Рішення № 95500460, 02.03.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2021м. ДніпроСправа № 904/5857/20Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делфа Опт", м. Київ

до Селянського (фермерського) господарства "Мічуріна", с. Великоолександрівка Васильківського району Дніпропетровської області

про стягнення штрафу у розмірі 568 800 грн. 00 коп. за договором поставки сільськогосподарської продукції від 23.09.2020 № 399

Представники:

від позивача: Савін О.О., витяг ЄДР керівник; Кравець І.М., довіреність № б/н від 15.01.2021, адвокат;

від відповідача Коломоєць С.В., ордер АЕ № 1050869 від 14.01.2021, адвокат; Салтисюк Ю.В., ордер АЕ №1044030 від 17.11.2020, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Делфа Опт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 26.10.2020 № б/н, в якому просить стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Мічуріна" штраф в сумі 568 800 грн. 00 коп., нарахований позивачем відповідно до умов п. 4.1 договору поставки сільськогосподарської продукції від 23.09.2020 № 399.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині поставки товару в обумовлені договором строки.

Ухвалою господарського суду від 30.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 01.12.2020.

17.11.2020 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 17.11.2020, в якому просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що між сторонами дійсно укладено спірний договір поставки, проте за умовами пп. 4.1.1 п. 4.1 договору позивач взяв на себе зобов`язання поставити транспорт для перевезення товару до 28.09.2020 включно, але в порушення вказаних умов жодного автомобільного транспорту для завантаження пшениці у розпорядження СФГ «Мічуріна» не надав, що відповідно до змісту вказаного підпункту договору анулює відповідальність відповідача у вигляді штрафу за прострочення передачі товару, передбачену п. 4.1 договору. Твердження позивача про надання транспорту (11 одиниць великогабаритного вантажного транспорту) під завантаження не підтверджені належними доказами, а надані позивачем скріншоти з екрану телефону не відповідають вимогам ст. ст. 76,78 ГПК України. Зокрема, посилання позивача на договір автоперевезень від 02.09.2020 № 1, укладений із ТОВ «Обожамчик Логістика» не може бути належним підтвердженням поставки транспорту під завантаження за спірним договором, оскільки вказаний договір автоперевезень укладений до укладання між сторонами спірного договору поставки. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору автоперевезень, в тому числі, транспортних накладних, актів приймання-передачі послуг, доказів оплати таких послуг, а також актів на компенсацію витрат та подорожних листів перевізника у разі не завантаження вантажу. На підтвердження викладених у відзиві заперечень відповідач надав нотаріально засвідчені заяви свідків засновника та голови СФГ «Мічуріна» ОСОБА_1 , завідувача механізованого току ОСОБА_2 . У відзиві відповідачем також викладено попередній (орієнтований) розрахунок понесених судових витрат на суму 15 000 грн. 00 коп., з яких 14 000 грн. 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу, 1000 грн.00 коп. - витрати на виготовлення заяв свідків.

02.12.2020 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив від 30.11.2020, в якій на спростування заперечень відповідача зазначив, що товарно-транспортна накладна може бути оформлена лише за результатами завантаження транспорту, яке не відбулося, тому надати такі накладні позивач не може, оскільки вони не складалися. Вважає, що пояснення працівника відповідача на підтвердження факту неприбуття автотранспорту не можуть бути прийнятті до уваги в якості доказів, через те, що ці пояснення не відповідають критеріям допустимості (ст.77 ГПК України) та достовірності (ст.78 ГПК України), оскільки зазначена особа є працівником відповідача, отже є заінтересованою особою, а також такою на яку відповідач має вплив як роботодавець; пояснення ж самого засновника та голови СФГ "Мічуріна" є лише його позицію у справі, а не доказом, яким може бути обґрунтована ця позиція. Зазначив, що перевізниками до позивача заявлені претензії щодо компенсації (відшкодування) витрат, які були ними понесені в результаті виїзду автотранспорту в с. Великоолександрівка Дніпропетровської області до СФГ «Мічуріна». На підтвердження позовних вимог та заперечень надав пояснення водіїв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо факту прибуття до відповідача, але відмову керівника СФГ «Мічуріна» у завантаженні транспорту через відсутність оплати. А також пояснення директора ТОВ «Обожамчик Логістика» про те, що 28.09.2020 під завантаження до СФГ "Мічуріна", яке знаходиться с. Великоолександрівка Васильківського району Дніпропетровської області, поставлено автотранспорт: ДАФ НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_5 , ДАФ НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_6 , ДАФ НОМЕР_5 , причіп НОМЕР_6 , водій ОСОБА_7 , ДАФ НОМЕР_7 , причіп НОМЕР_8 , водій ОСОБА_8 , але завантаження не відбулося. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

01.12.2020 підготовче засідання не відбулось через перебування судді Рудь І.А. на самоізоляції.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 11.12.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, підготовче засідання призначено на 14.01.2021 із проведенням його у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

08.12.2020 відповідачем до суду подані заперечення на відповідь на відзив від 08.12.2020, в яких зазначив, що при виконанні договору автоперевезень № 1 від 02.09.2020, укладеного між позивачем та ТОВ «Обожамчик Логістика», якби такий факт мав би місце, позивач на підтвердження своїх обґрунтувань мав би в своєму розпорядженні, та зобов`язаний був надати суду товарно-транспортні накладні, акт виконаних робіт (наданих послуг), подорожні листи, а також докази розрахунку за надані послуги із ТОВ «Обожамчик Логістика». Жодного подібного документу позивачем не надано ні в якості додатку до позовної заяви, ні в якості додатку до відповіді на відзив, що на думку відповідача свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. У відповіді на відзив позивач наголошує на відсутності у нього обов`язку мати товарно-транспортну накладну, як підтвердження виконання договору автоперевезень, однак при цьому взагалі замовчує факт ненадання інших документів, передбачених договором автоперевезень № 1 від 02.09.2020, які б підтверджували виконання договору, в тому числі таких, що підтверджують розрахунки позивача із перевізником. Вважає, що надані позивачем пояснення водіїв та директора ТОВ «Обожамчик Логістика» не відповідають критеріям допустимості доказів, визначених ст. 77 ГПК України. Крім того, в позові позивач вказує про прибуття одних транспортних засобів з прізвищами водіїв, а надаючи у відповіді на відзив докази, вказує інші номерні знаки автомобілів та прізвища водіїв, що викликає обґрунтовані сумніви щодо добросовісності дій позивача, та вказує на можливу фальсифікацію доказів. Також у наданих позивачем поясненнях зазначена лише загальна інформація про поставку під завантаження до СФГ «Мічуріна» автотранспорту в с. Великоолександрівка, без зазначення, крім назви населеного пункту, точної назви вулиці чи хоча б об`єкту, куди було доставлено транспорт.

Ухвалою господарського суду від 14.01.2021 підготовче засідання відкладено на 28.01.2021, у зв`язку із неявкою представника позивача для участі у засіданні у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Ухвалою господарського суду від 28.01.2021 закрито підготовче провадження та за згодою сторін розпочато розгляд справи по суті. У судовому засіданні 28.01.2021 оголошено перерву до 17.02.2021.

09.02.2021 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів від 04.02.2021, відповідно до якого на підтвердження позовних вимог надав копію додаткової угоди № 1 від 25.09.2020 до договору автоперевезень № 1 від 02.09.2020, в якій сторони узгодили кількість вантажу до перевезення, маршрут, пункт навантаження та розвантаження, вартість перевезення тощо, а також копію довіреності від 23.09.2020 № 1, виданої працівнику позивача на отримання матеріальних цінностей від СФГ «Мічуріна» за спірним договором поставки. Просив суд визнати поважними причини неподання доказів у встановлений законом строк та залучити подані докази до матеріалів справи. В обґрунтування поважності причин неподання вказаних доказів зазначив, що оригінали вищевказаних документів були оглянуті судом у судовому засіданні 28.01.2021, проте, з`ясувалося, що копії цих документів в матеріалах справи відсутні. Крім того, ОСОБА_9 був призначений на посаду директора лише 27.01.2021, тобто за один день до підготовчого засідання, яке відбулося 28.01.2021, та, відповідно, документи позивача, в тому числі, які стосуються договору поставки №399 від 23.09.2020 ним отримані тільки 27.01.2021. Як з`ясувалося після призначення ОСОБА_9 директором, попереднім директором позивача, докази (документи), які позивач, звертаючись з цим клопотанням просить залучити до справи, адвокату не передавалися, а тому з об`єктивних причин не могли бути додані до позову.

10.02.2021 на електронну адресу суду надійшли заперечення відповідача проти клопотання позивача про залучення доказів, в яких зазначив, що позивач, як при зверненні з позовною завою, так і в подальшому у відповіді на відзив, жодного разу, не вказував про існування додаткової угоди від 25.09.2020 № 1 до договору автоперевезень від 02.09.2020 № 1 та довіреності №1 від 23.09.2020, що, на думку відповідача, вказує на створення позивачем підчас розгляду судом справи, письмових документів в якості доказів, з врахуванням наданих відповідачем заперечень проти позовних вимог. Зокрема, під час розгляду справи позивачем жодного разу не було конкретизовано місце прибуття транспортних засобів для завантаження сільськогосподарської продукції, за адресою знаходження складських приміщень відповідача. Крім того, наведені позивачем причини пропуску строку для подання доказів не є поважними, оскільки зміну керівництва ТОВ «Делфа Опт» не можна вважати поважною причиною, яка заважала позивачу своєчасно подати документи. Просив відмовити у задоволенні клопотання позивача про доручення доказів від 04.02.2021.

17.02.2021 судове засідання не відбулося через перебування судді Рудь І.А. на лікарняному.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 24.02.2021 судове засідання призначено на 02.03.2021.

02.03.2021 позивачем до суду надано клопотання про залучення доказів, відповідно до якого на підтвердження позовних вимог надав копії шляхових листів на автомобільний транспорт ТОВ «Обожамчик Логістика», який прибув до СФГ «Мічуріна» для завантаження за адресою пункту завантаження товару, узгодженого позивачем із перевізником у додатковій угоді № 1 від 25.09.2020 до договору автоперевезень № 1 від 02.09.2020. Просив суд визнати поважними причини неподання доказів під час звернення із позовною заявою та залучити подані В обґрунтування поважності причин неподання вказаних доказів посилався на те, що з огляду на заперечення відповідача щодо неприбуття автотранспорту до с. Великоолександрівка, позивачем направлені звернення до перевізників з проханням надати докази на підтвердження прибуття автомобілів на місце вантаження (склад відповідача). Оскільки отримання даних доказів, які не є документами, що знаходяться у розпорядженні позивача та/або обов`язково мають надаватися позивачу перевізниками, вимагало часу, вказані документи подані до суду після їх отримання.

У судовому засіданні 02.03.2021 представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання позивача про залучення доказів, поданого до суду 02.03.2021.

У судовому засіданні 02.03.2021 оголошено перерву до 02.03.2021 о 17:00 год.

У судовому засіданні 02.03.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити; представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, а також до судових дебатів заявив про подання доказів на підтвердження судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу в поряду ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Господарський суд, розглянувши клопотання позивача про залучення доказів від 04.02.2021 та подане до суду 02.03.2021, враховуючи заперечення відповідача, зазначає таке.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню та обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За вимогами ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 4, 5 ст.80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Згідно з п. 8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача) (висновок, викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012).

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

Так, про існування та наявність у позивача додаткової угоди № 1 від 25.09.2020 до договору автоперевезень № 1 від 02.09.2020 та довіреності від 23.09.2020 № 1, представник ТОВ «Делфа Опт» повідомив суд лише у засіданні 28.01.2021 після закриття судом підготовчого провадження за згодою сторін. Разом з тим, вказані документи складалися безпосередньо за участю позивача, як сторони договору автоперевезень № 1 від 02.09.2020, та повинні були перебувати у розпорядженні позивача під час підготовки даного позову, а отже позивач мав реальну можливість подати такі докази разом з позовною заявою та під час підготовчого провадження.

Разом з тим, господарський суд констатує, що позивачем під час підготовчого провадження не надавалися письмові повідомлення про неможливість подання доказів на підтвердження позовних вимог у встановлений законом строк.

Крім того, при наданні відповіді на відзив у встановлений судом строк, позивачем не зазначено про неможливість подати докази, якими він обґрунтовує свої заперечення та не подано клопотання про продовження строку для надання таких доказів в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що справа слухається тривалий час (з 30 жовтня 2020 року), строк підготовчого провадження вичерпано та у позивача була можливість надати докази в обґрунтування позовних вимог або відповідні клопотання до початку розгляду справи по суті.

За вказаних обставин, господарський суд не вбачає підстав для визнання поважними зазначених позивачем у клопотаннях причин неподання доказів у встановлений законом та судом строк.

З огляду на приписи ст. ст. 80, 118 Господарського процесуального кодексу України, подані позивачем після закриття підготовчого провадження докази знаходяться в матеріалах справи, однак судом до уваги при прийнятті рішення не приймаються.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2020 між Селянським (фермерським) господарством "Мічуріна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Делфа Опт" (покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 399 (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов`язується продати (поставити), а покупець - прийняти та оплатити пшениця 3 клас українського походження, врожаю 2020р. (далі за текстом - Товар).

Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору сторони погодили наступні характеристики товару: найменування товару - пшениця 3 клас ДСТУ 3768:2019, кількість - 400 т, ціна за 1 т товару з ПДВ - 7110,00 грн., загальна вартість товару з ПДВ - 2 844 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору строк передачі товару - до 28.09.2020. Товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути переданий у термін, встановлений у п. 2.1. даного договору.

Датою поставки товару вважається дата поставки товару на зерновий склад покупця (п. 2.2 договору).

Товар, що передасться за цим договором, переходить у власність покупця після завантаження транспорту, наданого покупцем (п. 2.3 договору).

За умовами п. 2.4 договору при передачі товару продавець зобов`язується надати покупцю:

- оригінал даного договору, підписаного уповноваженим представником постачальника і завіреного печаткою;

- рахунок - фактуру;

- видаткову накладну, виписану в день передачі товару.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що оплата товару здійснюється в наступному порядку: 100% оплати контрактної партії товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом 1(одного) банківського дня з дати поставки товару; оригінали документів необхідно відправити поштою або кур`єром за адресою: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, будинок 13, офіс 3.

Форма оплати - безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Повний розрахунок здійснюється після виконання усіх умов договору (п.п. 3.2, 3.3 договору).

У п. 4.1 договору сторони узгодили, що за прострочення передачі товару на строк до 3 календарних днів постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно переданого товару, а в разі прострочення передачі більш ніж на 3 дні - штраф в 20% від вартості несвоєчасно переданого товару.

При цьому, підпунктом 4.1.1 п. 4.1 договору визначено, що покупець поставляє транспорт до 28.09.2020 включно. За прострочення поставки транспорту пункт 4.1. анулюється.

У п. 4.5 договору сторони домовились, що термін позовної давності по стягненню штрафу за цим договором встановлюється у три роки, згідно із ст.. 259 Цивільного кодексу України.

За умовами п. 6.1 договору строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до "30" грудня 2020 р., а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов`язків - до повного виконання ними прийнятих на себе зобов`язань.

Позивач зазначає, що 02.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Делфа Опт" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Обожамчик Логістика" (перевізник) укладено договір автоперевезень № 1 (надалі - договір автоперевезень), відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений кому замовником вантаж - зернові та/або олійні культури (надалі іменується вантаж (згідно з транспортною накладною), з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується вантажоодержувач), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п. 1.1 договору автоперевезень).

Конкретні умови по кожному перевезенню наводяться а актах виконаних робіт (наданих послуг), що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору автоперевезень).

Надання послуг з перевезення підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (п. 1.4 договору автоперевезень).

Факт прийняття перевізником вантажу для перевезення підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (п. 1.5 договору автоперевезень).

Позивач стверджує, що 24.09.2020 та 27.09.2020, шляхом надсилання повідомлення на офіційну електронну пошту, позивач повідомив відповідача про те, що автотранспорт (ДАФ НОМЕР_7 , причіп НОМЕР_8 , водій ОСОБА_8 ; ДАФ НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_6 ; ДАФ НОМЕР_5 , причіп НОМЕР_6 , водій ОСОБА_7 ; ДАФ НОМЕР_9 , причіп НОМЕР_10 , водій ОСОБА_10 ; ДАФ НОМЕР_11 , причіп НОМЕР_12 , водій ОСОБА_11 ; Volvo НОМЕР_13 , Коgеl НОМЕР_14 , водій ОСОБА_12 ; МАN НОМЕР_15 , Кrоnе НОМЕР_16 , водій ОСОБА_13 ; DAF НОМЕР_17 , Коgеl НОМЕР_14 , водій ОСОБА_14 ; DAF НОМЕР_18 , причіп НОМЕР_19 , водій ОСОБА_15 ; ДАФ НОМЕР_20 / НОМЕР_21 , водій ОСОБА_16 ; ДАФ НОМЕР_22 / НОМЕР_23 , водій ОСОБА_17 ) буде поставлений 28.09.2020 на завантаження, відповідно до умов договору.

Як зазначає позивач, не зважаючи на те, що вищевказаний автотранспорт прибув 28.09.2020 в пункт завантаження, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, постачання товару не здійснив.

Оскільки товар не був поставлений відповідачем у передбачений договором строк до 28.09.2020 та не поставлений взагалі, позивач із посиланням на умови п. 4.1 договору нарахував та вимагає стягнути з відповідача штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно поставленого товару, що за розрахунком позивача складає 568 800 грн. 00 коп.

Доказів оплати відповідачем нарахованого позивачем штрафу у зазначеній сумі сторонами до матеріалів справи не надано.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору поставки, факт здійснення позивачем поставки транспорту для завантаження відповідачем, факт порушення відповідачем строків поставки товару, правомірності вимоги позивача про стягнення штрафу.

На підтвердження обставин, викладених позивачем у позові, останнім до матеріалів справи надані такі докази:

- копію договору поставки сільськогосподарської продукції від 23.09.2020 № 399;

- копію договору автоперевезень від 02.09.2020 № 1, укладеного між позивачем та ТОВ «Обожамчик Логістика» ;

- скріншоти повідомлення на електронну пошту відповідача від 24.09.2020 та від 27.09.2020 про прибуття автотранспорту;

- копії пояснень водіїв та директора ТОВ «Обожамчик Логістика».

На підтвердження обставин, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, останнім до матеріалів справи надані такі докази:

- копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.08.2019 на СФГ «Мічуріна»;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.03.2014 № 19638568;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.03.2014 № 19641795;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.03.2014 № 19631509;

- нотаріально засвідчені заяви свідків засновника та голови СФГ «Мічуріна» ОСОБА_1 , завідувача механізованого току ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За нормами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписами ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Господарський суд зазначає, що за умовами укладеного між сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції від 23.09.2020 № 399, обов`язку відповідача передати позивачу товар, передує обов`язок позивача поставити відповідачу автотранспорт під завантаження товару. Разом з тим, пункт завантаження сторонами у спірному договорі не визначений; вказаний договір містить лише поштові та юридичні адреси сторін.

У поданій позовній заяві та у відповіді на відзив позивач стверджує, що на виконання умов спірного договору ним здійснена організація з поставки відповідачу автотранспорту у пункт завантаження (без зазначення конкретної адреси такого пункту) на підставі договору автоперевезень від 02.09.2020 № 1, укладеного із ТОВ «Обожамчик Логістика».

На підтвердження вказаних тверджень позивачем до позовної заяви надані скріншоти повідомлення на електронну пошту відповідача від 24.09.2020 та від 27.09.2020 про прибуття автотранспорту.

Дослідивши вказані документи, господарський суд констатує, що вони не відповідають вимогам ст. ст. 76 , 77 Господарського процесуального кодексу України та не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження поставки позивачем автотранспорту на виконання умов пп. 4.1.1 п. 4.1 договору, оскільки зі змісту наданих скріншотів електронних листів неможливо встановити куди саме був направлений перелічений автотранспорт, повноваження особи, що підписала вказані листи. Крім того, спірний договір поставки не містить умов щодо узгодження сторонами листування за договором шляхом направлення електронних листів, як офіційного.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження виконання позивачем своїх договірних зобов`язань щодо поставки автотранспорту відповідачу для завантаження товару позивачем до матеріалів справи не надано.

Аналізуючи зміст договору автоперевезень від 02.09.2020 № 1, укладеного позивачем із ТОВ «Обожамчик Логістика», господарський суд зазначає, що він не містить інформацію щодо організації перевезення товару, що є предметом спірного договору поставки; заявка на перевезення 28.09.2020 вказаного товару (вантажу) до договору автоперевезень сторонами цього договору не складалася (докази протилежного в матеріалах справи відсутні).

Разом з тим, договором автоперевезень передбачено, що якщо перевізником було надано транспортні засоби під завантаження для перевезення, але вантаж не був завантажений з вини замовника, або перевезення (рейс) відмінено замовником, останній зобов`язаний компенсувати перевізнику транспортні витрати у вигляді фіксованої суми у розмірі 500 (п`ятсот) гривень. При цьому складається акт на компенсацію витрат, який разом з подорожнім листом, виписаним перевізником є доказом надання автотранспорту для перевезення (п. 5.5 договору автоперевезення).

Господарський суд констатує відсутність в матеріалах справи складених ТОВ "Обожамчик Логістика" подорожніх листів на спірне перевезення, складених сторонами договору автоперевезень актів компенсації витрат, у зв`язку із незавантаженням поданого автотранспорту та компенсації позивачем транспортних витрат перевізнику.

Крім того, нормативно-правовим актом, який визначає права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників, є Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.97.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 (далі по тексту також - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Розділом 11 Правил врегульовані правила оформлення документів на перевезення. Пунктом 11.1 цього розділу визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається перевізнику.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов`язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження замовник зобов`язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил (п.п.11.3-11.8 Правил).

Таким чином, встановлення товарно-транспортних накладних як належних доказів надання послуг перевезення залежить від відповідності їх змісту до визначених сторонами умов та Правил перевезення.

Господарський суд констатує, що позивачем не надано докази на підтвердження виконання умов договору автоперевезень від 02.09.2020 № 1, зокрема, докази на підтвердження оплати послуг перевізника, який, за твердженнями позивача, 28.09.2020 здійснив поставку транспорту під завантаження у с. Великоолександрівка Васильківського району Дніпропетровської області; докази на підтвердження складання позивачем товарно-транспортних накладних на таке перевезення тощо.

Надані позивачем до відповіді на відзив копії пояснень водіїв ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та директора ТОВ «Обожамчик Логістика» Падалки С.М. критично оцінюються судом, оскільки викладені в поясненнях обставини не відповідають обставинам, зазначеним позивачем у позові, зокрема щодо кількості автомобілів, їх номерів та прізвищ водіїв; особи водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не підтвердженні належними доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене, позивач, в порушення ст. ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не довів належними та допустимими доказами факт поставки автотранспорту на виконання умов пп. 4.1.1 п. 4.1 договору, що виключає відповідальність відповідача за прострочення передачі товару у вигляді штрафу, передбачену п. 4.1 договору, у зв`язку з чим суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 568 800 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача.

Водночас, у зв`язку із заявою відповідача про подання доказів на підтвердження судових витрат Селянського (фермерського) господарства "Мічуріна" на професійну правничу допомогу та нотаріальне засвідчення заяв свідків в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл вказаних витрат відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Делфа Опт" до Селянського (фермерського) господарства "Мічуріна" про стягнення штрафу у розмірі 568 800 грн. 00 коп. за договором поставки сільськогосподарської продукції від 23.09.2020 № 399 відмовити повністю.

Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу та нотаріальне засвідчення заяв свідків на 10.03.2021 о 12 год. 00 хв.

Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області в залі судових засідань № 3-303, за адресою: м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1.

Відповідачу у строк до 09.03.2021 надати до суду: докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та нотаріальне засвідчення заяв свідків.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 12.03.2021

Суддя І.А. Рудь