була в адекватному стані, було видно, що вона дієздатна.

З наданих суду медичних документів вбачається, що померла дружина позивача на обліку у психіатра не перебувала, із 70-х років страждала на захворювання щитовидної залози, була визнана інвалідом ІІ групи внаслідок післяопераційного гіпотеріозу, важкої форми, гіпотероїдної енцефалопатії 2 ст., у 2001 році було виявлено рецидив раку молочної залози, у неї була низка оперативних втручань, отримувала комбіновану терапію (опромінення, хіміотерапія), станом на час складання заповіту отримувала трамадол та сібазон в ін`єкціях, мала різко виражену анімію.

З огляду на висновок судово-психіатричного експерта КЗ КОР «ОПНМО» № 28ц від 05.09.2017, ОСОБА_3 під час складання заповіту, 24.07.2007, через свій психічний стан не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, надавати їм належну оцінку.

Допитаний у суді експерт ОСОБА_13 підтвердив правильність своєї позиції, викладеної у висновку № 28ц від 05.09.2017.

07.02.2018 співвласниця спадкового будинку ОСОБА_4 , яка була першопочатково залучена до участі у даній справі третьою особою, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07.02.2018 серії НОМЕР_2 .

Відповідно до висновку експерта № 254/19 від 21.11.2019, складеного експертами ДУ «Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України», згідно з даними медичної документації, ОСОБА_3 тривалий час (з 1991 р.) хворіла на онкологічне захворювання - рак лівої молочної залози, у зв`язку із чим була прооперована у 1991 році (квадрантектомія) та у 2005 році (видалення лівої молочної залози) періодично проходила обстеження та лікування, вказане захворювання прогресувало та ускладнилось появою метастазів в кістки скелета та ліву легеню. Розвитком ексудативного плевриту, анемії. Згідно з даними медичної книжки, при огляді ОСОБА_3 онкологом в амбулаторних умовах 23.07.2007 відмічено наявність скарг на загальну слабкість, болі в хребті, черевній порожнині та вказано діагноз: Рак лівої молочної залози ст. ІІА. Пролонгація захворювання, метастази в кістки. Вторинна анемія. Больовий синдром. В аналізі крові від 23.07.2007 показники гемоглобіну становили 65 г/л, еритроцитів 1,95х1012/л, що відповідає анемії важкого ступеня. В матеріалах справи є копія заповіту ОСОБА_3 , складеного та посвідченого 24.07.2007 нотаріусом КМНО Козьяковою І.Ю. Згідно з даними медичної карти стаціонарного хворого № 4824 ОСОБА_3 наступного дня (25.07.2007) була госпіталізована до МКЛ № 7 м. Києва, де знаходилась на лікуванні до 01.08.2007 з діагнозом: анемія тяжкого ступеня тяжкості на фоні раку лівої молочної залози. Стан після комплексного лікування… . Показники гемоглобіну крові при надходженні становили 50 г/л, кількість еритроцитів 1,78х1012/л, що відповідає анемії важкого ступеня. Отже, враховуючи вищевикладене, у ОСОБА_3 станом на 24.07.2007 мала місце хронічна анемія важкого ступеня. В медичній документації записи про наявність «тремору-тремтіння рук» відсутні. Разом з тим, слід зауважити, що тремтіння рук не є характерним для анемії будь-якого походження та будь-якого ступеню.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як передбачено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ч. 1 ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З огляду на ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 2-5 ст. 267 ЦК України визначено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Частиною 2 ст. 1257 ЦК України визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29.02.2012 у справі № 6-9цс12).

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. (постанова Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 6-2833цс16).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення ЄСПЛ від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц).

Згідно з правовим висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто, в результаті аналізу правових норм, з огляду на встановлені у ході розгляду справи обставини суд приходить до наступних висновків.

Позивачем було доведено належними та допустимим доказами те, що на час складення та підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто що є підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Проте, з огляду на те, що з матеріалів справи вбачається, що позивач знав про існування оспорюваного ним заповіту вже станом на 11.12.2008, звернувся до суду з позовом лише у листопаді 2015 року, відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача, суд, керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України, відмовляє у задоволенні вимоги про визнання заповіту недійсним.

Так само, з виданого позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що про видачу відповідачу оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому було відомо вже станом на 22.01.2009, звернувся він до суду з позовом лише у листопаді 2015 року, відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача, тому суд, знову ж таки, керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України, відмовляє у задоволенні вимоги про визнання недійсним та скасування оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Доводи позивача про те, що причини пропуску строку позовної давності є поважними, так як мали місце домовленості з відповідачем щодо користування спадковим будинком, які вона порушила, звернувшись з позовом до суду про припинення права власності на успадковану позивачем частину спірного житлового будинку, не відповідають вимогам законодавства, так як співвласнику гарантовано право на звернення до суду з вимогою про припинення права власності на частину у спільному майні іншого співвласника, а правочин, згідно з яким особа відмовляється від права на захист свого права у суді, яким відповідач скористалась, звернувшись до суду з позовом до позивача у 2014 році, є нікчемною згідно з ч. 1 ст. 27 ЦК України.

Оскільки вимога про скасування запису про право власності на ім`я відповідача на спірний будинок є похідною від вимоги про визнання недійсним та скасування оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в якій суд відмовляє, то не підлягає задоволення і дана вимога.

З урахуванням вищевказаного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, то підлягають також скасуванню заходи забезпечення позову, застосовані згідно ухвали суду від 27 квітня 2016 року про накладення заборони на відчуження Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , що відповідає вимогам ст. 158 ЦПК України.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 27, 225, 256, 257, 261, 267, 1216-1218, 1223, 1233-1235, 1257 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 30, 59, 76-82, 158, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козьякова Ірина Юріївна, державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Щербина Я.О., про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування запису відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані згідно ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2016 року про накладення заборони на відчуження Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Третя особа 1: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козьякова Ірина Юріївна, РНОКПП невідомий, адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа 2: державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Щербина Я.О., код ЄДРПОУ 02883185, адреса: 03146, м. Київ, вул. Гната Юри, 8.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.М. Ковальчук