Рішення № 95553141, 04.03.2021, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/479/15-ц

Номер провадження 2/629/39/21

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2021 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Кремінь М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Представник звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21 березня 2008 року ОСОБА_1 уклав кредитний договір №HAC0AE00000437, згідно умов якого отримав грошові кошти у розмірі 34337,25 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,56% на рік на суму залишку заборгованості з кінцем терміном повернення грошових коштів 20 березня 2013 року. В порушення умов кредитного договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, в зв`язку з чим станом на 26.12.2014 року виникла заборгованість зі сплати кредитних зобов`язань у розмірі 143590,58 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 35712,64 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 7278,28 доларів США; заборгованості з комісії за користуванням кредитом у розмірі 1340,96 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 92405,95 доларів США; штрафу (фіксованої частини) у розмірі 15,86 доларів США, штрафу (процентної частини) у розмірі 6836,89 доларів США. Відповідачу направлялася претензія з вимогою погашення суми заборгованості за кредитом, яка залишилася останнім без уваги. В зв`язку з викладеним, просив стягнути з відповідача по справі заборгованість за кредитом у розмірі 143590,58 доларів США, що за курсом 15,76 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.12.2014 року складає 2262987 гривень 61 копійки, а також судові витрати у розмірі 3654 гривні.

Заочним рішення суду від 18 травня 2015 року уточнені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором №HAC0AE00000437 від 21.03.2008 року у розмірі 2262987,61 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654,00 грн. та витрати на розміщення оголошення в газеті «Слобідський край» у розмірі 212,10 грн.

Ухвалою суду від 17 січня 2020 року заява відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволена, заочне рішення від 18 травня 2015 року за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано і призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні.

06 лютого 2020 року представник відповідача надала суду відзив на позовну заяву, вважаючи позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими та такими, що підлягають відмові. Згідно виписки по кредитному договору від 13.08.2019 року, останнє погашення заборгованості відбулося 20 березня 2009 року, тобто з наступного місяця, в який мав бути внесений черговий платіж, виникло право кредитора на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суду лише 16 лютого 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Також вважає, що у банка відсутні правові підстави для нарахування пені, стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та заборгованості з комісії за користування кредитом після закінчення строку кредитування – 20.03.2013 року, а тим більше, їх стягнення станом по 26.12.2014 року, як зазначено в позовній заяві. Вказала, що стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 92405,95 доларів США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 15,86 доларів США та штрафу (процентна частина) у розмірі 6863,89 доларів США не відповідає законодавству. Пеня та штраф є одним видом відповідальності - неустойкою, а тому їх одночасне стягнення не відповідає закону. Вказала, що положення п. 17.1.8. Договору про сплату відповідачем на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту, на надання фінансового інструменту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення Договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно - правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

28 квітня 2020 року представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких зазначив наступне. Останній платіж позичальником здійснено 20.03.2009 року. Відповідно до поштового реєстру позовна заява була направлена в суд 11.02.20215 року. Сторонами договору було погоджено збільшення строку позовної давності до вимог щодо стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом, неустойки до 5 років (п.14.11 кредитного договору). Період кредитування становить з 21.03.2008 року по 20.03.2013 року. Таким чином, вважає, що вірним буде рішення про стягнення з відповідача заборгованості в межах 5-ти річного строку позовної давності з моменту звернення до суду (11.02.2010 року) та в межах строку кредитування до 20.03.2013 року. За період з 11.2.2010 року по 20.03.2013 року стягненню підлягає наступна заборгованість: 287647,57 доларів США – тіло кредиту, 4441,22 доларів США – заборгованість за процентами, 876,35 доларів США – заборгованість з комісії, 46643,64 доларів США – заборгованість з пені. Зазначив, що банк на день укладення кредитного договору видав позичальнику 34337,25 доларів США, на які з першого ж дня почав нараховувати проценти, а також зарезервував на рахунку позичальника 18789,10 доларів США на сплату чергових страхових платежів, які в подальшому можливо будуть використані (відкладальна обставина), на які проценти банк не нараховує допоки якась частина з цих коштів не буде використана. Тобто, банк отримав від вкладників 34337,25 доларів США та 18789,10 доларів США. Проте проценти нараховані лише на суму 34337,25 доларів США, а сума 18789,10 доларів США була зарезервована на рахунку позичальника і проценти на неї не нараховувалися. Таким чином, замість того, щоб ці кошти надати іншій особі в кредит, банк їх зберігав саме для позичальника на окремому рахунку, відсотки на цю суму не нараховував на протязі всього строку дії договору. Саме цьому і полягає послуга банку, за яку встановлена комісійна винагорода.

09 жовтня 2020 року представник відповідача надала суду письмові пояснення щодо пропущення строку позовної давності позивачем. Вказала, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2012 року по справі № 2-412/1768/2012 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором НАС0АЕ00000437 від 21.03.2008 року станом на 03.06.2009 року в розмірі 259 070,18 грн., що є еквівалентом 34042,05 доларів США, звернуто стягнення на предмет застави шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Судове рішення набрало законної сили 27.03.2012 року. Таким чином, банк, зловживаючи процесуальними правами, у порушення вимог ч.3 ст.131 ЦПК України (в редакції 06.11.2014 року, на момент подання позовної заяви до суду 16.02.2015 року), не повідомив суд про наявність судового рішення, у якому аналогічні предмет та обставини позову, тобто банк повторно вимагає стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором, що фактично призводить до подвійного стягнення суми боргу з відповідача. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Також, відповідно до пункту 12.1. кредитно-заставного договору, до одних із істотних порушень позичальником умов договору відноситься затримання сплати частини наданого кредиту та (або) процентів щонайменше на один календарний місяць та несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % від суми наданого кредиту, що вважається подією дефолту. Пунктом 12.2.7 зазначеного договору визначено, якщо протягом строку, вказаного у пункті 12.2.5, позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту у повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов`язання за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій: згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення, розірвати договір у судовому порядку, звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному у статті 13 договору, застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України. Згідно з пунктами 13.2., 13.3., 13.9. кредитно-заставного договору банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави в один з таких способів: передача предмета застави у власність банку; продаж предмета застави третій особі; звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса; будь- який інший спосіб, дозволений законодавством, або звернутися до суду. Відповідно до наведених обставин вважає, що подія дефолту настала і для її усунення банк звернув стягнення на предмет застави. Враховуючи зазначене, банк застосував передбачену договором процедуру дефолту, що призвело до зміни строку повернення кредиту. Таким чином, Банк скористався своїм правом, передбаченим ч.2 ст.1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором з 20 березня 2013 року на 14 жовтня 2009 року. Банк звернувся до суду з позовом 16 лютого 2015 року, тобто після спливу п`ятирічного строку позовної давності після настання події дефолту.

В судове засідання представник позивача не з`явився, згідно наданих письмових пояснень просив розгляд справи провести за відсутності представника позивача.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, представник відповідача надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача, проти задоволення вимог позивача заперечувала в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Матеріалами справи встановлено, що 21 березня 2008 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір №HAC0AE00000437, предметом якого є надання банком позичальнику кредитних коштів в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди у зазначені договором строки.

Згідно з умовами, визначеними у п.п.17.1.1-17.1.3 договору, кредит надається у загальному розмірі 34337,25 доларів США. Частина кредиту в розмірі 30000,00 доларів США надається з метою придбання позичальником автомобіля, частина кредиту в розмірі 4337,25 доларів США – з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, частина кредиту в розмірі 6,81 доларів США – з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі.

Пунктами 17.1.4 та 17.1.5 кредитно-заставного договору визначено дату видачі кредиту – не пізніше ніж 21.03.2008 року, дата погашення – 20.03.2013 року.

