Рішення № 95541259, 11.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року Справа №480/8958/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кравченка Є.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Сізової К.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8958/20

за позовом ОСОБА_1

до Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області

про стягнення заборгованості та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області (далі - відповідач), в якому просить:

- витребувати з відповідача розрахунок трьох днів лікарняного та трьох днів невиплаченої щорічної основної відпустки та стягнути з Верхньосироватської сільської ради на користь ОСОБА_1 всю суму заборгованості;

- стягнути з Верхньосироватської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 02.10.2019 по 24.03.2020 ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з відповідачем. 24.03.2020 позивачка була звільнена з посади секретаря Верхньосироватської сільської ради рішенням 35 сесії сьомого скликання від 23.03.2020. При звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 лікарняний з 02.03.2020 по 04.03.2020 та три календарні дні основної щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу, про що свідчить акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 03.06.2020 №СМ 8123/184/АВ. Позивачка неодноразово зверталася до сільського голови з метою вирішити питання щодо проведення із нею повного розрахунку, однак отримала відповідь 28.09.2020 про те, що підстави для задоволення її заяви відсутні.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 182 робочих дні, позивач вважає, що на її користь підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складає 138775,00 грн.

Ухвалою суду від 28.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, зазначивши, що у нього відсутні підстави виплачувати позивачці допомогу по тимчасовій непрацездатності, оскільки під час перебування на лікарняному ОСОБА_1 була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати згідно розпорядження сільського голови від 10.02.2020 № 21-ОС. Також, відповідач зауважив, що позивачем було пропущено строк звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 04.02.2021 у справі призначено судове засідання.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Рішенням 30-ї сесії 7-го скликання Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області від 30.09.2019 ОСОБА_1 обрана на посаду секретаря Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с. 13).

На підставі вказаного рішення 02.10.2019 ОСОБА_1 прийнята на роботу до Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, про що здійснено запис у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 (а.с. 6-7).

Згідно Графіку відпусток працівників сільської ради на 2020 рік (а.с. 55-60), який затверджений розпорядженням сільського голови від 10 січня 2020 року № 05-В (а.с. 61) надання відпустки ОСОБА_1 заплановано на лютий місяць 2020 року.

Відповідно до розпорядження сільського голови від 07.02.2020 № 11-В (а.с. 62) ОСОБА_1 надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 5 календарних днів з 10 по 14 лютого 2020 року.

Розпорядженням голови Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області від 10.02.2020 № 21-ОС "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " відсторонено від роботи без збереження заробітної плати ОСОБА_1 , секретаря Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, відповідно до ст. 46 КЗпП України, з 10 лютого 2020 року до набрання законної сили рішення по суті Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/5163/19 (а.с. 42).

Відповідно до розпорядження сільського голови від 17.02.2020 № 16-В ОСОБА_1 продовжено відпустку на 4 дні з 18 по 21 лютого 2020 року у зв`язку з перебуванням її на лікарняному з 11 по 17 лютого 2020 року (а.с. 63).

Розпорядженням сільського голови від 24.02.2020 № 19-В ОСОБА_1 надано частину основної щорічної відпустки тривалістю 5 календарних днів з 24 по 28 лютого 2020 року (а.с. 64).

05.03.2020 від ОСОБА_1 на ім`я в.о. сільського голови Дюкаревої А.О. надійшла заява про надання частини щорічної основної відпустки тривалістю 2 календарні дні з 05.03.2020, в наданні якої було відмовлено, що підтверджується резолюцією на заяві (а.с. 65).

Крім того, 05.03.2020 позивачем подано до Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області листок непрацездатності АДО № 264417 виданий 02 березня 2020 року, яким зафіксовано тимчасову втрату працездатності ОСОБА_1 у період з 02.03.2020 по 04.03.2020 (а.с. 66).

При цьому, як встановлено з матеріалів справи та визнається обома сторонами по справі, грошова допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 02.03.2020 по 04.03.2020 ОСОБА_1 відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.

Рішенням 35-ї сесії 7-го скликання Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області від 23.03.2020 припинено повноваження секретаря Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

На підставі вказаного рішення розпорядженням голови Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області від 24.03.2020 № 54-ОС ОСОБА_1 звільнена з посади секретаря Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, згідно п. 9 ст. 36 КЗпП України з 24.03.2020 (а.с. 15).

Станом на час звільнення ОСОБА_1 мала право на 3 календарних дні щорічної основної відпустки пропорційно відпрацьованому часу, проте при звільненні грошова компенсація за вказані невикористані дні відпустки позивачу виплачена не була, що не заперечувалось відповідачем у письмовому відзиві.

21.09.2020 ОСОБА_1 звернулась до сільського голови Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області із заявою, в якій окрім іншого просила нарахувати їй лікарняний з 02.03.2020 по 04.03.2020, а також 3 календарні дні щорічної основної відпустки (а.с. 18).

Листом Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області від 28.09.2020 № 2554/03-23 позивача повідомлено, що підстави для задоволення її заяви відсутні (а.с. 19).

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 43, 45 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кожен хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Положеннями статті 2 Закону України "Про відпустки" встановлено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно частини 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України передбачено, що, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічні норми закріплено у частині 1 статті 24 Закону України "Про відпустки", у якій вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Таким чином, з аналізу вказаних норм права вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Однак, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсацію за три календарних дні щорічної основної відпустки, що є порушенням частини 1 ст. 116 КЗпП України.

Згідно із п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Як встановлено із довідки Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області про доходи ОСОБА_1 від 10.12.2020 № 46 середньоденна заробітна плата позивача складала 762,50 грн. (а.с. 20).

Таким чином, сума протиправно не виплаченої позивачу грошової компенсації за три невикористаних дні щорічної основної відпустки становить 2287, 50 грн. (762,50*3) та підлягає стягненню з Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області на користь ОСОБА_1 , а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за період з 02.03.2020 по 04.03.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: 1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без нарахування заробітної плати розпорядженням сільського голови від 10.02.2020 № 21-ОС з 10 лютого 2020 року до набрання законної сили рішенням по суті Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/5163/19.

Суд зауважує, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 виникла в період з 02.03.2020 по 04.03.2020, тобто в час, коли позивачка була відсторонена від роботи, заробітна плата їй не нараховувалась і не виплачувалась, а отже тимчасова непрацездатність не призвела до втрати заробітної плати (доходу).

Таким чином, з огляду на норми ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у відповідача відсутній обов`язок виплачувати ОСОБА_1 допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 02 березня 2020 року па 04 березня 2020 року, а тому позовні вимоги в частині стягнення такої допомоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу (КЗпП прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП прим.), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП прим.), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Отже, підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою ж для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Суд звертає увагу, що гарантоване в статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 12.02.2020 р. по справі №160/7402/18.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд зазначає, що підставою для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивачка вважає невиплату їй матеріальної допомоги за три дні тимчасової непрацездатності та невиплату грошової компенсації за три невикористаних дні щорічної основної відпустки.

При цьому, суд дійшов висновку, що у даному випадку позивач має право на виплату лише грошової компенсації за три невикористаних дні щорічної основної відпустки, яка станом на момент розгляду даної справи відповідачем ще не була виплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Окрім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, в даному випадку при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні одним з критеріїв є період затримки (прострочення) виплати заборгованості всіх належних сум, який неможливо на даний час визначити.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення є передчасними, оскільки таке стягнення спрямоване на майбутнє, тобто на відносини, щодо яких відсутні обґрунтовані підстави вважати порушеними з боку відповідача.

Проте, суд зауважує, що після отримання компенсації за 3 календарні дні невикористаної відпустки в розмірі 2287,50 грн., позивачка не позбавлена права на звернення до суду з позовом щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З приводу аргументів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно матеріалів справи, з позивачем не проведений остаточний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Тому строк звернення до суду починає відлік з дати проведення остаточного розрахунку з позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме в частині стягнення з Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області на користь позивача грошової компенсації за три дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 2287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області про стягнення заборгованості та середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області (пл. Козацької слави, 2, с. Верхня Сироватка, Сумський район, Сумська область, 42351, ідентифікаційний код 04391374) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за три дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 2287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 50 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст рішення складений та підписаний 16.03.2021.