Ухвала суду № 95530932, 10.03.2021, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 532/308/15-к

Провадження № 1-кп/553/129/2021

У Х В А Л А

Іменем України

10.03.2021м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі колегії суддів:

головуючого судді – Чистик І.О.,

суддів – Високих М.С., Новака Ю.Д.,

за участю:

секретарів судового засідання – Павленко І. В., Струкової І.П.,

прокурора – Москаленка Д.В.,

потерпілого – ОСОБА_1 ,

представника потерпілих Шляхової О.О. та ОСОБА_2 – Кононенка А.П.,

обвинувачених – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисників – Лазоренка Р.В., Кіяшка С.Л., Василишина М.Р., Миронова О.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві клопотання учасників судового провадження про обрання та зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2021 року до Ленінського районного суду м. Полтави на підставі ухвали Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року надійшов для розгляду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014170110000192 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 115, п. п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України.

У підготовчому судовому засіданні прокурором Москаленком Д.В. заявлено клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, із наведенням у поданому клопотанні обґрунтування наявності ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та інших обставин, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню при застосуванні до нього більш м`яких заходів: неодноразові намагання за відсутності передбачених законом підстав досягти передачі кримінального провадження на розгляд суду в межах територіальної юрисдикції Апеляційного суду Харківської області; тиск на суд, присяжних, потерпілих та свідків особисто, через своїх захисників та за допомогою підконтрольних засобів масової інформації шляхом ініціювання відкриття кримінальних проваджень; розповсюдження за місцем проживання свідків, присяжних, потерпілих відомостей, які містять охоронювану законом таємницю, а також спотвореної інформації щодо обставин справи до надання відповідної оцінки судом доказам, які ці обставини підтверджують; вплив на потерпілих шляхом переконання у необхідності змінити їх представника; затягування судового розгляду особисто та через своїх захисників, у поєднанні зі скаргами на надмірне тримання під вартою; зловживання стороною захисту правом на відводи, яких лише у Кобеляцькому районному суді Полтавської області було заявлено 24, а в Гадяцькому районному суді Полтавської області - 17; - вплив на інших обвинувачених. Можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 покарання у виді довічного позбавлення волі, у разі визнання його винним, свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився. Ризик того, що ОСОБА_3 може незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, продовжує існувати, оскільки судовий розгляд має відбуватись з початку. Також відповідно до умов угоди ОСОБА_6 зобов`язаний надати показання як свідок у даному кримінальному провадженні. З урахуванням вказаних обставин, а також попередніх заяв ОСОБА_6 щодо наявності небезпеки для його життя у зв`язку з наданням викривальних показань стосовно інших обвинувачених, ризик можливого незаконного впливу на нього, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 іншого більш м`якого запобіжного заходу, не зменшився. Також прокурор зазначає, що по справі існують реальні ознаки суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Такими ознаками є необхідність закінчення судового розгляду у кримінальному провадженні, про особливо тяжкі злочини відносно публічних осіб, що мають підвищену суспільну небезпеку з огляду на наявність кваліфікуючих ознак, а також необхідність охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.

Також прокурором наголошено, що більш м`які запобіжні заходи (домашній арешт, застава, особиста порука чи особисте зобов`язання) не здатні запобігти вказаним ризикам з огляду на відсутність контролю за спілкуванням обвинуваченого при перебуванні його за місцем проживання, відсутність повного контролю за переміщенням у дні судових засідань, під час перебування в суді, значну відстань від місця проживання до приміщення суду, якому передано кримінальне провадження для розгляду. Застосування до обвинуваченого електронного засобу контролю також не зможе запобігти ризику вчинення обвинуваченим дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки перевірка причин надходження сигналу тривоги потребуватиме значного часу, якщо такі обставини матимуть місце на шляху від міста Кременчука до міста Полтави, відстань між якими становить понад 110 км, що надасть обвинуваченому змогу вчинити дії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, у тому числі й за допомогою третіх осіб.

З наведених підстав, просив суд обрати ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Представник потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_2 – адвокат Кононенко А.П. та потерпілий ОСОБА_1 підтримали клопотання прокурора та просили його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисники – адвокати Лазоренко Р.В. та Миронов О.А. заперечували проти клопотання прокурора про продовження строку тримання ОСОБА_3 під вартою з підстав, викладених у письмових запереченнях захисників із доданими до них копіями документів. Зазначили, що обставини, на які посилається прокурор, як такі, що свідчать про начебто високу ймовірність вчинення ОСОБА_3 спроб протидіяти кримінальному провадженню не відносяться до встановлених законом підстав тримання під вартою, вони мають протилежне значення ніж вказує прокурор для вирішення питання застосування запобіжного заходу, якщо їх розглянути змістовно. Серед іншого посилались на те, що значна кількість дисків з матеріалів справи не могла бути досліджена, оскільки вони не відкривались. Речові докази підозрюваним та їх захисникам взагалі не відкривались, про що свідчать відповідні протоколи по ст. 290 КПК України. Посилались на те, що ОСОБА_3 утримується під вартою вже сьомий рік. Крім того, у даній кримінальній справі ЄСПЛ двічі встановлено порушення п. 3 ст. 5 Конвенції щодо незаконності тримання обвинувачених під вартою. Вважали, що у разі неможливості усунення встановлених порушень шляхом вирішення справи в розумний строк, слід негайно припинити таке поводження шляхом звільнення ОСОБА_3 з-під варти. Наведені прокурором обставини щодо існування ризиків є лише припущеннями, жодних належних аргументів та доказів на їх обґрунтування сторона обвинувачення не наводить. Також прокурором не обґрунтована неможливість застосування до ОСОБА_3 більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою. Також посилались на невідповідність обвинувального акту КПК України, у зв`язку з чим зважаючи на відсутність висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб, вважали клопотання прокурора таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, захисником Лазоренком Р.В. заявлено клопотання, яке було підтримане обвинуваченим ОСОБА_3 та захисником Мироновим О.А. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на особисте зобов`язання з підстав, що викладені у його письмовому клопотанні. Посилаючись на практику ЄСПЛ, захисник зазначає, що суди та сторона обвинувачення не виконують рішення ЄСПЛ у даній кримінальній справі, якими встановлено порушення п. 3 ст. 5 Конвенції щодо незаконності тримання обвинувачених під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ОСОБА_3 ніколи не впливав на потерпілих, свідків, ОСОБА_6 або на інших обвинувачених. Ризики, на які посилається сторона обвинувачення відсутні. Сторона обвинувачення здійснила знищення, приховала та спотворила речові докази, важливі для суду речі і документи, які свідчать про невинуватість і непричетність ОСОБА_3 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які наведені захисником в клопотанні. Потерпілі під час допиту в Гадяцькому районному суді Полтавської області не заявляли про тиск чи погрози на їх сторону з боку ОСОБА_3 чи інших обвинувачених. ОСОБА_3 має постійне місце роботи, одружений, має дітей, є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, внаслідок чого отримав інвалідність 2 групи, пов`язану з виконанням обов`язку щодо ліквідації аварії, має численні хвороби, у тому числі серця, неодноразово обирався депутатом Кременчуцької міської ради, має заохочення та почесні грамоти, у тому числі від загиблого міського голови Кременчука ОСОБА_8 . З наведених у клопотанні підстав, захисник просив змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Прокурор Москаленко Д.В. та представник потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_2 – адвокат Кононенко А.П. вважали заявлене клопотання про зміну запобіжного заходу необґрунтованим та безпідставним, просили відмовити в його задоволенні.

Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх захисники Василишин М.Р. та Кіяшко С.Л. проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували та просили задовольнити клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на особисте зобов`язання.

Суд, заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотань, заперечень та доданих до них документів, дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

При вирішенні питання щодо можливості продовження або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 16 січня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів. Строк дії ухвали закінчується 16 березня 2021 року о 12 год. 30 хв.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника – адвоката Лазоренка Р.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 з доповненнями залишені без задоволення, а ухвала Гадяцького районного суду Полтавської області від 16 січня 2021 року – залишена без змін. Згідно мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції встановлено правильність висновків суду першої інстанції про доведеність наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також щодо того, що жоден більш м`який запобіжний захід не буде достатнім для запобігання ризикам, на які посилається сторона обвинувачення.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

При вирішенні питання з приводу запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 , суд враховує, що ухвалами Гадяцького районного суду м. Полтави від 16 січня 2021 року та Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2021 року встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та в розумінні ст. 199 КПК України, при розгляді клопотань підлягає оцінці те, чи не зменшились заявлені ризики або чи не з`явилися нові, що виправдовують тримання особи під вартою.

Суд зазначає, що після зміни Полтавським апеляційним судом підсудності судове провадження має бути розпочато з початку, у зв`язку з чим має бути проведений новий допит учасників кримінального провадження, у тому числі свідків та потерпілих, тому, на думку суду, вказаний заявлений ризик не зменшився та продовжує існувати з високою ймовірністю.

Крім того, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, а також те, що метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що встановлений раніше ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України наразі не зменшився та продовжує існувати з високою ймовірністю.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд оцінює сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме: можливість переховування від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватими у скоєні кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та приходить до висновку, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не можливе, а тому, суд продовжує строк тримання під вартою ОСОБА_3 .

Під час розгляду питання про зміну запобіжного заходу судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам. Проте, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться обвинуваченим та його захисниками на його користь, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень у справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також щодо необхідності відмови в задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного заходу.

Вирішуючи питання в частині посилання прокурора на обрання запобіжного заходу суд зазначає наступне.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов`язок підтримувати публічне обвинувачення в суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження.

Виходячи зі змісту статтей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні, за своїм правовим значенням. Крім того, обрання – є первинним при застосуванні запобіжного заходу , який обирається на певний строк, а продовження вторинна стадія, яка наступає за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується. Вказана позиція висловлена в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 505/2898/19 від 23 січня 2020 року.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним при частковому задоволенні клопотання прокурора не обрати, а продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

При цьому одним із зобов`язань України, що випливає з її членства в Раді Європи, є, зокрема, обов`язок забезпечувати належне виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Згідно з п. 1 ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду є обов`язковими для виконання.

З огляду на тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою та необхідність здійснення більш ретельного судового контролю за обґрунтованістю застосування даного запобіжного заходу, з урахуванням змісту рішень ЄСПЛ у справах «Левченко та інші проти України» та «Бевз та інші проти України», суд вважає необхідним клопотання прокурора задовольнити частково із продовженням строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 45 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 183, 197, 314-316 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Клопотанняпрокурора про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, продовжити на строк сорок п`ять днів.

Строк дії даної ухвали суду в цій частині з 10 березня 2021 року до 23 квітня 2021 року включно.

У задоволенні клопотання захисника Лазоренка Руслана Володимировича про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

Головуючий суддя І.О. Чистик

Суддя М.С. Високих

Суддя Ю.Д. Новак