За користування кредитними коштами позичальник сплачує банку проценти за процентною ставкою у розмірі 10,56 % річних (пункт 17.1.6 договору).

Відповідно до пункту 17.9 кредитно-заставного договору предметом застави виступає автомобіль BMW X 5, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , належний позичальнику на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 19.03.2008 року.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у визначеному договором розмірі.

З березня 2009 року ОСОБА_1 став порушувати зобов`язання за кредитним договором, будь-які сплати за кредитним договором на користь банку взагалі припинив. В зв`язку з чим, станом на 26.12.2014 року виникла заборгованість зі сплати кредитних зобов`язань у розмірі 143590,58 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 35712,64 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 7278,28 доларів США; заборгованості з комісії за користуванням кредитом у розмірі 1340,96 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 92405,95 доларів США; штрафу (фіксованої частини) у розмірі 15,86 доларів США, штрафу (процентної частини) у розмірі 6836,89 доларів США.

Відповідно до пункту 12.1. кредитно-заставного договору, до істотних порушень позичальником умов договору відноситься затримання сплати частини наданого кредиту та (або) процентів щонайменше на один календарний місяць та несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % від суми наданого кредиту, що вважається подією дефолту.

Згідно з п.12.2. кредитно-заставного договору настання події дефолту надає банку право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, виплати винагороди, сплати процентів за фактичний строк користування кредитом, виконання усіх інших грошових зобов`язань за договором, а також звернути стягнення на предмет застави та, відповідно, зумовлює обов`язок позичальника негайно усунути подію дефолту або передати предмет застави у володіння банку та/або достроково повернути кредит протягом 30 календарних днів з моменту одержання відповідного повідомлення банку (повідомлення про дефолт) .

Відповідно до пункту 12.2.2 позичальник зобов`язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі.

У пункті 12.2.6 кредитно-заставного договору передбачено, що якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт (або з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави , якщо дата такої реєстрації буде пізнішою) позичальник усуне подію дефолту, вимоги банку зазначені у повідомленні, втрачають чинність.

Пунктом 12.2.7 зазначеного договору визначено, якщо протягом строку, вказаного у пункті 12.2.5, позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту у повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов`язання за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій: згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення, розірвати договір у судовому порядку, звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному у статті 12 договору, застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України.

Згідно з умовами, визначеними пунктами 13.2., 13.3., 13.8. кредитно-заставного договору, банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави в один з таких способів: передача предмета застави у власність банку; продаж предмета застави третій особі; звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса; будь-який інший спосіб, дозволений законодавством, або звернутися до суду.

Отже сторони погодили настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі у разі невиконання позичальником боргових зобов`язань, встановлених кредитним договором.

В пунктах 14.1, 14.9 договору передбачена відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення зобов`язань за кредитним договором. Зокрема, в пунктах 14.1, 14.4 передбачено сплату пені за порушення зобов`язань, визначених у відповідних пунктах, а в п.14.9 передбачено сплату штрафу в розмірі 250,00 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов`язання за порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання.

За п.14.11 договору сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю у 5 років.

На виконання ухвали суду 19 листопада 2020 року, з наданих Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська матеріалів цивільної справи №2-12711/09 та цивільної справи №2-412/1768/2012 вбачається, що у 14 жовтня 2009 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на заставне майно, оскільки ОСОБА_1 не виконував договірних зобов`язань. Згідно з розрахунком заборгованість на час подання позову становила 34042,05 доларів США і складалася з: 31178,55 доларів США - заборгованість за кредитом; 885,64 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 95,92 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 229,60 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 32,85 доларів США - штраф (фіксована частина) і 1619,49 доларів США - штраф (процентна складова).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2012 року по справі 2-412/1768/2012 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено; передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно – автомобіль марки BMW модель X5, 2003 року випуску, тип ТЗ: легковий універсал, № кузова: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_1 ; в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором №HAC0AE00000437 від 21.03.2008 року станом на 03.06.2009 року в розмірі 259070,18 грн., що є еквівалентом 34042,05 доларів США, звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки BMW модель X5, 2003 року випуску, тип ТЗ: легковий універсал, № кузова: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Наведені обставини в силу ч.4 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Копія рішення та виконавчий лист по справі 2-412/1768/2012 отримано представником позивача ОСОБА_2 29.05.2012 року, що підтверджується відповідною заявою, наявною в матеріалах цивільної справи 2-412/1768/2012.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, порукою.

Застава є способом забезпечення зобов`язань, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу»).

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Згідно з статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як зазначив Верховний Суд України у правовому висновку, викладеному у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № №6-2387цс15, за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку ( частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов`язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов`язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов`язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).

Умовами кредитно-заставного договору сторони визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника, деталізувавши його обов`язок повернути весь борг частинами та встановили самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку - дострокове повернення всієї суми кредиту, виплати процентів за користування кредитом, виконання всіх інших грошових зобов`язань за договором у повному обсязі, а також можливість одностороннього розірвання договору банком, розірвання договору у судовому порядку та звернення стягнення на предмет застави тощо.

Таким чином, ураховуючи суть взаємопов`язаних кредитних і заставних зобов`язань, факт звернення кредитора до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами пункту 13.8 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов`язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Таким чином, ПАТ «ПриватБанк», звернувшись у 2009 році із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. До того ж, ухваленням рішення за даним позовом закінчився строк дії договору щодо подальшого нарахування грошових зобов`язань відповідачу за кредитно-заставним договором.

Водночас з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що і після звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави банк продовжував нараховувати відповідачу проценти та пеню, внаслідок чого розмір заборгованості в порівнянні з заборгованістю, зафіксованою у рішенні Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 березня 2012 року, зріс більш ніж у чотири рази.

Окрім того, до стягнення заявлена заборгованість по тілу кредиту в сумі 35712,64 доларів США, що на 4534,09 доларів США перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту, зазначений у позові від 14.10.2009 року та рішенні суду від 14.03.2012 року. При цьому жодних доказів, які б пояснювали дану невідповідність, суду не надано.

Заслуговує на увагу і та обставина, що повторне заявлення до стягнення штрафів не ґрунтуються на законі, оскільки в розумінні положень частини 2 статті 549 ЦК України та умов договору такий різновид неустойки як штраф є одноразовою санкцією. Повторне їх стягнення фактично буде подвійним стягненням, що суперечить статті 61 Конституції України та загальним засадам притягнення особи до юридичної відповідальності.

У разі прострочення відповідачем виконання зобов`язання перед позивачем за кредитно-заставним договором, встановленого рішенням суду, позивач мав право на нарахування установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також на нарахування трьох процентів річних від простроченої суми (ст.625 ЦК України)

Позовних вимог про стягнення сум, визначених статтею 625 ЦК України, за період невиконання рішення суду позивачем не заявлено.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов, в межах заявлених вимог, не підлягає задоволенню оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вже стягувало з відповідача заборгованість за вказаним договором, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська 14.10.2009 року з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту вдруге є необґрунтованими, а нарахування відсотків та неустойки після закінчення строку кредитування ані договором, ані Законом не передбачено, отже такі вимоги є безпідставними.

Оскільки позов не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю заявлених вимог, суд не вирішує питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності.

З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 12,13, 81, 259, 26-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 522, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 617, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Згідно п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження за адресою: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.50.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Лозова, Харківської області, громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області 10 квітня 1996 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача – адвокат Мельник Ксенія Олександрівна, місцезнаходження офісу за адресою: м.Лозова, Харківська область, пров.Джерельний, буд.8, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3096 від 22.10.2019 року

Повний текст рішення виготовлено 15 березня 2021 року.

Суддя Н.А.Смірнова