Рішення № 95544151, 15.03.2021, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/3701/20

Провадження № 2/209/157/21

РІШЕННЯ

Іменем України

15 березня 2021 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шендрика К.Л.,

за участі секретаря Драгунцевої С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 49622,47 грн. за кредитним договором б/н від 26.10.2013 року та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач в позовній заяві зазначив, що 26.10.2013 року відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до банку, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 26.10.2013 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", і "Тарифами Банку" складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, на якій, у подальшому, кредитний ліміт був збільшений до 17000 грн. ПАТ КБ "Приватбанк" свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач не виконував своїх обов`язків за кредитним договором, через що, станом на 27.10.2020 року, має заборгованість перед позивачем в сумі 49622,47 грн., яка складається з наступного: 34918,04 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14704,43 грн. - заборгованість за простроченими процентами.

21.01.2021 року справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

08.02.2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що між ними було узгоджено розмір процентної ставки, розмір кредиту, вид кредитної картки тощо, а тому відсутні підстави вважати, що сторонами були узгоджені усі істотні умови кредитного договору. Також зазначив, що позивачем надано суду витяг з «Тарифів банку», «Умов та Правил надання банківських послуг», з яких вбачається, що Банком пропонуються різні види тарифного обслуговування споживачів. За різними тарифами встановлено різні відсоткові ставки та різні умови. В той час позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про те, який саме вид кредитки (банківського продукту) було узгоджено. Зазначене позбавляє можливості перевірити правильність розрахунків розміру заборгованості та свідчить про безпідставність позовних вимог. Крім того, звертає увагу, що позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, стягнути тіло кредиту в розмірі 34918,04 грн., хоча такий розмір кредитного ліміту ніколи йому не надавався та не був ним погоджений. Наголошує, що позивачем не було обґрунтовано наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, не доведено розмір заборгованості, дату видачі та пропуск строку погашення заборгованості, не доведено факту погодження сторонами всіх істотних умов договору, не обґрунтовано належним чином позовні вимоги, а тому у задоволені позову слід відмовити у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, згідно якої просить розглядати справу за його відсутності, просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилась, надала суду заяву з клопотанням про розгляд справи у її відсутності.

В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 26.10.2013 року підписав Анкету-Заяву № б/н, про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої отримав кредитну картку (а.с. 21).

Банком було надано ОСОБА_1 наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 від 12.03.2012 року з терміном дії - 07/15; № НОМЕР_2 від 26.10.2013 року з терміном дії - 07/17; № НОМЕР_3 від 04.04.2016 року з терміном дії - 04/18; № НОМЕР_4 від 05.05.2018 року з терміном дії - 03/22, та кредитний ліміт змінювався. Останній раз 19.12.2019 року кредитний ліміт був зменшений та становив 0 грн., що підтверджується довідками (а.с. 19, 20).

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3 Договору, на підставі якого відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою Банку, що підтверджується Умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 23-52).

Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які були надані йому для ознайомлення у письмовій формі, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 8-18)., наданого позивачем, відповідач станом на 27.10.2020 року має заборгованість у сумі 49622,47 грн., яка складається з наступного: 34918,04 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14704,43 грн. - заборгованість за простроченими процентами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки у анкеті-заяві позичальника відсутні позначки про видачу відповідачу кредитки "Універсальна" або будь-якої іншої картки, будь-які умови кредитування у вказаній анкеті не зазначені, зокрема не зазначено встановлений Банком кредитний ліміт на картковий рахунок, строк дії договору, не зазначена процентна ставка, а також відповідальність за невиконання умов кредитного договору, у вигляді неустойки.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.10.2013 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.10.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14.12.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Враховуючи позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду №342/1801/17 від 03.07.2019 року, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26.10.2013 року, шляхом підписання заяви-анкети.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір кредиту, ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Крім того, із виписки (а.с. 62-93), яку подав позивач, не зрозуміло по яких карткових рахунках були здійсненні операції, не можливо встановити розмір тіла кредиту, та підстави і механізм його змінення.

Частинами 1, 5 ст. 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд враховує заяву відповідача про застосування позовної давності, однак в даному випадку суд не вирішує застосування до позовних вимог строку позовної давності, оскільки позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Так, пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд встановлює обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивує свої висновки. Таким чином, у випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки позивачем не були подані належні та допустимі докази на обґрунтування розміру заборгованості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, судовий збір не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 551, 611, 638, 640, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1"Д", адреса листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду до або через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Л. Шендрик