Рішення № 95553762, 15.03.2021, Сторожинецький районний суд Чернівецької області

Справа № 727/7411/20

Провадження № 2/723/391/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м.Сторожинець

Сторожинецький районний суд

Чернівецької області в складі:

головуючого судді Бужори В.Т.,

при секретарі Казюку О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сторожинець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, в особі представника звернулася в суд з позовом до до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, уточнивши в подальшому свої позовні вимоги, посилаючись на те, що 22 листопада 2012 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 , який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 1790. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.07.2019 року шлюб розірвано.

Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

02 жовтня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про участь у вихованні та утриманні дітей, який посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В.

Відповідно до п. 12 даного договору, позивач з відповідачем зобов`язалися не чинити перешкоди один одному щодо спільного виїзду з дітьми за кордон, задля чого одна сторона зобов`язується надати іншій стороні дозвіл (згоду).

11 серпня 2020 року позивач звернулась до відповідача із листом з проханням з`явитись 17 серпня 2020 року о 11 год. 00 хв. до нотаріуса задля оформлення дозволу на виїзд їхніх неповнолітніх дітей на оздоровлення за кордон з позивачем у період січень-лютий 2021 року та липень-серпень 2021 року. Однак, 16.08.2020 року від відповідача надійшов лист у якому він відмовився надавати дозвіл на виїзд дітей за кордон.

В подальшому позивачу стало відомо про те, що відповідач в серпні 2020 року зі своєю теперішньою дружиною, її донькою та племінницею їздили відпочивати на море, що підтверджується фото таблицями.

Посилаючись на викладені обставини та у зв`язку із необхідністю оздоровлення дітей за кордоном, позивач просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на оздоровлення та відпочинок.

В судове засідання позивач не з`явилася, однак її представник ОСОБА_6 направила на адресу суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, однак від його представника ОСОБА_7 надійшла письмова заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позові, попередньо надавши суду відзив.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних в суду матеріалів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст. ст. 76, 81 ЦПК України, які вони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення позовних вимог та з`ясувавши фактичні обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.07.2019 року. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.12.2014 року та серії НОМЕР_2 від 22.05.2013 року позивач та відповідач являються батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У відповідності до п. 2 ст. 10, ч. 1 ст. 31 Конвенції про права дитини, Держави учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Держави учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля.

Відповідно до ст.114 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

У статті 150 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків, мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Як передбачено статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом із тим, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

З огляду на викладене, діючим законодавством не встановлено обмеження, щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Отже, законом передбачено можливість надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків за умови, що такий дозвіл має одноразовий характер з визначенням конкретної країни перебування та з вказівкою на певний період часу на протязі якого дитина буде перебувати за кордоном.

Крім цього, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 04 липня 2018 року у справі N 712/10623/17 (провадження N 14-244цс18), відповідно до якого ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.

Зазначене підтверджується і рішенням в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), де Європейський суд з прав людини наголосив, що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинутина інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням із іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 12 квітня 2017 року у цивільній справі №6-15цс17.

Так, позивач має намір виїхати разом із неповнолітніми дітьми, з метою їх оздоровлення та загального духовного і фізичного розвитку, однак без нотаріально посвідченої згоди на це батька дитини.

Крім цього, позивачка зазначила термін вивезення дитини за кордон без згоди батька.

Зазначений період виїзду дитини за межі України не є значним і не суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини, і не свідчить про те, що відповідач тривалий час буде позбавлений можливості спілкуватися із дітьми та приймати участь у їх вихованні, оскільки останні і на даний час не приймає участі у їх вихованні.

На підставі наведеного та враховуючи, що виїзд дітей за межі України відповідає їх інтересам, оскільки буде сприяти їх оздоровленню та духовному і фізичному розвитку, а також приймаючи до уваги неможливість отримання позивачем необхідної для цього згоди від батька - відповідача, суд вважає за необхідне задовольнити позов та надати позивачці дозвіл на виїзд за кордон без письмової згоди відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 33, 51 Конституції України, ст. 313 ЦК України, ст.ст. 7, 114, 150, 155 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзд в Україну громадян України», керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 17, 18, 76-81, 206, 211, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька - задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на оздоровлення та відпочинок в період з 01.07.2021 року по 31.01.2021 року та з 15.01.2022 року по 28.02.2022 року до Португальської Республіки, Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, в тому числі транзитних країн Шенгенської угоди, в супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканця в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканця в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6167 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, до Чернівецького апеляційного суду через Сторожинецький районний суд.

Повний текст рішення складений 15 березня 2021 року.

СУДДЯ: