Ухвала суду № 95526260, 15.03.2021, Чаплинський районний суд Херсонської області

Справа № 665/352/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р. Суддя Чаплинського районного суду Херсонської області Пилипенко І.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №281-ДК/0070/По/08/01/-20 винесену 26.05.2020 року державним інспектором - головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Чаплинському, Новотроїцькому, Іванівському, Генічеському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області Віремейчик Анатолієм Миколайовичем, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 53-1 КУпАП.

Одночасно із позовною заявою, позивач подав заяву про поновлення строків на оскарження вказаної постанови, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови про адміністративне правопорушення та поновити строк на оскарження цієї постанови про адміністративне правопорушення, зазначаючи про те, що строк на оскарження позивачем пропущено у зв`язку з тим, що ні припис, ні протоколи про адміністративне правопорушення та постанова винесена за наслідками розгляду останнього йому не вручалася. Лише в січні 2021 року ним виявлено у поштовій скринці документи, за якими його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 53-1 КУпАП та нарахована шкода, заподіяна внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок.

Вказує, що ні під час обстеження земельних ділянок ні в подальшому під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та відповідно під час винесення постанови він присутнім не був, вказані документи йому не вручалися. Підписи наявні на цих документах здійснено ним за вказівкою інспектора на невідомих йому аркушах паперу. Лише на початку 2021 року, виявивши дані документи зрозумів, що відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за наслідками якого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення.

Вважає, що вказані причини пропуску строку звернення до суду є поважними, тому на даний, звернувся із даним адміністративним позовом.

Дослідивши матеріали поданого адміністративного позову, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, доводи на які позивач посилається у поданій ним заяві про поновлення строку, вважаю, що позовна заява ОСОБА_1 має бути залишена без руху, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 КАС України - заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов`язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.

Частиною 2 ст. 286 вказаного Кодексу передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення(постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі,- протягом десяти днів з дня вручення такого рішення(постанови).

Згідно ч.1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов`язаний додати докази поважності причин його пропуску.

Аналізуючи доводи, викладені у заяві про поновлення строків звернення до суду в обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду, слід зазначити, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Відсутність цієї умови призводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Причина пропуску строку, з позиції суду, є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Як вбачається з позовної заяви оскаржувані приписи, протоколи про адміністративне правопорушення та постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було винесено 26 травня 2020 року, в присутності позивача та отримані ним під підпис, що підтверджується відміткою про вручення відповідних документів.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із відповідним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що вказані документи він не отримував та дізнався про них лише в січні 2021 року, проте, ним не додано до позовної заяви доказів, що підтверджували б отримання цих документів в січні 2021 року (конверта з поштовою відміткою про дату та час надсилання документів). Також позивач не оспорює того факту, що він дійсно надавав письмові пояснення з приводу обробітку земельної ділянки та у добровільному порядку сплатив грошові кошти в рахунок штрафу, з огляду на що в силу об`єктивних обставин мав би передбачити наслідки своїх дій, та в разі неправомірних дій інспектора не був позбавлений можливості їх оскаржити відразу ж після їх вчинення.

Вказані обставини у своїй сукупності не підтверджують доводів позивача, викладених у позовній заяві з приводу поважності причин пропуску строку на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Суд вважає, що поважних причин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не надано та судом не встановлено, а зазначені позивачем причини пропуску строку для звернення до суду, на думку суду, є неповажними, оскільки позивач надавши відповідні пояснення та сплативши суму штрафу за постановою по справі про адміністративне правопорушення не був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом, як він вважає свого порушеного права.

Натомість з матеріалів поданого адміністративного позову вбачається, що отримавши відповідну постанову від 26.05.2020 року, ОСОБА_1 у добровільному порядку сплатив штраф на виконання відповідної постанови, що свідчить про наявність у нього реальної можливості в разі заперечення своєї вини звернутися до суду за захистом порушеного права.

Доводи ж позивача щодо отримання оспорюваних документів лише в січня 2021 року нічим об`єктивно не підтвердженні та , на думку суду не свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено змістом ч. 1 ст. 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У рішенні від 13.09.2006 по справі №6-26370кс04 та постанові від 30.09.2015 по справі №21-2231а15 Верховний Суд України зазначив, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку. Суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити "визнати поважними причини пропуску процесуальних строків".

З урахуванням положень ст.ст. 122, 123 КАС України обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність у суду повноважень на стадії відкриття провадження вирішувати питання про пропущення позивачем строків звернення до адміністративного суду або про поважність причин пропущення таких строків, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження поважності не подання даного адміністративного позову в межах строку, визначеного процесуальним законодавством, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, оскільки позивачу необхідно вказати інші підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які мають бути поважними.

Керуючись ст. ст. 123, 286 КАС України, суддя

у х в а л и л а:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення залишити без руху, а позивачу надати строк - десять днів з дня вручення копії ухвали для зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Роз`яснити, якщо подані в зазначений строк вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І.О. Пилипенко