Рішення № 95549583, 16.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2021 року м. Київ № 640/24108/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення першого заступника начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 09 липня 2020 року №32 про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19 серпня 2020 року йому було відмовлено у перетині державного кордону України з підстав наявності рішення №32 про заборону в`їзду в Україну. Позивач зазначає, що заборона в`їзду в Україну протягом трьох років є неправомірною та такою, що не відповідає приписам статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", оскільки до кримінальної відповідальності не притягувався, під слідством та судом в Україні не перебував. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, сплатив добровільно. У зв`язку із наведеним, вважає, що відповідачем протиправно прийнято рішення про заборону подальшого в`їзду в України терміном на три роки.

Додатково, позивач повідомив, що спірне рішення відповідача перешкоджає йому у продовженні навчання та існує загроза виключення його зі студентів Київського національного лінгвістичного університету.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/24108/20, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалось, витребувані документи у встановлений судом строк не надало, хоча належним чином повідомлено про розгляд адміністративної справи (а.с.24).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є громадянином Республіки Туреччина, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією національного паспорту (а.с.13).

21 серпня 2018 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії до 01 серпня 2022 року.

01.09.2018 року ОСОБА_1 був зарахований на 1 курс першого (бакалаврського рівня) на факультет слов`янської філології у Київському національному лінгвістичному університеті, що підтверджується довідкою декана факультету слов`янської філології Київського національного лінгвістичного університету О.О. Мунтян від 19.08.2020 №4223/15-04 9 (а.с.17)

19.08.2020 ОСОБА_1 прибув літаком до ВПС «Жуляни» ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України, де останньому було відмовлено у перетині державного кордону України. Підставою такої відмови слугувало рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

До вказаних вище подій, 09.07.2020 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та керуючись інструкцією «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства» затвердженої Наказом МВС від 17.12.2013 року №1235 прийнято рішення №32 про заборону в`їзду в Україну терміном на три роки громадянину Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт НОМЕР_2 ).

Підставою для прийняття рішення слугував лист Управління патрульної поліції у Київській області «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну» №3493/41/40/02-2020 від 01.07.2020 року, в якому вказане наступне: «У ході здійснення організаційно-практичних заходів працівниками батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції 26.05.2020 на 78 км. автодороги М-05 «Київ-Одеса», за порушення правил дорожнього руху було зупинено транспортний засіб, автомобіль ОРЕL АSTRA, д.н.з. НОМЕР_3 . За кермом автомобіля перебував громадянин Республіки Туреччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який керував даним транспортним засобом з порушенням правил дорожнього руху. Стосовно гр. ОСОБА_1 26.05.2020 було винесено постанову серії ДПО 18 № 750623 за порушення правил дорожнього руху, а саме пункту правил 8.5.1 ПДР України, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст. 122 КУпАП .

З метою здійснення контролю за повнотою сплати адміністративних стягнень, у відповідності до вимог ст. 305 КУпАП та дотримання законодавства України було встановлено, що громадянин Республіки Туреччина ОСОБА_1 не сплатив штраф за вказаною постановою у відповідності до вимог ст. 307 КУпАП, тобто має невиконані майнові зобов`язання перед державою».

Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до пунктів 6 та 9 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України - це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Відповідно до частин першої та третьої статі 9 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частинами першою та другою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:

- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону №3773 в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Встановлена, частиною другою статті 26 Закону № 3773, можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень.

Тобто, суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.

Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в частині 2 статті 26 Закону №3773, рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну не є обов`язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

При цьому, статтею 26 Закону №3773 не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону №3773.

Як вбачається з рішення про заборону в`їзду в Україну №32 від 09.07.2020, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку, під слідством та судом в Україні не перебуває, обставин, які б забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до статті 31 Закону №3773 не виявлено. За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, позивачем було добровільно сплачено штраф.

Доказів, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в`їзду в Україну терміном на три роки в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд зазначає, що порушення правил дорожнього руху та несплата штрафу за постановою про адміністративне правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, є достатньою підставою для застосування заходів примусового у вигляді повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в`їзду в України терміном на три роки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується копією квитанції від 05.10.2020 № 72828 (а.с.20).

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 840,80 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України , суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення першого заступника начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 09 липня 2020 року №32 про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки.

3. Стягнути на користь громадянина Республіки Туреччини ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Позивач: ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, зареєстроване місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась