Рішення № 95502033, 04.03.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2021 року Справа № 923/1422/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заповіт Ілліча", с. Улянівка Скадовського району

до Фермерського господарства "Соценко", с. Андріївка Скадовського району

про стягнення 913756,77 грн

за участю представників сторін:

позивача: Корсун Р. А., Кальченко А. Н.,

відповідача: Черкашин Ю. О.,

29 грудня 2020 року до суду надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заповіт Ілліча" (позивач) про стягнення з Фермерського господарства "Соценко" (відповідач) 913756,77 грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття і користування належними позивачу на праві оренди земельними ділянками сільськогосподарського призначення кадастрові номери: 6524784700:13:019:0007; 6524784700:13:019:0005; 6524784700:13:015:0016; 6524784700:13:020:0008; 6524784700:13:021:0019; 6524784700:13:007:0005; 6524784700:13:007:0004; 6524784700:13:021:0051; 6524784700:13:019:0018; 6524784700:13:019:0017; 6524784700:13:019:0019; 6524784700:13:015:0017; 6524784700:13:015:0008: 6524784700:13:015:0007; 6524784700:13:021:0032; 6524784700:13:021:0031; 6524784700:13:021:0033; 6524784700:13:019:0016; 6524784700:13:018:0005.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020, справу розподілено судді Литвиновій В.В.

Ухвалою суду від 30.12.2020судом відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

02.02.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті на 23.02.2021 р.

23.02.2021 р. позивачем подано письмові пояснення та клопотання про витребування доказів, які судом залишено без розгляду з огляду на приписи ч.2 ст. 118 ГПК України.

В судових засіданнях 23.02.2021р. та 02.03.2021 р. оголошувались перерви, після чого продовжено розгляд справи по суті.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові.

Відповідач проти позову заперечує, стверджує, що у жовтні 2017 року він уклав договори оренди земельних ділянок з 19 громадянами. Державним реєстратором виконавчого комітету Скадовської міської ради вказані договори оренди було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після з`ясування факту, що відбулась подвійна реєстрація, у 2018 році почалися судові спори, які завершилися скасуванням 19 записів державного реєстратора про реєстрацію права оренди ФГ «Соценко». Відповідач у відзиві стверджує, що земельними ділянками, власниками яких є 19 громадян, зазначених у позовній заяві - не користувався, не сплачував орендну плату та не обліковував зазначену землю у статистичній звітності. Звертає увагу суду, що єдиним фактом підтвердження зайняття та використання земельних ділянок є виклик позивачем органів поліції 13 квітня 2018 року у зв`язку з перешкоджанням з боку голови ФГ «Соценко» ОСОБА_1 в обробленні земельних ділянок, які орендуються СТОВ «Заповіт Ілліча».

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представників сторін, які прибули в судове засідання, суд

встановив:

Позивач у позовній заяві стверджує, що протягом 2018-2019 років Фермерське господарство «Соценко» (далі - відповідач) незаконно зайняло і користувалось земельними ділянками загальною площею 52,76 га, що знаходились в оренді у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт Ілліча» (далі - позивач), внаслідок чого йому було завдано збитки у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) в сумі 913756,77 грн. У квітні 2018 року позивач не зміг засіяти 19 орендованих земельних ділянок через те, що 13.04.2018 року керівник відповідача Соценко Віталій Іванович, перегородив своїм автомобілем шлях трактору позивача, не надав змоги останньому орати землю. У зв`язку з чим було викликано поліцію та за заявою позивача ОСОБА_2 було відкрито кримінальне провадження №12018230230000406 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.197№ КК України. 17.04.2018 року позивач здійснив запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, майнові права на яке зареєстроване за відповідачем, та виявив, що відповідач у жовтні 2017 року зареєстрував право оренди на 19 земельних ділянок, які перебувають з 2010р. по 2021 р. в оренді у позивача. Фактично було здійснено подвійну реєстрацію оренди, що стало можливим через те, що позивач зареєстрував право оренди у порядку, який діяв до початку роботи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (до 2013 року), а відповідач зареєстрував в нині діючому реєстрі. На думку позивача, відповідач незаконно зареєстрував право оренди та користувався протягом 2018-2019 років земельними ділянками, внаслідок чого позивач не міг здійснювати на ній власну господарську діяльність, продовжував сплачувати за неї податки й орендну плату в повному обсязі, що спричинило відповідні збитки позивачу.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття і користування протягом 2018-2019 р. належними позивачу на праві оренди земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельними кодексом України.

Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України, за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Поряд з цим, як встановлено у частині 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України), а згідно зі статтею 126 того ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Матеріалами справи підтверджується, що усі 19 записів державного реєстратора, якими було зареєстровано права відповідача на спірні земельні ділянки, були скасовані (справи №2140/1950/18, №923/126/19, №923/352/19).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» частини 1 статті 156 ЗК України).

За змістом статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, у тому числі щодо відшкодування особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За загальними правилами під шкодою розуміється зменшення або втрата певного майнового блага, зокрема зменшення або втрата майна потерпілого, що тягне за собою виникнення майнової шкоди.

У названій статті міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, спричинену майну, та підстави його виникнення.

Позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

При визначенні розміру завданої шкоди позивачем враховано наступні витрати: сплата податків, сплата орендної плати, виплата заробітної плати, насіння (для посіву), паливно-мастильні матеріали, ремонт техніки, амортизація. Позивач акцентує увагу суду на тому, що орендна плата і податки сплачувались протягом 2018-2019 років за всі орендовані земельні ділянки, в тому числі за незаконно захоплені відповідачем 19 ділянок. За обрахунком позивача (т.1 а.с.3,4) розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття і користування відповідачем земельними ділянками позивача, склав 913756,77 грн.

Дослідивши наведені розрахунки, судом встановлено, що позивачем при визначенні розміру можливої упущеної вигоди не враховано положення ч.1 ст.142 ГК України та не виключено валові витрати.

Таким чином, позивачем не визначено в установленому порядку розмір збитків (упущеної вигоди).

При цьому, слід зазначити, що вказаний висновок суду ґрунтується на положеннях ст.14 ГПК України, відповідно до яких, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Також, слід зазначити, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Крім того, необхідно враховувати, що у ринкових відносинах на рішення того чи іншого покупця щодо вибору продавця товарів, робіт, послуг, впливає значна кількість факторів, як і сама кількість покупців та їх потреба у відповідному обсязі товарів, робіт, послуг, у кожний окремий період є змінною величиною та залежить від різних чинників.

Зокрема, основними факторами, що впливають на попит, є: ціни на товари та послуги; доходи споживачів; ціни на товари-замінники; сезонність; зміна смаку споживачів; кількість споживачів; очікування споживачів; зміна потреб; реклама тощо.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії відповідача мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. (Дана правової позиції викладена Вищим господарським судом України у постанові №33/230-07 від 20.03.2008).

Водночас, сума збитків, яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання доходу позивачем, тоді як теоретична можливість одержання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди.

Окрім того, слід зазначити, що позивачем при визначенні розміру упущеної вигоди було здійснено розрахунки виходячи із вартості та показників врожайності сільськогосподарської культури - ячміня та соняшника. Натомість в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували намір позивача вирощувати саме цю сільськогосподарську культуру, зокрема: план посівної, договори на реалізацію майбутнього врожаю, тощо.

Також, варто відзначити, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідач чинив перешкоди у використанні земельної ділянки протягом 2018-2019 років, також не надано докази вжиття заходів, направлених на звільнення земельної ділянки (відповідної вимоги, зверненої до відповідача, звернення до суду з позовами про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок тощо). Відсутні докази здійснення активних дій та вжиття заходів на відновлення своїх прав на земельні ділянки.

Згідно ст.10 Закону України «Про державний контроль за охороною та використанням земель» державний інспектор у сфері державного контролю за використанням і охороною земель має право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель. Відомостей про те, що органами державного контролю за використанням і охороною земель проводилися перевірки з питання незаконного використання відповідачем земельних ділянок і фіксувалися відповідні порушення, позивачем не надано, як і не надано відомостей, що він звертався до відповідних уповноважених органів з цього питання протягом 2018-2019 років.

В рішенні Господарського суду Херсонської області від 18.04.2019 р. №923/126/19, яке залишено в силі апеляційною інстанцією, (т.1 а.с.21-30) судом встановлено, що «позивач стверджує, що протягом 2018 року (після прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень) позивач продовжував обробляти земельні ділянки, а вказані вище орендодавці одержували орендну плату, що підтверджується відомістю №1 на видачу готівки в рахунок земельного паю за 2018 рік. Тобто орендні відносини позивача з орендодавцями щодо спірних земельних ділянок тривали, що підтверджує дійсність договорів оренди землі». В рішенні Господарського суду Херсонської області від 29.07.2019 р. №923/352/19, яке залишено в силі апеляційною інстанцією, (т.1 а.с.40-45) судом встановлено, що «У 2018 році (після прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень) він продовжував обробляти земельні ділянки, а вказані вище орендодавці одержували орендну плату, що підтверджується відомістю №1 на видачу готівки в рахунок земельного паю за 2018 рік. Тобто орендні відносини позивача з орендодавцями щодо спірних земельних ділянок тривали, що підтверджує дійсність договорів оренди землі.»

Таким чином, позивачем не надано доказів, що дії відповідача 13.04.2018 року по перешкоджанню позивачу орати землю стали єдиною і достатньою причиною, яка зумовила збитки.

Також суд вважає за доцільне звернути увагу сторін, що судом не встановлено факту протиправного використання земельних ділянок з боку відповідача протягом 2018-2019 років, суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами реальність упущеної вигоди, що не одержані доходи не є абстрактними і могли бути реально отримані позивачем на ту суму, яка ним заявлена.

Згідно із ч. 2,4,5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом наведеної норми всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з пропущенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Відповідно до ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Позовну заяву до суду позивач подав 29.12.2020. Позовна заява містить додатки до неї.

Позовна заява не містить повідомлення про те, що якийсь доказ позивач не може подати у встановлений законом строк, не містить повідомлення причини неподачі доказу.

Обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку для подачи доказу -Заяв Свідків, позивач також не навів; клопотання про поновлення строку на подачу додаткового доказу не заявляв. Натомість, стверджує, що доказом тривалого (протягом 2018-2019 років) порушення його прав є Заяви Свідків.

Відповідно до ч. 8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обгрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Саме законом (статтею 80 ГПК України) встановлено строк на подання позивачем доказів - докази повинні бути поданими позивачем разом з поданням позовної заяви.

Оскільки доказ - Заяви Свідків, якими позивач обґрунтовує тривалість протиправної поведінки відповідача, не поданий позивачем у встановлений ч.2 ст.80 ГПК України строк, неможливість подання доказу у визначений строк з причин, що не залежали від нього, позивач не обґрунтував, на підставі ч.8 ст.80 ГПК України цей доказ не приймається судом до розгляду.

На думку суду, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а саме визначення в установленому порядку розміру збитків (упущеної вигоди) та його доведення, у зв`язку з чим, позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, - відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення шкоди у розмірі 913756,77 грн.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До відзиву додано копію договору № 02 про надання професійної правової допомоги від 12.01.2021 р. (т.2 а.с.122-124), укладеного між відповідачем та адвокатом Черкашиним Юрієм Олександровичем, за умовами якого адвокат зобов`язався надати відповідачу правничу допомогу у спорі з СТОВ "Заповіт Ілліча", а відповідач зобов`язується оплатити надання правничої допомоги в розмірі 10000,00 грн. Видатковий касовий ордер від 14.01.2021 р. та квитанція до прибуткового касового ордера від 14.01.2021 (т.2 а.с.126) підтверджують судові витрати відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем доведено факт понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі в сумі 10000,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від позивача не надходило заперечень щодо розподілу судових витрат.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 80, 118, 232, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

2.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Заповіт Ілліча» (код ЄДРПОУ 05529538) на користь Фермерського господарства «Соценко» (код ЄДРПОУ 22730070) витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено 15.03.2021 р.

Суддя В.В.Литвинова