Вирок № 95543873, 16.03.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16353/20

Провадження № 1-кп/161/197/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 16 березня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Марчука А.В.,

з участю секретаря

судового засідання Нагачевської В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020035130000156 від 14.09.2020, про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , громадянин України, освіта середня спеціальна, неодружений, не працює, пенсіонер, є особою з інвалідністю І групи, несудимий,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Тищенка В.О.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

представника потерпілої Можайка І.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Кінах Я.В.,

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 13.09.2020 близько 12.45год., на земельній ділянці неподалік житлового будинку АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом та з метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, під час конфлікту, що виник на грунті особистих неприязних відносин, кулаком руки наніс два удари в голову ОСОБА_2 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які згідно з висновком експерта №742 від 24.09.2020 за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

ОСОБА_1 інкримінується заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тобто вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою винуватість не визнав повністю та показав, що дійсно за вказаних обставин місця та часу між ним та потерпілою був словесний конфлікт, через те, що остання зняла сітку з паркану, між ними виникла шарпанина, однак ударів потерпілій він не наносив. Цивільний позов потерпілої не визнав.

Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_1 , його винуватість повністю доводиться дослідженими в ході судового розгляду доказами. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах.

Так потерпіла ОСОБА_2 , будучи допитаною безпосередньо в судовому засіданні, підтвердила факт нанесення їй тілесних ушкоджень обвинуваченим за вказаних обставин місця та часу. Окрім того, показала, що з обвинуваченим, який є її братом мали місце конфлікти і раніше, того дня її брат ОСОБА_1 спричинив їй тілесні ушкодження шляхом нанесення двох ударів лівою рукою в голову через те, що вона розгородила сітку на подвір`ї щоб вивантажити картоплю з підводи. Свідок ОСОБА_3 встав на її захист, при цьому обвинувачений хотів і його вдарити. Вона викликала поліцію, після чого була госпіталізована в Торчинську лікарню (неврологічне відділення), де проходила лікування 14 днів. З обвинуваченим не примирилася, останній не просив в неї вибачення. Цивільний позов підтримала повністю, оскільки в неї погіршилося здоров`я після інциденту, щодо міри покарання покладалася на розсуд суду.

Потерпіла як під час досудового розслідування, зокрема і при проведенні слідчого експерименту 29.09.2020, так і в суді послідовно розповідала про обставини вчиненого щодо неї кримінального проступку та пояснювала, що дійсно обвинувачений заподіяв тілесні ушкодження, при цьому при слідчому експерименті чітко відтворила механізм та локалізацію нанесення ударів.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомила про те, що дійсно того дня в обідню пору обвинувачений наніс удари лівою рукою в голову потерпілій, два удари вона бачила особисто, при цьому потерпіла жодних ударів обвинуваченому не наносила. Зазначила, що між потерпілою та обвинуваченим були конфлікти через земельну ділянку, ОСОБА_1 забороняв їздити по подвір`ї. Свідок ОСОБА_3 відтягував обвинуваченого від потерпілої, після інциденту потерпіла викликала поліцію.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомив про те, що дійсно, через те що потерпіла розгородила паркан, який належить ОСОБА_1 , останній наніс потерпілій два удари лівою рукою в голову. Вказаний конфлікт він чітко бачив, оскільки знаходився на відстані одного метра, потерпіла при цьому ударів обвинуваченому не наносила.

Показання вказаних потерпілої та свідків є чіткими, послідовними та дають змогу відтворити всі обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що останні оговорюють обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об`єктивних причин, а їхні показання повністю узгоджуються між собою та відповідають і іншим доказам у справі.

Певні неточності в показаннях свідків щодо місця розташування обвинуваченого та потерпілої, конкретного часу події, не є істотними та такими, які б свідчили про їхню неправдивість загалом.

Відповідно до висновку експерта №742 від 24.09.2020, у ОСОБА_2 було виявлено тілесні ушкодження: закриту черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку, яка за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, оскільки для його лікування необхідний час більше 6 діб. Даних про можливість отримання тілесного ушкодження під час падіння з висоти власного зросту немає.

Висновок судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень є науково-обґрунтованим та піддавати його сумніву в суду підстав немає. Не наведені такі вмотивовані підстави і стороною захисту.

Окрім того, допитані безпосередньо в судовому засіданні за клопотанням потерпілої свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , кожен зокрема, показали, що дійсно за вказаних обставин місця та часу обвинувачений наніс тілесні ушкодження потерпілій, остання ударів обвинуваченому не наносила. Зокрема свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 показали, що особисто бачили як обвинувачений наніс два удари лівою рукою в голову потерпілій за те, що остання розгородила паркан, а свідок ОСОБА_7 бачила нанесення ударів обвинуваченим лівою рукою в голову потерпілої, однак кількість таких ударів вона не пам`ятає.

Допитана безпосередньо в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_8 показала, що вона не бачила як обвинувачений наносив удари потерпілій, не чула зміст розмов (сварки), оскільки не була безпосередньо близько до місця конфлікту. Вона чула лише те, як потерпіла кричала, що зателефонує в поліцію.

Таким чином, показання свідка ОСОБА_8 ніяким чином не спростовують показання потерпілої та інших свідків, які були безпосередніми очевидцями події.

Свідок сторони захисту ОСОБА_9 відмовилася давати показання в судовому засіданні на підставі ст.63 Конституції України, оскільки обвинувачений та потерпіла є її родичами.

Свідок сторони захисту ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що між обвинуваченим та потерпілою відбулася лише сварка, обвинувачений захищався від потерпілої і ударів їй не наносив. При цьому показав, що очевидців події не було.

Посилання свідка ОСОБА_10 про те, що обвинувачений не наносив ударів потерпілій та на місці події не було очевидців, суд оцінює критично та даними з метою зменшення обсягу відповідальності обвинуваченого за вчинене, оскільки такі показання спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Окрім того, і сам ОСОБА_10 в судовому засіданні повідомив, що він не був очевидцем всього конфлікту з самого початку і до завершення, оскільки відлучався на тривалий термін з місця події.

Письмові пояснення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не є допустимими доказами в розумінні ст.ст. 84, 86 КПК України.

Твердження сторони захисту про те, що потерпіла могла отримати тілесні ушкодження і за інших обставин, суд визнає неспроможними, оскільки будь-яких підтверджуючих даних про це матеріали справи не містять, а конкретні обставини справи не дають підстав прийти до такого висновку.

Така стратегія захисту, яка висунена зі сторони обвинуваченого, на думку суду, є нічим іншим, як способом уникнення кримінальної відповідальності.

Більше того, такі обставини, як знімання паркану потерпілою чи властивості самого паркану, взагалі фактично не впливають на суть інкримінованого правопорушення.

Згідно з ст. 94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За таких обставин, суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_1 своїми умисними діями, які виразились в заподіянні умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.125 КК України.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального проступку, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії кримінального проступку, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відсутні.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, у відповідності до ст.67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.

Обвинувачений ОСОБА_1 вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, є особою з інвалідністю І групи.

На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального проступку, думку потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні, дані про особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи серед альтернативних видів покарань, передбачених санкцією закону, за яким визнав ОСОБА_1 винуватим, вважає за необхідне призначити останньому покарання у виді штрафу.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Підстав для призначення більш суворого покарання у виді арешту, який необхідно відбувати реально, суд не вбачає.

Відсутні в суду і законні підстави для призначення покарання у виді громадських чи виправних робіт, або обмеження волі, з огляду на положення ч.3 ст56, ч.1 ст.57, ч.3 ст.61 КК України.

Вирішуючи цивільний позов суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Потерпіла ОСОБА_2 звернулася з позовом до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди в сумі відповідно 814,65 гривень та 15000 гривень, а також витрат на правову допомогу в сумі 1000 гривень.

Захисник обвинуваченого - цивільного відповідача ОСОБА_1 подала відзив на вказаний позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог потерпілої, оскільки обвинувачений жодних протиправних дій щодо потерпілої не вчиняв, подія кримінального правопорушення не підтверджується матеріалами кримінального провадження.

При цьому судом встановлено, що потерпіла ОСОБА_2 купувала ліки та препарати в загальній сумі 814,65 грн в період часу 14-18.09.2020, 22.09.2020, тобто в період перебування на стаціонарному лікуванні в лікарні з 14.09.2020 по 23.09.2020.

Такі витрати підтверджені копіями фіскальних чеків, а тому ставити під сумнів суму понесених витрат в суду підстав немає, не наведені такі об`єктивні підстави і стороною захисту.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні доведено те, що потерпілій ОСОБА_2 завдано майнової шкоди діями обвинуваченого ОСОБА_1 , останній збитки не відшкодував, враховуючи підтверджені в судовому засіданні витрати потерпілої, цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди підлягає до повного задоволення.

Доводи сторони захисту про відсутність будь-яких даних щодо спричинення потерпілій моральної шкоди суд оцінює критично, оскільки ОСОБА_2 визнана у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку потерпілою у кримінальному провадженні.

Вирішуючи розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи моральні та фізичні страждання останньої від вчиненого кримінального правопорушення, фізичні та душевні страждання у зв`язку з необхідністю стаціонарного лікування, з огляду на конкретні обставини самої події, приходить до висновку, що цивільний позов ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення та стягнення відшкодування в розмірі 3000 гривень.

На думку суду, вказана сума моральної шкоди буде достатньою та не буде такою, яка б сприяла потерпілій до збагачення. При цьому, звертає суд увагу і на те, що потерпіла обґрунтовує свої позовні вимоги перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп`яніння, однак така обставина ані доданими до позовної заяви документами, ані матеріалами кримінального провадження, не підтверджується.

Що стосується витрат потерпілої на правову допомогу, то і в цій частині суд вважає їх обґрунтованими та підставними, оскільки потерпілою надані договір про надання правової допомоги, копія квитанції до прибуткового касового ордера, акт приймання - передачі наданих послуг. Враховуючи положення ст.ст. 118, 124 КПК України, посилаючись на обсяг наданої правової допомоги потерпілій, суд стягує такі витрати на правову допомогу з цивільного відповідача ОСОБА_1 в користь потерпілої.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 118, 124, 128, 129, 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 70 (сімдесят) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1190 (одна тисяча сто дев`яносто) гривень.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь потерпілої ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 814 (вісімсот чотирнадцять) гривень 65 копійок та моральну шкоду в сумі 3000 (три тисячі) гривень, а всього 3814 (дві тисячі вісімсот чотирнадцять) гривень 65 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь потерпілої ОСОБА_2 процесуальні витрати (витрати на правову допомогу) в сумі 1000 (одна тисяча) гривень.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий