Вирок № 95518869, 15.03.2021, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/4314/20

Провадження № 1-кп/263/372/2021

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі: головуючого судді Томіліна О.М., при секретарі Астаховій О.В., за участю прокурора Балджи О.М., захисника Кравчук Л.Є., обвинуваченого ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі кримінальне провадження, внесене 16.02.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050770000427 відносно:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Маріуполі Донецької області, громадянина України, не працюючого, не одруженого, інваліда 3 групи загального захворювання, раніше судимого, останні рази: 23.06.2010 Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч.2 ст. 186, ст. 71 КК України до 6 років позбавлення волі; 27.06.2018 Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч.2 ст. 185 КК України до 6 місяців арешту; 28.02.2020 Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч.1 ст. 309, ч.1 ст. 71 КК України до 1 року 2 місяців позбавлення волі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

15.02.2020 приблизно о 20:10 год. ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у дворі АДРЕСА_3 , переслідуючи мету умисного спричинення тілесних ушкоджень, під час словесного конфлікту, який раптово виник на ґрунті особистих неприязних відносин з раніше знайомим йому ОСОБА_2 , утримуючи в руці ніж, умисно завдав ним чотири удари в область тулубу, черева та лівого передпліччя потерпілого ОСОБА_2 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва з пошкодженням діафрагми, селезінки, що ускладнилося лівобічним гемопневмотораксом, внутрішньочеревною кровотечею, з подальшою спленектомією, колото-різаної рани грудної клітки зліва, колото-різаної рани передньої черевної стінки зліва, різаної рани правого передпліччя, які в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння, після чого з місця вчинення злочину втік.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину в скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав, вказав, що не згоден із кваліфікацією інкримінованого йому діяння. Так, ОСОБА_1 суду пояснив, що 15.02.2020 він разом із своєю цивільною дружиною ОСОБА_3 перебували вдома у ОСОБА_4 , вечеряли, розпивали спиртні напої. Він випив приблизно 200 гр. горілки. В той же день у вечірню годину вони вирішили піти до ОСОБА_5 , у якого він раніше з ОСОБА_3 проживали, щоб забрати свої речі. Вони підійшли до АДРЕСА_3 , звали господарів, проте ті не виходили. Першими у двір зайшли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також собака ОСОБА_4 забіг у двір ОСОБА_5 та напав на його собаку, між собаками розпочалася бійка. ОСОБА_4 почав розбороняти собак. Потім у двір зайшов обвинувачений. У двір з будинку спочатку вийшов ОСОБА_2 , який був в стані алкогольного сп`яніння, та почав розмовляти з ОСОБА_3 , потім він вдарив ОСОБА_3 , від чого вона впала. Після цього ОСОБА_2 кинувся на обвинуваченого та між ними почалась бійка. В ході бійки ОСОБА_1 вдалося зафіксувавати потерпілого лежачим під кутом на «шифері», який стояв біля стінки у дворі, ОСОБА_1 вхопив потерпілого за кадик та тримав, лежачи зверху на ньому, потім він раптово витягнув ніж з задньої кишені штанів та вдарив ОСОБА_2 ножем, який тримав у правій руці, 2-3 рази в область живота. Удари наніс в пориві гніву, вважає, що вимушений був захищатися, оскільки конфлікт спровокував саме потерпілий, який намагався нанести йому тілесні ушкодження. Потім він кинув ніж об плити, в результаті чого ніж зламався. Вони піднялися та ОСОБА_2 пішов в будинок. Він попросив ОСОБА_5 повернути йому речі, після чого ОСОБА_5 пішов в будинок та повернувся із молотком, схопив ОСОБА_3 та хотів її увести. Після чого ОСОБА_1 пішов. ОСОБА_3 викликала швидку медичну допомогу для ОСОБА_2 . ОСОБА_1 пояснює, що він оборонявся від ОСОБА_2 , та якщо б ОСОБА_2 не вдарив ОСОБА_3 та не кинувся на нього, то нічого би не трапилось. Раніше конфлікти із ОСОБА_2 у нього були, але без бійки.

Цивільний позов, заявлений прокурором, обвинувачений визнав в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_2 в судові засідання не з`явився, про день та час слухання справи був сповіщений належним чином, у спосіб, що відповідає вимогам ст. 135 КПК України, причини неявки суду не відомі. Судом неодноразово направлялися повістки на адресу за останнім відомим місцем проживання потерпілого, направлялися запити щодо його розшуку, витребовувалася інформація про те, чи перебуває потерпілий за кордоном, на що була отримана відповідь, що відомостей про перетинання державного кордону України потерпілим з 28.02.2020 не виявлено, були отримані відповіді з відповідних органів місцевого самоврядування про те, що потерпілий в м.Маріуполі не зареєстрований, внутрішньо-переміщеною особою не значиться, актові записи про його смерть в органів ДРАЦС відсутні, прокурор за відповідними ухвалами суду неодноразово був зобов`язаний забезпечити явку потерпілого в судові засідання, проте такі ухвали залишилися без виконання, оскільки встановити місце перебування потерпілого не виявилося можливим, на офіційному сайті суду розміщувалася інформація про його виклики в судові засідання.

Заслухавши думку учасників судового провадження, судом в порядку ст. 325 КПК України, враховуючи, що були вжиті всі можливі процесуальні заходи для забезпечення явки потерпілого, вирішено питання щодо розгляду даного провадження без участі потерпілого, так як з`ясування всіх обставин справи являється можливим за його відсутності.

Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, доведена повністю сукупністю доказів, наданими стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні відповідно до ст.94 КПК України.

Так, вина ОСОБА_1 доводиться наступними доказами.

Показами свідка ОСОБА_5 , який суду показав, що знайомий із ОСОБА_1 приблизно 2-3 роки. Вони були сусідами по вулиці. ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали у ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ). Потім ОСОБА_1 із ОСОБА_3 переїхали восени 2019 року проживати до нього, а ОСОБА_2 залишився проживати у ОСОБА_5 . В лютому 2020 року ОСОБА_1 із ОСОБА_3 пішли до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 додому, щоб забрати свої речі. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були в стані алкогольного сп`яніння. Після чого йому на мобільний телефон зателефонував ОСОБА_4 та повідомив, що ОСОБА_1 підрізав ОСОБА_2 та потрібно зустріти поліцію і швидку медичну допомогу. Приїхала швидка допомога, він показав дорогу. В будинок він не заходив. Зі слів ОСОБА_3 ОСОБА_1 пішов за своїми речами, а ОСОБА_5 та ОСОБА_2 їх не хотіли віддавали, тому почався конфлікт, в результаті чого ОСОБА_1 «підрізав» ОСОБА_2 . Свідок також повідомив, що ОСОБА_3 ніколи не казала, що в той день її хтось ображав. Місцезнаходження ОСОБА_2 йому не відоме, з ним не спілкується.

Показами свідка ОСОБА_5 , який суду показав, що ОСОБА_1 є співмешканцем ОСОБА_3 , яка є подругою його матері. Вони раніше проживали всі разом на дачі його матері по АДРЕСА_3 . Конфлікт із ОСОБА_1 у нього був один раз, коли останній, будучи в стані алкогольного сп`яніння, справив природну нужду на нього, в результаті чого між ними зав`язалась бійка. Після чого конфліктів не було. Він періодичну приїжджав на дачу, привозив продукти харчування. На дачі також проживав ОСОБА_2 . Коли він переїхав на дачу, то ОСОБА_2 з`їхав, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишились жити з ним. Один раз коли він привіз зранку їжу та пішов на роботу, після якої прийшов та виявив, що їжі не має, коли він спитав у ОСОБА_1 де їжа, він сказав, що з`їли собаки. Він розізлився та сказав, щоб вони збирались та уходили. ОСОБА_1 йому сказав, що він про це ще пожалкує. Речі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишились у нього вдома. ОСОБА_2 проживав в цей час разом з ним. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 колись приходили увечері за речами, але він казав, щоб вони приходили зранку, коли в кімнаті все буде видно, оскільки там, де зберігаються речі, відсутнє світло, а які саме речі його, він не знає. Після чого вони ще перед новим роком приходили, але його не було вдома. ОСОБА_2 тоді відмовився віддавати речі без його відома. 15.02.2020 у вечірню годину він із ОСОБА_2 були вдома, коли почули, як лають собаки. Вони вийшли з будинку та побачили п`яних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із сусідом ОСОБА_26 . В цей час сусідський собака вчепився в собаку ОСОБА_2 , він почав їх рознімати та коли ОСОБА_2 хотів буцнути собаку, ОСОБА_1 кинувся на ОСОБА_2 та між ними почалася бійка. В цей час свідок розбороняв собак. Він почув як ОСОБА_2 крикнув: « ОСОБА_5 , мене ріжуть! » та побачив, як ОСОБА_1 будучи зверху прижав ОСОБА_2 до «шиферу» біля стінки, останній втрачав свідомість. Самого удару свідок не бачив. Після цього ОСОБА_1 переключився на нього та приставив обламок ножа до його горла та сказав, що і його «заріже». Тоді свідок сказав, що зараз винесе йому його речі. Коли він пішов в будинок, то взяв молоток та сказав ОСОБА_1 , щоб він йшов звідси, при цьому схопив ОСОБА_3 та прикривався нею, відмахуючись цим гумовим молотком. Коли ОСОБА_1 зрозумів, що він ОСОБА_3 не відпустить, той пішов. Після чого ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_2 , який скаржився на болі в животі, він убрав руку та побачив як хлище кров. Він надав першу допомогу, викликав швидку та поліцію. Сам момент нанесення удару ОСОБА_2 ОСОБА_1 він не бачив, в руках ножа не бачив. ОСОБА_2 казав, що коли ОСОБА_1 наносив удари йому ножем, то зламав лезо. Свідок також повідомив, що в той день ОСОБА_3 ніхто не ображав та не бив. Місцезнаходження ОСОБА_2 йому не відоме, з ним свідок на даний час не спілкується.

Показами свідка ОСОБА_4 , який суду показав, що раніше ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 проживали у ОСОБА_5 . Він сам проживає по сусідству по АДРЕСА_4 . 15.02.2020 він разом із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 були в нього вдома, розпивали спиртні напої. У вечірню годину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пішли до ОСОБА_5 забрати свої речі. Він пішов разом з ними, оскільки його собака вискочив на вулицю та забіг у двір ОСОБА_5 будинку АДРЕСА_3 . Коли ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вийшли з будинку, його собака накинувся на собаку ОСОБА_5 , та вони почали їх рознімати. Свідок бачив, як на самому початку впала ОСОБА_3 . Потім він почув, що ОСОБА_2 почав кричати, що його ріжуть - « ОСОБА_5 , він мене ріже!». В цей час він займався собаками, а потім побачив, що в ОСОБА_2 тече кров, ОСОБА_1 був в цей час поруч. ОСОБА_3 та він допомагали ОСОБА_2 зупиняти кров. Сам конфлікт виник з причини того, що ОСОБА_5 не хотів віддавати речі ОСОБА_1 . Саму бійку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 він не бачив, оскільки знаходився на відстані від них 6-7 м. та займався собаками. Хто перший почав бійку, він не бачив, ножа також не бачив. В подальшому вони викликали швидку медичну допомогу, ОСОБА_1 вже на той момент пішов. Про те, що між потерпілим та обвинуваченим раніше були конфлікти, йому не відомо. ОСОБА_1 хотів лише забрати свої речі, але ОСОБА_5 сказав, що там, де знаходяться його речі, темно.

Від допиту свідка ОСОБА_32 прокурор відмовився в судовому засіданні 30.12.2020 (т.2, а.п.61), оскільки він не є очевидцем події, яка сталась 15.02.2020, проти чого учасники процесу не заперечували.

Допитати свідка ОСОБА_3 також не надається можливим, оскільки остання 01.11.2020 померла (т.2 а.п.39).

Окрім зазначеного, вина обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується сукупністю письмових доказів:

- протоколом огляду місця події від 15.02.2020 та фото таблицею до нього, а саме домоволодіння АДРЕСА_3 , де було виявлено та вилучено: на землі біля азбестової пліти чоловічу шапку, яка частково забруднена брудом, яка належить підозрюваному; на відстані 20 см, на землі, мобільний телефон у корпусі синього кольору, моноблок на кнопках, у вимкненому стані, моделі № НОМЕР_1 ІМЕІ: НОМЕР_2 , із сім-карткою; під кутом плит виявлені фрагмент клинка ножа з металу білого кольору, на поверхні якого виявлені плями речовини бурого кольору, схожі на кров; з поверхні азбестових пліт, з поверхні дивану, зроблені змиви на фрагменти марлі та поміщені до паперового конверту. Виявлені речі були визнані речовими доказами по справі (т.1, а.п.75-89; 99-100, квитанція № 2468 від 02.03.2020, квитанція № 2528 від 02.04.2020, т.1 а.п. 169, 172);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 02.04.2020 за участю потерпілого ОСОБА_2 , який пояснив, що 15.02.2020 він перебував разом із ОСОБА_5 , власником будинку, вдома. До ОСОБА_5 прийшли ОСОБА_1 разом із своєю знайомою, які перебували у стані алкогольного сп`яніння, забрати свої речі. Він почув крики та лай собак. Він вийшов у двір та почав виставляти ОСОБА_1 за калитку. ОСОБА_1 спіткнувся та впав. Після чого ОСОБА_1 почав наносити йому удари. Звідки він взяв ніж пояснити не може. Удари були нанесені в область грудної клітини та живота. В цей момент він лежав на плитах спиною, а зверху був ОСОБА_1 . Ударів було нанесено приблизно 3-4. Лезо ножа було зламане в процесі боротьби, оскільки він черкнув лезом об плити, коли намагався вихватити ніж. Відеозапис проведення слідчого експерименту був оглянутий в судовому засіданні, під час якого від учасників процесу зауважень не надходило. (т.1 а.п.173-176);

- довідкою, виданою лікарем МК № 4 ім. І.К. Мацука м. Маріуполя, на ім`я ОСОБА_2 , згідно з якою останньому встановлений діагноз: «Проникаюча колото різана рана грудної клітини, черевної порожнини» та йому 15.02.2021 була проведена операція (т. 1 а.с.90);

- довідкою, виданою КНП ММР «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука», згідно якої ОСОБА_2 перебував на лікуванні у хірургічному відділенні з 15.02.2020 по 27.02.2020, вартість одного ліжко-дня склала 582,90 грн., загальна вартість лікування за 13 днів склала 7577,70 грн. (а.п.119);

- висновком судово-медичної експертизи № 159 від 02.04.2020, згідно якого тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_2 при зверненні про медичну допомогу: проникаюче колото-різане поранення грудної клітини зліва з пошкодженням діафрагми, селезінки, що ускладнилося лівобічним гемопневмотораксом, внутрішньочеревної кровотечею, з подальшою спленектомією, утворилося в результаті однієї дії колюче-ріжучого предмету, яким могло бути лезо клинка ножа, можливо в зазначений термін, при описаних обставин постанови, а також при обставинах, на які посилається підозрюваний ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту за його участю від 17.02.2020 і по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення. Тілесні ушкодження, виявлені у нього при зверненні по медичну допомогу: колото-різана рана грудної клітини зліва, колото-різана рана передньої черевної стінки зліва, різана рана правого передпліччя, утворилися в результаті трьох дій колюче-ріжучого предмету, яким могли бути клинок ножа та лезо клинка ножа, можливо в зазначений термін, при описаних обставинах постанови, а також і при обставинах, на які посилається підозрюваний ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту за його участю від 17.02.2020 і по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричиняють за собою короткочасний розлад здоров`я, оскільки рани вимагають для свого загоєння і утворення спроможного рубця термін понад шість днів. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень, потерпілий до нападника був звернений передньою поверхнею тіла, і міг бути як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні. Всі вищеописані рани могли супроводжуватися зовнішньою кровотечею. Згідно наданих медичних документів: «…в області грудної клітини дві рани…зліва 2*1 см, по середньо-подмиш. лінії до 3*1,5 см на рівні ІХ ребра обільна кровотеча. На передн. Черевної поранення до 2,5*1 см на рівні пупка зліва. На правому передпліччі різана рана до 4*1,0 см по внутренн.поверхні…Раневий канал проходе зліва направо знизу доверху сліпо закінчується під лопаткою. На передній черевної стінки раневий канал проходе справа наліво сліпо закінчується в м`яких тканинах….» Згідно наданих медичних документів, при дослідженні його крові знайдено спирт етиловий у кількості 1,33% та 1,32%, що відноситься до алкогольного сп`яніння легкого ступеню. Ушкоджень у ОСОБА_2 більше, ніж вказано нанесених ударів при проведенні слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_1 від 17.02.2020 (а.п.135-137);

- протоколом огляду від 16.02.2020 в приміщенні приймального відділення МЛ №4, спортивних штанів чорного кольору, взуття чорного кольору, різані та закривавлені речі які були вилучені та поміщені до пакету. Вказані речі належать ОСОБА_2 та були визнані речовими доказами по справі (т.1, а.с.91; 99-100);

- протоколом огляду від 16.02.2020 за участю ОСОБА_1 , з фототаблицею до нього, а саме фрагменту ножа, який складається з рукоятки чорно-срібного кольору, а також фрагменту леза, яке прилигає до рукоятки. Лезо ножа має нерівний край, на фрагменті ножа, а також частково на рукоятці, виявлена речовина бурого кольору схожа на кров. Ніж знаходиться на землі в кущах біля забору буд. № 61 по вул. Авангардній садового товариства «Авангард» . Ніж загальною довжиною 16,5 см, рукоятка - 11,5 см, лезо ножа: довжина - 4 см., ширина леза - 3 см. ОСОБА_1 пояснив, що фрагмент ножа належав йому, який він викинув на місці огляду після того як завдав ним тілесних ушкоджень знайомому ОСОБА_2 . Ніж надламаний, оскільки при нанесенні тілесних ушкоджень лезо ножа зламалось, фрагмент леза залишився на місці події, де він спричинив тілесні ушкодження, а рукоятку ножа з фрагментом ножа він викинув на місце, де було виявлено ніж. При огляді виявлений фрагмент ножа було опечатано в паперовий конверт, опечатаний биркою, вилучений та визнаний речовим доказом по справі (т.1, а.с.92-96; 99-100);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.02.2020 за участю ОСОБА_2 , який впізнав особу під № 3, який спричинив йому ножове поранення 15.02.2020 в дворі АДРЕСА_3 . Впізнав за рисами обличчя, форми лоба, носа, зачіски, тобто в сукупності за рисами обличчя. Згідно довідки особа під № 3 - ОСОБА_1 (т.1 а.п.140-142);

- протоколом огляду речей від 27.02.2020, з фото таблицею до нього, які були вилучені у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які містять сліди крові (а.п.120-134).

Крім того в судовому засіданні було досліджено протокол та відеозапис проведення слідчого експерименту від 17.02.2020 за участю підозрюваного ОСОБА_1 , який пояснив, що він 15.02.2020 прийшов до свого знайомого ОСОБА_2 разом із жінкою ОСОБА_3 . Його жінка постукала у двері, ОСОБА_2 її вдарив, потім він почав кидатись на нього, ударив його, тому подаючи, він потягнув його на себе, в результаті чого вони впали разом на плити. Він полулежачі лежав зверху на ОСОБА_2 , тримав його за горло лівою рукою, а правою рукою витягнув ніж із своєї задньої кишені та наніс близько 2 ударів ним в область лівої частини грудної клітини, живота ОСОБА_2 . Удари він наносив зверху вниз, спереду назад. (т.1, а.п.105-111).

Також було досліджено висновок судово-медичної експертизи № 120 від 27.02.2020, згідно якого у ОСОБА_1 при огляді виявлені тілесні ушкодження у вигляді: садна в лобній області справа, садно на щоці справа, садно в проекції 1-її п`ясної кістки з боку тильної поверхні правої кисті, три садна в проекції нижньої щелепи зліва, утворилися в результаті шести дій тупо-загострених предметів, яким могли бути нігтьові пластини сторонньої людини, можливо в зазначений термін, при описаних обставинах постанови, а також при обставинах, вказаних оглянутим, і по ступеню тяжкості, як в своїй сукупності, так і окремо кожне, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Тілесні ушкодження, у вигляді садна в лобній області справа, садна на щоці справа, трьох саден в проекції нижньої щелепи зліва, могли утворитися при обставинах, на які вказує ОСОБА_1 в ході допиту в якості підозрюваного від 17.02.2020; на обставини утворення тілесного ушкодження, у вигляді садна в проекції 1-ї п`ясної кістки з боку тильної поверхні правої кисті, останній не вказує. Вищезазначені тілесні ушкодження, могли супроводжуватися не значною зовнішньою кровотечею. (а.п.117-118).

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Суд визнає належними та допустимими доказами, які були досліджені в судових засіданнях, оскільки вони відповідають вимогам КПК України, порушень вимог ст.ст. 104, 106, 223 КПК України чи вимог ст.ст. 87, 99 КПК України не виявлено та стороною захисту не доведено.

Також в судовому засіданні були оглянуті речові докази по справі, а саме, фрагменти леза та рукоятки ножа, на який обвинувачений ОСОБА_1 вказав, що саме цим ножем він наносив удари ОСОБА_2 , який потім зламався об плити, а також штани ОСОБА_1 з порізами на задніх кишенях, які, як повідомив обвинувачений, утворилися від ножа, який він постійно носив з собою в задніх кишенях штанів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінки доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких й узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Наведені докази в своїй сукупності поза всяким розумним сумнівом доводять факт того, що отримані тілесні ушкодження у потерпілого є наслідком дій ОСОБА_1 .

Обґрунтування позиції захисту зводиться до наявності у ОСОБА_1 стану необхідної оборони та відсутності у нього умислу на завдання тяжких тілесних ушкоджень.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_1 стану необхідної оборони, суд виходить із законодавчого визначення необхідної оборони у частині першій статті 36 КК України, сутність якої полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання. Дії по зупиненню суспільно небезпечного посягання вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Протиправність у кримінально-правовому розумінні є однією з ознак злочину поряд із суспільною небезпечністю, караністю, винністю і суб`єктом. Протиправність розуміється як юридичне втілення суспільної небезпечності. В теорії кримінального права загально визнано, що суспільно небезпечне посягання, щодо якого можлива необхідна оборона, - це діяння, що передбачене як злочин однією зі статей Особливої частини КК. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Так, ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 накинувся на нього першим, перед цим вдаривши його цивільну дружину ОСОБА_3 , тому він, думаючи, що останній може його побити, так як він був агресивно налаштований, витягнув ніж та, обороняючись, наніс ножем удари потерпілому.

Разом з тим, за висновком судово-медичної експертизи № 159 від 02.04.2020, беручи до уваги характер, локалізацію, напрямок колото-різаного поранення з ушкодженням поранення грудної клітини, з пошкодженням діафрагми, селезінки, наявне тілесне ушкодження не могло утворитися при обставинах, на які вказує ОСОБА_1 , а саме, того, що він захищався.

Обстановка, яка склалася на місці події, як випливає, зокрема, з показів допитаних свідків, також не давала об`єктивних підстав для висновку про те, що існувала небезпека для життя чи здоров`я ОСОБА_1 чи його жінки, яка зумовлювала б необхідність вжиття останнім заходів до захисту шляхом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , який, як пояснював сам ОСОБА_1 в судовому засіданні, перебував під ним, не тримав його, а ОСОБА_1 схопив потерпілого за кадик, та удари ножем, міцно зафіксованим в руці ОСОБА_1 , оскільки завдавалися ним зненацька «в гніві» з достатньою силою для подолання опору одежі, шкіри, підшкірно-жирової клітковини, м`яких тканин, у життєво важливу ділянку тіла - грудну клітину, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, під час якого потерпілий не встиг би зреагувати та захистити себе.

Оцінюючи наявність у обвинуваченого умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, суд, оцінивши доводи сторони захисту та співставивши їх з матеріалами кримінального провадження та наявними доказами, приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

В умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Судова практика для з`ясування змісту і спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи»).

Для того, щоб встановити направленість умислу, необхідно враховувати зовнішній прояв діяння, який розкриває внутрішній (психічний) його процес, окреслює суб`єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.

За встановлених судом фактичних обставин, обвинувачений прийшов до будинку, де проживав та ОСОБА_2 , маючи при собі знаряддя - ніж, за допомогою якого з невеликої відстані здійснив удари у життєво важливий орган - грудну клітину.

При цьому інтенсивність дій ОСОБА_1 (прикладення зусилля), характер і локалізація поранень потерпілого, доводять, що обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень і бажав їх настання.

Отже, характер, послідовність і динамічність дій ОСОБА_1 , його поведінка до, під час і після вчинення злочину, локалізація тілесних ушкоджень у потерпілого та механізм їх спричинення, знаряддя злочину, збігаються з ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України, і свідчать про те, що суд має підстави визнати, що ОСОБА_1 у даному випадку діяв з прямим умислом на завдання тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.

Даючи оцінку наведеним вище доказам у їх сукупності, суд визнає їх достовірними, оскільки вони відповідають фактичним обставинам у справі, узгоджуються між собою, взаємно доповнюючи один одного, здобуті слідством з дотриманням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законодавством, і сумнівів в їх достовірності не викликають, а тому, з урахуванням їх, на підставі аналізу цих доказів, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого йому злочину доведена і дає підстави для винесення обвинувального вироку відносно останнього.

Таким чином, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд приходить до висновку про те, що діяння кримінального правопорушення мало місце, дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч.1 ст.121 КК України, як вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини, які обтяжують та пом`якшують його покарання.

Відповідно ст.12 КК України обвинувачений ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочини.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що він раніше судимий, не одружений, не працює, за місцем останнього проживання характеризується негативно.

Відповідно до ст.66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , судом не встановлено.

Відповідно до ст.67 КК України обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд визнає вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів.

Згідно зі ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст.50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню інших злочинів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 належних висновків для себе не зробив, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення, а тому його виправлення слід здійснювати тільки в умовах ізоляції від суспільства, у вигляді позбавлення волі, визначивши термін покарання в межах, встановлених санкцією відповідної статті Особливої частини КК України, що передбачають відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за правилами призначення покарання за сукупністю злочинів із застосуванням ч.4 ст.70 КК України.

За вироком Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 28.02.2020, ОСОБА_1 засуджений за ч.1 ст.309, ч.1 ст.71 КК України до 1 року 2 місяців позбавлення волі (т.1, а.п.45).

Після проголошення вироку встановлено, що обвинувачений винен у злочині, вчиненому ним 15.02.2020, тобто до постановлення попереднього вироку Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 28.02.2020 року, тому на підставі ст.70 ч.4 КК України, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення призначеним покаранням, покарання, яке призначене попереднім вироком.

Саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 і цілком відповідатиме тяжкості вчиненого злочину та особі винного.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , обраний під час досудового розслідування у вигляді тримання під вартою, суд залишає без змін до набрання вироком законної сили. Також слід зарахувати в строк відбуття покарання обвинуваченим ОСОБА_1 строк його попереднього ув`язнення з 16.02.2020 року.

Цивільний позов про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, заявлений прокурором в інтересах держави у особі Маріупольської міської ради, підлягає задоволенню як обґрунтований, доведений в судовому засіданні та визнаний обвинуваченим.

У відповідності до довідки КНП Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука» витрати медичного закладу на лікування потерпілого за період з 15.02.2020 по 27.02.2020 склали 7577,70 грн. (т.1, а.п.119).

Питання щодо речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 371, 374 КПК України, суд, -

З А С У Д И В:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 6 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28.02.2020, більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 відраховувати з 15 березня 2021 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зарахувати період перебування ОСОБА_1 під вартою з 16 лютого 2020 року по 14 березня 2021 року включно з розрахунку день за день.

Запобіжний захід, обраний засудженому ОСОБА_1 у вигляді утримання під вартою у Державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор», - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов про відшкодування витрат закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на лікування ОСОБА_2 у розмірі 7577 (сім тисяч п`ятсот сімдесят сім) грн. 70 коп. на користь місцевого бюджету, р/р 31411544005051, отримувач Маріуп. УК/м. Маріуполь/24060300, код отримувача 37989721, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37989721, код класифікації доходів 24060300.

Речові докази:

-черевики, носки, комбінезон - залишити потерпілому ОСОБА_2 за належністю;

-шапку, мобільний телефон, сім-карту «Київстар», фрагменти леза та рукоятки ножа, спортивні штани, футболку, кофту, спортивна кофта темно-синього кольору, спортивна кофта чорного кольору, футболка з довгим рукавом темного кольору, спортивні штани темного кольору, кросівки, два змиви речовини червоного кольору (квитанції № 2468 від 02.03.2020, №2528 від 02.04.2020) - знищити, скасувавши арешт, накладений ухвалами слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18.02.2020 та 24.02.2020.

Вирок може бути оскаржений до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Суддя О.М. Томілін