Рішення № 95540675, 15.03.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 березня 2021 року м. Рівне№ 460/8390/20Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій незаконними та протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту – відповідач) у якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просить суд визнати незаконними та протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування трудового стажу за періоди з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989 на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд; зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області при нарахуванні пенсії за віком ОСОБА_1 врахувати до загального страхового стажу час перебування в трудових відносинах на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд в періоди з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не може бути позбавлений права на пенсію за віком із включенням до загального стажу періоду роботи з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989 на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд лише через неточність записів у трудовій книжці та не підтвердженням цього стажу уточнюючою довідкою, тобто у зв`язку з обставинами, що виникли не з його вини, та на які він не міг вплинути. Окрім того, зазначає, що у нього відсутня будь-яка можливість в інший спосіб підтвердити свій страховий стаж. Позивач вказує, що зі свого боку він вчинив всі необхідні дії та надав усі необхідні документи для зарахування до загального стажу для призначення пенсії за віком періоду роботи з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989 на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд, а відтак вважає, що дії управління при відмові у включенні вказаного періоду роботи до стажу є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Ухвалою від 18.11.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій незаконними та протиправними, зобов`язання вчинення певних дій – прийнято до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі №460/8390/20. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача подав відзив на позов у якому заперечив проти його задоволення. На обґрунтування своїх заперечень, зокрема, зазначив, що долучена позивачем до звернення копія трудової книжки НОМЕР_1 містить запис № 8 про звільнення з ОСОБА_2 з 31.12.1986, який внесено на підставі наказу від 24.03.1986 №12-к. Водночас, запис за №9 у трудовій книжці (про прийняття на роботу в “Ровнооблагробуд” внесено на підставі цього ж наказу від 24.03.1986 №12-к. Оскільки зазначене, на думку відповідача, суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, то відповідно такий період роботи для його зарахування при призначенні пенсії за віком потребує підтвердження.

Крім того, відповідач зазначив, що заявлений ОСОБА_1 позов про зарахування до загального стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд є передчасним, оскільки останній із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення такої пенсії та зарахування (врахування) стажу роботи для призначення пенсії не звертався, відповідного рішення про відмову Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не приймалося.

Ухвалою від 18.02.2021 закрито підготовче провадження у справі №460/8390/20. Перейдено до розгляду адміністративної справи по суті в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

17.09.2020 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у якій просив надати відповідь на наступні питання: чи зарахується йому трудовий стаж роботи в Рівненському Облміжколгоспбуді (Рівнеоблагробуді) при наявності письмових показів свідків? Чи буде взятий до розрахунку пенсії середній розмір заробітної плати по галузі «Будівництво» за 1987, 1988, 1989 роки при роботі на вищевказаному підприємстві?

У відповідь на звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 07.10.2020 зазначило, що долучена до звернення копія трудової книжки НОМЕР_2 містить запис № 8 про звільнення з ОСОБА_2 з 31.12.1986, який внесено на підставі наказу від 24.03.1986 №12-к. Водночас, запис №9 у трудовій книжці (про прийняття на роботу в «Ровнооблагробуд») внесено на підставі цього ж наказу від 24.03.1986 №12-к. Оскільки на думку відповідача, зазначене суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, то період роботи з 22.06.1983 по 30.06.1989 на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд потребує підтвердження. Крім того, у листі від 07.10.2020 вказано, що підстав для підтвердження періоду роботи з 22.06.1983 по 30.06.1989 на вказаних підприємствах показами свідків немає.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний при нарахуванні (призначенні) пенсії за віком позивачу врахувати до загального страхового стажу час перебування в трудових відносинах на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд в періоди з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989, останній звернувся з відповідним позовом до Рівненського окружного адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-ІV).

Статтею 1 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із абзацом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до пункту 1 Розділу XV Закон №1058-ІV, цей закон набув чинності 01.01.2004 р. До набрання ним чинності відповідні правовідносини регулювались нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Cтаттею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що до страхового стажу враховуються періоди роботи, виконуваної до 01.01.2004 на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як передбачено частинами другою та третьою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 39 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Таким чином, нормою вказаного Порядку № 637 (п. 1) чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З листа відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.10.2020 останнім поставлено під сумнів страховий стаж ОСОБА_1 , зокрема, період його роботи в Ровенському Облміжколгоспбуді та Ровнооблагробуді з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989, оскільки трудова книжка позивача НОМЕР_2 містить запис №8 про звільнення з ОСОБА_2 з 31.12.1986, який внесено на підставі наказу від 24.03.1986 №12-к. Водночас, запис №9 у трудовій книжці (про прийняття на роботу в «Ровнооблагробуд») внесено на підставі цього ж наказу від 24.03.1986 №12-к.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Суд зазначає, що в силу наведених вище норм, необхідність підтверджувати трудовий стаж іншими, ніж трудова книжка, документами, виникає лише у разі якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Таким чином, суд прийшов до висновку про безпідставність тверджень відповідача, що період перебування в трудових відносинах позивача на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд в періоди з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989 для зарахування такого стажу при призначенні пенсії за віком потребує підтвердження, оскільки наявні відповідні записи у трудовій книжці ОСОБА_1 є належними та достатніми доказами працевлаштування останнього на даних підприємствах.

Разом з тим, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 44, ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії) заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) встановлено перелік документів, що додаються до заяви про призначення пенсії за віком.

На підставі пункту 4.2 Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Судом встановлено, що на період виникнення та існування спірних правовідносин щодо визнати протиправними дій відповідача по не зарахуванню трудового стажу та зобов`язання при нарахуванні (призначенні) пенсії за віком врахувати до загального страхового стажу позивача час перебування його у трудових відносинах на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд в періоди з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989, ОСОБА_1 у порядку, визначеному Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком, із заявою про призначення пенсії та необхідними документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не звертався.

В свою чергу, поставлені позивачем у заяві від 17.09.2020 питання для органу Пенсійного фонду України за формою і змістом не є заявою про призначення пенсії, та не може розцінюватися такою.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто, обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є наслідком встановлення судом протиправних дій (бездіяльності) такого суб`єкта владних повноважень. За умови відсутності визначеної законодавством необхідності вчинення дій суб`єктом владних повноважень, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень не є протиправними, оскільки не суперечить законодавству та не створює для особи жодних негативних наслідків.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 05.04.2019 у справі № 809/248/18 (адміністративне провадження № К/9901/53585/18).Обов`язковою ознакою дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушенння його прав та інтересів цими рішеннями, діями чи бездіяльністю су`єкта владних повноважень.

Оцінюючи правомірність дій/бездіяльності та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та перевіряє, чи прийняті або вчинені такі: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі № 21-34а15 зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.

У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі № 21-5361а15 та від 01.12.2015 у справі № 21-3222а15 та підтримана Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 і від 01.07.2019 у справі №460/1019/16-а.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій/бездіяльності не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 № 2138а15.

Суд повторно констатує, що у період виникнення та існування спірних правовідносин ОСОБА_1 у порядку, визначеному Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, із заявою про призначення йому пенсії та необхідними для цього документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не звертався, а тому у суб`єкта владних повноважень не виникало обов`язку врахування до загального страхового стажу часу перебування у трудових відносинах на підприємстві Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд в періоди з 22.06.1983 по 06.04.1984 та з 31.12.1985 по 30.06.1989, оскільки питання призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не вирішувалося.

Доказів протилежного суду не надано.

Отже, відсутність порушеного права позивача, як зазначалось, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити, що лише у випадку прийняття відповідачем негативного рішення за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням стажу роботи на підприємствах Ровенський Облміжколгоспбуд та Ровнооблагробуд, створить для позивача правові підстави для звернення до адміністративного суду із позовом про оскарження такого рішення з обранням належного способу захисту (відновлення) порушеного права.

В силу положень статті 139 КАС України підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м. Рівне,33028, код ЄДРПОУ 21084076) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 15.03.2021.

Суддя В.В. Щербаков