Рішення № 95539346, 15.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/447/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій №2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 28.01.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , призначеної за віком пенсії, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 лютого 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу, внаслідок тимчасового виїзду за межі території України, було припинено виплату пенсії за віком. Після повернення на територію України, позивач звернувся до відповідача із заявою з приводу поновлення йому виплати пенсії за віком, однак, листом відповідача від 09.10.2020 року, позивачу фактично в цьому було відмовлено. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 19.01.2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

15.02.2021 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, якою він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.

17.02.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою довільної форми, в якій просив відновити пенсію з лютого 2020 року. Тому, в даному випадку, має місце відсутність звернення позивача із заявою відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. У зв`язку із неналежним зверненням позивача, його заяву було розглянуто відповідно до Закону України “Про звернення громадян” із наданням йому роз`яснення щодо поновлення виплати пенсії. Відтак, попри наявність у позивача права на поновлення виплати пенсії як особі, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон, це не позбавляє його обов`язку подачі документів для поновлення виплати пенсії відповідно до вимог вищезгаданого Порядку та Закону “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058 від 09.07.2003 року.

В судове засідання, що відбулось 04.03.2021 року з`явились представники сторін. Представник позивача просив позов задоволити в повному обсязі. Представник відповідача заперечила щодо задоволення позову. Сторони не заперечили щодо переходу до письмового провадження у справі для подальшого розгляду та винесення рішення.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін у справі, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як пенсіонер за віком, якому з 07.09.2008 року призначено пенсію за Списком №1 відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-VI від 09.07.2003 року.

21.06.2019 року ОСОБА_1 було оформлено виїзд на постійне проживання в Іспанії, про що свідчить відмітка в паспорті громадянина України, внаслідок чого позивач в серпні 2019 року виїхав за межі території України.

Рішенням відділу з питань перерахунків пенсій №2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 28.01.2021 року позивачу було припинено виплату пенсії з 01.02.2020 року.

Після повернення на територію України, 17.09.2020 року ОСОБА_1 подав заяву до Дрогобицького відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з проханням відновити йому виплату припиненої пенсії.

Відповідач листом від 30.09.2020 року №6724-7073/Б-02/8-1300/20 повідомив позивача про те, що згідно з п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №15611846 (із змінами та доповненнями), заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та паспорт України (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрацію) та вік), подаються особою особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). Враховуючи той факт, що позивач не надав необхідних документів, підстав для поновлення виплати пенсії немає.

Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу від 28.01.2020 року про зупинення виплати йому пенсії протиправним звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюється Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до положень ст.2 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-ІІІ, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Також, відповідно до ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Порядок припинення виплати пенсії регулюється нормами ст. 49 Закону №1058-ІV, відповідно до частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 51 Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, Законом передбачено підставу для припинення виплати пенсії як виїзд пенсіонера за кордон на постійне місце проживання.

Судом встановлено, що позивачу згідно рішення від 28.01.2020 року було зупинено виплату пенсії за віком у зв`язку з тим, що за даними міграційної служби він вибув на постійне місце проживання в Іспанію.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив "оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A.

Частиною першою статті 152 Конституції України встановлено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення - 07.10.2009).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач, як громадяни України, незалежно від його місця проживання, має право користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі і на пенсійне забезпечення, тому за відсутності законодавчих перешкод, відповідач зобов`язаний відновити йому виплату пенсії.

У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок "різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права."

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Крім того, необхідно зазначити, що такої ж правової позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах дотримувався і Верховний суд України у постановах від 12.05.2015р., від 19.05.2015р. та від 06.10.2015р. у справах за №21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а, відповідно.

Приписами ч.2 ст.49 Закону № 1058-ІV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до зазначеного вище Закону, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок № 22-1) передбачає, зокрема в п.1.5., що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Нормами пунктів 2.8., 2.9 Порядку №22-1 передбачено поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно п.4.1. Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

З наведеного вбачається, що усім пенсіонерам незалежно від виду пенсій призначаються та виплачуються за місцем проживання, а заява про поновлення виплати пенсії подається до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Позивач 17.09.2020 року звертався до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, проте відповідачем йому було відмолено з підстав ненадання необхідних документів для поновлення пенсії, посилаючись при цьому на п.2.9. Порядку №22-1.

Однак, суд наголошує, що п.2.9 Порядку №22-1 передбачено обов`язок особи пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) при зверненні за пенсією, а не при зверненні особи із заявою про поновлення виплати пенсії.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач помилково посилався на п.2.9 Порядку №22-1 при відмові позивачу у поновленні виплати пенсії за віком.

У свою чергу відповідно до, зокрема, ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Як встановлено судом, позивач отримував пенсію за віком з 2008 року, але після виїзду на постійне місце проживання до Іспанії, виплати пенсії йому було зупинено рішенням відповідача від 28.01.2020 року. Після повернення позивача на територію України та звернення до пенсійного органу із відповідною заявою, всупереч ч.2 ст. 49 Закону №1058-IV, ст.46 Закону №1058-IV, поновлення виплат пенсії позивачу рішенням ГУ ПФУ в Львівській області також проведено не було.

Проживаючи в Іспанії, позивач, як громадянин України, має такі ж конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

Відтак, зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, з метою відновлення порушених прав позивача, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято протиправно, а відтак не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У зв`язку з тим, що головуючий суддя Сасевич О.М. з 09.03.2021 року перебував у відрядженні, справу розглянуто і вирішено у перший робочий день судді – 15.03.2021 року.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій №2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 28.01.2020 року О/Р №138767.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) відновити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , призначеної за віком пенсії, та виплатити заборгованість, що виникла з 01 лютого 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.