Ухвала суду № 95530871, 16.03.2021, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1667/20

Номер провадження 2-с/530/2/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., при секретарі Пилипенко Є.С., розглянувши заяву

ОСОБА_1 про скасування судового наказу по справі за заявою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Полтаваз" до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2019 року суддею Зіньківського районного суду Полтавської області Ситник О.В. було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Акціонерного Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавагаз збут", п/р НОМЕР_2 в Полтавському облуправлінні АТ "Державний ощадний банк України", код банку 331467, код ЄДРПОУ 39813404 - 2164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) гривні 52 копійки та судового збору.

29.01.2021 року ОСОБА_2 звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області із заявою про скасування судового наказу № 530/1667/20 від 28.12.2019 року.

В обґрунтування наданої заяви заявник посилається на те, що згідно ухвали судді Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.12.2020 року у справі №530/1667/20, за заявою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за розподіл природного газу, Зіньківським районним судом Полтавської області було видано судовий наказ від 28.12.2020 року у справі №530/1667/20, яким з нього стягується на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» заборгованості за розподіл природного газу основного боргу 2164,52 грн. та судового збору в розмірі 210,20 грн.

Копії судового наказу, ухвали судді Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.12.2020 року у справі №530/1667/20 та заяви Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про видачу судового наказу і доданих до неї документів були направлені йому Зіньківським районним судом Полтавської області 14.01.2021 року рекомендованим листом (трекномер 3810001640723), що підтверджується конвертом рекомендованого поштового повідомлення.

Відповідно частини 1, ст. 170 ЦПК України, боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Таким чином встановлений Законом п`ятнадцятиденний строк для подання заяви про скасування судового наказу розпочався 15.01.2021 року і закінчується 29.01.2021 року.

ОСОБА_1 не погоджується із вищезазначеним судовим наказом і вважає що його необхідно скасувати з наступних підстав:

У заяві про видачу судового наказу заявник обгрунтовує свої вимоги тим, що начебто між ним та боржником було укладено договір розподілу природного газу, за умовами якого заявником було заявлено про стягнення з нього відповідної суми заборгованості.

Як зазначає заявник в своїй заяві, фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу є надання ним підписаної заяви-приєднання.

На підтвердження зазначених доводів заявником надається якась сумнівна копія незрозумілої заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача), датованої 18.03.2016 року, на підставі якої заявник безпідставно вважає, що між ними виникли договірні відносини.

Як вбачається зі змісту вищевказаної заяви-приєднання, якийсь споживач ( ОСОБА_1 ) ознайомившись з умовами типового договору розподілу природного газу в мережі інтернет та в друкованому виданні «Зоря Полтавщини» приєднується до умов цього договору.

Заявник стверджує, що начебто це ОСОБА_1 підписав заяву і приєднався до договору, але це не відповідає дійсності:

Так доданої заявником до його заяви про видачу судового наказу заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) датованої 18.03.2016 року боржник не підписував і заявникові її не надавав, звідкіль і яким чином вона взялась у заявника та хто в ній замість боржника підписався йому невідомо.

Ніяких інших заяв-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) ОСОБА_1 також ніколи не підписував і не міг підписувати, бо ні з якими умовами типового договору розподілу природного газу ніколи не ознайомлювався ні в мережі інтернет.

Також необхідно зазначити, що заява-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) на яку посилається заявник в обгрунтування заявлених ним вимог, подана від імені споживача « ОСОБА_1 ».

Ім`я заявника " ОСОБА_1 " і йому не відомо хто такий « ОСОБА_1 », особа з таким іменем ніколи не проживала і не була зареєстрована за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1 , а отже не могла бути споживачем природного газу.

Також в заяві про видачу судового наказу заявником невірно зазначено ідентифікаційний номер та дату народження, так-як дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 звернув увагу суду на те, що як зазначає сам заявник у своїй заяві він здійснює провадження господарської діяльності з розподілу природного газу і т.н., на підставі ліцензії, виданої згідно постанови НКРЕКП №778 від 15.06.2017 року із змінами внесеними постановою №941 від 04.06.2019 року.

Із чого слідує, що до 15.06.2017 року заявник не міг здійснювати ніякої діяльності з розподілу природного газу для побутових споживачів, оскільки на той час у нього не було ліцензії на право здійснення такого виду діяльності.

Також необхідно зазначити, що заявник працює в підприємстві МКП «Зіньківський комунгосп», яке здійснює діяльність з водопостачання населення і йому достовірно відомо, що за технологічними процесами, які використовуються в процесі постачання побутовим споживачам рідин чи газів через централізовані системи трубопроводів, ніякого розподілу рідини чи газу бути не може, оскільки це технологічно неможливо.

Так відповідний об`єм рідкої чи газоподібної речовини закачується постачальником в систему відповідного трубопроводу, під відповідним тиском, а споживач при потребі отримує той чи інший об`єм відповідної речовини відкривши кран на своєму кінці централізованої системи трубопроводів в своєму помешканні. Кількість спожитої речовини вимірюється відповідним лічильником встановленим на межі балансової відповідальності сторін і її кількість завжди є різною, в залежності від потреби споживача.

Розподілити рідину чи газ в системі трубопроводів на окремі частини того чи іншого об`єму окремо для кожного із споживачів технологічно неможливо, а тому ніякого розполіду фізично бути не може.

