Рішення № 95522648, 11.03.2021, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/5198/20

Провадження №2/333/497/21

рішення

Іменем України

11 березня 2021 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Тучкова С.С.,

за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів Усатенка Д.І.,

Орловської Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №333/5198/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування і прокуратури, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України, в якому просить суд стягнути з держави за рахунок коштів державного бюджету з Державної казначейської служби України на його користь грошові кошти у розмірі 200000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він 15.08.2017 року звернувся до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області із заявою за фактом крадіжки ОСОБА_2 14.08.2017 року його вантажу, вартістю 85000,00 гривень без урахування недоотриманого прибутку і інфляційних витрат. 16.08.2017 року за даним фактом були внесені відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ч.1 ст.190 КК України за №12017080080003102. Процесуальне керівництво здійснюється прокурорами Запорізької місцевої прокуратури №1. Однак, протягом трьох років жодних слідчих дій проведено не було. На його неодноразові звернення щодо стану розслідування кримінального провадження надходять лише формальні відписки про те, що він як потерпілий має право на оскарження дій слідчого і на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. 27.03.2019 року він звернувся до Запорізької місцевої прокуратури №1 і прокуратури Запорізької області зі скаргою на бездіяльність слідчих. Листом заступника начальника ГУНП в Запорізькій області від 03.05.2019 року його було повідомлено про те, що слідчим у кримінальному провадженні виконані відповідні слідчі дії, спрямовані на дослідження обставин кримінального провадження, проте достатніх підстав для повідомлення про підозру певній особі здобуто не було, досудове розслідування триває. На його подальші звернення до прокуратури і поліції щодо стану розслідування кримінального провадження також були надані формальні відписки про те, що проводяться слідчі дії, особу, причетну до скоєння кримінального правопорушення не встановлено. При цьому ним при подачі заяви до поліції у серпні 2017 року були надані всі документи і докази вчинення кримінального правопорушення відносно нього певною особою – ОСОБА_2 01.07.2020 року кримінальне провадження № 12017080080003102 від 16.08.2017 року передано до відділу дізнання Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, проте до теперішнього часу ніяких слідчих дій по ньому не проводиться. Позивач займається підприємницькою діяльністю, крадіжка вантажу на значну суму суттєво вплинула на його матеріальний стан, фактично призвела до банкрутства його бізнесу. У зв`язку з цим, він був вимушений займати в борг гроші під відсотки, щоб розрахуватися за викрадений товар. Зазначені вище обставини порушили нормальний уклад його життя, в результаті якого він не має можливості нормально і повноцінно продовжувати підприємницьку діяльність і особисте життя, більш ніж три роки намагається «достукатися» до правоохоронних органів і органів прокуратури.

22.10.2020 року до суду від Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів бездіяльності органу досудового розслідування і прокуратури. Відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, окрім іншого, прокурора вищого рівня, якими б встановлено факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків уповноваженими особами прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні. Також, позивачем не зазначено як саме уповноважені особи прокуратури спричинили йому страждання, порушили нормальний уклад життя, перешкоджають займатися підприємницькою діяльністю, та яким чином вони пов`язані з їх службовою діяльністю. Окрім того, позивачем невмотивований розмір відшкодування шкоди.

22.10.2020 року до суду від Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що жодних рішень щодо незаконності дій ГУНП у Запорізькій області по відношенню до позивача не існує, факт незаконності дій слідчого є недоведеним. Також, відсутні докази на підтвердження того, що саме внаслідок бездіяльності працівників поліції позивачу завдано моральну шкоду, не зазначено у чому саме вона полягає, обсяг страждань, відсутнє обґрунтування розміру заявленої шкоди.

11.11.2020 року до канцелярії суду від позивача надійшли відповіді на відзиви, надані відповідачами.

23.11.2020 року до канцелярії суду від Запорізької обласної прокуратури надійшли заперечення, в яких зазначено, що у ході досудового розслідування по кримінальному провадженню №12017080080003102 було встановлено, що між позивачем і ОСОБА_3 14.08.2017 року було укладено договір на транспортні послуги, відповідно до якого останній взяв на себе обов`язок здійснити транспортне перевезення товару по маршруту м.Запоріжжя-м.Харків на автомобілі «Wolksvagen LT». Цього ж дня ОСОБА_3 згідно з товарно-транспортною накладною завантажив 10 тис. банок кільки обсмаженої на загальну суму 85000 грн., яку мав доставити до м.Харкова, однак у визначений термін не доставив. У ході досудового розслідування ОСОБА_1 було двічі допитано як потерпілого. 19.08.2017 року слідчим було здійснено тимчасовий доступ до речей і документів, які перебували у володінні ОСОБА_3 , – посвідчення водія, медичної довідки і банківських платіжних карт, техпаспорту на автомобіль, довіреності на керування вказаних транспортним засобом, ключем від нього і мобільного телефону, які згодом було повернуто власнику. Також 19.08.2020 року було проведено огляд автомобіля. Крім того, 25.08.2017 року повісткою викликано для участі у допиті ОСОБА_3 , проте останній не прибув, його місцезнаходження на теперішній час не встановлене, у зв`язку з чим досудове розслідування наразі не завершено.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у ньому і у відповідях на відзиви.

Представник відповідача – Державної казначейської служби України, будучи повідомленим судом належним чином про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився і не повідомив суд про причини неявки. Відзиву з приводу поданої позовної заяви від відповідача Державної казначейської служби Українидо суду не надходило.

Представники відповідачів – Прокуратури Запорізької області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій областіу судовому засіданні позовні вимоги не визнали, щодо задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву і запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

15.08.2017 року фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області із заявою, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності невстановлену особу, яка 14.08.2017 року шляхом шахрайства заволоділа його майном, вартістю 85000,00 гривень. 16.08.2017 року були внесені відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ч.1 ст.190 КК України за №12017080080003102.

19.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Запорізької місцевої прокуратури №1 з проханням провести перевірку розслідування факту крадіжки його майна, на що отримав відповідь від 23.10.2017 року про те, що досудове розслідування триває, слідчим були надані письмові вказівки про проведення конкретних слідчих і процесуальних дій (а.с.4, 5).

14.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з проханням надати йому матеріали досудового розслідування для ознайомлення, на яке відповіді не отримав (а.с.6).

20.11.2017 року ОСОБА_1 знову звернувся із заявою до Запорізької місцевої прокуратури №1 з проханням провести перевірку розслідування факту крадіжки його майна, на що отримав відповідь від 27.11.2017 року про те, що його звернення було направлене до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області за належністю і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді(а.с.7, 8).

14.12.2017 року Запорізької місцевої прокуратури №1 на звернення ОСОБА_1 від 30.11.2017 року було надано відповідь про те, що досудове розслідування триває, слідчим були надані письмові вказівки про проведення конкретних слідчих і процесуальних дій (а.с.9).

28.03.2019 року Запорізької місцевої прокуратури №1 на заяву ОСОБА_1 було надано відповідь про те, що його звернення було направлене до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області за належністю і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді(а.с.10).

28.03.2019 року Прокуратурою Запорізької області на заяву ОСОБА_1 було надано відповідь про те, що його звернення було направлене до ГУНП в Запорізькій області за належністю і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді(а.с.11).

19.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з проханням повідомити про слідчі дії, які були виконані за період з 16.08.2017 року по 19.04.2019 року, на яке відповіді не отримав (а.с.12).

03.05.2019 року ГУНП в Запорізькій області на звернення ОСОБА_1 було надано відповідь про те, що досудове розслідування триває, слідчим у кримінальному провадженні виконані відповідні слідчі дії, спрямовані на дослідження обставин кримінального провадження, проте достатніх підстав для повідомлення про підозру певній особі здобуто не було, а також роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді(а.с.13).

19.07.2019 року ГУНП в Запорізькій області на звернення ОСОБА_1 від 13.06.2019 року з проханням повідомити його про слідчі дії, які були виконані за період з 16.08.2017 року по 13.06.2019 року, надано відповідь про те, що досудове розслідування триває, особу, причетну до скоєння кримінального правопорушення не встановлено і роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді(а.с.14, 15).

Крім того, ОСОБА_1 звертався до Прокуратури Запорізької області 03.04.2020 року з проханням повідомити його про слідчі дії, які були виконані за період з 16.08.2017 року (а.с.16), до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області 10.07.2020 року з проханням повідомити про хід досудового розслідування і контактні дані відповідальних службових осіб (а.с.18), до Запорізької місцевої прокуратури №1 28.07.2020 року з проханням провести прокурорську перевірку розслідування факту крадіжки його майна (а.с.19), до Прокуратури Запорізької області і Національної поліції України 17.08.2020 року з проханням взяти під контроль та провести перевірку розслідування факту крадіжки його майна (а.с.20, 21). На вищезазначені звернення ОСОБА_1 або відповіді не отримував, або йому було повідомлено лише про те, що досудове розслідування триває, слідчим були надані письмові вказівки про проведення конкретних слідчих і процесуальних дій, а також роз`яснено, що він може оскаржити бездіяльність слідчого слідчому судді(а.с.22).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст.1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов`язковою для судів.

Загальними підставами для відшкодування матеріальної шкоди є сукупність обставин, а саме: наявність шкоди, протиправність дій (бездіяльності) особи, наявність причино-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою (протиправною бездіяльністю) особи, а також наявність вини за виключенням, яке міститься у частині другій статті 1167 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

Суд вважає, що позивачем наведено певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування по кримінальному провадженню №12017080080003102. Досудове розслідування триває з 16.08.2017 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою (23.09.2020 року) становить більше 3 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Досудове розслідування по справі вже триває більше трьох років без будь-якого передбачуваного результату, досудове розслідування не завершено, потерпілого належним чином про хід розслідування не інформовано. Суд доходить висновку, що по даному кримінальному провадженню тривалість досудового розслідування є надмірною та не відповідає вимозі «розумного строку». За матеріалами кримінального провадження вбачається, що на час звернення до суду останні слідчі дії були виконані лише у 2017 році.

Позивач систематично звертався із заявами і скаргами на бездіяльність органів поліції та прокурорів як процесуальних керівників до органів вищих рівнів, проте отримував листи формального змісту про необхідність вжиття заходів та посилення контролю з боку процесуальних керівників, без настання реального результату у виді завершення досудового розслідування.

Отже, позивачу тривалий час доводиться захищати свої порушені права. Затягування розслідування кримінального провадження завдало ОСОБА_1 моральну шкоду, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню його порушених прав.

За довготривалий час (більше 3 років) досудового розслідування, тяганини, скарг та письмових звернень до різних інстанцій позивач, будучи потерпілим, знаходиться в стані стресу та страху за подальшу долю кримінального провадження. Тривалість досудового розслідування поза межами розумного строку та відсутність результатів розслідування, неспроможність передбачених законом процедур забезпечити йому захист законних прав за три роки досудового розслідування кримінального провадження породжує зневіру у здатності Держави захистити його права як особи, потерпілої від кримінального правопорушення, призводить до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами, що наповнені лише формальним змістом, необхідністю витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод шляхом судового захисту його прав.

Таким чином, суд вважає, що обставини, на які посилаються позивач в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження сукупністю доказів, які достовірні та достатні для висновку про те, що потерпілому спричинено значну моральну шкоду, яка безпосередньо пов`язана з тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства та про наявність причинного зв`язку між моральною шкодою позивача та тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства.

Встановивши, що позивач довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв`язок між тривалим розслідуванням кримінального провадження та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує у позовній заяві, суд доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, враховуючи обставини справи, характер і обсяг багаторічних душевних страждань позивача, їх наслідки й інші негативні впливи, час їх тривалості, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що грошова сума у розмірі 10000 грн. буде достатньо справедливою компенсацією моральних страждань позивача.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15 квітня 2015 року, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

За положеннями статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України № 12/рп-2001 від 03 жовтня 2001 року, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України.

Таким чином, у зв`язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, суд доходить висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15 квітня 2015 року, ст.ст.12, 76, 81, 89, 130, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області (ЄДРПОУ 02909973, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29-А), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (ЄДРПОУ 40108688, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування і прокуратури, – задовольнити частково.

Стягнути з держави за рахунок коштів державного бюджету з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 15.03.2021 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков