Ухвала суду № 95539231, 11.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

11 березня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/4965/20

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Шляхтун М.М.

та

представників сторін:

від позивача - Колєсова О.О. (самопредставництво, наказ від 05.03.2021

№ 64к-05 «Про заміщення посади на час відпустки»)

від І відповідача - Буніна А.П. (самопредставництво, витяг з ЄДР ЮО, ФОП

та ГФ від 18.02.2021)

від ІІ відповідача - не прибув

розглянувши у підготовчому засіданні клопотання про закриття провадження у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання»

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – І відповідач), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі – ІІ відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 12 січня 2021 року № 01-19/2/13 (т. 1 арк. спр. 59-68) просить:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не складання подання про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору у розмірі 2128145,18 грн;

- стягнути з Державного бюджету України 2128145,18 грн на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконанні у І відповідача перебуває виконавче провадження ВП № 53617484 з примусового виконання постанови № 31947032, виданої 17 березня 2017 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн на користь держави.

Не погоджуючись із зазначеною постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до Господарського суду Луганської області з відповідною скаргою. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14 червня 2017 року у справі № 4/75, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року, скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» задоволено повністю, зокрема:

- визнано незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з винесення у межах виконавчого провадження ВП № 31947032 постанови від 17 березня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн;

- визнано незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з винесення постанови від 21 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 53617484 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн;

- визнано недійсною постанову від 17 березня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн, винесену у межах виконавчого провадження ВП № 31947032 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

- визнано недійсною постанову від 21 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 53617484 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 4129149,36 грн, винесену Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Втім, в період з 24 березня 2017 року по 21 червня 2017 року Відділом примусового виконання рішень в примусовому порядку з банківських рахунків позивача стягнуто кошти в сумі 2128145,18 грн (два мільйони сто двадцять вісім тисяч сто сорок п`ять гривень вісімнадцять копійок).

З метою приведення в належний стан бухгалтерського обліку позивач 05 травня 2020 року направив до виконавчої служби запит вих. № 01-19/2/106 про надання інформації щодо розподілу вказаної суми грошових коштів, стягнутих з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання».

16 червня 2020 року позивачем від І відповідача отримано відповідь від 09 червня 2020 року № 5467/13360-33-20/20.1, до якої серед іншого додано розпорядження про перерахування грошових коштів та відповідні платіжні доручення на підтвердження перерахувань сум, вказаних у розпорядженнях.

Так, згідно з розпорядженням від 21 червня 2017 року № 53617484, що підтверджується платіжним дорученням від 23 червня 2017 року № 2995, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень перераховано на користь Держави 16947,16 грн виконавчого збору. Згідно з розпорядженням від 10 травня 2017 року № 53617484, що підтверджується платіжним дорученням від 10 травня 2017 року № 2259, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень перераховано на користь Держави 340381,90 грн виконавчого збору. Розпорядженням від 18 квітня 2017 року № 53617484, що підтверджується платіжним дорученням від 18 квітня 2017 року № 1860, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень перераховано на користь Держави 1047493,78 грн виконавчого збору та розпорядженням від 24 березня 2017 року № 53617484, що підтверджується платіжним дорученням від 24 березня 2017 року № 1567, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень перераховані на користь Держави 723322,34 грн виконавчого збору.

Таким чином, в рамках виконавчого провадження ВП № 53617484 з примусового виконання постанови № 31947032, виданої 17 березня 2017 року, за період з 24 березня 2017 року по 21 червня 2017 року грошові кошти в загальній сумі 2128145,18 грн були незаконно стягнуті з позивача та перераховані з обліку депозитних сум на погашення виконавчого збору.

З посиланням на положення статей 1173, 1174, 1212 Цивільного кодексу України, статті 45 Бюджетного кодексу України, статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, позивач зазначив, що оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, а таким органом у даному випадку є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» листом від 04 серпня 2020 року № 01-19/2/221 зверталося до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про повернення надміру стягнутого виконавчого збору з проханням скласти подання за формою, передбаченою додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, на повернення позивачу 2128588,46 грн виконавчого збору. Проте, станом на дату звернення з даною позовною заявою Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» подання про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору в сумі 2128145,18 грн так і не було складено та не було направлено до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві.

Позивач вважає таку бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправною. На думку позивача, лише визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не складання подання про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору у розмірі 2128145,18 грн не забезпечить погашення заборгованості, а тому сприятиме лише частковому відновленню порушеного права. Наявність рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень скласти подання про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору, який підлягає поверненню з бюджету, та примусове виконання такого рішення, не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суми у разі не складання такого подання або неперерахування коштів на рахунок позивача на підставі виданого подання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання», враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, просить суд визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та стягнути відповідну суму коштів (повернути надмірно сплачену суму виконавчого збору в розмірі 2128145,18 грн) з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Ухвалою від 19 січня 2021 року про відкриття провадження у справі суд вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання (т. 1 арк. спр. 116-118).

24 лютого 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 7239/2021 від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшло клопотання від 22 лютого 2021 року за № 4741/09.2-13/21 про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (т. 1 арк. спр. 210-212).

В обґрунтування заявленого клопотання І відповідач зазначив, що згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої). У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому з учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Тобто, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17. Отже, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб`єкт не перебуває «при здійсненні управлінських функцій» і не має встановлених нормами КАС України ознак суб`єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

В той же час, у позовній заяві для аргументації своїх доводів щодо підсудності позивач посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2020 року по справі № 910/23482/17, де предметом позову є неповернення грошових коштів, сплачених позивачем в ході донарахування позивачу штрафних санкцій за затримку у сплаті ввізного мита та одним із відповідачів є Львівська митниця Державної фіскальної служби. Визначальною обставиною у даній справі є наявність прямо передбачених Митним кодексом України норм повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів (статті 301 Митного кодексу України). Тобто при поверненні спірних сум митниця виконує владно-управлінські функції, визначені у Митному кодексі України, та відповідно у Положенні про Львівську митницю Державної фіскальної служби, що є головною ознакою суб`єкта владних повноважень, як зазначалося вище.

У зв`язку з вищевикладеним, І відповідач вважає, що посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 є хибним. Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» у своєму позові посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, яка розглядалася в межах господарського судочинства, що також свідчить про те, що дана справа не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На клопотання про закриття провадження у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» 01 березня 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 7794/2021 подало заперечення від 26 лютого 2021 року за № 01-19/2/99, в яких просить відмовити в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі (т. 1 арк. спр. 224-225).

В обґрунтування заперечень проти клопотання про закриття провадження у справі позивач зазначив, що згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою , якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Так, частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Положеннями пункту 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відтак, резюмує позивач, положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

З посиланням на положення статей 1, 6, 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», позивач зазначив, що державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Враховуючи наведене вище, а також те, що предметом позовної заяви є саме незаконні дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які спочатку призвели до списання з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» грошових коштів у сумі 2128145,18 грн, та подальшому їх перерахуванню до Державного бюджету України як виконавчого збору, та подальшій бездіяльності щодо не винесення подання про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору у розмірі 2128145,18 грн, позивач наполягає на тому, що даний спір виник у сфері публічно-правових відносин, розгляд якого має вирішуватися саме в порядку адміністративного судочинства з урахуванням положень КАС України, що, в свою чергу, є ознакою публічно-правового спору.

У підготовчому засіданні представник І відповідача клопотання про закриття провадження у справі підтримала, представник позивача проти закриття провадження у справі заперечувала.

При вирішенні клопотання про закриття провадження у справі суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, однією з підстав виникнення цивільних правовідносин є набуття або збереження у себе за рахунок іншої особи майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 (далі – Порядок № 787 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) (пункт 2 розділу I Порядку № 787 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв`язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи) (абзаци перший, другий пункту 3 розділу I Порядку № 787 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 5 розділу І Порядку № 787 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі – органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзац п`ятий пункту 5 розділу І Порядку № 787 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Державна виконавча служба України.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже, у зазначеній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

При вирішенні питання щодо юрисдикції спору суд застосовує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (№ рішення в ЄДРСР 75004222), в рамках розгляду якої в порядку господарської юрисдикції вирішувався ідентичний спір щодо стягнення з Державного бюджету України безпідставно стягнутого відділом примусового виконання рішень виконавчого збору.

В пункті 5.13 постанови від 05 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18 (№ рішення в ЄДРСР 87857859) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки позовні вимоги у цій справі виникли з приватноправових відносин, у яких відповідач виступає як особа, яка безпідставно набула помилково перераховані позивачем кошти, а не як суб`єкт владних повноважень, а позивач звернувся до суду за захистом свого особистого майнового права і обґрунтовує свої вимоги нормами статті 1212 Цивільного кодексу України, а також оскільки спірна сума хоч і була зарахована до Державного бюджету України на рахунок надходження збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна, втім за своєю суттю не є таким збором, а є саме помилково перерахованими коштами у розумінні наведеної вище норми права, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи відповідача про те, що спір у цій справі не відноситься до юрисдикції господарського суду, а має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

У даній справі позовні вимоги також виникли з приватноправових відносин, у яких І відповідач виступає як особа, яка безпідставно перерахувала до Державного бюджету України кошти позивача як виконавчий збір, а не як суб`єкт владних повноважень, а позивач звернувся до суду за захистом свого особистого майнового права і обґрунтовує свої вимоги нормами статті 1212 Цивільного кодексу України, а також оскільки спірна сума хоч і була зарахована до Державного бюджету України як виконавчий збір, втім за своєю суттю не є таким збором, а є саме надміру зарахованими до бюджету коштами у розумінні наведеної вище норми права, а отже, спір у цій справі не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, а має вирішуватись в порядку господарського судочинства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що спір у даній справі не є спором з приводу оскарження позивачем як боржником у виконавчому провадженні рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, який частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною першою статті 287 КАС України віднесений до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частина друга статті 238 КАС України).

Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу таке.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір платіжним дорученням від 04 грудня 2020 року № 132 в сумі 21020,00 грн та платіжним дорученням від 16 грудня 2020 року № 279 у розмірі 2102,00 грн (т. 1 арк. спр. 10, 11).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина друга статті 7 Закону № 3674).

Відповідно до частини шостої статті 143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

З урахуванням наведеного, суд роз`яснює позивачу право звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 3674 з врахуванням вимог частини шостої статті 143 КАС України.

Керуючись статтями 183, 238, 239, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, роз`яснивши позивачеві право звернутися до суду з позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повний текст ухвали складено 16 березня 2021 року.

СуддяТ.І. Чернявська