Про розподіл рідини чи газу можливо говорити виключно лише у разі вміщення тієї чи іншої кількості речовини в окремі ємкості, в тому числі під тиском (пляшки, банки, каністри, балони, цистерни і т/п), в такому разі дійсно матиме місце фактичний розподіл тієї чи іншої загальної кількості речовини на ті чи інші окремі частини.

Із вищезазначеного слідує, що будь-які твердження про якийсь там розподіл газу в центрацізованій системі газопроводів є химерними вигадками, оскільки настання реального наслідку розподілу газу в ценрталізованій системі газопроводу, шляхом його поділу на окремі частини окремо для кожного споживача неможливе.

Нормою ст. 203 ЦК України, визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В даному випадку заявник, як сторона правочину по перше, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення такого правочину станом на 18.03.2016 року, так-як не мав ліцензії на здійснення такого виду діяльності.

По друге, заявник ніколи не мав і не має ніякого вільного волевиявлення, яке б відповідало його внутрішній волі, на укладення такого нікчемного правочину і ніякої заяви-приєднання він не підписував і не подавав.

По третє, такий правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином ніякого договору між нами не було укладено, бо такий договір є нікчемним, а нікчемний договір не тягне за собою ніяких правових наслідків.

У судовому засіданні, боржник ОСОБА_1 зазначає про те, що начебто заявник належним чином виконав свої зобов`язання по наданню послуг, при цьому до кінця незрозуміло, що саме він робив, які послуги він виконував і в чому саме вони полягають.

Із наданих заявником документів вбачається, що заявник окрім того, що нараховував якісь незрозумілі суми, взагалі нічого не робив, відсутній акт виконаних робіт чи будь-які інші документи, які б пітверджували факт виконання ним хоч якихось робіт - послуг.

Надані заявником копії картки і рахунку виписані на ім`я абонента « ОСОБА_1 », але як заявник вище зазначав особа на ім`я « ОСОБА_1 » ніколи не проживала і не була зареєстрована за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1 , а отже не могла бути споживачем природного газу (абонентом).

Також заявник зазначає, що рахунок на оплату послуг було направлено йому рекомендованим листом, який він отримав 12.09.2020 року, в підтвердження чого він надає копію повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, але зазначене повідомлення не є і не може бути належним доказом направлення листа заявником та врученням цього листа особисто йому 12.09.2020 року.

Як вбачається із вищевказаного повідомлення воно було відправлено не заявником, а якимось ДГС (така абревіатура відсутня у назві заявника), дата відправлення 19.11.2020 року, (тобто він повинен був його отримати за два місяці до того як воно було відправлено), адреса м.Зіньків Полтавської області 38100, вулиця, будинок, квартира - не зазначені (тобто лист відправлено не відомо куди, дата вручення 27.11.20, в графі підпис отримувача у повідомленні написано прописом ОСОБА_1 , особистого підпису заявника про отримання не має.

Із чого слідує, що за повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення на яке посилається заявник, невідомо хто, відправив рекомендованого листа невідомо куди, аж через два місяці після того як він його отримав за твердженням заявника і вручений цей лист був 28.11.2020 року невідомо кому.

За таких обставин, в розумінні ст. 77 - 80 ЦПК України, надані заявником до його заяви про видачу судового наказу докази не можуть бути належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності у ОСОБА_1 будь-якої заборгованості перед заявником.

Таким чином заявлені заявником вимоги є необгрунтовані і безпідставні, а тому виданий Зіньківським районним судом Полтавської області судовий наказ від 28.12.2020 року у справі №530/1667/20, яким з нього стягується на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» заборгованості за розподіл природного газу основного боргу 2164,52 грн. та судового збору в розмірі 210,20 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦПК України, боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4,5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 171 ЦПК України, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.

Судовий наказ було видано 28.12.2020 року, судовий наказ боржником отримано 19.01.20 року. Заяву про скасування судового наказу було подано до суду 29.01.2021 року, у зв`язку з чим, суддя вважає, що боржником не пропущено п`ятнадцятиденний термін з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів для подачі заяви про його скасування.

Заява відповідає вимогам ст. 170 ЦПК України, тому її необхідно прийняти до розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 171 ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.

Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зіст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

При цьому процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Окрім того судом також враховується, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Відтак, проаналізувавши обставини справи та вимоги закону, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки заборгованість, згідно наданих сторонами доказів - відсутня.

Оскільки заявник заперечує проти вимог стягувача та вважає їх необґрунтованими у повному обсязі, у відповідності до ч. 3 ст. 171 ЦПК України, виданий судом наказ підлягає скасуванню.

При цьому, представник заявника (стягувача), який звертався до суду із заявою про видачу судового наказу не позбавлений права звернення до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження, визначеному ЦПК України.

За приписами частини другої статті 164 ЦПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 170, 171 ЦПК України, суддя,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу задовольнити.

Судовий наказ від 28.12.2020 року по справі № 530/1667/20, виданий суддею Зіньківського районного суду Полтавської області Ситник О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» заборгованості за розподіл природного газу основного боргу 2164,52 грн. та судового збору в розмірі 210,20 грн.- скасувати.

Роз`яснити АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»його право на звернення до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко