Рішення № 95538945, 12.03.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/5805/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Кіровоградської обласної ради (25022, м. Кропивницький, пл. Героїв Майдану, 1, код ЄДРПОУ - 22223982)прозобов`язання винити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- зобов`язати Кіровоградську обласну раду здійснити запис у трудовій книзі про визнання недійсним запису, зробленого відповідно до рішення Кіровоградської обласної ради від 17.09.2019 року №672 та вказати підставу звільнення з посади ст.56 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні";

- стягнути з Кіровоградської обласної ради середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в сумі 256 111,80 грн.

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він був незаконно звільнений з посади заступника голови Кіровоградської обласної ради та поновлений на цій посаді рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/2608/19 від 13.02.2020 року. Однак, рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем не виконане. Відповідачем у трудовій книзі позивача про визнання недійсним запису відповідно до рішення Кіровоградської обласної ради від 17.09.2019 року №672а не вчинено та не виплачений середній заробіток за час невиконання рішення суду.

Відповідач позов не визнав, а у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свою позицію мотивував посиланням на те, що здійснено вичерпних заходів з метою виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року по справі № 340/2608/19 у межах повноважень, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". За результатами неодноразових розглядів проектів рішень обласної ради "Про виконання рішення суду" не було набрано достатньої кількості голосів депутатів в ході пленарного засідання. Окрім того, вважав, що оскільки відповідачем рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/2608/19 від 13.02.2020 року оскаржено до Верховного суду відсутні підстави для здійснення запис у трудовій книзі позивача.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі

Ухвалою від 28.12.2020 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.01.2021 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.123-129).

Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

Позивач ОСОБА_1 , обіймав посаду заступника голови Кіровоградської обласної ради з 06.01.2016 року.

06.01.2016 позивачем прийнята присяга державного службовця.

Рішенням Кіровоградської обласної ради №672 від 17.09.2019 року достроково припинено повноваження заступника голови Кіровоградської обласної ради І.С. Степура.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/2608/19 від 13.02.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Кіровоградської обласної ради 7 скликання №672 від 17.09.2019 року та поновлено на посаді заступника голови Кіровоградської обласної ради з 18.09.2019 року. Стягнуто з Кіровоградської обласної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.09.2019 року по 13.02.2020 року включно в сумі (103 роб дні х 1219,58 грн.) 125 616,74 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі №340/2608/19 вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Проте, не зважаючи на наявність рішення що набрало законної сили, в частині поновлення мене на роботі виконано не було та запис у трудовій книзі внесений відповідно до рішення Кіровоградської обласної ради від 17.09.2019 року №672 недійсним невизнано.

В жовтні 2020 року відбулись вибори до Кіровоградської обласної ради. 11 грудня 2020 року відбулась перша сесія восьмого скликання Кіровоградської обласної ради. Відповідно до цього повноваження позивача, як депутата обласної ради були припинені.

У зв`язку з тим, що рішення про поновлення на посаді позивача, відповідачем не виконано, позивач звернувся із цим позовом та стягнення у судовому порядку з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі за період з 13.02.2020 року по 11.12.2020 (день припинення повноважень) є предметом спору у межах цієї адміністративної справи.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому, як визначено частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Оцінка судом обставин справи.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом цього спору є стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь державного службовця за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а виклав правову позицію у якій вказано, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

За обставинами цієї справи позивач незаконно звільнений з посади заступника голови Кіровоградської обласної ради з 17.09.2020 року та поновлений на цій посаді рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/2608/19 від 13.02.2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, що у цій частині допущено до негайного виконання.

Згідно ст.56 Закону України «Про місцеве самоврядування» заступник голови районної, районної у місті (у разі її створення) ради, перший заступник, заступник голови обласної ради обираються відповідною радою в межах строку її повноважень з числа депутатів цїсї ради шляхом таємного голосування і здійснюють свої повноваження до припинення ними повноважень депутата ради відповідного скликання.

Згідно ст.49 вищезазначеного Закону повноваження депутата ради починаються 3 моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання.

11 грудня 2020 року відбулась перша сесія восьмого скликання Кіровоградської обласної ради. Відповідно до цього повноваження позивача, як депутата обласної ради були припинені.

Однак, на дату звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом 21.12.2020 року рішення суду від 13.02.2020 року у справі №340/2608/19 від відповідачем виконане не було.

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо неможливості поновлення позивача на посаді з огляду на те, що за результатами неодноразових розглядів проектів рішень обласної ради "Про виконання рішення суду" не було набрано достатньої кількості голосів депутатів в ході пленарного засідання, оскільки обов`язок Кіровоградської обласної ради поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Кіровоградської обласної ради виникає на підставі судового рішення у справі №340/2608/19, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, а заперечення відповідачем цих обставин ставить під сумнів остаточність та обов`язковість судового рішення, що є несумісним із принципом верховенства права.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Належить відмітити, що казана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, п. 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, «...законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення».

Отже, добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження, тощо), яку поновлено на роботі.

