Ухвала суду № 95533952, 16.03.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1569/21

Провадження № 2/0182/1637/2021

У Х В А Л А

Іменем України

16.03.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Багрової А.Г. розглянувши матеріали заяви позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача – Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про припинення стягнення аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини з батька ,-

ВСТАНОВИВ:

15.03.2021 року разом з позовною заявою до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, яка була мотивована тим, що вона звернулась до суду з позовом про припинення стягнення аліментів з неї на користь відповідача на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття у розмірі 1/4 частини від її заробітку (доходу) , оскільки син з 01.02.2021 року проживає з нею та перебуває на її утриманні. Вищевказана позовна заява подана у зв`язку з тим, що за рішенням суду по справі №182/2640/20 від 28.10.2020 року з неї щомісячно стягуються аліменти на користь відповідача на утримання сина, однак син з 01.02.2021 року проживає з нею, повністю перебуває на її утриманні і відповідач, отримуючи аліменти використовує їх не за призначенням. В Нікопольському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження та з неї стягуються у визначеному розмірі аліменти на утримання сина. Щомісячним постійним стягненням з неї аліментів на користь відповідача порушуються її права та права їх сина. Їх відновлення буде істотно ускладнене або взагалі неможливе через фактичне примусове виконання з огляду на те, що по суті відбудеться виконання виконавчого документу, який оскаржується в судовому порядку.

Необхідність задоволення такої заяви про забезпечення позову обґрунтовується тим що, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів Позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за її позовом.

Позивач зазначає, що до моменту ухвалення рішення в даній справі про припинення стягнення аліментів, які стягуються з Позивача на користь Відповідача, державний виконавець має реальну можливість здійснити примусове стягнення з Позивача на користь Відповідача аліментів, що повністю суперечить самій меті пред`явлення позову у даній справі - припинити стягнення таких аліментів. Вказує, що наявні реальні підстави вважати, що примусове стягнення з неї аліментів на користь відповідача унеможливлює ефективний захист її майнових інтересів , тому забезпечення позову шляхом зупинення стягнення з неї на користь відповідача аліментів у виконавчому провадження ВП №63996468 убезпечить її від безпідставного та незаконного стягнення з неї аліментів, цільовою спрямованістю чого і є задоволення позовних вимог та забезпечення позову судом у даній справі.

Тому позивач просить суд у порядку забезпечення позову зупинити стягнення аліментів з неї аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1\4 з усіх видів доходу, щомісячно згідно рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 року по справі №182/2640/20, провадження №2/0182/1687/2020 у виконавчому провадженні ВП № 63996468, що відкрито державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) Завідняк О.В.

Вивчивши матеріали цивільної справи та матеріали заяви про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до ч. 5 ст. 268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Питання забезпечення позову врегульовані ст. ст. 149-150 ЦПК України, які містять положення щодо підстав, способів і порядку вжиття заходів забезпечення позову. Зокрема, згідно з ч. 1ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

У постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи N 6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 N ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За змістом положень п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Звертаючись до суду, позивач просить вжити заходів забезпечення позову у спосіб, визначений п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, мотивуючи свою позицію тим, що зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, є заходом забезпечення позову, спроможним забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову про припинення сплати аліментів.

Разом з тим, пунктом 6 ч. 1ст. 150 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для застосування такого заходу забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, при цьому виконавчий документ має бути оскаржений боржником у судовому порядку. Це прямо вказує на необхідність оскарження такого виконавчого документу в судовому порядку.

Проте судове рішення про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, на підставі якого Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області виданий виконавчий лист, не оскаржується позивачем, при цьому платник аліментів звернулася до суду з самостійним позовом, в якому просить припинити сплату аліментів з 01.02.2021 року.

За таких обставин правові підстави для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення аліментів на підставі виконавчого листа, виданого судом, відсутні. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в ухвалі від 23.03.2020 року у справі N 757/34365/19-ц (провадження N 61-2863ск20).

Крім того, виходячи з положень частини 10 статті 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

В той час, обраний позивачем спосіб забезпечення позову є тотожним заявленим позовним вимогам, тому суд, задовольняючи таку заяву, по суті вирішує спір, що є неприпустимим.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 151,152, 153, 260, 261,268,353,354 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача – Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про припинення стягнення аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини з батька - відмовити.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду ( м. Кривий Ріг) через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому ухвалу не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Ухвалу складено 16.03.2021 року.

Суддя: А. Г. Багрова