Рішення № 95503294, 10.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2021 р. Справа№200/10886/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участю секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивачка посилається на протиправні дії відповідача, який усупереч вимогам частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснив нарахування та виплату її суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", чим порушив гарантії незалежності суддів, визначені Конституцією України.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2020 року та виплатити позивачці її недоотриману частину.

Крім того, позивачка просила допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, зокрема, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзац 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230, 00 грн (4 723 х 10) на місяць.

Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Також Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та п. 10 "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (ст. 103 Кодексу законів про працю України і ст. 29 Закону України "Про оплату праці").

Відповідач вважає, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину.

Тому Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ). З огляду на наведене, відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 30.11.2020 Донецький окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії, - залишив без руху. Надав ОСОБА_1 строк - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду: уточненої позовної заяви із визначенням учасника справи - третьої особи.

28.12.2020 суд виніс ухвалу, якою прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження по справі № 200/10886/20-а. Розгляд адміністративної справи № 200/10886/20-а визначив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання по справі на 20.01.2021 року о 16 год. 00 хв.

Ухвалою від 20.01.2021 суд залишив без задоволення клопотання представника відповідача про залучення співвідповідачів по справі. Витребував у відповідача довідку про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 28.08.2020. Відклав підготовче засідання до 09-30 год. 17.02.2021. Продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з власної ініціативи.

17.02.2021 суд ухвалою закрив підготовче провадження по даній справі. Призначив справу до судового розгляду по суті на 09-00 год. 10.03.2021.

На судове засідання сторони та третя особа, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є суддею Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області, що підтверджується копією указів Президента України "Про призначення суддів" від 03 лютого 2010 року № 99/2010 та від 28 вересня 2017 року № 295/2017, а також наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя «Про призначення на посаду судді ОСОБА_1 » № 2/02-15 від 02.10.2017 (а.с.13).

Наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08.11.2018 № 5/02-09 позивачці встановлена щомісячна доплата у розмірі 30 % посадового окладу судді (а.с. 14).

Згідно з особовим рахунком ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки за травень - червень 2020 року) суддівську винагороду позивачці було нараховано та виплачено в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с.52).

Не погодившись із діями відповідача щодо обмеженням суддівської винагороди, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

На переконання суду, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, з огляду на наведене.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Суд звертає увагу, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), на який покликається відповідач (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

На думку суду, нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.

У цьому зв`язку суд, у доповнення до написаного вище, вважає за потрібне зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).

Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож спеціальність Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її продовженням, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Суд також зауважує, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному Кодексі України. Цей закон (про Державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Зважаючи на вказане, суд констатує, що обмеження виплати позивачці, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.

Тому суд доходить до висновків про обґрунтованість доводів позивачки в цій частині.

Водночас, суд погоджується з доводами Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про те, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачці суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.

Отже, суд не вбачає в діях відповідача протиправності, з огляду на те, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не може обирати якою нормою права керуватись у відповідних правовідносинам, а якою нехтувати.

Однак, суд наголошує, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивачка має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті є підстави для зобов`язання відповідача здійснити донарахування та виплату недоотриманої частини суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 30 % з утриманням з цих сум, передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України суд звертає рішення про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (юридична адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2, код ЄДРПОУ 26288796), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (юридична адреса: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Миру, буд. 68, ЄДРПОУ 37967785) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити донарахування та виплату недоотриманої частини суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 30 % з утриманням з цих сум, передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В решті заявлених вимог, - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць.

Повний текст рішення суду складено 15 березня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб