Рішення № 95552593, 11.03.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11794/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року Рівненський міський суд

в особі судді – Ковальова І.М.

при секретарі – Соломон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Рівненської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку, визначення частки та встановлення порядку користування земельною ділянкою,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Рівненської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку, визначення частки та встановлення порядку користування земельною ділянкою звернувся ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач та представники позивача розмір заявлених позовних вимог збільшували в результаті чого заявлені позовні вимоги повністю підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог, остаточно просять суд визнати недійсним рішення відповідача Рівненської міської ради від 26 грудня 1996 року №181 про передачу відповідачу ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0430 га за адресою АДРЕСА_1 ; визнати протиправною відмову відповідача Рівненської міської ради у передачі йому, ОСОБА_1 , земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1044 кв.м. у приватну власність; стягнути з відповідача Рівненської міської ради на його, ОСОБА_1 , користь 60000 (шістдесят тисяч) грн. моральної шкоди; визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку площею 1044 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; визначити з земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 площею 1044 кв.м. земельну ділянку площею 192 кв.м., що виділяється відповідачам – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в спільне користування з позивачем, ОСОБА_1 , згідно висновку експерта №181105/1/С від 22 січня 2019 року; стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його, ОСОБА_1 , матеріальну шкоду в розмірі 6200,00 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його, ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 2000,00 (двадцять тисяч) грн.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Хильчук К.Ю., відповідач ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги позивача не визнали та просять суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в листі Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради від 28 березня 2017 року №01-11/427 у якому позивачу роз`яснено порядок вирішення питання щодо приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник відповідача Рівненської міської ради позов не визнала, просить суд відмовити у його задоволенні з підстав викладених в листі Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради від 28 березня 2017 року №01-11/427 у якому позивачу роз`яснено порядок вирішення питання щодо приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 ,

В судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з`явилася, про час розгляду справи повідомлялась належним чином, заяв чи клопотань про розгляд справи у її відсутність до суду не подавала.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до договору від 20 червня 2000 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковським А.І., зареєстрованим в реєстрі за №4787, ОСОБА_6 , діючи від свого імені та за дорученням ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_1 купив належну продавцям на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 .

24 червня 2000 року на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковським А.І., зареєстрованому в реєстрі за №4952 ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купив належну продавцю на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно свідоцтва про право власності від 18 лютого 2013 року виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради вбачається, що квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_4 дійсно належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

В судовому засіданні позивач та його представники не довели, у чому полягає протиправність оскаржуваного рішення Рівненської міської ради від 26 грудня 1996 року №181 про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0430 га за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , які порушення були допущені суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення і яким чином наявність цього рішення порушує права позивача.

З дослідженого в судовому засіданні листа Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради від 28 березня 2017 року №01-11/427 у якому позивачу роз`яснено порядок вирішення питання щодо приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 , спільно з іншими співвласниками нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, з можливістю в подальшому провести поділ даної земельної ділянки. Даним листом наголошується на тому, що Земельним кодексом України врегульовано питання приватизації земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку (цілого, а не частини). Можливість визначення в натурі та приватизації земельної ділянки під частиною будинку (квартирою) чинним законодавством не передбачено, тому співвласникам житлового будинку – власникам квартир земельну ділянку можливо передати лише у спільну часткову власність. Тільки у випадку можливості поділу будинку в натурі з виділенням цієї частини (квартири) в окреме домоволодіння з присвоєнням йому окремої адреси можливий поділ земельної ділянки з виділенням її відповідної частини в окрему земельну ділянку. У цьому випадку приватизація здійснюється окремо кожної земельної ділянки для кожного окремого домоволодіння.

Як вбачається з матеріалі справи, будинок по АДРЕСА_1 не поділений в натурі між власниками квартир у цьому будинку, через що приватизація земельної ділянки під будинок має здійснюватися спільно усіма власниками (співвласниками) квартир у спільну часткову власність, що й роз`яснено позивачу вищезазначеним листом.

Відповідно до п.б ч.1 ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.«г» ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

При цьому, абз.1 ч.1 ст.186? ЗК України передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.4 ст.186? ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Відповідно до ч.5 ст.186? ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до ч.6 ст.186? ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Відповідно до ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного оркану виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186? ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що в свою чергу такий орган у двотижневий строк зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Цей алгоритм позивачем не дотриманий, що не дає суду можливість встановити порушення прав позивача при зверненні до суду з даним позовом. Більше того, суд не вправі зобов`язувати відповідачів спільно з позивачем звертатися до органу місцевого самоврядування із спільною заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 , оскільки це є право, а не обов`язок особи, а для реалізації цього права спільно позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 потрібно їхня згода та домовленість, як співвласників нерухомого майна, розташованого на одній і тій же земельній ділянці, а не зобов`язання, встановлене судом.

Також, у своїй позовній заяві позивач просить суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площе. 1044 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , хоча відповідно до ст.12 ЗК України це не є компетенцією суду, а належить до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин. Суд не може перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу.

