
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2021 року Справа № 160/16257/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
07 грудня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27.01.2020 №13-1392/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.);
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Заводської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів;
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням по даній справі подати звіт про його виконання до суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області направлено клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в якому серед іншого зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До вказаного клопотання додано пакет документів, який передбачений ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, в тому числі, копія паспорту заявника, копія ідентифікаційного коду; документ, що підтверджує участь в антитерористичній операції; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Проте, за результатами розгляду клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області видано наказ від 27.01.2020 №13-1392/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», за змістом якого позивачу відмовлено у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620681700:05:000:0607, загальна площею 50,8940 га), який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, та які відповідно до п.3 ст.136 Земельного кодексу України не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Позивач вважає підставу для відмови необгрунтованою, оскільки в оскаржуваному наказі міститься посилання лише на ч.3 ст.136 Земельного кодексу України, а відмова Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в надані дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неправомірною, оскільки в наказі не наведено жодної з підстав передбаченої ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Крім того, на думку позивача, на момент прийняття наказу відповідачем від 27.01.2020 року, дія ч.3 ст.136 Земельного кодексу України на вказану земельну ділянку не поширювалася.
Ухвалою суду від 14.12.2020 року заяву представника позивача - адвоката Удовицького Є.М. про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із позовом у справі №160/16257/20. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16257/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені). Цією ж ухвалою відповідачу надано право подати відзив на позов разом із доказами, які підтверджують обставини на яких грунтуються його заперечення протягом 15 днів з дати отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
12.01.2021 року на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в якому просять відмовити у задоволенні позовних вимог. Відмова відповідача мотивована тим, що Головне управління при винесенні оскаржуваного рішення діяло в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України у відповідності до ст.136 Земельного кодексу України, згідно якої земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Крім того, відповідачем зазначено, що земельна ділянка, щодо якої позивач висловив бажання реалізувати своє право на безоплатну приватизацію, входить до складу земельної ділянки площею 50,8940 га, яка сформована та має єдиний кадастровий номер 4620681700:05:000:0607, а тому, останній вважає, що позивач всупереч вимогам частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. За таких обставин, відповідач вважає, що, оскаржуване рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області є правомірним і підстави для його скасування, відсутні.
За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки в період, що припадав на час розгляду справи суддя Тулянцева І.В. знаходилась в черговій відпустці, рішення ухвалено 16.03.2021 року.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На підставі довідки т.в.о. начальника Авдіївської МВ ГУ МВС України в Донецькій області Міністерства внутрішніх справ України підполковника міліції від 29.07.2015 року №2253 «Про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України» А.Ф. Ковальчука, ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.11.2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.
12.12.2019 року представник позивача (за довіреністю) ОСОБА_2 , звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням в якому просила надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03), яка знаходиться на території Заводської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим №4620681700:05:000:0607.
До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копія документа, що посвідчує особу гр. ОСОБА_1 , копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) гр. ОСОБА_1 , копія посвідчення учасника бойових дій та довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України на ім`я ОСОБА_1 , нотаріально засвідчена копія довіреності від 26.03.2019 р., копія документа, що посвідчує особу представника за довіреністю гр. ОСОБА_2 , копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) представнику за довіреністю - гр. ОСОБА_2 .
27.01.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області прийнято наказ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» №13-1392/16-20-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Заводської сільської ради Буського району, орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620681700:05:000:0607, загальна площа 50,8940 га), який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, та які відповідно до пункту 3 статті 136 Земельною кодексу України, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Не погоджуючись із таким рішенням Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768 (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.1-3 ст.116 ЗК України).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Як передбачено ч.1 ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ч.2 ст.79-1 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Згідно з ч.3 ст.79-1 ЗК України, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ч.5 ст.79-1 ЗК України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
При цьому, згідно з ч.6 ст.79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
Виходячи з аналізу положень статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Згідно даних графічних матеріалів, доданих позивачем до клопотання, земельна ділянка, щодо якої позивач висловив бажання реалізувати своє право на безоплатну приватизацію, входить до складу земельної ділянки площею 50,8940 га, яка сформована та має єдиний кадастровий номер 4620681700:05:000:0607.
При цьому, приписи статті 136 ЗК України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, є також самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
Так, відповідно до ч.1 ст.136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Частиною другою цієї ж норми передбачено, що добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.
Згідно з ч.3 ст.136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Пунктом 4 частини 4 статті 136 ЗК України передбачено, що підготовка лотів до проведення земельних торгів, зокрема, включає: державну реєстрацію земельної ділянки.
Перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому, фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема, здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.
Аналіз статті 136 ЗК України свідчить про те, що включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, це є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
Як встановлено судом під час розгляду справи, що однією із підстав для відмови відповідачем у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зазначеною у наказі від 27.01.2020 року №13-1392/16-20-СГ, слугував той факт, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620681700:05:000:0607, загальна площа 50,8940 га), який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, та які відповідно до пункту 3 статті 136 Земельною кодексу України, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Проте, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин (рішення сільської ради, накази головного управління, тощо) в ході розгляду справи відповідачем не надано.
Відтак, на думку суду, факт того, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620681700:05:000:0607, загальна площа 50,8940 га), який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, за рахунок якої позивач планує отримати у власність земельну ділянку орієнтовною площею 2,0000 га, не знайшов свого підтвердження. Тому, посилання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної чи комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах або прав на них, які виставлені на земельні торги, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за відсутності доказів такого, є необґрунтованим.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано до суду належних та обґрунтованих доказів правомірності прийнятого наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області від 27.01.2020 року №13-1392/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», у зв`язку з чим останній підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Окремо суд звертає увагу, що положення ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.
Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 19 вересня 2019 року у справі №398/1456/16-а (2а/398/114/16).
Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на відповідача обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Відповідач може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.
Стосовно доводів відповідача щодо втручання у дискреційні повноваження у разі зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
За Рекомендацією №R (80) 2 комітету державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС- України) щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зауважує, що у даній справі повноваження стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч.6 ст.118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Заводської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів, є втручанням у дискреційні повноваження органу виконавчої влади.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2020 року № 825/2228/18.
Суд приходить до висновку про необхідність врахування положень статті 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням по даній справі. звіт про його виконання до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд виходячи із вказаної норми, зауважує про те, що це є правом суду, а не його обов`язком, а відтак, суд не вбачає підстав для задоволення вимог в цій частині.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр.В.Чорновола, 4 м.Львів, 79019, код ЄДРПОУ 39769942) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27.01.2020 №13-1392/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).
Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (пр.В.Чорновола, 4 м.Львів, 79019, код ЄДРПОУ 39769942) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Заводської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева
Судове рішення № 95537839, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 16.03.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 160/16257/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: