Рішення № 95541465, 16.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 березня 2021 року № 520/10762/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мар`єнко Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20,м. Ізюм, Харківська область,64300) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64300, щодо відмови ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги за 2020 р. передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 1020 року №3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком, з розрахунку восьми мінімальних пенсій за віком у розмірі 13696 (1712х8) грн.;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564. вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64300, вчинити дії та провести ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , нарахування та виплати належної до видачі щорічної допомоги за 2020 р. передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3- р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку восьми мінімальних пенсій за віком у розмірі 13696 (1712х8) грн.

Також, позивачем надані уточнення до позовної заяви в яких він просить суд стягнути з відповідача 13696 грн. - матеріальної шкоди та 20157 грн. - моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивачем вказано, що він відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю II групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020, проте виплату такої допомоги було здійснено у меншому розмірі. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов, проти заявленого позову заперечував, з огляду на його необґрунтованість та недоведеність, зазначив, що під час спірних правовідносин діяв в межах чинного законодавства України.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

З 24.02.2021 року по 12.03.2021 року суддя перебувала в відпустці.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи - інвалід війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .

У позовній заяві позивачем вказано, що він отримав грошову допомогу до 05 травня 2020 року у розмірі 3640,00 грн.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо визначеної суми допомоги.

Листом Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області №02-04/4838 від 10.07.2020 року позивача із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 про деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було повідомлено про те, що управління соціального захисту населення здійснив виплату на підставі списків, які надають уповноважені органи, в яких зазначені відповідні суми нарахувань, у зв`язку з чим здійснити перерахунок зазначеної допомоги управління не має підстав.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Верховним Судом 29.09.2020 року було розглянуто зразкову справу №440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 13.01.2021 року.

У рішення Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20 вказано, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". При цьому, обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права є: (а) особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; (б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат); (в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, оскільки дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до статті 13 частини 4 Закону України № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи-десять мінімальних пенсій за віком; ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Згідно із п.п."б" п.п. 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 13 частину 4 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.

У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги для осіб з інвалідністю.

Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №112 від 19 лютого 2020 року (набрала чинності 25 лютого 2020 року) визначено розмір виплати разової грошової допомоги для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - 3640 гривень.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, Конституційним Судом України вказано, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відтак, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що приписами ч.2 ст.152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня особам з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Водночас, підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" встановлено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2020 року позивачу виплачено разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року у вказаному вище розмірі згідно чинного законодавства.

Отже, на час виплати позивачу у квітні 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 112.

З огляду на передбачені положеннями ч.4 ст.7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам, вказаним у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, у розмірі, встановленому цими статтями у редакції Закону № 367-ХІV.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Положеннями ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, суд зауважує, що під час обчислення розміру спірної допомоги має братись до розрахунку показник мінімальної пенсії за віком станом на 05.05.2020 р.

Суд зазначає, що приписами ст. 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2020 року становить 1638 гривень.

Як передбачено положеннями ч.4 ст.28 Закону № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Таким чином, Закон №1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону №1058-ІV.

Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю II групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у 2020 році становить 13104,00 грн. (1638,00 грн. х 8).

Судом встановлено, що відповідачем у 2020 році було виплачено позивачу разову грошову допомогу у сумі 3640,00 грн. Сума недоотриманих позивачем коштів становить 9464,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми, суд зазначає, що виплата позивачу разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі 3640,00 грн. не відповідає статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Також суд зазначає, що відповідно до положень статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 р. №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).

У вказаному пункті також зазначено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у встановлених розмірах.

Таким чином, Міністерство соціальної політики України лише перераховує відповідні кошти на зазначені цілі регіональним органам соціального захисту населення, які в свою чергу розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, які і здійснюють нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня особам, передбачену Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 р. №112 розмірах.

Відтак, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Харківській області.

Враховуючи вищевикладене, та з огляду на встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для належного захисту порушених прав позивача - визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік відповідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту» виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. При цьому, у визнанні протиправною бездіяльність відповідача - належить відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в у розмірі 20157 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що його моральні страждання - емоції, безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в причинному зв`язку.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20157,00 гривень є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в у розмірі 13696 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди №6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, та коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, обов`язок доказування спричиненої матеріальної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається із таким позовом.

Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв`язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини. Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодуванні такої шкоди.

При цьому, як зазначається позивачем у позовні заяві, матеріальна шкода полягає у тому, що йому не була виплачена належна допомога у розмірі, питання виплати якої вирішено судом за іншою вимогою позивача та не є шкодою. Інших даних про наявність матеріальної шкоди позовна заява не містить.

Отже, суд вважає, що позивач не обґрунтував наявність безпосереднього причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача щодо невиплати допомоги в повному обсязі, оскільки позивач не довів факту завдання йому шкоди та не надав належних доказів того, що саме дій відповідача призвели до матеріальних втрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Що стосується прохання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням. Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Разом з цим, у вказаному рішенні суд не здійснює присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів позивачу, шляхом її стягнення, а зобов`язує відповідача вчинити певні дії - здійснити нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік із врахуванням раніше виплачених сум. Спірна виплата не є періодичною та не має місячного розміру, а виплачується раз на рік.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20,м. Ізюм, Харківська область,64300) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, відповідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, відповідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мар`єнко Л.М.