Рішення № 95556191, 11.03.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/5342/20

Провадження № 2/242/110/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Військово-цивільної адміністрації м.Авдіївка Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та визнання права власності за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2020 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько – ОСОБА_3 , після смерті якого залишилось спадкове майно у вигляді Ѕ частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями є вона та її сестра – ОСОБА_2 , яка від прийняття спадщини відмовилась. При звернені до нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено, оскільки конторою вже видавалося свідоцтво. Проте, 31.03.2000 р. вона отримала лише свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові внески. З 1993 р. і по теперішній час вона мешкає та користується із сім`єю цілим будинком, робить ремонт. Кому належить інша Ѕ частина будинку невідомо. Жодних претензій щодо неправомірного заволодіння будівлею їй пред`явлено не було. За життя батько сплачував комунальні внески на своє ім`я. Технічний паспорт на його ім`я розроблений на весь будинок, зазначені всі кімнати. Після його смерті вона переоформила рахунки на своє ім`я. З 1997 р. вона відкрито володіє цілим будинком та не приховує факт знаходження цього майна в своєму володінні. Просила визнати за нею право власності на Ѕ частку зазначеного будинку з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що залишився після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності за набувальною давністю на Ѕ частину зазначеного будинку з належними до нього господарськими спорудами та будівлями.

Процесуальні дії у справі.

23.12.2020 р. судом зроблено запит щодо уточнення зареєстрованого місця проживання відповідача.

13.01.2021 р. було відкрито провадження по справі, витребувані докази за заявою позивача. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

09.02.2021 р. закрито підготовче провадження, розпочато розгляд справи по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка 23.10.1983 р. уклала шлюб із ОСОБА_5 та взяла прізвище чоловіка.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі договору дарування від 04.06.1986 р.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відомості щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , інформація відсутня.

Відповідно до Інформаційної довідки після смерті ОСОБА_3 29.06.1997 р. було заведено спадкову справу № 331 від 16.10.1997 р. ОСОБА_6 31.03.2000 р. отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька – ОСОБА_3 – на спадкове майно, що складається з грошового внеску. Згідно повідомлення нотаріальної контори, реєстрація в Єдиному реєстрі заповітів, складених та посвідчених,змінених у встановленому законодавством порядку, заведених спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину до 01.12.2000 р. відбулась не в повному обсязі, інформація про заведену спадкову справу міститься в Спадковому реєстрі, а щодо виданих свідоцтв – відсутня. Паперові носії, тобто справи нотаріальних документів постійного і тривалого (понад 10 років) зберігання Авдіївської державної нотаріальної контори по 2001 р. (включно), в тому числі спадкова справа № 331 за 1997 р. були передані на зберігання до Донецького обласного державного нотаріального архіву.

15.07.2006 р. ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_5 та взяла прізвище чоловіка.

06.09.2008 р. ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_8 та взяла прізвище чоловіка.

Постановою від 15.09.2020 р. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на спадкове майно, що складається з Ѕ частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , було відмовлено, оскільки паперові носії, тобто справи нотаріальних документів постійного і тривалого (понад 10 років) зберігання Авдіївської державної нотаріальної контори по 2001 р. (включно), в тому числі спадкова справа № 331 за 1997 р. були передані на зберігання до Донецького обласного державного нотаріального архіву. Фактично, спадкова справа відсутня, тому встановити коло спадкоємців ОСОБА_3 неможливо.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані докази, прийшов до висновку, що позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права в іншому порядку, аніж в судовому на Ѕ частку зазначеного будинку з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що залишився після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , то позовні вимоги в цій частині обгрутновані та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на Ѕ частину зазначеного будинку з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, то при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано копію технічного паспорту, який оформлений на домоволодіння АДРЕСА_1 10.01.1984 р. Загальна площа житлового приміщення зазначена 47,80 кв.м.

Як вбачається зі Звіту про оцінку нерухомого майна, та він складений на домоволодіння АДРЕСА_1 10.01.1984 р. Загальна площа житлового приміщення зазначена 47,80 кв.м.

Згідно Акту від 26.10.2020 р. ОСОБА_1 та члени її родини проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Родина зареєстрована за зазначеною адресою з 1993 р.

З наданих договорів та квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг вбачається, що ОСОБА_9 здійснювали оплату на надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 .

У позовній заяві позивач посилається на те, що з метою з`ясування власника Ѕ частини будинку звернулася до Центру надання адміністративних послуг. Згідно наданої довідки, копію якої додає, інформація про власника будинку відсутня.

Зазначена довідка в матеріалах справи відсутня.

Таким чином, позивачем не доведено факту встановлення власника майна, що є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено, що при заволодінні чужим майном вона не знала і не могла знати про відсутність підстав для набуття права власності, оскільки згідно договору дарування її померлому батьку належало тільки 1/2 частин будинку. Відомостей про власника іншої 1/2 частини будинку не надано. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач не довела, що є добросовісним набувачем на Ѕ частину будинку.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст..328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до положень ст..1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст..1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ст..1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Згідно ст..1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право власності на спадок видається за письмовою заявою спадкоємцями, які прийняли спадок в порядку встановленим цивільним законодавством; у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадок особа може звернутись в суд за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п.п.9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Керуючись 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , Військово-цивільної адміністрації м.Авдіївка Донецької області, код ЄДРПОУ 39831182, розташована за адресою: Донецька область, м.Авдіївка, вул..Молодіжна,5, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та визнання права власності за набувальною давністю – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що залишився після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволені решти вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України через суд першої інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя