Ухвала суду № 95503838, 12.03.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

"12" березня 2021 р. справа № 300/2739/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду заяву ОСОБА_1 в порядку статей 382 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправної бездіяльності, вчиненої суб`єктом владних повноважень та встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення задоволено повністю. Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 у справі №300/2739/20 повернуто скаржнику.

Таким чином, 12.01.2021 набрало законної сили рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020.

На виконання вказаного рішення суду Івано-Франківським окружним адміністративним судом 03.02.2021 видано позивачу виконавчий лист по справі №300/2739/20.

02.03.2021 ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою в порядку статей 382, 383 КАС України про визнання протиправної бездіяльності, вчиненої суб`єктом владних повноважень та встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі №300/2739/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо невиконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 по адміністративній справі №300/2739/20;

- постановити окрему ухвалу про встановлення судового контролю через неналежне виконання Департаментом соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 по адміністративній справі №300/2739/20, яке вступило в законну силу 12.01.2021;

- зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню статті 370 КАС України, виконати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 по адміністративній справі №300/2739/20;

- зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради подати до суду звіт про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 по адміністративній справі №300/2739/20 протягом 30 календарних днів з дати набрання законної сили окремої ухвали суду про встановлення судового контролю;

- покласти обов`язок виконання даної ухвали на керівника Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (особу, що виконує його обов`язки);

- звернути увагу Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що згідно пункту 2 статті 382 КАС України за результатами розгляду питання щодо подання звіту та виконання рішення суду, у разі невиконання рішення суду, на керівника Департаменту (особу, що виконує його обов`язки) може бути накладено штраф у розмірі від двадцяти до сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

З огляду на те, що статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено порядку розгляду заяви (клопотання) про встановлення судового контролю та подачі звіту про виконання судового рішення та відповідно до положень частини 5 статті 383 КАС України, у разі відповідності заяви (про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду) вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання, а також враховуючи відсутність необхідності виклику сторін у судове засідання, суд вважає за можливе розглянути заяву позивача в порядку письмового провадження.

Розглянувши подану позивачем по справі заяву та дослідивши матеріали адміністративної справ №300/2739/20, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В переліку способів захисту порушеного права, наведених у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення, а тому вказане не може розглядатися судом як позовна вимога.

З урахуванням положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Положеннями частини 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява №18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням рішень в адміністративних справах - це зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та шляхом вирішення і розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України).

З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначені норми кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України та підпункту ґ пункту 4 частини 1 статті 322 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної може бути встановлений судом строк для подання суб`єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення/постанови у справі. Такий контроль здійснюється шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення до суду першої інстанції, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обовязок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття судового рішення у справі.

Під час прийняття рішення суд першої інстанції не встановив судового контролю за виконанням рішення відповідачем, оскільки позивач не заявляв вимоги про зобов`язання відповідача в порядку статті 382 КАС України надати суду звіт про виконання судового рішення в даній справі, а також, як уже зазначено, статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, заява позивача в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду не підлягає задоволенню.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією наведеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.03.2017, а також кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.04.2019 по справі №523/15136/15-а, від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а та ухвалі від 23.04.2019 по справі №805/516/18-а.

Отже, у разі звернення позивача із заявою (клопотанням) про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після прийняття рішення у справі, суд ухвалою відмовляє у задоволенні такої заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду 10.12.2018 у справі №807/2358/15.

Відносно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність, вчинену суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду в порядку статті 383 КАС України, суд звертає увагу на наступне.

За приписами статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

З системного аналізу вищезазначених норм права можна зробити висновок, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.

Отже, застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем. Зазначеними доказами можуть виступати рішення, оформлені листом, протоколом, з яких вбачається, що відповідач проігнорував висновки суду та (або) відмовився від виконання рішення суду повністю або частково.

При цьому, в контексті розуміння вимог чинного законодавства дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єктів владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та/чи юридичних осіб.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як уже було зазначено, відповідно до статті 129 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, для цілей статті 6 Конвенції, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових рішень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

Отримавши виконавчий лист по даній справі, позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.02.2021, в якій просив на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 здійснити перерахунок і виплату недоплаченої суми грошової допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми (а.с. 52). До заяви ОСОБА_1 долучив копію ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 та копію виконавчого листа №300/2739/20.

Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради листом від 19.02.2021 за №Р/119 повідомлено позивача, що у 2020 році виплата грошової допомоги до 5 травня проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112, а тому нарахування і виплата такої допомоги здійснена позивачу у розмірі 3 160,00 грн. (а.с. 53).

Суд дослідивши матеріали справи, погоджується із позивачем, що зміст листа Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради від 19.02.2021 за №Р/119 є ідентичним із змістом листа Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.07.2020 за №Р/368, який був підставою для звернення ОСОБА_1 із позовом до суду.

При цьому, суд у рішенні від 06.11.2020 констатував, що «норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги… Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, ОСОБА_1 відповідачем мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 11 466,00 грн. (1 638,00 х 7)» (а.с. 24-25).

Крім цього, суд у мотивувальній частині рішення від 06.11.2020 вказав, що «з метою захисту прав та інтересів позивача, сума недоотриманих позивачем коштів має бути стягнута з відповідача». (а.с. 26)

Для цього, у резолютивній частині рішення суд зобов`язав Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.

Таким чином, з урахуванням положень статті 129-1 Конституції України та статті 370 КАС України, дослідивши відповідь відповідача у формі листа від 19.02.2021 за №Р/119, суд зазначає, що відповідачем недотримано норм чинного законодавства та висновків суду, викладених у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020, та як наслідок, суд констатує невиконання відповідачем рішення суду.

Отже, дії відповідача суперечать пункту 9 частини 1 статті 129, статті 129-1 Конституції України, відповідно до яких судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Як вже було зазначено вище, згідно частини 6 статті 383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Приписи частин 1, 2 статті 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1.1. Положення про департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради розділу «Загальні положення», Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради є підзвітним та підконтрольним міській раді, підпорядкований міському голові, виконавчому комітету міської ради, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів згідно з розподілом функційних обов`язків.

Крім того, суд звертає увагу, що функцію організації виплати разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» виконує Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (пункт 6.31 Положення про департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням облдержадміністрації від 25.10.2018 за №624.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 248, 249, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 36733431) щодо невиконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 по справі №300/2739/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення.

Направити окрему ухвалу Івано-Франківській міській раді (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 33644700) для реагування та вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Встановити Івано-Франківській міській раді (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 33644700) строк для наданні відповіді про вжиті заходи протягом 30 днів з дня отримання окремої ухвали.

Направити дану ухвалу для відома Міністерству соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567866) та Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (вул. Леся Курбаса, 2, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 25925236).

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала постановлена під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Кафарський В.В.