Рішення № 95555175, 04.03.2021, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

04.03.2021 227/3249/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Корнєєвої В.В.,

при секретарі Голомідовій К.А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи Бажинової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Добропілля в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Добропільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Добропільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває в спільній частковій власності і також належить відповідачу ОСОБА_3 та її малолітнім дітям: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач також зазначає, що первісно спірну квартиру отримував її чоловік ОСОБА_7 та в результаті приватизації в 1995 році зазначена квартира була передана у спільну власність ОСОБА_7 – 22,3 кв.м., та членам його сім`ї: ОСОБА_1 – 22,2 кв.м., та ОСОБА_8 – 22,2 кв.м. Позивач зазначає, що в період проживання однією сім`єю позивач разом зі своїм чоловіком та сином сумісно доглядали спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловік позивача – ОСОБА_7 помер, на день смерті якого позивач проживала в спірній квартирі., але після смерті чоловіка позивач відмовилася від прийняття спадщини на користь свого сина - ОСОБА_8 , 1979 р.н., та почала проживати в будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 , а в спірній квартирі продовжив проживати син разом зі своєю дружиною та дитиною.

Позивач також зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її син ОСОБА_8 і після його смерті позивач відмовилась від належної їй спадщини за законом в рівних частках на користь дружини спадкодавця – ОСОБА_3 , яка є відповідачем у справі, та на користь малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначає, що після смерті її сина та відмови від спадщини на користь відповідача та її дітей відносини з відповідачем погіршилися, остання відмовилася від своїх обіцянок про надання позивачу посильної допомоги для проживання в будинку, розташованому в сільській місцевості, а також змінила вхідні замки на дверях спірної квартири та не впускає позивача проживати в ній, тобто чинить перешкоди в здійсненні прав користування часткою квартири позивача, в зв`язку з чим позивач вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Позивач також зазначає, що на сьогоднішній день в зв`язку з похилим віком та станом здоров`я, вона не в змозі проживати в сільській місцевості та підтримувати в цілісності будинок, забезпечувати його утримання в зимовий час, опалювати вугіллям, оскільки позбавлена будь-якої підтримки.

Враховуючи, що відповідач добровільно не бажає вирішити питання спільного користування квартирою, з метою відновлення своїх порушених прав, позивач просить суд захистити її порушені права та вселити її в квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , встановити порядок користування квартирою, виділивши позивачу в користування житлову кімнату площею 13,3 кв.м. (№ 6 відповідно до плану квартири), а відповідачу – житлові кімнати площею 17,7 кв.м. (№ 3 відповідно до плану) та 11,5 кв.м. (№ 4 відповідно до плану), допоміжні приміщення: вітальню площею 8,3 кв.м., кухню площею 9,8 кв.м., санвузол площею 3,3 кв.м., балкон площею 0,7 кв.м., лоджію площею 1,8 кв.м. – залишити в спільному користуванні співвласників, а також зобов`язати відповідача не чинити перешкод позивачу в користуванні квартирою шляхом передачі їй ключів від неї та зобов`язання забезпечити вільний доступ до квартири, а також стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача.

В судовому засіданні 04.03.2021 року позивач уточнила свої позовні вимоги та просила суд вселити її до спірної квартири і виділити їй в користування житлову кімнату площею 13,3 кв.м. та балкон(лоджію), вихід на яку здійснюється з цієї кімнати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.08.2020 року справу передано на розгляд судді ОСОБА_9 . Ухвалою судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області Хоменко Д.Є. від 15.09.2020 року було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання. Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03.11.2020 року підготовче провадження було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті. Згідно розпорядження керівника апарату Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01.12.2020 року № 593 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 227/3249/20 року через відрядження судді Хоменко Д.Є. до іншого суду строком на один рік. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020 року вказану цивільну справу було передано на розгляд судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області Корнєєвій В.В., яка прийняла вказану справу до свого провадження ухвалою від 02 грудня 2020 року.

Представником відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні 04.03.2021 року було надано відзив на позовну заяву. Слід зазначити, що відзив було надано з порушенням встановлених судом строків на подання відзову, але з врахуванням позиції позивача та представника позивача Гос В.В.,які просили прийняти до уваги наданий відзив та продовжити судове засідання 04.03.2021 року та не надавати додаткового строку на підготовку заперечень на поданий відзив, суд вважає за можливе прийняти його до уваги під час ухвалення рішення по справі. Як вбачається з відзову представника відповідача ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_3 не оспорює той факт, що позивач ОСОБА_1 є співвласником (1/3 частка) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , а інші 2/3 частки вказаної квартири належать відповідачу ОСОБА_3 та двом її неповнолітнім дітям: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останні зареєстровані та постійно проживають в зазначеній квартирі. Відповідач не погоджується із ствердженням позивача про те, що вона чинить позивачу перешкоди в проживанні, а вхідні замки були змінені лише в зв`язку з виходом старих із ладу. Окрім того, відповідач не погоджується із тим, що позивач має потребу вселитися в спірну квартиру в зв`язку із неможливістю проживати в сільській місцевості, оскільки на момент звернення до суду мала у власності іншу квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , яку вона продала 03.12.2020 року, і дійсною метою вселення є погіршення умов проживання онуків та невістки. Також представник відповідача просить врахувати , що відповідно до норм житлового законодавства, норма житлової площі на одну особу складає 13,65 кв.м., та з врахуванням того, що діти відповідача різного полу та різного віку, вони не можуть проживати в одній кімнаті, оскільки вказані обставини порушуватимуть їхні права, передбачені ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»., і таким чином, вселення позивача до спірної квартири суттєво порушить права дітей, проте відповідач не чинила і не чинить перешкод позивачу в користуванні належною їй часткою квартири, на підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання 04.03.2021 року з`явилися позивач ОСОБА_1 , її представник – адвокат Гос В.В., відповідач ОСОБА_3 , її представник – адвокат Саєнко О.М. та представник тертьої особи ОСОБА_10 .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що протягом 15 років позивач разом зі своїм чоловіком перебували в черзі з поліпшення житлово-побутових умов і нарешті отримали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . Вказану квартиру в 1995 році було приватизовано чоловіком позивача, нею та сином в рівних частинах, після чого тривалий час проживали там всією родиною. Після смерті чоловіка ОСОБА_7 в 2010 році позивач у нотаріуса написала письмову відмову від своєї частки спадщини на користь сина ОСОБА_8 та в зв`язку з одруженням останнього вирішила переїхати до батьківського будинку в смт. Святогорівка Добропільського району, надавши можливість подружжю проживати окремо та самостійно. У 2016 році син позивача – ОСОБА_8 раптово помер внаслідок серцевої хвороби, і позивач написала нотаріальну відмову від своє частки спадщини після смерті сина на користь своєї невістки, яка є відповідачем у справі, а також на користь неповнолітніх онуків, після чого у власності та розпорядженні позивача залишилася 1/3 частки вказаної квартири. При написанні у нотаріуса відмови від прийняття спадщини на користь вказаних осіб між позивачем та відповідачем в присутності нотаріуса було досягнуто усної домовленості про те, що зважаючи на похилий вік позивача та її стан здоров`я відповідач надаватиме посильну допомогу свекрусі з догляду за будинком, який розташований в приватному секторі в сільській місцевості. Проте, після написання вказаної заяви та оформлення спадкових прав відповідач проігнорувала всі досягнуті домовленості, відносини між сторонами почали суттєво погіршуватися, відповідач неодноразово виганяла позивача з квартири, зазначаючи, що вона не має права в ній перебувати, продала меблі позивача,які знаходилися в квартирі, та зі спливом незначного часу відповідач змінила всі замки від вхідних дверей, не надавши позивачу комплект ключів, чим порушила всі домовленості, а також право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належною їй часткою квартири. Позивач зазначає, що в зв`язку з похилим віком та станом здоров`я їй дуже важко проживати одній в сільській місцевості та належним чином доглядати і обслуговувати приватний будинок, в зв`язку з чим просила захистити та відновити її порушені права щодо володіння та розпорядження належною їй 1/3 частиною спірної квартири. Також позивач зазначила, що розгляд даної справи триває значний час і вона дійсно після звернення до суду із цим позовом продала належну їй на праві власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , на що мала повне право, і на сьогоднішній день їй важко проживати в сільській місцевості і вона має намір проживати в спірній квартирі, в якій 1/3 частка належить їй на праві власності. Також позивач додала, що просить виділити їй в користування в спірній квартирі кімнату площею 13,3 кв.м., в якій є балкон(лоджія) та не бажає, щоб цім балконом користувався хтось іншій окрім неї. Окрім того, позивач додала, що стосовно дій відповідача вона зверталася до поліції із скаргами.

Представник позивача – адвокат Гос В.В. підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 та просив їх задовольнити, зазначивши, що потрібно захистити права позивача та вселити її до спірної квартири, виділивши в її користування кімнату площею 13,3 кв.м. з балконом(лоджією), вихід на яку здійснюється з цієї кімнати.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначила, що ніколи не чинила жодних перешкод позивачу в користуванні належною їй часткою квартири, а позивач сама перестала спілкуватися з відповідачем та онуками, жодного разу не поцікавилися їхнім життям та перестала їх відвідувати. Відповідач також зазначила, що вона дійсно змінила вхідні двері та замки на вхідних дверях, але позивачу не надала комплект нових ключів від них, оскільки позивач жодного разу не звернулася до неї з цього питання та ніколи не вимагала їх надання. Відповідач суду повідомила, що згодна передати ключі від квартири позивачу хоч в цей день, але не погоджується із вимогою позивача стосовно виділення їй в користування кімнати площею 13.3 кв.м. разом із лоджією, оскільки саме вона самостійно робила ремонт в цій кімнаті, а на лоджії є умови для сушіння дитячої білизни, в зв`язку з чим просила суд врахувати цей факт і надати позивачу в користування іншу кімнату.

Представник відповідача ОСОБА_4 також заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримавши доводи відповідача ОСОБА_3 .

Представник третьої особи- Служби в справах дітей Добропільської міської ради в судовому засіданні ОСОБА_10 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначивши, що дії відповідача дійсно обмежують позивача у її праві вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною їй часткою майна, яка належить їй на праві часткової власності та ознайомившись із планом квартири, можливо зробити висновок про те, що права та інтереси неповнолітніх дітей відповідача, в разі вселення позивача та виділення в її користування кімнати площею 13,3 кв.м. разом із балконом(лоджією), оскільки в користуванні відповідача та її дітей залищаються дві окремі кімнати більшої площі, а тому не заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Судом за клопотанням відповідача та її представника було також допитано в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 , яка суду показала, що вона є сестрою відповідача по справі ОСОБА_3 , яка перебувала в шлюбі з сином позивача ОСОБА_8 . Свідок зазначила, що вона досить часто буває в гостях у сестри, близько одного разу на тиждень, і жодного разу не бачила, щоб позивач приходила додому до її сестри ОСОБА_3 та щоб остання чинила перешкоди в користуванні позивачем її часткою квартири. Також свідок суду повідомила, що дійсно була присутня під час розмови, коли до квартири прийшла позивач та пред`являла претензії до відповідача стосовно того, що остання продала меблі позивача, але вона вважає такі претензії необґрунтованими, оскільки меблі були старі. Окрім того, свідок суду повідомила, що відповідач дійсно змінила вхідні двері та встановила нові замки в них, так як двері були старі.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належала на праві власності ОСОБА_7 та членам його родини: ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності, виданого 12.12.1995 року Виконавчим комітетом Добропільської міської ради народних депутатів (а.с. 10).

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 25.09.1971 року Святогорівською с/р Добропільського рай/бюро РАЦС Донецької області, актовий запис № 25 від 25.09.1971 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с. 11). Від вказаного шлюбу вони мали сина – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 04.08.2020 року Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), відповідний актовий запис № 193 від 19.07.1979 року, складений Виконавчим комітетом Білозерської міської ради Донецької області (а.с. 15).

Згідно матеріалів справи, чоловік позивача - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 14.05.2010 року Виконкомом Святогорівської селищної ради Добропільського району Донецької області, відповідний актовий запис № 18 від 14.05.2010 року (а.с. 17).

26.10.2010 року позивач зверталася до Приватного нотаріуса по Добропільському міському нотаріального округу Молодняк Л.П. із заявою № 275, за змістом якої відмовилася від прийняття спадщини після померлого чоловіка на користь сина спадкодавця – ОСОБА_8 , 1979 р.н., та не заперечувала проти визначення долі померлого у зазначеній квартирі як 1/3 частина (а.с. 22).

Син позивача ОСОБА_8 перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00027281852 від 04.08.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , 02.10.2004 року уклав шлюб, відповідний актовий запис № 196 складено 02.10.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Добропіллю реєстраційної служби Добропільського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с. 12).

Як встановлено в судовому засіданні син позивача - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 27.12.2016 року Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, відповідний актовий запис № 530 від 27.12.2016 року (а.с. 16)., після чого 14 лютого 2017 року позивач ОСОБА_13 своєю заявою № 91, поданою до Добропільської державної нотаріальної контори Донецької області, відмовилася від належної їй спадщини після смерті сина ОСОБА_8 в рівних частках на користь дружини спадкодавця – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 23).

Таким чином, в ході судового розгляду було встановлено, що позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 та її діти ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч.ч.1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно положень статей 319, 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Як зазначено в п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 на даний час являється власником своєї частки спірної квартири, та має право користуватися нею, що передбачено чинним законодавством, та не може бути позбавлена свого права власності, гарантованого Конституцією України.

Спосіб судового захисту порушеного права, обраний позивачем як вселення до спірної квартири з передачею ключів, не суперечить законодавству і може бути застосований судом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ствердження відповідача та її представника про те, що ОСОБА_3 не вчинялося будь-яких перешкод у користуванні належної позивачу частки спірної квартири, не заслуговують на увагу суду, оскільки в судовому засіданні позивачем було повідомлено, що відповідачем було змінено всі замки від вхідних дверей до квартири та не надано позивачу комплекту ключів від нового замка. Відповідач зазначений факт в судовому засіданні не оспорювала та підтвердила, що дійсно змінила замки на вхідних дверях, але за отриманням комплекту ключів позивач до неї не зверталася.

Суд не може погодитися із ствердженням відповідача про те, що нею не чинилися першкоди позивачу в користуванні квартирою, з врахуванням того, що враховуючи, що справа надійшла до суду 25.08.2020 року, тривалий час розглядалася попереднім складом суду, та після зміни головуючого судді про справі, відповідач неодноразово викликалася до суду, відповідачем надавалися суду заяви про відкладення розгляду справи, тобто відповідач вже тривалий час була обізнана про наявність спору, і за цей час добровільно не передала ключі від квартири позивачу. Також слід зазначити, що оскільки ініціатива зміни вхідних дверей та замків до неї від спірної квартири виходила від відповідача, суд вважає, що саме у неї був обов`язок передати ключі від квартири іншому співвласнику, а саме ОСОБА_1 –позивачу по справі. Окрім того, в судовому засіданні відповідачем та свідком ОСОБА_11 було підтверджено зазначені позивачем відомості про те, що відповідач дійсно без дозволу позивача продала меблі, які належали позивачу, що в свою чергу підтверджує ствердження позивача про те, що відповідач не бажала бачити в спірній квартирі ані позивача, ані її речей.

Суд приходить до висновку про те, що вказані дії відповідача порушили право валсності позивача, гарантоване законодавством, та яке включає в себе право на володіння, користування та розпорядження належною позивачу часткою нерухомого майна, і тому позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення з передачею ключів від даної квартири підлягають задоволенню.

Судом також встановлено, що між співвласниками не визначено порядок користування житловим приміщенням., а самеквартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 .

У відповідності до вимог частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За правилами ст. 358 ч. 3 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, первісне врегулюванні відносин між співвласниками покладено законодавцем на співвласників, які мають вирішувати всі питання шляхом домовленості між собою, але при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Право кожного із співвласників на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, передбачене ч. 3 ст. 358 ЦК України. У відповідності до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.Отже, за змістом статей 319, 358 ЦК України встановлення порядку користування приміщеннями квартири між співвласниками є складовою здійснення ними права спільної часткової власності та не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц дійшла висновку про те, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.

Таким чином, виходячи з того, що наявність у позивача права власності на 1/3 частину спірної квартири відповідачем не оспорюється, згідно ст.319 ЦК України позивач має право користуватися належною їй частиною квартири.

Вирішуючи питання щодо визначення порядку користування спірною квартирою суд виходить з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, вказана квартира складається з: вітальні площею 8,3 кв.м., кухні площею 9,8 кв.м., житловими площами 17,7 кв.м., 11,5 кв.м., 13,3 кв.м., санвузла площею 3,3 кв.м., а також балкону площею 0,7 кв.м. та лоджії площею 1,8 кв.м., що підтверджується копією журналу обмірів та розрахунків площ приміщень, на зворотному боці якого міститься план вказаної квартири (а.с. 24).

Під час вирішення питання щодо виділення в користування позивача кімнати пощею 13,3 кв.м. разом із балконом(лоджією), як про те просила позивач в судовому засіданні 04.03.2021 року, суд виходить з норм діючого законодавства, з дотриманням принципу поваги до приватного життя та недоторканості житла.

Згідно ст.30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Відповідно до ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Статтею 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод проголошується, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

Згідно технічного паспорту квартири кімната 13,3 кв.м., про виділення в користування якої заявлено вимоги позивачем, є ізольованою кімнатою, має вихід на балкон(лоджію) площею 1,8 кв.м- що відповідає частці позивача в спільній частковій власності, як в перерахунку на загальну площу квартири, так і в перерахунку на житлову площу.

Таким чином, враховуючи, що вихід на лоджію(балкон) здійснюється з кімнати площею 13.3 кв.м., про виділення якої просила позивач, з метою дотримання права позивача на недоторканість її житла та приватного життя, суд вважає за можливе виділити в її користування саме кімнату площею 13,3 кв.м. разом із балконом(лоджією), вихід на який здійснюється з цієї кімнати.

Вирішуючи питання щодо виділення в користування відповідача та її дітей суд керується вищезазначеними нормами Цивільного Кодекса України, а також нормами ст.50 ЖК України та приймає до уваги також позицію представника третьої особи по справі – Служби в справах дітей Добропільської міської ради.

Згідно ст.50 ЖК України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев`ять років, крім подружжя.

Як вбачається з витягу з технічного паспорту квартири(а.с.24), в квартирі окрмі кімнати площею 13,3 кв.м. також маються дві ізольовані житлові кімнати площею 17,7 кв.м. та площею 11,5 кв.м. Як зазначила відповідач, в кімнаті 11,5 кв.м. проживає її син ОСОБА_14 . Суд приходить до висновку про можливість проживання в кімнаті площею 17,7 кв.м. спірної квартири відповідача разом із її неповнолітньою донькою. Суд ваажає можливим передати в користування відповідача та її дітей ізольовані кмінти спірної квартири площею 17,7 кв.м. та 11,5 кв.м.

Інші допоміжні приміщення спірної квартири , а саме : вітальню площею 8,3 кв.м., кухню площею 9,8 кв.м. разом із балконом, санвузол площею 3,3 кв.м., слід залишити в спільному користуванні співвласників квартири.

При цьому, залишаючи у спільному користуванні співвласників балкон,вихід з якого здійснюється з кухні квартири, суд приймає до уваги, що вихід на цей балкон здійснюється не із ізольованих кімнат, які передаються у користування відповідача та її дітей, а з допоміжного приміщення- кухні, яка залищена в спільному користуванні співвласників. Окрім того, залишення за всіма користувачами права користування балконом,вихід на який здійснюється із кухні, тісно пов`язано із дотриманням правил пожежної безпеки, оскільки на кухні розташована піч для приготування їжі.

Як зазначив в судовому засіданні представник Служби в справах дітей Добропільської міської ради Бажинова О.М., такий порядок користування квартирою не буде порушувати права неповнолітніх дітей та відповідає часткам співвласників в спільній частковій власності.

Таким чином, виходячи із наведеного, суд вважає за можливе визначити порядок користування квартирою, заявлений позивачем, а саме: виділити у користування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , житлову кімнату площею 13,3 кв.м. разом з лоджією, залишивши в користуванні ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дві житлові кімнати: площею 17,7 кв.м. та площею 11,5 кв.м. Допоміжні приміщення зазначеної квартири : вітальню площею 8,3 кв.м., кухню площею 9,8 кв.м. разом із балконом, санвузол площею 3,3 кв.м.– залишити в спільному користуванні співвласників.

Слід також зазначити, що доводи відповідача та її представника про те, що в задоволенні позовних вимог позивача потрібно відмовити з врахуванням того, що після звернення до суду позивач, у власності якої була квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , продала зазначену квартиру 03.12.2020 року, суд не може прийняти до уваги, оскільки право продажу зазначеної квартири є непорушним правом позивача, і відповідно до вимог ст.319 ЦК України позивач як власник 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 має право користування своєю часткою квартири, і в здійсненні цього права не може бути ніким обмежена, і тому позивач має право звернення до суду із позовом щодо захисту її порушених прав.

Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про можливість задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовом до суду було сплачено судовий збір в загальному розмірі 2522,40 грн., що підтверджується відповідними квитанціями. Таким чином, враховуючи повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в повному обсязі.

Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Судом з врахуванням вказаних обставин було проголошено вступну та резолютивну частини рішення в судовому засіданні 04 березня 2021 року. Згідно ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч. 3 ст. 124 ЦПК України Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Таким чином, зважаючи, що останній день строку припав на вихідний день, повний текст рішення виготовлено 15 березня 2021 року.

На підставі ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 80, 81, 83, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Добропільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити.

Вселити співвласника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити порядок користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до якого виділити у користування позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , житлову кімнату площею 13,3 кв.м. разом з балконом, залишивши в користуванні ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дві житлові кімнати: площею 17,7 кв.м. та площею 11,5 кв.м. Допоміжні приміщення зазначеної квартири : вітальню площею 8,3 кв.м., кухню площею 9,8 кв.м. разом із балконом, санвузол площею 3,3 кв.м., лоджію площею – залишити в спільному користуванні співвласників.

Зобов`язати відповідача ОСОБА_3 не чинити перешкод співвласнику ОСОБА_1 в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_3 та передати ОСОБА_1 ключи від цієї квартири, забезпечивши вільний доступ до цієї квартири.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , іпн НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , іпн НОМЕР_6 , понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2522 гривні 40 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до Донецького апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резулятивну частини рішення складено 04 березня 2021 року, повний текст рішення суду виготовлено 15 березня 2021 року.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , іпн НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;представник позивача – адвокат Гос Володимир Васильович, адреса: АДРЕСА_5 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , іпн НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;представник відповідача – адвокат Саєнко Олександр Миколайович, адреса: Донецька область, м. Торецьк, вул. Московська, 2/4

Третя особа – Служба у справах дітей Добропільської міської ради, адреса: Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, 83.

Суддя В.В. Корнєєва

04.03.2021