Рішення № 95543194, 16.03.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2756/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1619 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини В4050 (А1619) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправну бездіяльність військової частини В4050 (А1619) щодо непроведення нарахувань та виплати ОСОБА_1 в день його звільнення 23 травня 2017 року одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати військову частину В4050 (А1619) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені 23 травня 2017 року із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби, згідно частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 2 повних календарних років служби, право на яку він має відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, чим порушено його права та законні інтереси як військовослужбовця, звільненого з військової служби.

Ухвалою суду від 04 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строк для подання заяв по суті справи.

Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про те, що під час проходження військової служби за контрактом у військовій частині А1619 з 20 березня 2015 року по 23 травня 2017 року позивач претензій до командування та посадових осіб військової частини А1619 не мав, оскільки відповідного рапорту із претензіями не подавав. До того ж, позивачем порушено строки звернення до адміністративного суду з позовом до військової частини А1619, встановлені частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки наказом про звільнення наданого позивачем від 23 травня 2017 року чітко визначені всі належні йому виплати.

Правом подати відповідь на відзив, передбаченим статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не скористався.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині А1619 (В 4050) у період з 20 березня 2015 року по 23 травня 2017 року, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини - польової пошти В4050 (по стройовій частині) від 23 травня 2017 року №121 старший прапорщик військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командир взводу спеціальних робіт ремонтної роти військової частини - польова пошта В4050, звільнений наказом командира військової частини - польова пошта В4050 (по особовому складу) від 30 квітня 2017 року №65 у запас на підставі статті 26 п. 8 пп. «ж» (у зв`язку із закінченням терміну контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважається, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до Сторожинецького РВК Чернівецької області. З 23 травня 2017 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З наведеного наказу також убачається, що календарна вислуга років позивача у Збройних Силах становить 22 роки 10 місяців 05 днів.

Крім цього, відповідно до змісту зазначеного наказу, позивачу було проведено такі виплати: щомісячна премія за особистий внесок у загальні результати служби; надбавка за виконання особливо важливих завдань; надбавка за вислугу років; щомісячна додаткова грошова винагорода; грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік.

28 жовтня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини А1619 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, в обґрунтування якої посилався на те, що після звільнення з військової служби з ним не проведено у повному обсязі розрахунок з грошового забезпечення, а саме не виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за два календарні роки служби.

Листом від 20 листопада 2020 року №1619/157/3505 відповідач повідомив позивача про те, що у витязі з наказу в/ч В4050 (А 1619) від 23 травня 2017 року №121 не було зазначено про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за два календарні роки служби. Копія послужного списку або витяг з послужного списку, згідно якого можна було б провести розрахунок даної виплати, до фінансової частини не надавалась.

За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже, вказаною нормою передбачено право військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у випадку його звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та за наявності у нього вислуги 10 років і більше.

Як вбачається з матеріалів та не заперечується учасниками справи, позивач проходив військову службу у військовій частині А1619 (В 4050) у період з 20 березня 2015 року по 23 травня 2017 року, що складає 2 повних календарних роки служби.

Станом на день звільнення з військової частини А1619 (В 4050) у зв`язку із закінченням дії контракту календарна вислуга років позивача у Збройних Силах України становить 22 роки 10 місяців 05 днів. При цьому, грошова допомога, передбачена частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІ, йому не була нарахована та, відповідно, не виплачена.

Враховуючи вказані обставини та беручи до уваги наведені вище положення частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби (період проходження військової служби у військовій частині А1619) як такий, що звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, та вислуга якого становить більше 10 років.

При цьому, варто зауважити, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби фактично не заперечувалось відповідачем ні у відзиві, ні у листі від 20 листопада 2020 року №1619/157/3505.

Стосовно доводів відповідача про те, що у наказі командира військової частини - польової пошти В4050 (по стройовій частині) від 23 травня 2017 року №121 не зазначено про здійснення позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, а також посилання на неподання позивачем рапорту про виплату йому такої допомоги, то такі не можуть слугувати правовою підставою для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби, право на яку він має згідно приписів частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ.

З приводу посилань відповідача на пропущення позивачем встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду варто зауважити, що питання про подання даного позову у строк, встановлений законом, вирішено судом при відкритті провадження у цій справі на виконання положень частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, відмова військової частини А1619 у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення оформлена листом від 20 листопада 2020 року №1619/157/3505 та, як зазначено позивачем, отримана ним 05 грудня 2020 року. Не погоджуючись з указаною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом 11 грудня 2020 року (згідно відбитку штемпеля на конверті).

Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, а тому приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача в указаній вище частині.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби.

Таким чином, суд зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1619 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1619 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати військову частину А1619 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних роки служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 березня 2021 року.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 ); відповідач - військова частина А1619 (23700, Вінницька область, м. Гайсин, вул. 1 Травня, буд. 64, код ЄДРПОУ 26615118).

Суддя О.П. Лелюк