Крім того, слід звернути увагу на те, що в листі Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради від 28 березня 2017 року №01-11/427 зазначено, що земельна ділянка площею 1044 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 сформована, а тому саме ця площа земельної ділянки має розподілятися між власниками (співвласниками) квартир в будинку за адресою АДРЕСА_1 , пропорційно до їх часток у праві власності на квартири, що передбачено ч.4 ст.120 ЗК України.

Відповідно до ч.4 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Натомість, позивач просить суд визнати за ним право власності на всю земельну ділянку площею 1044 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що не відповідає його частці у праві власності на будівлю.

На замовлення позивача було складено висновок експерта №181105/1/С судової комплексної експертизи від 22 січня 2019 року. У свою чергу, за клопотанням відповідача ОСОБА_3 ухвалою суду у даній цивільній справі від 15 серпня 2019 року було призначено додаткову земельно-технічну експертизу на виконання якої складено висновок експерта №191114/4/С від 21 січня 2020 року.

В обох висновках одного і того самого експерта зазначається, що : «Житловий будинок по АДРЕСА_1 – триквартирний, двоповерховий з мансардою. Квартира АДРЕСА_5 - в мансардному. Квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 є власністю позивача ОСОБА_1 Квартира АДРЕСА_8 є власністю відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 Земельна ділянка площею 1044 кв.м., кадастровий номер 5610100000:01:027:0133 за адресою АДРЕСА_1 має цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Ділянка є комунальною власністю та перебуває в користуванні власників квартир АДРЕСА_9 ».

Експертом розраховано частини земельної ділянки, із загальної площі 1044 кв.м., по АДРЕСА_1 , пропорційно часток нерухомості, яких 867 кв.м. припадає на позивача ОСОБА_1 , решта 177 кв.м. на відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Згідно висновку експерта №181105/1/С від 22 січня 2019 року «Графічне зображення варіанту порядку користування наведене на рис.1 Додатків. Згідно запропонованого варіанту:

ОСОБА_1 (власнику кв. АДРЕСА_10 ), виділяється в користування земельна ділянка, що має площу 867 кв.м. та складається з двох частин:

ділянка, що виділяється у індивідуальне користування, має площу 771 кв.м. позначена на плані синім кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою від північного кута ділянки в м: 4,91-4,31-3,42-3,60-14,93-5,48-1,32-7,90-9-64-7,34-8,85-10,72-11,02-9,60-3,64-14,92-18,59-20,09 (Див. рис. 1 Додатків);

ділянка, що виділяється у спільне користування з власником квартири АДРЕСА_8 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) має площу 192 кв.м. позначена на плані червоним кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою, в м: 4,32-5,59-5,57-1,65-9,64-7,90-1,32-5,48-14,93-3,60-3,42 (Див. рис. 1 Додатків).

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (власнику кв. АДРЕСА_11 ) виділяється в користування земельна ділянка, що має площу 177 кв.м. та складається з двох частин:

ділянка, що виділяється у індивідуальне користування, має площу 81 кв.м. позначена на плані зеленим кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою від східного кута ділянки, в м: 6,71-7,34-1,65-5,57-5,59-12,84 (Див. рис. 1 Додатків);

ділянка, що виділяється у спільне користування з власником кв.№1, кВ. АДРЕСА_7 та гаража ( ОСОБА_1 ) має площу 192 кв.м., позначена на плані червоним кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою, в м: 4,32-5,59-5,57-1,65-9,64-7,90-1,32-5,48-14,93-3,60-3,42 09 (Див. рис. 1 Додатків).

У свою чергу, згідно висновку експерта №191114/4/С від 21 січня 2020 року з урахуванням фактичного користування земельною ділянкою, яке історично склалося між власниками нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 :

«Графічне зображення варіанту порядку користування наведено на рис.2 Додатків. Згідно запропонованого варіанту:

ОСОБА_1 (власнику кв. АДРЕСА_10 ), виділяється в користування земельна ділянка, що має площу 867 кв.м. та складається з двох частин:

ділянка, що виділяється у індивідуальне користування, має площу 771 кв.м. позначена на плані синім кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою від північного кута ділянки, в м: 4,91-4,31-3,42-3,60-14,93-5,48-1,32-2,90-16,20-5,00-16,20-11,29-557-5,59-12,84-15,56-10,72-11,02-0,60-3,64-14,92-18.59-20,09 (Див. рис. 2 Додатків);

ділянка, що виділяється у спільне користування з власником квартири АДРЕСА_8 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) має площу 192 кв.м. позначена на плані червоним кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою, в м: 4,32-5,59-5,57-1,65-9,64-7,90-1,32-5,48-14,93-3,60-3,42 (Див. рис. 2 Додатків).

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (власнику кв. АДРЕСА_11 ) виділяється в користування земельна ділянка, що має площу 177 кв.м. та складається з двох частин:

ділянка, що виділяється у індивідуальне користування, має площу 81 кв.м. позначена на плані зеленим кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою від східного кута ділянки, в м: 16,20-5,00-16,20-5,00 (Див. рис. 2 Додатків);

ділянка, що виділяється у спільне користування з власником кв. АДРЕСА_12 та гаража ( ОСОБА_1 ) має площу 192 кв.м., позначена на плані червоним кольором та має розміри по периметру за годинниковою стрілкою, в м: 4,32-5,59-5,57-1,65-9,64-7,90-1,32-5,48-14,93-3,60-3,42 (Див. рис. 2 Додатків).

Отже, в обох висновках експерт пропонує виділити власникам нерухомого майна одні і ті самі площі земельної ділянки (867 кв.м. для ОСОБА_1 та 177 кв.м. для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) тільки з відмінністю в їх розташуванні та позначенні на плані-схемі. В той же час, експерт констатує, що частина площі земельної ділянки, яка виділяється ОСОБА_1 та яка має площу 192 кв.м., все одно має використовуватися спільно з власниками квартири АДРЕСА_8 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) позаяк власникам нерухомого майна неможливо відділитися один від одного.

Вказане вкотре вказує на те, що вирішальним при вирішенні даного спору є домовленість між співвласниками і суд не може підміняти собою цю домовленість.

Визначення порядку володіння та користування спільним майном, що перебуває у спільній частковій власності не відноситься до компетенції судів, окрім як вирішення спорів, що виникли при визначенні такого порядку володіння та користування.

Такий спір передається на розгляд суду лише у разі невизнання, порушення чи оспорювання прав позивача у справі. За відсутності спору при визначенні порядку володіння і користування спільним майном, компетенція суду нівелюється.

Порядок здійснення права спільної часткової власності врегульовано статтею 358 ЦК України. Зокрема, частиною четвертою вказаної норми матеріального права передбачено, що договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчується нотаріально. Цей договір стає обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Тобто, законодавець визначив, що визначення порядку володіння та користування спільним майном, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч.1 ст.358 ЦК України) шляхом укладення договору та його нотаріального посвідчення (ч.4 ст.358 ЦК України).

Визначення порядку володіння та користування спільним майном здійснюється за бажанням співвласників у праві спільної часткової власності та згідно узгодженого ними порядку.

Лише у тому разі, коли сторони не досягли згоди щодо у мов володіння та користування спільним майном, або коли один із співвласників не згідний із запропонованими іншими співвласниками умовами, то виникає спір про право, і такий спір підлягає вирішенню судом.

Отже, компетенцію суду щодо визначення порядку володіння та користування спільним майном, що є у спільній частковій власності обмежено вирішенням лише спору між його співвласниками. За відсутності спору про право, повноваження у суду щодо визначення порядку володіння та користування спільним майном, оскільки такі повноваження мають співвласники, шляхом укладення договору.

При цьому, при вирішенні судом даного спору, визначальним є те, що спірна земельна ділянка площею 1044 кв.м. по АДРЕСА_1 є комунальною власністю. Ні позивач ОСОБА_1 , ні відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не набули права власності на цю земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином, допоки власники нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 1044 кв.м. по АДРЕСА_1 не набудуть права спільної часткової власності на цю земельну ділянку, між ними не може виникнути спір про визначення порядку користування цією земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді Законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і Законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто таким, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «Охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той й же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних Законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що позивач вважає чи припускає, що начеб то певні обставини впливають на його правове становище.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто, спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Таким чином, встановлення факту наявності порушеного права свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

В свою чергу позивач безпідставно вважає, що його права вже порушені, оскільки права спільної часткової власності на земельну ділянку площею 1044 кв.м. по АДРЕСА_1 , спільно з відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ним не набуто, а з листа Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради від 28 березня 2017 року №01-11/427 вбачається, що орган місцевого самоврядування жодним чином не перешкоджає позивачу в реалізації цього права, а навпаки, надав роз`яснення щодо того, як позивачу спільно з відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 цю земельну ділянку приватизувати, після чого привести її поділ.

В такому разі, позов заявлений передчасно, оскільки з матеріалів справи не встановлено порушення прав позивача з боку відповідачів по справі.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності та те, що в судовому засіданні позивач та його представники не довели письмовими та допустимим доказами заявлені ними позовні вимоги, а відповідачі та їх представники повністю спростували заявлені позивачем позовні вимоги, тому з цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,

354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Рівненської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку, визначення частки та встановлення порядку користування земельною ділянкою – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

ОСОБА_1 , проживає АДРЕСА_13

Відповідач:

ОСОБА_2 , проживає АДРЕСА_4

Відповідач:

ОСОБА_3 , проживає АДРЕСА_4

Відповідач:

ОСОБА_4 , проживає АДРЕСА_4

Відповідач:

Рівненська міська рада, м.Рівне, вул.Соборна, 12а

Відповідач: ОСОБА_5 , проживає АДРЕСА_4

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов