
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2021 р. Справа№200/11485/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасенка І.М.,
при секретарі судового засідання: Масловій К.С.,
розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати. Просила зобов`язати управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати з 01 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням суду у справі № 200/3362/20-а задоволено позовні вимоги позивача, визнано протиправною та скасувано постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівка Донецької області від 13 березня 2017 року №0534/70791.1/6355.1/22 про зняття з обліку особи, яка має право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, якою припинено страхові виплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2016 року; зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати в разі смерті потерпілого з 01 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року. Відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду, рішення у справі № 200/3362/20-а набрало законної сили 26 серпня 2020 року. Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів.
14 грудня 2020 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, замінено спрощене провадження на засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
25 лютого 2021 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження по справі № 200/11485/20-а та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник сторін до судового засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на виконання рішення суду у справі № 200/3362/20-а управлінням було нараховано та виплачено позивачу страхові виплати у розмірі 159860,65 грн. При цьому управлінням не нараховувалась та не виплачувалась компенсація втрати частини доходів у зв`язку з тим, що щомісячні страхові виплати не були нараховані позивачу у період з 01.10.2016 року по 30.11.2019 року, а тому не вважались заборгованістю за вказаний період. Донарахована сума щомісячних страхових виплат за вказаний період на підставі рішення суду виплачена своєчасно та в повному обсязі. Також представник відповідача зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду при стягненні котів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Однак заборгованість по страхових виплатам була виплачена позивачу своєчасно та в повному обсязі. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Згідно довідки від 26 лютого 2019 року №1425-5000043113 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .
Позивач є пенсіонером у зв`язку з інвалідністю ІІ групи.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі № 200/3362/20-а, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнено повністю: визнано протиправною та скасовано постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівка Донецької області від 13 березня 2017 року №0534/70791.1/6355.1/22 про зняття з обліку особи, яка має право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, якою припинено страхові виплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2016 року та зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати в разі смерті потерпілого з 01 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року. вказана рішення набуло законної сили 26.08.2020 року.
На виконання вказаного рішення, відповідачем здійснено виплату страхових виплат у розмірі 159860,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 337 від 05.10.2020 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно статті 6 Закону № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
У відповідності до статті 7 Закону № 2050-ІІІ, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 522/9778/16-а.
Згідно п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Разом з цим, Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» пов`язує виплату компенсації втрати частини доході і з виплатою основної суми доходу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Як встановлено судом, суму заборгованості зі страхових виплат за період з 01.10.2016 року по 30.11.2019 року відповідачем сплачено 05.10.2020 року, а отже з порушення встановлених строків їх виплати.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності та враховуючи встановлені обставини, які свідчать про порушення відповідачем встановлених строків сплати страхової виплати позивачу за період з 01 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року, суд дійшов висновку, що позивач має право на одержання компенсації втрати частини доходів на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
При цьому суд зазначає, що як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, останнім не нараховувалась позивачу компенсація втрати частини доходів, а тому відповідно до ч. 2 статті 9 КАС України, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням виплати страхових виплат за період з 01 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати - задовольнити повністю.
Зобов`язати управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати з 01 жовтня 2016 року по 30 листопада 2019 року.
Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена у судовому засіданні 11 березня 2021 року.
Повний текст рішення виготовлений 15 березня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко
Судове рішення № 95503262, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 11.03.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 200/11485/20-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: