Рішення № 95538657, 15.03.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Справа № 280/9325/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини 3026 Національної гвардії України (69083, м.Запоріжжя, вул.Музична, буд.4-Б, код ЄДРПОУ 08803632)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини 3026 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ 3026), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини - 20.06.2019;

2) зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини - 20.06.2019;

3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не невиплати позивачу, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, нарахованої у розмірі 11 671,87 грн., відповідно Довідки від 18.11.2019 №32 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу;

4) зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, нараховану у розмірі 11 671,87 грн., відповідно до Довідки від 18.11.2019 №32 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову службу у відповідача, має статус учасника бойових дій. При звільненні з військової служби відповідач

не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. З посиланням на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР), Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178) вважає, що має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та вартості за неотримане речове майно. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 23.12.2020 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.01.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

10.02.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№8187), в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та з посиланням на норми Закону №2011-XII зазначає, що в особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям, додаткової відпустки припиняється, у зв`язку з чим відсутні підстави для виплати грошової компенсації за не отриману додаткову відпуску. Звертає увагу, що додаткова відпустка учасника бойових дій не є щорічною, а тому компенсації при звільненні не підлягає. Щодо компенсації вартості за неотримане речове майно зазначає, що позивач навмисно не отримував речове майно з 2017 року. Крім того, виплата вказаної компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених для військової частини. 02.10.2020 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України надіслані документи для виділення коштів ОСОБА_1 . Після розгляду вказаних документів буде вирішуватись питання про виділення коштів на компенсацію за неотримане речове майно. Просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ 3026, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_2 від 09.06.2015.

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ 3026 (по стройовій частині) №117 від 20.06.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення капітана ОСОБА_1 (НОМЕР_3), командира 2-ї стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних), звільненого відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з військової служби наказом командувача ВЧ 3026 від 07.06.2019 №87 о/с у запас, без права носіння військової форми одягу 20.06.2019 та направлено для взяття на військовий облік до Мелітопольського ОМВК Запорізької області.

За змістом вищевказаного наказу відомості про нарахування позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки під час проходження військової служби відсутні.

Крім того, згідно з довідкою від 18.11.2019 №32 начальника речової служби ВЧ 3026 про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 загальна сума грошової компенсації за неотримане речове майно становить 11 671,87 грн.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 03.11.2020 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Листом від 16.11.2020 №3/26/27/3-1271/С-23 відповідач повідомив, що 07.08.2020 за вих.№3/26/27/3-923 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України направлено довідку про виділення коштів на виплату заборгованості за не отримане речове майно в сумі 11 671,87 грн. (сума з урахуванням ПДВ). Відповіді від Південного Одеського територіального управління Національної гвардії не надходило, розрахунок з ОСОБА_2 буде проведений при отриманні коштів.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті грошової компенсації за невикористані під час служби дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також у не виплаті грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР встановлено, зокрема такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством».

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

У відповідності до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, з моменту набуття статусу учасника бойових дій відповідна особа має право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з абзацом 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У розумінні абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17.03.2014 №1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18.03.2014 №49.

Таким чином, з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Суд зазначає, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII у спірний період.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16.05.2019, прийнятому у зразковій справі №620/4218/18 провадження №Пз/9901/4/19) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Таким чином доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, спростовується вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, викладеними у зразковій справі.

Разом з тим, як зазначалось вище, позивач набув право на додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік саме з моменту набуття статусу учасника бойових дій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни.

Згідно з пунктами 2, 3 цього Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій».

Отже, статус учасника бойових дій підтверджується відповідним посвідченням з написом «Посвідчення учасника бойових дій».

З матеріалів справи вбачається, що позивачу присвоєно статус учасника бойових дій 09.06.2015, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Таким чином, позивач отримав право на додаткову відпустку, як учасник бойових дій, саме з моменту набуття такого статусу, тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за період з моменту набуття статусу учасника бойових дій по день звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо позовних вимог в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначає Порядок №178.

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

З аналізу вищенаведених норм слідує те, що у разі, зокрема, звільнення з військової служби, за заявою (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, такому військовослужбовцю виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Як вбачається, з матеріалів справи відповідачем видано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , від 18.11.2019 №32 згідно якої загальна сума грошової компенсації за неотримане речове майно становить 11 671,87 грн.

При цьому, доказів того, що при звільненні позивача з військової служби відповідачем виданий відповідний наказ та здійснено виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно до суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивач навмисно не отримував речове майно, оскільки вказане не підтверджено належними та допустимими доказами.

Щодо доводів відповідача про те, що виплата грошової компенсації не здійснювалась у зв`язку з відсутністю коштів, суд зазначає наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (Справа «Кечко проти України»), Суд звертав увагу на те, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань є безпідставними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, суд вважає, що невиконання відповідачем свого обов`язку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно через відсутність коштів не може бути визнано обґрунтованим та законним.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що з метою захисту порушених прав позивача наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити виплату грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 11 671,87 грн.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 143, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3026 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 09 червня 2015 року по 20 червня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 червня 2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3026 Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розмірі 11 671,87 грн. (одинадцять тисяч шістсот сімдесят одна гривня 87 коп.) відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 , від 18.11.2019 №32, виданої речовою службою Військової частини 3026 Національної гвардії України.

Зобов`язати Військову частини 3026 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 09 червня 2015 року по 20 червня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 червня 2019 року.

Зобов`язати Військову частини 3026 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 11 671,87 грн. (одинадцять тисяч шістсот сімдесят одна гривня 87 коп.) відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 , від 18.11.2019 №32, виданої речовою службою Військової частини 3026 Національної гвардії України.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Військова частина 3026 Національної гвардії України, місцезнаходження: 69083, м.Запоріжжя, вул.Музична, 4-Б; код ЄДРПОУ 08803632.

Повне судове рішення складено 15.03.2021.

Суддя М.О. Семененко