Рішення № 95560333, 12.03.2021, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1617/19

Провадження №2/443/516/21

РІШЕННЯ

іменем України

12 березня 2021 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Павліва А.І.,

секретар судового засідання Стасів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади села Сулятичі в особі Сидорівської сільської ради Жидачівського району Львівської області про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

за участю:

представника позивача Яременка І.О. , -

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Яременко І.О. подав до суду позовну заяву до Територіальної громади села Сулятичі в особі Сидорівської сільської ради Жидачівського району Львівської області, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті останньої, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог щодо предмета спору представник позивачки покликається на те, що дід позивачки ОСОБА_4 та бабуся ОСОБА_3 були власниками житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , який відносився до категорії «колгоспний двір». ІНФОРМАЦІЯ_2 дідо позивачки ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входила належна йому частина житлового банку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті проживала його дружина ОСОБА_3 , яка після його смерті не заявляла про відмову від спадщини та вступила в управління та володіння спадковим майном. Таким чином бабуся позивачки спадщину фактично прийняла, але юридично не оформила. Після смерті діда позивачка переїхала проживати до бабусі, щоб здійснювати за нею догляд та вести спільне господарство. 22.05.2012 ОСОБА_3 склала заповіт в користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина до складу якої входив житловий будинок та господарські будівлі і споруди. На день смерті разом з спадкодавицею проживала без реєстрації внучка ОСОБА_3 . Інших спадкоємців та осіб, які б претендували на обов`язку частку у спадщині немає. Позивачка здійснювала догляд за бабусею, вела спільне господарство та займалася її похоронами. У зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок та пропуском піврічного терміну для подання заяви про прийняття спадщини, нотаріусом відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

У судовому засіданні представник позивачки позов підтримав повністю та просить суд його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов визнає.

Заяви, клопотань учасників справи.

Представник позивача подав клопотання про розгляд підготовчого засідання за його відсутності та відсутності позивачки, призначення справи до судового розгляду по суті. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі (а.с.39).

Представником відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов визнає (а.с.38).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 08.09.2020 прийнято справу до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження (а.с.33-34).

Ухвалою підготовчого засідання від 28.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.41-42).

Суд, заслухавши пояснення представника позивачки, з`ясувавши обставини, на які сторона позивачки посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов підлягає до задоволення повністю виходячи з такого.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 25.04.1990 цілий жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 (а.с.13).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Сулятичі Жидачівського району Львівської області, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 20.09.2002 (а.с.10).

22.05.2012 ОСОБА_3 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що вона за законом буде мати право внучці ОСОБА_1 (а.с.24).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Сулятичі Жидачівського району Львівської області, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 11.08.2012 (а.с.22).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 02.04.2015, до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію заповіту від ОСОБА_3 (а.с.25).

Витягом з погосподарської книги від 11.04.2019 встановлено, що станом на 30.06.1990 у житловому будинку по АДРЕСА_1 , який відноситься до суспільної групи господарств - колгоспний двір були зареєстровані та проживали: ОСОБА_4 - голова двору, ОСОБА_3 - дружина (а.с.14).

Довідками Сидорівської сільської ради Жидачівського району Львівської області від 11.04.2019 встановлено, що ОСОБА_4 до дня смерті, яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав в АДРЕСА_1 . На день смерті проживав разом з дружиною ОСОБА_3 . Від імені ОСОБА_3 посвідчено заповіт під № НОМЕР_3 від 22.05.2012 в користь ОСОБА_1 . На день смерті ОСОБА_3 разом з нею проживала внучка ОСОБА_1 без реєстрації (а.с.11, 23).

Постановою нотаріуса Жидачівської ДНК від 14.03.2019 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті баби ОСОБА_3 на спадкове майно у зв`язку з тим, що вона пропустила піврічний термін, передбачений цивільним законодавством на подання заяви, а також відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що належав померлій і є спадковим майном (а.с.27).

Згідно з технічним паспортом від 07.05.2019 по АДРЕСА_1 розташований житловий будинок «А-1» загальною площею 78,6 кв.м., житловою площею 61,8 кв.м., разом з господарськими будівлями і спорудами, а саме: літньою кухнею «Б», сараєм «В», сараєм «Г», сараєм «Д», вбиральнею «Е», воротами №1, колодязем «к», огорожею №2, огорожею №3 (а.с.15-21).

Свідок ОСОБА_5 надав суду показання, за змістом яких він проживає по сусідству близько 20 років. ОСОБА_1 проживала з дідусем та бабусею у їхньому будинку по АДРЕСА_1 , допомагала по господарству, доглядала будинок. Позивачка постійно проживала з дідусем і бабусею до дня їх смерті та займалася їніми похоронами.

Зміст правовідносин.

Правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відсутністю документального підтвердження факту постійного проживання позивачки разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини у зв`язку з чим вона позбавлена можливості у позасудовому порядку оформити спадщину після її смерті.

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивачки права на спадкування за заповітом після смерті баби і неможливістю реалізації цього права через його невизнання нотаріусом, який відмовив у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До правовідносин, які стосуються встановлення фактів, що мають юридичне значення, і які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Нормою частини 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Крім цього, суд застосував норми статей 293 та 294 ЦПК України, які визначають зміст окремого провадження та встановлюють порядок розгляду справ даної категорії.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють правовідносини щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення, а саме: встановлення факту родинних відносин, визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Також, суд зважає на роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 (далі - постанова Пленуму ВСУ).

Так, в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ звернуто увагу на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У пункті 16 постанови звернуто увагу на те, що заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. У тому ж разі, коли всі необхідні документи були, але у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа може звернутись до суду не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову вчинити нотаріальну дію.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР (даної - ЦК УРСР), Закон України «Про власність» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України).

Так, з введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з положеннями статті 4 Закону України «Про власність» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Приписами частини 1 статті 120 ЦК УРСР передбачено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно з положеннями частини 1 статті 121 ЦК УРСР володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору.

Нормою частини 2 статті 122 ЦК УРСР визначено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , в силу приписів статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, регулюються нормами ЦК УРСР.

Так, відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Нормою статті 527 передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Спадкоємцями за законом є особи, які входять у першу та другу черги спадкоємців за законом (статті 529, 530 ЦК УРСР), утриманці (стаття 531 ЦК УРСР), усиновлені та усиновителі (стаття 532 ЦК УРСР).

Згідно з приписами статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 регулюються нормами ЦК України.

Нормою статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з приписами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина 1 статті 1225 ЦК України).

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з приписами частини 1 статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно з частиною 1 та 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Приписами частини 3 статті 1296 ЦК України передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Крім цього, суд зважає на роз`яснення, викладені у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», згідно з якими положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону «Про власність» 885-12 загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Також, суд зважає на роз`яснення, викладені у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», згідно з якими відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, в тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що житловий будинок АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_4 . Станом на 30.06.1990 у цьому житловому будинку були зареєстровані та проживали ОСОБА_4 - голова двору, ОСОБА_3 - дружина. Станом на 15.04.1991 ці члени колгоспного двору не втратили право на частку у ньому, відтак з огляду на те, що розмір частки члена колгоспного двору встановлювався законом виходячи з рівності часток усіх членів двору, тому кожному з них належало по 1/2 частці цього двору.

За життя ОСОБА_4 особистого розпорядження не зробив, відтак після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина (зокрема на 1/2 частку у колгоспному дворі). Єдиним спадкоємцем першої черги за законом відповідно до вимог статті 529 ЦК УРСР, який прийняв спадщину, була його дружина ОСОБА_3 , оскільки вона фактично вступила в управління спадковим майном, залишившись проживати у спірному житловому будинку після смерті спадкодавця та користуватися ним.

За життя ОСОБА_3 зробила особисте розпорядження, яким заповіла все належне їй за законом майно внучці ОСОБА_1 .

З огляду на дату смерті спадкодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України. ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3 , фактично прийняла спадщину, оскільки постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини і не заявляла про відмову від неї.

Однак відсутність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та відутсність правовстановлюючого документа на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , позбавляє її можливості юридично оформити спадщину у визначений законом позасудовий спосіб.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, а також зважаючи на те, що особисте майнове право ОСОБА_1 (право власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом) не визнається, відтак позивачка має законні сподівання на судовий захист цього права в силу приписів статті 16 ЦК України, у зв`язку з чим і звернулася до суду, тому суд, з огляду на обґрунтованість та підставність позову, вважає, що позов слід задовольнити повністю.

На підставі статей 120, 121, 123, 524, 525, 529, 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР, статей 392, 1216, 1218, 1223, 1233, 1235, 1236, 1268, 1296 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 10, 13, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Територіальної громади села Сулятичі в особі Сидорівської сільської ради Жидачівського району Львівської області (місцезнаходження: Львівська область, Жидачівський район, с.Сидорівка, ідентифікаційний код юридичної особи 04374393) про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом задовольнити повністю.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини (день смерті ОСОБА_3 ).

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок «А-1» загальною площею 78,6 кв.м., житловою площею 61,8 кв.м., разом з господарськими будівлями і спорудами (літня кухня «Б», сарай «В», сарай «Г», сарай «Д», вбиральня «Е», ворота №1, колодязь «к», огорожа №2, огорожа №3), що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 16 березня 2021 року

Головуючий суддя А.І. Павлів