Рішення № 95539964, 12.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14142/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України в Одеській області № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області поновити тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , видану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи статус особи без громадянства, легально перебуваючи на території України, являючись батьком громадянина України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , зареєстрований 03.01.2003 р., 30.08.2004 року звернувся до відділу ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання.

Враховуючи наявність підстав, передбачених ст.4 Закону України «Про імміграцію», висновком відділу ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області заяву Позивача задоволено та 24.11.2004 йому видано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 .

Однак, як вказує позивач, 17.12.2018 року відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , з яким позивач не погоджується, вважає його протиправним, таким, що порушує його законні права, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

При цьому, як вказує позивач, про прийняте відповідачем рішення № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну йому стало відомо лише з листа відповідача від 23.10.2020 року. Копію вказаного рішення позивач отримав 12.11.2020 року у відповідь на адвокатський запит, та в листі-відповіді на запит відповідач підтвердив, що позивачу раніше не було повідомлено про зазначене рішення у зв`язку з тим, що він не зареєстрований на території Одеської області та міста Одеси.

Позивач зазначив, що зареєстрований за місцем проживання та проживає на тимчасово окупованій території, та в обґрунтування дотримання строку для звернення до адміністративного суду вказав, що вперше дізнався про існування оскаржуваного рішення 23.10.2020 року, при цьому, не маючи об`єктивних підстав перейматись питанням дійсності дозволу на імміграцію, до 23.10.2020 не мав реальної можливості дізнатися про наявність факту порушення його прав та про прийняття відповідачем оскаржуваного рішення. Отже, позивач вважає, що шестимісячний строк звернення ним до адміністративного суду має обраховуватися саме з 23.10.2020 року, а відтак позов поданий своєчасно.

По суті прийнятого відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивач в обґрунтування своєї позиції щодо його протиправності посилається на наступне:

- в рішенні не наведено конкретної підстави його прийняття, а міститься лише посилання на положення нормативно-правових актів без повних їх реквізитів. Стаття 12 Закону «Про імміграцію» визначає шість різних підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, натомість відповідач не зазначив жодної;

- щодо посилання на результати перевірки матеріалів справи та встановлення, що на момент отримання посвідки шлюб з громадянкою України тривав менше двох років, позивач зазначив, що під час звернення 30.08.2004 р. до відділу ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання він не приховував факт існування у нього шлюбу з громадянкою України, зареєстрованого 03.01.2003. Відомості про наявність зазначеного шлюбу були відображені у відповідній заяві позивача та до неї долучено копію відповідного свідоцтва про шлюб. У висновку, яким відповідач в 2004 році прийняв рішення про надання дозволу на постійне проживання в Україні самим відповідачем наведені відомості про шлюб позивача та його укладення в 2003р. Отже, на момент ухвалення рішення про надання Позивачу дозволу на імміграцію, Відповідач знав про те, що станом на момент прийняття відповідного рішення шлюб Позивача з громадянкою України тривав менше двох років.

- відповідно п.1 ч. 3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Позивач вказує, що є батьком громадянина України, що надає йому право на отримання дозволу на імміграцію в Україну. Відомості про наявність у Позивача дитини - громадянина України, так само були ним повідомлені в заяві про залишення в Україні на постійне проживання від 30.08.2004 та до неї долучено копію відповідного свідоцтва про народження дитини. Відповідач у Висновку про залишення в Україні на постійне проживання посилався на факт наявності у Позивача дитини - громадянина України.

За таких обставин, на переконання позивача, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не встановив належним чином та не довів існування підстав для скасування дозволу на імміграцію, передбачених ст.12 Закону України «Про імміграцію».

На підтвердження цих обставин та в обґрунтування своїх вимог позивач надав до суду: повторне свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 , видане 07.09.2007р.; копію висновку про залишення в Україні на постійне мешкання ОСОБА_1 ; лист Відповідача від 23.10.2020, яким останній вперше проінформував Позивача про скасування дозволу на імміграцію та визнання недійсною посвідки на постійне проживання; лист Відповідача від 12.11.2020 з копією рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 11 січня 2021 року, після усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін, відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України.

