Рішення № 95505551, 15.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 р. справа № 520/434/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9951) (вул. Клочківська, буд. 228 П, м. Харків, 61045, код ЄДРПОУ 14321742) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9951), у якому просить суд:

- визнати незаконними дії Харківського прикордонного загону Східного Регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951), щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на момент звільнення за додаткову відпустку, яка надається військовослужбовцям Держприкордонслужби України, що перебувають на посадах, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, з 2013 по 2014 роки;

- зобов`язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління державної прикордонної служби України (військова частина 9951) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку з 2013 по 2014 роки, яка надається військовослужбовцям Держприкордонслужби України, що перебувають на посадах, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, правом на отримання якого ОСОБА_1 був наділений відповідно до чинного законодавства на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме: за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я з 2013 по 2014 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 відкрито спрощене провадження по даній справі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки за 2013 рік даний вид додаткової відпустки позивачу був наданий, що не заперечується позивачем. За 2014 рік - в особливий період з моменту оголошення мобілізації - припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпустки, передбаченої п. 4, 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому і не було здійснено виплат та у зв`язку із відсутністю рапорту військовослужбовця.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що обґрунтування відповідача не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню судом, оскільки позивач просить виплатити компенсацію за відповідну невикористану відпустку у період з 2013 по 2014 роки, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, правом на отримання якого позивач був наділений відповідно до чинного законодавства на день звільнення з військової служби у 2017 році. Позивач також повідомив, що з 2015 року він набув права на додаткову відпустку терміном у 14 днів, як учасник бойових дій, якою також не скористався за час проходження служби до звільнення у 2017 році за незалежних від позивача обставин, грошової компенсації за невикористану відпустку, як учасник бойових дій, також не отримав, в зв`язку із чим був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду з позовною заявою про протиправну бездіяльність відповідача, про що прийнято рішення суду про задоволення позовних вимог до відповідача. Позивач також зазначив, що додаткова відпустка, передбачена положеннями постанови КМ України від 01.08.2012 №702 під час введення в дію особливого періоду, який розпочато з моменту оголошення мобілізації, не надається, а звернення з клопотанням у вигляді рапорту про надання додаткової відпустки є безпідставним та не розглядалося.

Правом на подання інших заяв по суті справи сторони не скористались.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Наказом начальника Харківського прикордонного загону (військова частина 9951) від 03.04.2017 №138-ОС «По особовому складу» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивача - ОСОБА_1 .

07 серпня 2020 року позивач звернувся із заявою на адресу відповідача із вимогою погасити перед ним заборгованість щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби під час перебування на посадах інспекторського складу у підрозділах охорони кордону, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.

Листом № 11/І-274-9815 від 08.09.2020 Харківський прикордонний загін повідомив позивача про те, що підстави для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби під час перебування на посадах інспекторського складу у підрозділах охорони кордону, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 2013 по 2014 рік відсутні.

Позивач вважає зазначені дії відповідача протиправними, у зв`язку чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі № 620/4218/18.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку яка надається військовослужбовцям Держприкордонслужби України, що перебувають на посадах, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про визнання протиправними дії Харківського прикордонного загону Східного Регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951), щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на момент звільнення за додаткову відпустку, яка надається військовослужбовцям Держприкордонслужби України, що перебувають на посадах, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, з 2013 по 2014 роки.

Щодо посилання представника відповідача у відзиві на те, що в 2013 році позивачем використано надано додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є необґрунтованим, оскільки позивач просить виплатити компенсацію за відповідну невикористану відпустку у період з 2013 по 2014, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення. При цьому, відповідно до листа №11/І-274-9815 від 08.09.2020 Харківський прикордонний загін вказує, що позивачу у 2013 році наказом № 207-ВВ від 12.02.2013 надана щорічна додаткова відпустка тривалістю 7 діб за 2012 рік.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч.7 ст.246 КАС України, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

З огляду на фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку з 2013 по 2014 роки, яка надається військовослужбовцям Держприкордонслужби України, що перебувають на посадах, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, правом на отримання якого ОСОБА_1 був наділений відповідно до чинного законодавства на день звільнення з військової служби, є належним способом захисту порушеного права позивача, а отже, підлягає задоволенню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9951) (вул. Клочківська, буд. 228 П, м. Харків, 61045, код ЄДРПОУ 14321742) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати незаконними дії Харківського прикордонного загону Східного Регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9951) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на момент звільнення за додаткову відпустку, яка надається військовослужбовцям Держприкордонслужби України, що перебувають на посадах, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, з 2013 по 2014 роки.

Зобов`язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління державної прикордонної служби України (військова частина 9951) (вул. Клочківська, буд. 228 П, м. Харків, 61045, код ЄДРПОУ 14321742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за додаткову відпустку з 2013 по 2014 роки, яка надається військовослужбовцям Держприкордонслужби України, що перебувають на посадах, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, правом на отримання якого ОСОБА_1 був наділений відповідно до чинного законодавства на день звільнення з військової служби.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 15 березня 2021 року.

Суддя О.Г. Котеньов