Рішення № 95523001, 03.03.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/10375/18 2/335/40/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., секретаря судового засідання Смірнової А.О., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Железняка В.К., третьої особи ОСОБА_3 , за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2018 позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він не проживає в квартирі з 2015 року без поважних причин.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи.

22 грудня 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада м. Запоріжжя в особі ЗМР про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення до квартири та зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , в якій зазначив, а також у судовому засіданні пояснив, що зі спірної квартири не виселявся та добровільно її не залишав. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 створили для нього неможливі умови проживання в квартирі, намагаючись змусити його залишити квартиру.3 серпня 2018 року вони взагалі перестали пускати відповідача до квартири, змінили замок на вхідних дверях до квартири і не дають ключів від нового замка.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада м.Запоріжжя в особі ЗМР про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення до квартири прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг ЗМР про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

31.01.2019 року надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, у якому ОСОБА_1 , ОСОБА_3 просили відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю заявленого позову. Посилаючись на те, що ніяких перешкод у користуванні спірним житлом ОСОБА_2 не вчиняли. Позивач за зустрічною позовною заявою самостійно покинув квартиру. Замок на дверях був змінено у зв`язку із його поломкою.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 08.08.2019 року до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру, залучено: ОСОБА_3 - у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача за первісним позовом; ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача за первісним позовом; Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2019 року по вищезазначеній цивільній справі закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Позивачі у судовому засіданні вимоги за первісним позовом підтримали у повному обсязі і просили їх задовольнити. Проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечували.Позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що до 07.06.2017 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який в спірній квартирі не проживає з 2015 року. Замки в квартирі дійсно зиінювали двічі в 2015 році та в 2018 році влітку, ключів від квартири ОСОБА_2 не передавали, бо його не бачили.

Відповідач та його представник у судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, проти задоволення первісних позовних вимог заперечували. ОСОБА_2 суду пояснив, що спірна квартира була його постійним місцем проживання, він виїздив за кордон на заробітки, на зароблені ним кошти робили ремонт у квартирі. Майно своє з квартири не забирав, зайти до квартири не може, бо там змінені замки.

Від представників третіх осіб: Територіальної громади м. Запоріжжя в особі ЗМР, та Органу опіки та піклування районної адміністрації ЗМР по Вознесенівському району надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, рішення просили прийняти відповідно до вимог чинного законодавства.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися завчасно, в установленому законом порядку.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , дослідивши письмові докази та матеріали справи суд вважає, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до пояснень сторін по справі, судом встановлено, що 03.03.1993 року ОСОБА_2 , уклав шлюб з ОСОБА_9 (прізвище в шлюбі ОСОБА_10 ), та згодом удочерив її дитину, яка зареєстрована нині як ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були зареєстровані в квартирі батьків відповідача за первісним позовом за адресою: АДРЕСА_3 . В лютому 1995 року зазначена квартира була приватизована на 5-х осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_13 .

Відповідно до ордеру на житлове приміщення №1089 серії «Г», від 09.07.1996 року, ОСОБА_2 , за місцем його роботи ТОВ "Металургмонтаж-205", на склад родини із 3-ох осіб (він, дружина, донька) згідно з рішенням виконавчого комітету ЗМР від 27.06.1996 №253/5 на заселення, була видана двокімнатна квартири АДРЕСА_1 .

Пiсля отримання квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 знялись з реєстраційного обліку в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 та зареєструвались в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу від 07.06.2017 року, виданого Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, 07.06.2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвали шлюб.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 08.05.2019 року, Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою. про реєстрацію місця проживання особи, за відомостями Департаменту реєстраційних послуг ЗМР ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 13.05.2019 року і по теперішній час.

Відповідно до висновку районної адміністрації ЗМР по Вознесенівському районну від 29.11.2019 року, №01-10/2813 як органу опіки та піклування, ОСОБА_2 можливо визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 , ОСОБА_14 за місцем мешкання бачила близько 5 років назад.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що ОСОБА_15 за місцем мешкання по АДРЕСА_2 не проживає приблизно 4 роки, її чоловік десь 2 роки тому міняв замок у квартирі ОСОБА_1 у зв`язку з його поломкою, речей із квартири ОСОБА_15 не забирав.

Свідок ОСОБА_8 також суду пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 , в її квартирі особисто не була, ОСОБА_16 давно не бачила.

З матеріалів справи вбачається, що вказана квартира на час розгляду справи не приватизована.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством ( ч.4 ст. 9 ЖК Української РСР).

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР та вказано, що: "збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності".

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачі посилалися на те, що відповідач не проживає у спірному житловому приміщенні та не цікавиться ним, не сплачує комунальні платежі.

Суд, дослідивши показання свідків, дійшов висновку, що із даних показань не вбачається конкретних фактичних даних щодо відсутності ОСОБА_2 із вказаної в позові дати, а також відсутності його особистих речей у спірній квартирі.

Отже, показання свідків не є безумовним підтвердженням факту непроживання відповідача за місцем реєстрації та може оцінюватися лише в сукупності з іншими доказами, які повинні бути надані позивачем.

Інших доказів на підтвердження факту непроживання відповідача у спірній квартирі позивачем не надано.

Ураховуючи викладене, суд вважає що показання свідків не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки не підтверджує достовірних даних щодо строку відсутності відповідача у спірній квартирі та інформації щодо причин його непроживання у спірному приміщенні.

Посилання позивача на сам факт не проживання ОСОБА_2 у вказаній квартирі не є підставою для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до статті 71 ЖК Української РСР підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є непроживання понад шість місяців в житловому приміщенні без поважних причин.

Інших належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів не проживання відповідача у спірному приміщенні матеріали справи не містять.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.

ОСОБА_1 не аргументувала ні мети, яку вона переслідувала, подавши позов про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, ні співмірність відповідній меті, а обґрунтування пропорційності позбавлення житла Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції.

Посилання позивача лише на те, що вона має труднощі у сплаті комунальних послуг, оскільки комунальні послуги нараховуються з урахуванням наявності реєстрації відповідача, не є достатньою підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Суд, перевіривши доводи позивача, заперечення відповідача, дослідивши повно та всебічно наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, враховуючи ненадання позивачем належних та допустимих доказів непроживання ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні без поважних причин більше шести місяців, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення слід задовольнити, оскільки судом встановлено, що доступу у квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не має, оскільки замок на вхідній двері було замінено, цього факту не заперечувала відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , та підтвердила свідок ОСОБА_6 .

Суд вважає, що задоволення зустрічного позову про вселення є достатнім способом захисту для поновлення порушених житлових прав позивача ОСОБА_2 , тому позовні вимоги про зобов`язання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні квартирою є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст.141 ЦПК України судові витрати позивача у зв`язку зі сплатою судового збору за зустрічним позовом підлягають стягненню зі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_16 у розмірі 704 (сімсот чотири) грн.80 коп.

Керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 , 279, ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_16 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_16 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа – територіальна громада в особі Запорізької міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_16 у квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини зустрічного позову, - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_16 судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн.80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Позивач за зустрічниим позовом: ОСОБА_15 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 .

Відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .

Відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , РНОКПП невідомо, АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений:12 березня 2021 року.

Суддя Рибалко Н.І.