Рішення № 95505861, 15.03.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/83/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача щодо не виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 р. по 15.07.2019 року протиправними та дискримінаційними;

- зобов`язати відповідача виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року по 15.07.2019 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- стягнути з відповідача кошти в сумі 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновлені пенсії позивачу за період з 07.10.2009 року по 15.07.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 . 29.03.2000 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України. Відповідач відновив виплати раніше призначеної пенсії позивачки з 16.07.2019 року, однак на думку позивача, протиправно відмовив у виплаті недоотриманих пенсії з 07.10.2009 року по 16.07.2019 року. Позивач вважає таку відмову протиправною в зв`язку із чим звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 15.01.2021 року у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

27.01.2021 року відповідач надіслав відзив на позовну заяву, за змістом якого ГУ ПФУ в Херсонській області не погоджується з вимогами позивача, з огляду на те, що позивач просить поновити виплату пенсії з дати прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року. Проте, відповідно вимог Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсії, розглядає питання, зокрема, про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, при зверненні особи з відповідною заявою та особистим поданням заяви на запит пенсійної справи за новим місцем проживання. Так, 21.08.2019 року до Генічеського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян ГУ Пенсійного фонду України представником позивача В.Меламедом надіслано письмове звернення від 16.07.2019 року щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року. На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року № 540/2268/19 відповідачем 17.04.2020 року здійснено запит пенсійної справи та проведено поновлення виплати пенсії за віком позивачу з 16.07.2019 року. Відповідач заперечує щодо поновлення виплати з 07.10.2009 року посилаючись на строк передбачений ст. 122 КАС України. Разом з цим, пенсійний орган заперечує проти вимог позивача про проведення індексації пенсійних виплати та компенсації втрати частини доходів та звертає увагу на те, що адміністративний суд не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень. Посилаючись на викладені обставини, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до моменту виїзду на постійне місце проживання за кордон, проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

29.03.2000 року позивач виїхала з України на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де прийнята на консульський облік в посольстві України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон ОСОБА_1 була призначена та виплачувалася пенсія за віком.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року № 540/2268/19, яке залишено без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 року, встановлено, що 16.07.2019 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою № 4768 про поновлення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії за віком позивач додала:

- апостильована заява від 09.04.2019 року про поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 року;

- заява про витребування пенсійної справи;

- особиста декларація;

- апостильована довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2 та інших осіб бути її представником;

- нотаріально завірена копія посвідчення особи від 03.07.2007 року № 321898264, яке видане органом відділення Міністерства внутрішніх справ в Бер Шеві, Ізраїль.

30.07.2019 року ГУ ПФУ в Херсонській області листом № 481/К-99-10 відмовило позивачу у поновленні пенсії за віком у зв`язку із недотриманням встановленого порядку звернення за призначенням пенсії (відсутня архівна пенсійна справа) та ненадання оригіналу паспорту громадянина України або іншого документу з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання).

02.08.2019 року до ГУ ПФУ в Херсонській області додатково надійшла заява позивача від 30.07.2019 року № 4803 про надання нотаріально завіреної копії ідентифікаційного номеру.

30.08.2019 року ГУ ПФУ в Херсонській області прийняло рішення № 41 про відмову ОСОБА_3 у поновленні виплати пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування" з підстав недотримання встановленого Порядку звернення за призначенням пенсії (відсутня архівна пенсійна справа) та ненадання оригіналу паспорту громадянина України або іншого документу з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання), натомість, наявність реєстрації місця проживання (в даному випадку в рамках звернення згідно постанови від 02.07.2014 року № 234-наявність даних про реєстрацію на території АР Крим передбачено Порядком) є обов`язковою умовою для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1

09.10.2019 року представник позивача звернувся до пенсійного органу з заявою №5691, подавши додаткові документи для поновлення пенсії до заяви від 16.07.2019 року додаткових документів для призначення пенсії за віком, а саме: трудову книжку ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із відмовою у поновленні виплати пенсії, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року № 540/2268/19, яке залишено без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 року адміністративний позов задоволено частково, тим самим:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не витребування архівної пенсійної справи ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області витребувати архівну пенсійну справу ОСОБА_1 від пенсійного органу, у віданні якого перебуває дана пенсійна справа;

- скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 30.08.2019 року № 41 про відмову ОСОБА_3 у поновленні виплати пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування";

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2019 року про поновлення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV№

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто судовий збір.

На виконання Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року № 540/2268/19, відповідач 17.04.2020 року здійсни запит до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо витребування архівної пенсії справи та провів поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 16.07.2019 року відповідно до Закону № 1058.

Позивач не погоджуючись з періодом з якого поновлено пенсію, а саме з 16.07.2019 року звернулась до суду з даним позов за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку законності відмови відповідача у поновленні позивачу пенсії за віком, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства: відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Судом встановлено, що 16.07.2019 року відповідачем поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 16.07.2019 року, що не заперечувалось сторнами. Однак відповідачем залишено поза увагою вимога позивача про понволення та виплати пенсії з 07.10.2009 року.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що після прийняття та опублікування рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак з цього моменту розпочався відлік строку звернення до суду.

Зокрема з огляду на наступне : згідно із частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 123 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, у разі, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

З пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.07.2020 року № 802/798/18-а.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

Судом встановлено, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року № 540/2268/19, яке залишено без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 року встановлено право позивача на поновлення пенсійних виплат.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС україни обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, позивачем було вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, крім того судом зобов`язано відповідача повторно розгляднути клопотання позивача від 16.07.2019 року, проте відповідачем понволено пенсійні виплати лише з 16.07.2019 року.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

З урахуванням викладеного, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню, шляхом визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити та виплатити раніше призначену позивачу пенсію відповідно до Закону № 1058-IV з 07 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («Sporrong and Lonnroth v. Sweden», № 7151/75, №7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium»), № 17849/91, п. 33).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння [його] майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу ( «Zvolskэ аnd Zvolskб v. the Czech Republic», № 46129/99, п. 63).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Що стосується стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн., яка заподіяна діями відповідача по припиненню виплати пенсії, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Отже, законодавець пов`язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.

Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".

За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.

На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених нею внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, її прав на належне пенсійне забезпечення. Стверджує про те, що протиправні дії та бездіяльність відповідача завдали та продовжують завдавати їй значних моральних страждань та приниження її гідності, а для відновлення прав їй довелось звернутись до суду. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану здоров`я, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, а також наявності інших захворювань позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 100000 грн. Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки позивачем не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали їй моральної шкоди. Зі змісту аргументів представника позивача про стягнення моральної шкоди вбачається, що моральна шкода завдана не тільки діями по припиненню виплати пенсії, а й іншими діями відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність вчинених дій, щодо невиплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак задовольняє позов у зазначеній частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) про визнання дій протиправними та зобов`язати вичнити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) щодо невиплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за період з 07.10.2009 року по 15.07.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) вчинити дії щодо виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 07 жовтня 2009 року з компенсацією втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Д.К. Василяка

кат. 112010200