Рішення № 95542399, 16.03.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3634/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Звернувшись до суду, позивач зазначає, що з 2010 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за віком. 23.09.2020 року звернулася до відповідача з заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію державного службовця згідно вимог Закону України "Про державну службу".

Свою заяву позивач обґрунтовувала тим, що з 2007 року по 22 вересня 2020 року працювала на посаді судді та голови Новотроїцького районного суду Херсонської області. 22 вересня 2020 року досягла віку 65 років і з цього часу припинила роботу судді у зв`язку з досягненням віку, після досягнення якого припиняються повноваження судді, але через відсутність достатнього стажу права на відставку судді не набула.

Разом з тим, відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" робота на посаді судді прирівнюється до статусу державного службовця, тому позивач має стаж державної служби більш ніж 10 років, страховий стаж більш ніж 45 років, досягла пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-УІІІ "Про державну службу" займала посаду державної служби, а тому має право на отримання пенсії державного службовця.

Однак, листом ГУ ПФУ в Херсонській області № 4041-3902/Т-02/8-2100/20 від 13.10.2020 року відповідач повідомив позивача, що підстави для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" відсутні. Вважає дії відповідача протиправними.

З врахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області перевести, призначити, здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 з 23 вересня 2020 року пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу";

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області суму сплаченого судового збору.

Ухвалою від 20.11.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 14.12.2020 року.

02.12.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що за записами трудової книжки ОСОБА_1 до стажу державної служби можливо зарахувати 9 років 01 місяць 01 день стажу роботи суддею (на день набрання чинності Закону № 889 (01.05.2016). Так, як ОСОБА_1 на день набрання чинності Законом № 889 (01.05.2016) мала менше 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723, права на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" не має. Крім того, відповідач зазначає, що заяви осіб про призначення, перерахунок, оновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів (абз. 3 пункту 4.1 Порядку № 22-1).

Відсутність реєстрації в Журналі реєстрації особистого прийому громадян, розписки із зазначенням прийняття заяви про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та відсутність рішення Управління про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії свідчить про те, що особисто позивачка не зверталась до Управління із відповідною заявою та необхідним пакетом документів.

Позивачка зверталась до Управління з письмовим зверненням від 23.09.2020 року, яке розглядалось відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян".

На підстави вищевикладеного, підстави для призначення пенсії позивачці за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" відсутні.

14.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження та наступне підготовче засідання призначено на 25.01.2021 року.

25.01.2021 року відкладено підготовче засідання на 15.02.2021 року.

15.02.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2021 року.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до положень частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, суд встановив такі обставини.

З 23.09.2010 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Новотроїцькому сервісному центрі Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

23.09.2020 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію державного службовця згідно вимог Закону України "Про державну службу".

На заяву ОСОБА_1 від 23.09.2020 року стосовно призначення пенсії як державному службовця листом № 4041-3902/Т-02/8-2100/20 від 13.10.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повідомило про те, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 мають особи, які на день набрання чинності Закону № 889:

- займали посади державної служби та мали не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України;

- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України. На день набрання чинності Закону № 889 (01.05.2016) ОСОБА_1 мала 9 років 01 місяць 01 день стажу роботи суддею. Підстави для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" відсутні.

Додатково повідомлено, що відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3 Порядку).

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Згідно зі статтею 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VІІІ).

У статті 1 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктом 4 частини 1 ст. 2 Закону № 889-VІІІ посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статті 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Статус судді визначено у статті 51 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (чинного на час виникнення спірних відносин) відповідно до частини першої якої, суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Суддя є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

На момент набрання чинності Законом № 889-VIII позивач працювала на посаді, віднесеній до посад державних, а саме з 30.03.2007 по 23.09.2020 - на посаді судді Новотроїцького районного суду. Відповідно до наказу від 22.09.2020 № 02-04/3 припинено повноваження судді та відраховано зі штату Новотроїцького районного суду Херсонської області у зв`язку із досягнення шістдесяти п`яти років, з 23.09.2020 року.

Отже, стаж на посаді судді зараховувався до стажу державної служби.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 404/8749/15а та від 24.04.2019 року у справі № 353/193/17.

У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення судців до дисциплінарної відповідальності; забезпечення державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Висновок про те, що зменшення обсягу гарантій незалежності суддів суперечить Конституції України, також покладено в основу рішень Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 та від 08 червня 2016 року № 4- рп/2016.

Частиною другою ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Правомірність свого рішення відповідачем в рамках даної справи не доведена.

Оскільки дії відповідача щодо відмови позивачу у переведенні на пенсію держслужбовця призвели до порушення принципу правової визначеності як складової верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України, принципу рівності, який має універсальний характер і гарантований статтею 21 Основного Закону України, а також до порушення незалежності суддів, гарантованої статтею 126 Конституції України, це є підставою для визнання дій відповідача щодо відмови у переведенні пенсії за віком на інший вид пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" протиправними.

Щодо посилання відповідача про те, що позивач звернулася за переведення на інший вид пенсії із заявою у довільній формі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Суд виходить з того, що зміст зазначеної заяви, очевидно, дає змогу оцінити намір заявника.

Суд зауважує про неможливість порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій) внаслідок надмірного формалізму.

До такого ж висновку прийшов Касаційний адміністративний суд у справі №748/696/17 (постанова від 27.11.2019 р.).

Крім того, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покладає на національний суд відповідальність за здійснення правосуддя.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Конвенційний принцип "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні пенсії за віком на інший вид пенсії відповідно до ЗУ "Про державну службу".

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до пункту 4 частини 1 якої у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити такі дії лише у випадку коли закон встановлює повноваження в імперативній формі, тобто коли його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд керується принципом верховенства права, як інструментом протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи, мають обмежуватися законом. Повноваження відповідача, які є предметом оскарження в даному спорі, не є дискреційними. Особливістю дискреційних повноважень, яка випливає із рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 є право адміністративного органу на власний розсуд прийняти одне з кількох можливих рішень, в залежності від певних обставин. Право діяти на власний розсуд чітко пов`язано з можливістю прийняття одного рішення із декількох, а не із двох можливих.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Україною Законом N 8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно із частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у переведенні пенсії за віком на інший вид пенсії відповідно до ЗУ "Про державну службу" та зобов`язання призначити пенсію державного службовця з 23.09.2020 року відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу".

Разом з тим, щодо вимоги позивача про зобов`язання здійснити нарахування та виплату пенсії державного службовця, суд зазначає, що метою та завданням адміністративного судочинства, є захист та поновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду.

Тобто, захисту підлягає вже порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких існує певна ймовірність порушення їх у майбутньому.

Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах, котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача у сумі 420,40 грн. пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) щодо відмови ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у переведенні пенсії за віком на інший вид пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) призначити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 23 вересня 2020 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) судові витрати зі сплату судового збору у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.О. Варняк

кат. 112010201