Рішення № 95558828, 10.03.2021, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/8401/20

2/310/670/21

РІШЕННЯ

Іменем України

10 березня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «Вердикт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги наступним. 27 серпня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500512223, п. 2.1. якого встановлено, що сума кредиту складає 45 052,39 грн. Згідно з п. 2.2 договору процентна ставка за користування кредитом становить 17,99 % річних, відповідно до п. 2.3. договору дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та комісій, – 28 серпня 2017 року. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, відкривши позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 45 052,39 грн. 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 500512223 від 27 серпня 2014 року, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та боржником. 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» укладений договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Кредитні ініціативи» та боржником. 16 січня 2019 року ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір відступлення права вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 500512223 від 27 серпня 2014 року. Враховуючи наведене, позивач наділений правом грошової вимоги до відповідача, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» такі права втратило. За період користування кредитними коштами позичальником здійснено часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість позичальника за кредитним договором в повному обсязі не погашена та станом на 06 жовтня 2020 року становить 47 449,97 грн., яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 33 710,76 грн., заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 3 123,71 грн., заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) в розмірі 10 615,50 грн. З огляду на те, що позичальником прострочено грошове зобов`язання по поверненню кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору № 500512223 від 27 серпня 2014 року, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних витрат та 3 % річних. Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних витрат та 3 % річних за користування кредитом, що підлягає стягненню, станом на 06 жовтня 2020 року відповідно до розрахунку заборгованості становить 63 170,02 грн., з яких: нараховані 3 % річних – 3 037,39 грн., втрати від інфляції – 5 842,07 грн., подвійна облікова ставка НБУ – 6 840,59 грн., заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 33 710,76 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги – 3 123,71 грн., заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 10 615,50 грн. На підставі ст.ст. 525, 526, 611, 625, 1054, 1049 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача вказану суму боргу, понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102 грн. та понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в задоволенні позовних вимог просив відмовити, підтримав раніше подану заяву про застосування строку позовної давності.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

28 серпня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву на отримання кредиту (а.с. 10) та кредитний договір № 500512223 (а.с. 11).

Згідно з п. 2.1. вказаного договору сума кредиту складає 45 052,39 грн.

У відповідності з п. 2.2 договору процентна ставка за користування кредитом становить 17,99 % річних.

Відповідно до п. 2.3. договору датою остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та комісій, є 28 серпня 2017 року.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як визначено ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, відкривши позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 45 052,39 грн.

Відповідач, в свою чергу, обов`язки виконував не належним чином, щомісячні платежі сплачував не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом.

За нормою ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язався відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до договору (а.с. 24).

26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, у відповідності з п. 2.1. якого за грошові кошти клієнт відступив фактору, а фактор набув належне клієнту право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в додатку № 1-1 до договору; сторони погодили, що до фактора переходять всі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах, передбачених основними договорами, за виключенням права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами основних договорів (а.с. 25-35).

У відповідності з додатковою угодою до вказаного договору сторони домовились п. 2.1. розділу 2 договору факторингу від 26 грудня 2018 року № 2019-1КІ/ВЕСТА змінити та визначили, що до фактора переходять, в тому числі, права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами основних договорів (а.с. 36).

Згідно з актом приймання передачі реєстру боржників від 14 січня 2019 року до договору факторингу від 26 грудня 2018 року № 2019-1КІ/ВЕСТА клієнт передав, а фактор прийняв згідно з вимогами п. 2.3.1. договору реєстр боржників клієнта, загальна кількість яких становить 71 063, загальний розмір заборгованості становить 1 283 137 810,23 грн. за тілом, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами; 483 980 398,98 грн. – за штрафними санкціями (неустойкою, пенею) (а.с. 39).

16 січня 2019 року ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір відступлення права вимоги № 16-01/19/1, відповідно до п. 2.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступив новому кредитору належне йому право вимоги до боржників, а новий кредитор зобов`язався прийняти право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься а додатку 1-1 до договору. Сторони погодили, що до нового кредитора переходять всі права, які належать первісному кредитору за основними договорами, на умовах, передбачених основними договорами, за виключенням права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами основних договорів (а.с. 40-49).

Додатковою угодою до вказаного договору від 17 січня 2019 року сторони домовились п. 2.1. розділу 2 договору відступлення прав вимоги від 16 січня 2019 року № 16-01/19/1 змінити та викласти в іншій редакції, згідно з якою сторони погодили, що по факту відступлення прав новий кредитор стає стороною всіх основних договорів, укладених між первісним кредитором та позичальниками, та до нового кредитора переходять всі права, які належать первісному кредитору за основними договорами, на умовах, передбачених основними договорами, в тому числі – права нарахування відсотків, комісій, неустойки, що передбачені умовами основних договорів (а.с. 50).

Відповідно до витягу, що є додатком до договору про відступлення прав вимоги від 16 січня 2019 року, залишок по тілу кредиту за кредитним договором № 500512223 від 27 серпня 2014 року (позичальник – ОСОБА_1 ) складає 33 710,76 грн., по відсотках – 6 893,86 грн. (а.с. 51).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Приписами ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Представником відповідача суду було надано заяву про застосування строку позовної давності, в якій представником зазначено, що в позовній заяві позивач сам зазначає дату остаточного повернення кредиту – 28 серпня 2017 року. Позов датовано 02 листопада 2020 року, подано до суду 09 листопада 2020 року, тобто на момент звернення до суду з позовом минуло 3 роки 2 місяці з дати граничного строку повернення кредиту, що перевищує строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язанням, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

В обґрунтування позовних вимог позивачем суду надано графік платежів та розрахунки сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а.с. 12, 14), що є додатками до кредитного договору; заяву на відкриття поточного (карткового) рахунку ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 13); розрахунки заборгованості перед ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 06 жовтня 2020 року, в тому числі – нарахованих 3 % річних, втрат від інфляції, подвійної облікової ставки НБУ, заборгованості за відсотками з моменту відступлення права вимоги (а.с. 18-23).

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 05 лютого 2021 року позивача було зобов`язано надати суду докази, які підтверджують виконання умов договору № 500512223, в тому числі банківські виписки, меморіальні ордери або інші фінансові документи.

На виконання вказаної ухвали позивачем було повідомлено, що у зв`язку з відсутністю запитуваних документів виконати ухвалу ТОВ «Вердикт Капітал» не має можливості, а також зазначено, що надання суду інших доказів є неможливим в зв`язку з їх відсутністю.

З клопотанням про витребування додаткових доказів у зв`язку з неможливістю їх отримання позивач до суду не звертався.

Крім зазначеного, на обґрунтування позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» посилалось на договори відступлення прав вимоги, укладені 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА», однак, позивачем не було надано суду копії додатків (витяги з додатків) до вказаних договорів, які би містили інформацію про передачу боргу саме за договором, укладеним 27 серпня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.

ТОВ «Вердикт Капітал» не заперечувало проти розгляду справи за відсутності представника позивача, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19).

Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив судам, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд зазначає, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (в тому числі – розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду.

Проте, враховуючи, що такий розрахунок позивачем суду не надано, суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір заборгованості за кредитом у відповідні періоди, навести відповідний розрахунок, а також вирішити клопотання про застосування строку позовної давності, про який було заявлено представником відповідача.

За таких обставин, з урахуванням того, що суд позбавлений самостійно здійснити розрахунок заборгованості на погоджених сторонами кредитного договору умовах у зв`язку з ненаданням позивачем вихідних даних, що є його процесуальним обов`язком, позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» не можуть бути задоволені.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 77, 81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договоромвідмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 березня 2021 року.

Суддя О. М. Вірченко