Рішення № 95504738, 15.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1066/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (вул. Косовська, 2-д, м. Одеса, 65017) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов від ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень від 24.06.2020 року та від 26.06.2020 року про відмову в реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 та зобов`язання відповідача зареєструвати їх за вказаною адресою (а.с.1-5).

Позов надійшов до суду 25.01.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі звернулись до відповідача із заявами про реєстрацію місця проживання усіх членів сім`ї за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, за результатами розгляду заяв позивачам було відмовлено у реєстрації місця проживання, з тих підстав, що будинок є дачним. Позивачі вважають таку відмову протиправною та зазначають, що вказане рішення порушує гарантоване Конституцією України та законами України право особи на вільний вибір місця проживання. Відповідно до Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11.12.2003 не містить посилань на поняття житлового фонду та не встановлює обмежень у реєстрації за адресою приміщення, яке не відноситься до житлового фонду. Також, відповідно до звіту, який виконаний експертом Васенко О.Д. в результаті обстеження дачного (садового) будинку, зазначено, що об`єкт «Дачний будинок літ. «А» за адресою: АДРЕСА_3 відповідає вимогам державних будівельних норм. На підставі вищевикладеного позивачі просять позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.01.2021 року залишений без руху (а.с.54). Ухвалою від 03.02.2021 року позов прийнятий до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.62-63).

22.02.2021 року до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з посиланням на те, що позов поданий до суду з пропущеним строком звернення до суду, оскільки встановлений строк звернення до суду сплинув 24.12.2020 року, а позов направлений до суду 19.01.2021 року. Представник зазначив, що відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Ухвалою суду від 24.02.2021 позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову щодо строку звернення до суду (а.с.122).

Представником позивачів до суду подано заяву про поновлення пропущеного строку.

Ухвалою суду від 09.03.2021 заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Поновлено ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 строк звернення до суду з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії. Вирішено продовжити розгляд справи №420/1066/21. Копію ухвали направлено учасникам справи.

Відповідачем 22.02.2020 року подано до суду відзив на позовну заяву (а.с. 73-85), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Позивачі всупереч вимог законодавства до заяви про реєстрацію місця проживання додано документи про право власності ОСОБА_1 на дачний будинок, який не є житлом в розумінні ЦК України, ЖК УРСР. Таким чином, законодавством не передбачено реєстрацію місця проживання особи в садовому будинку, оскільки такий будинок не є житловим за своїм юридичним статусом.

Відповідач вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, такими що прийняті на підставі, у межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства України, а твердження позивача про необґрунтованість та невідповідність чинному законодавству рішень органу реєстрації про відмову у знятті з реєстрації місця проживання та реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , є таким, що не відповідає дійсності.

Відповідач вказує, що наданий позивачем Звіт від 16.12.2020 року про проведення технічного огляду не можна вважати допустимим доказом на підтвердження того факту, що зазначений садовий будинок за своїм юридичним статусом є житловим. Зазначений будинок як об`єкт нерухомого майна, відповідно до та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є дачним будинком. Зміна його статусу та переведення його у жилий будинок можливо лише в порядку, визначеному законодавством. Відповідно до абз. 2 п. 5 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 321 із наступними змінами від 29.05.2020 року (далі - Порядок №321), рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.

Відповідач зазначає, що з огляду на положення нормативних актів в сфері містобудівної діяльності та положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, а саме - відповідність будинку державним будівельним нормам та переведення його в статус житлового.

Представник позивачів подав відповідь на відзив, в якій просив відзив Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на позов не приймати до уваги, а позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно Звіту про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку від 16.12.2020 року, об`єкт «Дачний будинок літ. «А» за адресою: АДРЕСА_3 відповідає встановленим державним будівельним нормам для житлових будинків, а тому у відповідача не було жодних підстав відмовляти у задоволенні заяв про реєстрацію місця проживання та реєстрацію місця проживання її та членів її сім`ї, тому що житловий будинок повністю відповідає державним будівельним нормам, які встановлені для житлових будинків та є повністю придатним для постійного проживання в ньому.

Також представник просив відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України врахувати правові висновки Верховного Суду щодо спірних правовідносин. Зокрема, у постанові від 10.10.2019 року у справі №2340/4673/18 Верховний Суд вказав, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла. Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них. Для підтвердження придатності для проживання, згідно вищезазначеної правової позиції Верховного Суду, до суду можуть надаватись звіт про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку та технічний паспорт.

Верховний Суд наголосив, що відповідно до ЖК УРСР садовий (дачний) будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового фонду, а відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими (дачними) будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання.

Представник відповідачів у відповіді на відзив звернув увагу на те, що твердження Департаменту про те, що постанова Верховного суду від 10.10.2019 року у справі №2340/4673/18 не є актуальною, оскільки була ухвалена після вступу в силу постанови Кабінет Міністрів України від 13.05.2020 р. № 399 (набрала чинності 29.05.2020 року) не заслуговує на увагу суду, оскільки Верховний Суд не відступав від зазначених правових висновків, а в постановах ВС від 25.06.2020 року по справі № 522/6588/17 та від 29.07.2020 року по справі № 826/1081/16 вказані висновки підтверджені.

Твердження відповідача, що позивачі намагаються оминути встановлений законом порядок переведення дачних будинків у житловий не заслуговує на увагу суду, оскільки позивачі не «оминають» вимоги Закону, а реєструють своє місце проживання, а твердження Департаменту про нецільове використання земельної ділянки/зміни цільового призначення земельної ділянки, на якій розташований дачний будинок позивачів є припущенням відповідача.

Представником позивачів подано до суду заперечення на відзив, просив відмовити у позові та вважає, що внесення змін в Порядок №321, відповідно до яких рішення про переведення садового будинку в житловий є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання, суттєво впливають на вирішення спірних правовідносин.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що 24.06.2020 до відповідача від ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 (представником ОСОБА_1 ) було подано заяви про реєстрацію місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_3 , одночасно із зняттям попереднього місця проживання (а.с.43-46). 26.06.2020 до відповідача від ОСОБА_3 також було подано заяву про реєстрацію місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_3 , одночасно із зняттям попереднього місця проживання (а.с.47-48).

До заяв про реєстрацію місця проживання були додані, зокрема, договір купівлі-продажу від 15.04.2019, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 163600921 від 15.04.2019.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 163600921 від 15.04.2019 будинок, в якому позивачі виявили бажання зареєструвати своє місце проживання, що розташовується за адресою: АДРЕСА_3 - є дачним будинком, власником якого є ОСОБА_1 (а.с. 27).

Крім того, власником дачного будинку ОСОБА_1 , яка також є законним представником ОСОБА_2 , була надана згода на реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 . Також, ОСОБА_3 , як батьком ОСОБА_2 , в заяві про реєстрацію місця проживання доньки надано згода на реєстрацію місця проживання.

За результатом розгляду документів, поданих для реєстрації місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_3 , одночасно із зняттям попереднього місця проживання, працівниками органу реєстрації 22.07.2020 та 23.07.2020 було прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_3 , одночасно із зняттям попереднього місця проживання, відповідно до п. 11 Правил у зв`язку з тим, що особа не подала необхідних документів. В листах №394/01-20 та №395/01-20 зазначено, що відповідно до абзацу 2 пункту 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 № 207, реєстрації особа не подала необхідних документів, а саме: реєстрація місця проживання особи здійснюється до житла, однак у заяві зазначена адреса дачного будинку, що не відповідає абзацу 11 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (а.с.37-42).

Позивачі, вважаючи вищевказану відмову відповідача протиправною, звернулись до суду з даним позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що законодавством не передбачено реєстрацію місця проживання особи в садовому будинку, оскільки такий будинок не є житловим за своїм юридичним статусом.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11 грудня 2003 року (далі по тексту - Закон України №1382-IV) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Частиною 1 ст.3 Закону України №1382-IV визначено, що: вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати (абз. 3 ч. 1 ст. 3); місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (абз. 5 ч. 1 ст. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України №1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Частиною 3 ст. 6 Закону України №1382-IV встановлено, що для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Відповідно до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету міністрів України №207 від 02.03.2016 року реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Громадянин України зобов`язаний протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Підставою для відмови позивачам в реєстрації місця проживання у дачному будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , є те, що будинок є дачним, а не є житловим.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Частиною 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно зі ст. 4 ЖК УРСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Постановою КМУ від 13.05.2020 №399, що набрала чинності 29.05.2020, якою внесено зміни до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 та Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого Постановою КМУ від 29.04.2015 №321 (далі - Порядок №321), абзац другий пункту 5 Порядку №321 викладено в такій редакції: «Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.»

Верховним Судом у постанові від 21.08.2019 року по справі №183/4661/16 викладена правова позиція щодо спірних правовідносин, яка полягає у наступному. Суд керується тим, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» №1673-VII від 02.09.2014 року, який набрав чинності 27 вересня 2014 року, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, сам по собі той факт, що садовий будинок був збудований на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.

Правова позиція Верховного Суду після набрання чинності Постанови КМУ від 13.05.2020 №399 не змінилась, що підтверджується постановою від 29.07.2020 року по справі №522/6588/17, в якій зазначено, що для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них. Статус нерухомості, вказаний у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно як садовий будинок, не позбавляє такий будинок ознак, притаманних житлу, а тому підтверджує право позивача зареєструвати своє місце проживання в ньому.

Також Верховний Суд вважав за доцільне зауважити, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні зі садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

По даній справі №420/1066/21 відповідно до звіту про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку за адресою: АДРЕСА_3 від 16.12.2020 року, будинок відповідає встановленим державним будівельним нормам для житлових будинків, а саме: відповідає вимогам пункту 2.9 ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення» у частині висоти житлових приміщень, відповідає вимогам ДБН В. 1.2- 6 «Основні вимоги до будівель і споруд. Механічний опір та стійкість», вимогам пункту 3.37 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» у частині дотримання санітарних та протипожежних розривів. Зазначений будинок також відповідає вимогам ДБН В.2.2-15:2015 «Житлові будинки. Основні положення». Також у звіті зазначено, що житлова площа будинку складає 32,2 кв. метрів (а.с.28-31).

Таким чином, згідно з вказаним звітом про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку за адресою: АДРЕСА_3 , вказаний садовий будинок пристосований і може бути використаний для постійного проживання в ньому.

Посилання відповідача на положення державних будівельних норм, відповідно до яких для садових будинків установлюються інші нормативні вимоги до зовнішніх конструкцій, інженерного устаткування, що не відповідають аналогічним нормативним вимогам до житлових будинків, зазначених висновків звіту.

При цьому, відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні зі садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, заборони на проведення реєстрація місця проживання особи в садовому будинку відсутні в нормах чинного законодавства, а посилання відповідача про те, що реєстрація місця проживання особи в дачному будинку не передбачена чинним законодавством є необґрунтованими.

Суд вважає неспроможним твердження відповідача, що з огляду на положення нормативних актів в сфері містобудівної діяльності та положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, а саме - відповідність будинку державним будівельним нормам та переведення його в статус житлового, оскільки суд не вирішує питання відповідність будинку державним будівельним нормам, а враховує відповідний звіт повноважених органів. Щодо переведення садового будинку в житловий, то згідно судової практики для вирішення питання саме реєстрації місця проживання не є перешкодою для такої реєстрації наявність у будинку статусу садового, тобто не ставиться можливість реєстрації місця проживання від статусу будинку, а ставиться в залежність від придатності його для постійного проживання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішень від 24.06.2020 року та від 26.06.2020 року про відмову в реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 . Як встановлено вище, єдиною підставою для винесення оскаржуваних рішень слугувало те, що дачний будинок не є житловим та в ньому не може бути проведено реєстрацію місця проживання.

З огляду на висновки суду про протиправність оскаржуваних рішень відповідача та для належного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зареєструвати позивачів за вказаною адресою.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає за необхідним стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі по 908,00 грн на користь позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 76, 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (вул. Косовська, 2-д, м. Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 38226516) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 24.06.2020 року та від 26.06.2020 року про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3 .

Зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3 .

Стягнути з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Стягнути з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.