Невиконання або несвоєчасне виконання постановленого на користь особи рішення суду та відсутність ефективного засобу правового захисту у національній правовій системі призводить до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у поєднанні зі статтею 1 першого Протоколу до Конвенції (захист права власності), а також порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) про що неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейського Суду з прав людини від 14 січня 2020 року у справі «Andreyev v. Russia» (заява № 28852/06); від 28 січня 2020 року у справі «Yunusova v. Russia» (заява № 5489/10); від 04 лютого 2020 року у справі «Shibayeva v. Russia» (закон № 13813/06); від 10 березня 2020 року у справі «Indayeva and Sultanov v. Russia» (заяви № 58821/08 та 18360/13); від 16 січня 2020 року у справі «Sinadinovska v. North Macedonia» (заява № 27881/06); від 11 лютого 2020 року у справі «Shmatova and others v. Russia» (заява № 36539/08); від 20 лютого 2020 року «Livanиiж and others v. Bosnia and Herzegovina» (заява № 15313/15); від 20 лютого 2020 року у справі «Vuиenoviж and Malkoи v. Bosnia and Herzegovina» (заяви № 17760/16 та 57495/17); 20 лютого 2020 року у справі «Pramenkoviж and others v. Bosnia and Herzegovina» (заяви № 44114/16 та № 47031/16); від 05 березня 2020 року у справі «Kladniиanin v. Serbia» (заява № 137/10); від 2 липня 2020 року у справі «Dmytrenko and Bezdorozhniy v. Ukraine» (заяви № 59552/11 та № 7096/12), а також від 8 жовтня 2020 року у справі «Gogiж v. Croatia» (заява № 1605/14).

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, відповідно до роз`яснень Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Обставина невиконання рішення суду у справі №340/2608/19 від 13.02.2020 року встановлена судом під час розгляду даної справи, що є правовою підставою для застосування до відповідача, як роботодавця на час спірних правовідносин, відповідальності визначеної статтею 236 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 13.02.2020 року 11.12.2020 року по день припинення повноважень.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі також - Порядок №100).

Відповідно до пункту 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З наявних у справі матеріалів, а також виходячи з висновків, викладених судами у справі №340/2608/19, вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1219,58 грн. (а.с.31).

Проти зазначеної суми середньоденної зарплати сторони не заперечують.

Відповідно до визначених Міністерством соціальної політики України норм тривалості робочого часу у 2018-2020 роках, загальна кількість робочих днів за період з 13.02.2020 року 11.12.2020 року склала 210 робочих днів.

Виходячи з наведених величин, розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 у справі №340/2608/19 становить 210 днів х 1219,58 грн. = 256 111,80 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За приписами частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

З огляду на викладене суд зазначає, що після набрання законної сили рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 у справі №340/2608/19, у відповідача виник обов`язок не тільки поновити позивача, а також самостійно скасувати всі похідні дії та рішення, які були прийняті на виконання скасованого судом рішення Кіровоградської обласної ради №672 від 17.09.2019 року.

Роботодавцем видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.93 р. № 58, через визнання недійсним запису про незаконне звільнення, який було зроблено відповідно до наказу, визнаного судом незаконним (наприклад: «Запис... (номер) є недійсним, поновлений на попередній роботі»).

Суд зауважує, що на виконання рішення яке набрало законної сили трудовим законодавством передбачено видання наказу (розпорядження) про поновлення на роботі та відповідними записом у трудовій книжці і лише прийняття такого рішення та запису є правомірним способом відновлення порушеного права працівника, проте відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі та відповідний запис не виконана у спосіб і порядок, що визначені законодавством про працю і самим рішенням суду.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що рішення у справі №340/2608/19 оскаржені до Верховного суду, тому відсутні підстави для здійснення запис у трудовій книзі позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження в касаційному порядку рішення суду, яке набрало законної сили не зупиняє дію такого рішення. Сама по собі незгода учасника судового процесу із мотивами ухваленого у справі судового рішення та оскарження його в касаційному порядку не є автоматичною підставою для зупинення його виконання та дії, оскільки правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права суд касаційної інстанції перевіряє, переглядаючи по суті у касаційному порядку судові рішення, які набрали законної сили.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд вбачає правові підстави для задоволення позовних вимог, а окрім іншого вважає, що у межах вирішення даної справи повною мірою забезпечено право позивача на розгляд його адміністративного позову з дотриманням принципу рівності, справедливості та безсторонності, з урахуванням приписів частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, з висновками щодо застосування цих положень, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Бочан проти України» (№2), заява № 22251/08, рішення від 15 лютого 2015 року, «Волошин проти України», заява № 15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року, «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, рішення від 13 січня 2011 року.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини друго статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

VІ. Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не були понесені позивачем.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов – задовольнити.

Зобов`язати Кіровоградську обласну раду здійснити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про визнання недійсним запису, зробленого відповідно до рішення Кіровоградської обласної ради від 17.09.2019 року №672 та вказати підставу звільнення з посади ст.56 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Стягнути з Кіровоградської обласної ради (код-22223982) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в сумі 256 111,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук