Ухвала суду № 95537656, 16.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

16 березня 2021 року Справа №160/3537/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення №41 від 05.04.2019р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2021р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства оборони України та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум у вигляді протоколу від 05.04.2019р. №41 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачеві;

- зобов`язати відповідача виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві у зв`язку із встановленням ступеня втрати працездатності 20% без встановлення групи інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби.

Вивчивши матеріали поданого адміністративного позову, суд приходить до висновку про те, що зазначений позов слід залишити без руху на підставі ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160,161 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху і встановлює строк для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху.

У відповідності до вимог ч.1 ст.25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача.

Пунктом 2 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в позовній заві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

Згідно до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Так, перевіряючи всі вищенаведені обставини, які суд зобов`язаний перевірити під час вирішення питання про відкриття провадження у адміністративній справі, судом встановлено, що із доданої до позову копії паспорту позивача видно, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (що також підтверджується змістом позовної заяви позивача), при цьому, у позові зазначено адресу фактичного проживання позивача: АДРЕСА_2 , проте, на підтвердження місцезнаходження позивача за наведеною у позові адресою жодних доказів не надано, що унеможливлює перевірку судом дотримання позивачем правил підсудності.

У відповідності до положень ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Положення наведених норм процесуального права дають підстави для висновку, що копії документів, які надаються до суду в якості доказів повинні бути засвідчені у встановленому законом порядку.

Загальні вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі, у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади встановлені Типовою інструкцією з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 (далі - Типова інструкція).

Згідно з пунктом 71 Типової інструкції напис про засвідчення документа складається із слів “Згідно з оригіналом”, найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалу імені та прізвища, дати засвідчення копії і проставляється нижче реквізиту документа “Підпис”.

Враховуючи викладене, засвідчення оригіналу документа передбачає: 1) вчинення відповідного напису уповноваженою на таку дію особою із зазначенням її посади, ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, слів “Згідно з оригіналом”, а також дати засвідчення копії; 2) скріплення напису про засвідчення копії підписом уповноваженої особи.

Також, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Однак, на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, позивачем до позовної заяви додано копії документів, деякі з яких не засвідченні у встановленому законодавством порядку, а отже не є належними доказами у розумінні ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Так, у позові позивач вказує на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Отже, Законом України "Про судовий збір" звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з позовними вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з приводу оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, яке оформлено протоколом від 05.04.2019р. №41 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, яке не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, то позивач не звільнений від сплати судового збору за подання даного позову згідно до положень п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Наведена правова позиція узгоджується також і з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в його ухвалах від 13.04.2020р., від 06.05.2020р. у справі №9901/70/20, та Верховного Суду, викладеній в його постанові від 02.02.2021р. у справі №580/2846/20 й ухвалах від 24.09.2020р. у справі №428/10659/19, від 02.02.2021р. у справі №640/13331/19, яка підлягає обов`язкову врахуванню адміністративним судом відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ст.4 Закону України “Про судовий збір” встановлені ставки судового збору, зокрема, за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною собою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2021р. складає 2270,00 грн.

Тобто, за подання даного позову з однією вимогою немайнового характеру позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн., виходячи із розрахунку: 2270,00 грн.*0,4, однак позивачем до позову не додано квитанцію про сплату судового збору у сумі 908,00 грн. в порушення вимог ст.ст.4, 6 Закону України "Про судовий збір", ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, відповідно до вимог ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум у вигляді протоколу від 05.04.2019р. №41 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, тобто, позов повинен був бути поданий у строк до 06.05.2019р. включно (з урахуванням вихідних днів), однак згідно вхідного штемпеля суду №19129/21 даний позов подано позивачем лише 11.03.2021р., тобто із пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, позивачем разом із позовом подано клопотання про поновлення пропущеного строку, в якому позивач просить поновити йому пропущений строк для звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом посилаючись на те, що коли він отримав оспорюване рішення, то не зрозумів чому саме йому відмовлено та припустив, що таке рішення могло бути прийнято помилково, у зв`язку з чим позивач вирішив повторно звернутися до Міністерства оборони України з письмовим зверненням щодо роз`яснення прийнятого рішення від 05.04.2019р. у вигляді протоколу №41, а також просив повторно розглянути питання щодо призначення йому одноразової грошової допомоги.

Вивчивши зміст заявленого позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку та додані на його підтвердження документи, суд приходить до висновку про те, що викладені у ньому причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом не можуть бути визнані судом поважними, виходячи з наступного.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним і залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що з даним адміністративним позовом щодо визнання протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум у вигляді протоколу від 05.04.2019р. №41 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги (основна вимога) позивач повинен був звернутися до суду у місячний строк після його отримання, проте, даний позов подано позивачем лише 11.03.2021р., тобто із пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, позивач просить поновити пропущений строк звернення до суду з цим позовом посилаючись як на поважність причин пропуску такого строку, на те, що коли він отримав оспорюване рішення, то не зрозумів чому саме йому відмовлено та припустив, що таке рішення могло бути прийнято помилково, у зв`язку з чим позивач вирішив повторно звернутися до Міністерства оборони України з письмовим зверненням щодо роз`яснення прийнятого рішення від 05.04.2019р. у вигляді протоколу №41, а також просив повторно розглянути питання щодо призначення йому одноразової грошової допомоги.

Проте, наведені обставини судом не можуть бути визнані поважними для поновлення строку звернення до суду з цим позовом через те, що з таким зверненням щодо роз`яснення прийнятого оспорюваного рішення від 05.04.2019р. у вигляді протоколу №41 позивач звернувся до Міністерства оборони України лише 24.12.2020р., що підтверджується листом відповідача №116/14/2/35/л від 13.01.2021р., тобто більш ніж через півтора року після прийняття оскаржуваного рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наведені позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку обставини щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, не є поважними причинами для поновлення позивачеві пропущеного строку звернення з даним адміністративним позовом.

Таким чином, суд визнає неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які наведені у клопотанні про поновлення пропущеного строку, з урахуванням того, що позивачем не надано доказів та не наведено причин поважності його пропуску зважаючи на вищевикладене.

У відповідності до вимог ч.1 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Також і відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем позов поданий без додержання вимог, встановлених ст.ст. 25, 123, 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому даний позов підлягає залишенню без руху із встановленням позивачеві строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху.

Вищезазначені недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху шляхом надання до канцелярії суду:

- доказів на підтвердження перебування (проживання) позивача за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням вимог ст.25, п.2 ч.5 ст.160, п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, надати довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу або інший документ, що підтверджує факт перебування (знаходження) позивача за наведеною у позові адресою;

- копій документів доданих до позовної заяви відповідно до кількості учасників справи, завірених у встановлено порядку згідно до ч.4, ч.5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідності до ч.1, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

- заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку ніж наведені у клопотанні та надати докази поважності причин його пропуску у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

- оригіналу документу про сплату судового збору в сумі 908,00 грн. у відповідності до вимог ст.4 Закону України "Про судовий збір", ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.25, ст.94, ч.1 ст.123, п.2 ч.5 ст.160, ч.1, ч.3, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, п.4 ч.1 ст.171, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення №41 від 05.04.2019р., зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Позивачеві у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду:

- доказів на підтвердження перебування (проживання) позивача за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням вимог ст.25, п.2 ч.5 ст.160, п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, надати довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу або інший документ, що підтверджує факт перебування (знаходження) позивача за наведеною у позові адресою;

- копій документів доданих до позовної заяви відповідно до кількості учасників справи, завірених у встановлено порядку згідно до ч.4, ч.5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідності до ч.1, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

- заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку ніж наведені у клопотанні та надати докази поважності причин його пропуску у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

- оригіналу документу про сплату судового збору в сумі 908,00 грн. у відповідності до вимог ст.4 Закону України "Про судовий збір", ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Реквізити, на які підлягає сплаті судовий збір: р/р отримувача №UA368999980313141206084004632 ГУК у Дніпропетровській області/Чечелівський район, код ЄДРПОУ 37988155, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від ухвали про повернення заяви згідно до вимог ст.ст. 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва