Рішення № 95543373, 15.03.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 року Чернігів Справа № 620/61/21

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобана Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (учасників) справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11 листопада 2020 року № Ф-4788-13, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області;

- заборонити Головному управлінню Державної податкової служби у Чернігівській області нараховувати ОСОБА_1 , як адвокату, що зареєстрований як незалежна професійна діяльність, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за четвертий квартал 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що ним було отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. При цьому за період з моменту отримання свідоцтва про право здійснення адвокатської діяльності до теперішнього часу позивач працював на посаді юриста у ТОВ «МЕГАПОЛІСБУД БК» на умовах трудового договору (найманим працівником). Доходу від здійснення адвокатської діяльності у вищезазначений період з 2015 року по теперішній час не отримував. Вважає, що умовою сплати ЄСВ адвокатом є наявність одночасно двох складових: адвокат має здійснювати адвокатську діяльність та отримувати дохід від неї. За відсутності доходу від діяльності адвокат сплачувати ЄСВ не зобов`язаний. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 суддею Лобаном Д.В. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що оскільки в інтегрованій картці позивача обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за І, ІІ, ІІІ квартали 2020 року) в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебував на загальній системі оподаткування, який не було сплачено позивачем самостійно, виникла недоїмка, що мало наслідком формування інформаційною системою ДПС оскаржуваної вимоги про сплату боргу. Разом з цим, наголошує, що ФОП та особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками (застрахованими особами) не звільняються від сплати єдиного внеску за себе. При цьому, зауважує, що база нарахування ЄСВ ФОП відмінна від бази нарахування роботодавця. Також, зазначає, що ФОП позбавляється статусу платника єдиного внеску з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, а не у зв`язку з відсутністю факту здійснення цієї діяльності.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримано, позивач наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов позов, відзив на позов та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач - адвокат ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю 30.01.2003 № 2180/10.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків № 80 з 26.01.2006 перебуває на обліку як незалежна професійна діяльність.

З 21 серпня 2015 року по день подання позову до суду офіційно працює на посаді юриста у ТОВ «МЕГАПОЛІСБУД БК» (код ЄДРПОУ 39435457, адреса 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1) в місті Києві.

Працюючи на посаді юриста, позивач адвокатською діяльністю не займається, єдиний внесок за позивача у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець.

Крім того, з 21.02.2017 по 20.03.2017 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в абдомінальному відділенні КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер».

13.06.2017 позивачу було встановлено другу групу інвалідності

строком до 01.07.2018 і призначено мінімальну пенсію.

Щороку, після обстеження позивачу продовжують другу групу інвалідності ще на рік.

27 листопада 2020 року у своїй поштовій скрині позивач знайшов листа від ГУ ДПС у Чернігівській області з вимогою про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі - 6 295,30 гривень (заборгованість за 1,2,3 квартали 2020 року).

Позивач, вважаючи вимогу ГУ ДПС у Чернігівській області протиправною, звернувся з даним позовом до суду.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон N 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону N2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахування встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону N2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом зокрема у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18).

Як встановлено судом, з 21 серпня 2015 року по день подання позову позивач працював на постійній основі на посаді юриста у ТОВ «МЕГАПОЛІСБУД БК» (код ЄДРПОУ 39435457, адреса 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1) в місті Києві.

Суд зазначає, що наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (застрахована особа ОСОБА_1 ) за формою ОК-7 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) сплачено страхувальником - його роботодавцем ТОВ «МЕГАПОЛІСБУД БК» за період з 2015 року по листопад 2020 року.

При цьому, представником відповідача до суду не надано належних доказів того, що позивач здійснював незалежну професійну діяльність поза трудовими відносинами з ТОВ «МЕГАПОЛІСБУД БК», як самозайнята особа та отримував дохід від такої діяльності.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) з 21.08.2015 по 30.11.2020 поза трудовими відносинами не працював, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримував.

Отже, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Чернігівській області від 11.11.2020 №Ф-4788-13 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 6295,30 фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 05.11.2020 у справі № 460/2442/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Чернігівській області від 11.11.2020 № Ф-4788-13 про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 6295,30 грн відносно ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про заборону Головному управлінню Державної податкової служби у Чернігівській області нараховувати ОСОБА_1 , як адвокату, що зареєстрований як незалежна професійна діяльність, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за четвертий квартал 2020 року, суд зазначає, що оскільки на час розгляду справи в суді факти нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за четвертий квартал 2020 року відсутні, отже дана позовна вимога не відповідає змісту законодавства, оскільки права та інтереси позивача ще не порушені.

У той же час, суд звертає увагу, що судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

Інші доводи сторін по суті спору не впливають на результати розгляду справи та, на переконання суду, не потребують правової оцінки.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 72-74, 77, 139, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11 листопада 2020 року № Ф-4788-13, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 43143966).

Повний текст рішення виготовлено 15 березня 2021 року.

Суддя Д.В. Лобан