Ухвалою від 11 січня 2021 року суд витребував від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області матеріали особової справи ОСОБА_1 , а також усі інші матеріали, що були або мали бути взяті до уваги до уваги при прийнятті рішення Головного управління ДМС України в Одеській області № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 січня 2021 року до суду через канцелярію надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області разом із копіями матеріалів особової справи ОСОБА_1 (а.с. 65-121).

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

Щодо суті спірних правовідносин відповідач зазначив, що позивач - громадянин Йорданії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2002 році приїхав до України з метою навчання, у 2003 році одружився з громадянкою України ОСОБА_3 , з якою має сина - громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

03.09.2004 року позивач звернувся до ВПР та МР УМВС України в Одеській області щодо надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні на підставі перебування у шлюбі з громадянкою України. В результаті розгляду справи ВГІРФО УМВС України в Одеській області на підставі ст. 4 Закону України «Про імміграцію» громадянину Йорданії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було надано дозвіл на імміграцію в Україну та він документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

В подальшому, як зазначає відповідач, рішенням ГУ ДМС України в Одеській області № 273520 від 17.12.2018, позивачу було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі статті 12 Закону України «Про імміграцію», пунктів 21, 22 Порядку провадження, підпункту 1 пункту 72 Порядку оформлення, видачі та скасування посвідки на постійне та тимчасове проживання іноземців та ОБГ, на підставі затвердженого 17.12.2018 висновку.

Відповідач вказує, що підставою скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну стало те, що отримання цього дозволу було пов`язано з перебуванням у шлюбі з громадянкою України, але Законом України «Про імміграцію», а саме пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону, передбачена можливість імміграції одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з ким він перебуває у шлюбі понад два роки є громадянином України.

Однак, як вказує відповідач, шлюб позивача з громадянкою України на час звернення із заявою від 03.09.2004 року щодо надання дозволу на імміграцію тривав менше двох років, отже не міг бути підставою імміграції в Україну.

На підставі викладеного відповідач вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято з урахуванням усіх обставин справи, у зв`язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

02 лютого 2021 року від представника позивача через канцелярію суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив, у якій позивач апелював доводам відповідача стовно відсутності у позивача права на імміграцію, передбаченого пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» щодо перебування у шлюбі з громадянином України понад двох років, тим, що під час звернення за оформленням дозволу на імміграцію та посвідки на проживання він інформував та надавав підтверджуючі документи щодо наявності у нього шлюбу з громадянкою України та дитини - громадянина України, 2002р.н.

Таким чином, Позивач стверджує, що станом на момент оформлення дозволу на імміграцію в Україну в 2004 р., мав відповідні правові підстави для його оформлення, оскільки являвся батьком громадянина України, 2002 р.н.

При цьому, позивач вважає, що у висновку про залишення в Україні на постійне проживання наведено, що відомості про наявність у нього дитини - громадянина України були враховані під час прийняття відповідного рішення, у той же час, зазначений висновок не містить будь-яких відомостей про те, що підставою залишення Позивача на постійне проживання в Україні став саме факт наявності у нього шлюбу з громадянкою України.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Йорданії, з 2002 року проживає на території України.

Згідно матеріалів особової справи, ОСОБА_1 звернувся до ВГІРФО УМВС України в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання (а.с. 76-77).

Відповідно до змісту заяви у якості підстави для залишення в Україні на постійне проживання та отримання посвідки, позивач вказав наступне: «хочу жити на Україні разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 , 1982 р.н. Від цього шлюбу є син - ОСОБА_2 , 2002 р.н., уродженець м. Краматорську Донецької області.» (а.с. 76).

За допомогою посадової особи ВПР та МР УМВС України в Одеській області 30.08.2004 року складена Заява-анкета про залишення в Україні на постійне мешкання громадянина Йорданії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій в розділі «Мої близькі родичі» вказана дружина - громадянка України ОСОБА_3 , 1982 р.н., та син - громадянин України ОСОБА_2 , 2002 р.н. (а.с. 77-80).

За результатами розгляду матеріалів клопотання ОСОБА_1 про залишення в Україні на постійне мешкання, начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області затверджено Висновок про залишення в Україні на постійне мешкання ОСОБА_1 згідно ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (а.с. 97).

Відповідно до змісту Висновку про залишення в Україні на постійне мешкання, ОСОБА_1 народився в Йорданії, м. Наблус у 1980 році. У 2002 році переїхав до України, займається підприємницькою діяльністю. У 2003 році одружився з громадянкою України ОСОБА_3 , 1982 р.н. Від цього шлюбу є син - ОСОБА_2 , 2002 р.н., уродженець та громадянин України.

24 листопада 2004 року громадянин Йорданії ОСОБА_1 отримав тимчасову посвідку на проживання Серії НОМЕР_1 - безстроково (а.с. 108).

17 грудня 2018 року начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області затверджено Висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Йорданії ОСОБА_1 , яким прийнято:

1. Скасувати рішення відділу ГІРФО УМВС України в Одеській області про надання громадянину Йорданії ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну. Скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 24.11.2004;

2. В паспортному документі громадянина Йорданії ОСОБА_1 , штамп «Дозволено постійне проживання в Україні» - анулювати;

3. Про прийняте рішення проінформувати Державну прикордонної служби України та апарат ДМС;

4. Направити інформацію гр. Йорданії ОСОБА_1 про прийняте відносно нього рішення (а.с. 115-116).

17 грудня 2018 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 273520 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 12 Закону Закону України «Про імміграцію», пунктів 21, 22 Порядку провадження, підпункту 1 пункту 72 Порядку оформлення, видачі та скасування посвідки на постійне та тимчасове проживання іноземців та осіб без громадянства (а.с. 117).

У жовтні 2020 року представник позивача звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із адвокатським запитом щодо документування ОСОБА_1 тимчасовою посвідкою на проживання в Україні Серії НОМЕР_1, виданою ВГІРФО УМВС України в Одеській області безстроково (а.с. 118-119).

Листом від 23 жовтня 2020 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області надано відповідь на адвокатський запит та повідомлено, що згідно наявних обліків Головного управління ДМС України в Одеській області, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підстав статті 4 Закону України «Про імміграцію» (шлюб з громадянкою України) отримав дозвіл на імміграцію та 24.11.2004 відділом у справах ГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 . 17.12.2018, за результатом перевірки матеріалів справи, на підставі статті 12 Закону України «Про імміграцію» (на момент отримання посвідки шлюб з громадянкою України тривав менше двох років) Головним управлінням ДМС України в Одеській області було прийнято рішення про скасування громадянину ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 24.11.2004 визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню (а.с. 15, 120).

У відповідь на адвокатський запит від 03 листопада 2020 року, Головне управління ДМС України в Одеській області листом від 12 листопада 2020 року повідомило, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не зареєстрований на території Одеської області та міста Одеси, його не було поінформовано про прийняте рішення від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію (а.с. 16).

Дізнавшись та ознайомившись про/із рішенням Головного управління ДМС України в Одеській області № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивач не погодився з ним та звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

З 08 травня 2018 року механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 (набрання чинності 08 травня 2018 року) (далі - Порядок №321, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1вказаного Порядку, Посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Пунктами 64-67 Порядку №321 визначені підстави для скасування посвідки.

Так, згідно п. 64, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";

2) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (п. 65).

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття (п. 66).

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби (п. 67).

Згідно п. 72 Порядку №321, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі:

1) коли вона підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до посвідки (крім додаткової змінної інформації);

2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;

3) непридатності посвідки для подальшого використання;

4) скасування посвідки;

5) коли вона заявлена як втрачена або викрадена та прийнято рішення про оформлення нової посвідки;

6) смерті особи, якій видано посвідку;

7) закінчення строку її дії або прийняття рішення про обмін такої посвідки до закінчення строку її дії;

8) оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства;

9) неотримання посвідки іноземцем або особою без громадянства протягом шести місяців.

Відповідно до п. 73 Порядку №321, у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Як встановлено з матеріалів справи, 17 грудня 2018 року начальником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області затверджено Висновок та прийнято рішення № 273520 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 12 Закону України «Про імміграцію», пунктів 21, 22 Порядку провадження, підпункту 1 пункту 72 Порядку оформлення, видачі та скасування посвідки на постійне та тимчасове проживання іноземців та осіб без громадянства.

Однак, у висновку та рішенні не зазначено з яких саме підстав, передбачених 12 Закону України «Про імміграцію», позивачу скасовується дозвіл на імміграцію в Україну.

Зі змісту Висновку від 17 грудня 2018 року щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Йорданії ОСОБА_1 судом встановлено, що відповідач підставою прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію вважає те, що дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України, але Законом України «Про імміграцію», а саме пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону, передбачена можливість імміграції одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з ким він перебуває у шлюбі понад два роки є громадянином України. Шлюб заявника з громадянкою України на час його звернення тривав менше вказаного необхідного терміну, отже не міг бути підставою його імміграції в Україну. Інших підстав для імміграції вищевказаного громадянина на територію України, в матеріалах справи не вбачається.

З наведених підстав відповідач вважає, що позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну в порушення Закону України «Про імміграцію» та документований посвідкою на постійне проживання безпідставно.

Натомість позивач, звернувшись до суду з даним позовом, вказує на те, що у поданих ним документах щодо оформлення дозволу на імміграцію він інформував та надавав підтверджуючі документи щодо наявності у нього шлюбу з громадянкою України та дитини - громадянина України, 2002 р.н., тобто на момент оформлення дозволу на імміграцію він був батьком громадянина України, 2002р.н., що надавало йому право на отримання дозволу на імміграцію.

Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом з Висновку про залишення в Україні на постійне мешкання, затвердженого у 2004 році, ОСОБА_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі ст. 4 Закону України «Про імміграцію» без зазначення конкретної частини цієї статті та її пункту.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року № 2491-III.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (у редакції від 07.06.2001 року, чинній на момент отримання позивачем дозволу на імміграцію), дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.

Згідно матеріалів особової справи, 03 вересня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до ВГІРФО УМВС України в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання, в якій у якості підстави для залишення в Україні на постійне проживання та отримання посвідки вказав наступне: «хочу жити на Україні разом зів своєю дружиною ОСОБА_3 , 1982 р.н. Від цього шлюбу є син - ОСОБА_2 , 2002 р.н., уродженець м. Краматорську Донецької області.» (а.с. 76).

За допомогою посадової особи ВПР та МР УМВС України в Одеській області 30.08.2004 року складена Заява-анкета про залишення в Україні на постійне мешкання громадянина Йорданії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій в розділі «Мої близькі родичі» вказана дружина - громадянка України ОСОБА_3 , 1982 р.н. та син - громадянин України ОСОБА_2 , 2002 р.н. (а.с. 77-80).

При цьому, як вбачається з матеріалів особової справи, до вказаних заяв позивач надавав копії: свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 03 січня 2003 року, згідно якого гр. Йорданії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та гр. України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одружились 03 січня 2003 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження 03.01.2003 року зроблено запис №5; свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_5 , у якому батьком дитини зазначено гр. Йорданії ОСОБА_1 , матір`ю гр. України ОСОБА_3 (а.с. 81-82).

Відповідно до змісту Висновку про залишення в Україні на постійне мешкання, у цьому висновку встановлені такі обставини: ОСОБА_1 народився в Йорданії, м. Наблус у 1980 році. У 2002 році переїхав до України, займається підприємницькою діяльністю. У 2003 році одружився з громадянкою України ОСОБА_3 , 1982 р.н. Від цього шлюбу є син - ОСОБА_2 , 2002 р.н., уродженець та громадянин України.

На підставі вищезазначеного, посилаючись на статтю 4 Закону України «Про імміграцію», ВГІРФО УМВС України в Одеській області задоволено клопотання ОСОБА_1 на документування видом на проживання в Україні.

Проаналізувавши вказані письмові докази суд дійшов висновку, що під час звернення позивача за оформленням дозволу на імміграцію та посвідки на проживання, він інформував та надавав підтверджуючі документи щодо наявності у нього шлюбу з громадянкою України, укладеного 03.01.2003 року, та дитини - громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому жодний із наведених документів, як й інші документи матеріалів справи, не містять відомостей про те, що позивач вказував як на підставу оформлення дозволу на імміграцію саме наявність шлюбу з громадянкою України.

Окрім того, з аналізу документів щодо залишення позивача в Україні на постійне проживання, складених у 2004 році відповідачем, судом також виявлено, що вони не містять відомостей про те, що безпосередньою підставою прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію був саме факт перебування у шлюбі з громадянкою України.

Натомість, матеріали справи про надання дозволу на імміграцію містять відомості як про дату реєстрацію шлюбу позивача з громадянкою України, так і про дату народження дитини позивача.

У той же час, висновок про залишення громадянина Йорданії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні на постійне проживання не містить посилання на те, що підставою залишення позивача на постійне проживання в Україні став факт наявності у нього шлюбу з громадянкою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України та приписи ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» слід дійти висновку, що станом на момент прийняття у 2004 році рішенні (висновок) про залишення громадянина Йорданії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні на постійне проживання, єдиною законною підставою його прийняття міг бути п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» в частині надання дозволу на імміграцію поза квотою імміграції батькам громадян України.

В іншому випадку відповідач мав би погодитись із тим, що ВГІРФО УМВС України в Одеській області прийнято незаконне рішення.

Позивач станом на момент оформлення дозволу на імміграцію в Україну в 2004 році є батьком громадянина України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 .

Відповідач вказані обставини щодо наявності у позивача сина ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянина України не спростував, доказів зворотного не надав.

Відтак, його посилання у спірному рішенні на те, що інших (окрім шлюбу з громадянкою України) підстав для імміграції позивача на територію України в матеріалах справи не вбачається, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідач у своєму рішенні не послався на жодну з підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію, визначених ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Надаючи оцінку оскарженому рішенню Головного управління ДМС України в Одеській області № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , судом не виявлено та відповідачем не доведено того, що дозвіл на імміграцію позивачу наданий на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Так само не виявлено підстав для скасування дозволу на імміграція, передбачених пунктами 2-5 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Також суд враховує, що позивач проживає на території України з 2002 року, та вважає, що навіть допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником (позивачем) свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, позивач не повинен нести відповідальність за помилки допущені з боку міграційних органів.

Крім того, вирішуючи спір, суд зазначає, що згідно положень п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб`єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності зокрема передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь - яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб`єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

З огляду на зазначене, суд вважає необхідним зазначити, що з 2002 року позивач проживає в Україні, одружений, має дитину, тобто влаштував своє життя та інтегрований в українське суспільство.

Натомість відповідач при винесенні спірного рішення не врахував вказані обставини, що призвело до порушення прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 вересня 2019 року у справі №815/3420/17.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідачем протиправно прийнято рішення № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи цей спір, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Аналіз норм ст. 245 КАС України, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання Головного управління ДМС України в Одеській області поновити тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , видану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Саме такий судовий захист буде ефективним.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1681,60 грн., де 1681,60 грн. - судовий збір сплачений позивачем за звернення до суду із цим позовом. Доказів на підтвердження понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90,139, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України в Одеській області № 273520 від 17 грудня 2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області поновити тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , видану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Головного управління ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1681, 60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; АДРЕСА_1 ) .

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045).

Суддя О.В. Глуханчук

.