Рішення № 95542486, 15.03.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4255/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 року №Ф-15435-13.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 червня 2012 року позивачем було отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. 30 січня 2016 року свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю було видано зі змінами, які були пов`язані зі зміною прізвища.

Але, починаючи з 21 січня 2019 року по сьогоднішній день позивач працює на посаді юриста Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторська компанія "КРОУ Україна" і дохід від здійснення адвокатської діяльності не отримує, у зв`язку з чим позивач вказує, що вона не є платником єдиного соціального внеску. Вказує, що її роботодавець регулярно нараховує та сплачує за неї єдиний соціальний внесок, що виключає повторне стягнення одного і того ж податку з фізичної особи. Також позивач зазначає, що за квітень 2020 року роботодавцем не було нараховано ЄСВ за позивача з огляду на положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Разом з тим, згідно оскаржуваної вимоги за позивачем з 31.01.2020 року рахується недоїмка з ЄСВ в сумі 6 213,14 грн.

Позивач вважає вказану вимогу протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою від 29.12.2020р. провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що податковий орган позов не визнає. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Великолепетиському управлінні Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, а отже повинна була своєчасно та в повному обсязі нараховувати та сплачувати зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За 2020 рік нараховано єдиний внесок як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у розмірі 9049,48 грн.: І квартал 2754,18 грн., II квартал 2078,12 грн., III квартал 3178,12 грн.

У зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску платника податків ОСОБА_1 було сформовано вимогу про сплату боргу від 09.11.2020 №Ф-15435-13.

З огляду на викладене відповідач вважає оскаржувану вимогу правомірною та просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якому ОСОБА_1 звертає увагу на те, що дійсно перебуває на обліку у Великолепетиському управлінні Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, однак у 2020 році від даної діяльності доходу не отримувала, оскільки з 21.01.2019р. по сьогоднішній день працює на посаді юриста ТОВ АК "КРОУ Україна".

Позивач наполягає на задоволенні позову.

У період з 11.01.2021р. по 18.02.2021р. головуючий суддя перебував на лікарняному.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

На підставі рішення Херсонської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокату від 20.06.2012р. №120 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2. 30 січня 2016 року свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю було видано зі змінами, які були пов`язані зі зміною прізвища. Таким чином, на сьогодні ОСОБА_1 має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_3, що видане на підставі рішення Ради адвокатів Херсонської області від 30.01.2016р.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Великолепетиському управлінні Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Крім того, з 21.01.2019р. по день звернення до суду ОСОБА_1 працює на посаді юриста у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Кроу Україна".

З матеріалів справи також вбачається, що 09.11.2020р. податковим органом сформовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15435-13 від 09.11.2020р., відповідно до якої станом на 31.10.2020р. за позивачем обліковується недоїмка з ЄСВ у сумі 6213,14 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач є найманим працівником з 21.01.2020р. і з цього часу страхувальником позивача є ТОВ АК "Кроу Україна" (код ЄДРПОУ 33833362).

Відповідачем не надано жодних доказів на спростування вказаної інформації.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.03.2020р. у справі №824/509/19-а, платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).

Отже, судом встановлено, що позивач з 21.01.2019р. є найманим працівником, а саме працює на посаді юриста у Товаристві з обмеженою відповідальністю АК "Кроу Україна" (код ЄДРПОУ 33833362).

Згідно довідки від 21.12.2020р. №173-12, виданої ТОВ АК "Кроу Україна" у період з січня 2020р. по листопад 2020р. за позивача роботодавцем нараховано ЄСВ у загальній сумі 23 495,11 грн., а саме: січень 2020 - 3550,48 грн., лютий 2020 - 3826,24 грн., березень 2020 - 1232,80 грн., квітень 2020 - 0,00 грн., травень 1039,06 грн., червень 2020 - 2192,80 грн., липень 2020 - 2735,08 грн., серпень 2020 - 2442,69 грн., вересень 2020 - 2193,47 грн., жовтень 2020 - 2193,47 грн., листопад 2020 - 2089,02 грн.

Крім того, з наданого відповідачем витягу з інтегрованої картки вбачається, що станом на 31.12.2019р. за позивачем рахувалась переплата з єдиного соціального внеску у сумі 82,16 грн., а 17.01.2020р. зараховано оплату суми ЄСВ у розмірі 2754,18 грн. згідно платіжного доручення від 17.01.2020р. №ПН887763.

Щодо єдиного внеску за квітень 2020р. сторонами не оспорюється відсутність нарахувань та оплати з огляду на положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню короновірусної хвороби (Covid-19), Розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня 2020 року за себе.

Суд не приймає пояснення відповідача про обов`язок фізичної особи-підприємця, яка є найманим працівником, сплачувати єдиний соціальний внесок, з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем.

Реєстрація позивача фізичною особою-підприємцем не встановлена і судом.

Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, правову позицію, висловлену у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЧ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про те, що оскаржувані вимоги не відповідають вказаним критеріям, позаяк оскаржувана вимога містить в собі період у який позивач була найманим працівником та ЄСВ за неї сплачував роботодавець -ТОВ АК "Кроу Україна" (Код ЄДРПОУ 33833362).

Суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано факт сплати ЄСВ за позивача її роботодавцем.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження правомірності прийняття ним оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1,7,9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 840,80 грн. та 95,00 грн. сплачені за витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, створений на спростування доводів відповідача щодо статусу позивача, як фізично особи-підприємця.

Вказані витрати підтверджені позивачем документально.

Разом з тим, частиною 2 статті 138 КАС України встановлено, що особа, яка не є учасником судового процесу, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням доказу на вимогу суду, вчиненням інших процесуальних дій.

З огляду на викладене та враховуючи, що докази щодо статусу позивача не були витребувані судом, а також приймаючи до уваги, що дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є у вільному безкоштовному доступі в мережі Інтернет, суд не вбачає підстав для компенсації позивачу витрат на надання такого доказу.

Таким чином, відшкодуванню позивачу підлягають лише судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 840,80 грн., що належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 року №Ф-15435-13, відповідно до якої ОСОБА_1 нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 6213,14 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 42143201) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 111060000